Примітка: Мілана.
Звичайний, нічим не примітний день. З самого ранку батько знов не вдоволений моїм зовнішнім виглядом. Ну звісно, я ж без його дозволу пофарбувала волосся. На його думку, я й так була не дуже, а зараз тим паче. Як на мене, червоний підходить мені більше за блонд. Він біситься не тому що хвилюється за здоров’я волосся, а через страх того, що не зможе мене продати. Так, саме продати, а не віддати заміж чи ще щось подібне. Росія, дідько б її взяв, тут все через дупу. Марк, так звуть батька, вивіз мене сюди майже одразу після смерті матері. Сіро, грубо, люди ходять з такими обличчями наче на них собака насрав. Огидно!
Найбільший ринок у місті, найбільший вибір у світі. Також він незаконний, але всі на це клали досить великий болт. Гул, як у рої бджіл, створюється людьми й іноді зводить з розуму. Сюди приїжджають люди з різних куточків планети в пошуку самих різноманітних товарів. Ці люди можуть знайти тут абсолютно все, чого тільки забажають. Будь то елітний та рідкісний алкоголь, придбання найдорожчої та найпрекраснішої квартири в центрі планети, або ж найсильніші наркотики та покупка раба. Всередині цієї країни можна усе. Дякую, що лише в ній. Наприклад, якщо раба ти захочеш вивезти у свою країну, то тобі доведеться якось його оформити. Залишаючись тут, логічно, цього робити не треба. За наркотики не саджають. Можеш спокійно жити аморально та навіть когось вбити. Якщо є гроші, то закону для тебе не існує.
«Виживає найсильніший». Якщо тобі поталанило з рідними та країною як і мені, то ти ненавидиш цей вислів так сильно як і я. Батько в мене ще той виродок і я щиро не розумію, чому мати з ним жила увесь цей час. Він навіть не багатій. В принципі… Кохання складна штука.
Ринок цей складається з декількох секцій. Від найневинніших до найкошмарніших. Є й нейтральні, тут продають усе й одразу. Як раз я на такому знаходжусь. Людей, на щастя, тут не продають як рабів, звідси беруть для важких та малооплачуваних робіт. Тобто, просто так покупцю ми нічого не винні. Мій, скажемо, корпус схожий на ліс в сезон грибів. Магазинів, як звичних будівель майже немає, одні намети. Нейтральні секції люблять саме за те, що тут все набагато дешевше, ніж в інших, торгаші більш привітні та послужливі, а товар можна знайти цінніший. Ринок працює цілодобово, але багато торговців йдуть як тільки починає темніти. В основному залишаються з тими товарами, які заборонені в інших країнах. До речі, нейтральним корпусам не можна залишатись на ніч. Не знаю чому, та й мене не цікавить.
Ненавиджу знаходитись на вітрині. Мене бісить, коли кожен підходить впритул та тупо розглядає години дві, іноді й руки простягають. Можуть чхнути чи покашляти в обличчя видати кілька примітивних та огидних жартів. Нікому не цікаво, наскільки добре працює мій мозок, чи можу я скласти цікаву компанію, що вмію… Усі приходять за гарними ляльками. Радує те, що усі збоченці не в змозі мене придбати, бо Марк загибає таку ціну, що й на голову не налізе. Смішно, але я не знаю своєї ціни, він завжди відводив покупця й казав на вухо. Яка ж прекрасна в них реакція! В той момент в їхніх очах чітко читається, що хтось сильно прихуїв. Та був один чоловік, котрий уважно роздивися з усіх сторін, поставив декілька питань Марку, знов оглянув. Причому все це було без супроводу розпусти, та й взагалі робив це все наче йому зовсім не цікаво. Сказав батькові, що походить ще подивиться. Що ж, тепер я відчуваю себе чоботами, у яких сильно завищена ціна і торговцю так культурно відмовили. А той же придурок вже світився від радощів.
- Ну що? - Переможно посміхаючись, спитав він. - Нарешті скоро даси мені спокій. Заціпила ти його.
- Хто кому ще повинен спокій давати… - Зі злістю прошипіла я.
- Що?
- Йди у Пекло!
***
Наші відносини натягнуті не просто так. Те, що в нас взаємна ненависть, ти вже зрозумів. В принципі, я нічого не робила, щоб вона зародилася. Усьому виною стала дуже бурхлива фантазія Марка. Все досить банально, скільки себе пам’ятаю, він увесь час звинувачував мати у зрадах, змовах з іншими людьми з приводу його «усунення» та отриманням майна після цього. Тільки якого? Хрін його знає. Постійно щось не подобалось, шукав в неї усілякі недоліки, морально знущався. Не буду стверджувати, але мені здається, що мама не могла зрадити. Як мінімум в неї не було на це часу. Та й кохання, все таке.
З її слів це почалося після мого народження, до цього він її майже в дупу цілував, на руках носив. Марка збентежив мій блонд та те, що я на нього не схожа. Ну так, звісно, чхати на те, що мати фарбована шатенка, що я росту. Срати на те, що зараз ми як дві краплі води і єдине, що відрізняє - я жінка.
Що стосується родичів? З його сторони реагували на мати так само. З ними я усіляко уникала спілкування, бо в них нема гальм. Зараз зовсім не знаю, що з ними, нехай горять у Пеклі. А от з її рідними спілкуватись забороняли. Та й мені щось підказує, що вони самі не дуже горіли бажанням налаштовувати контакт. Знаєш як бува? Ніби дитина ні в чому не винна, але через те, що один з батьків вилупок контактів уникають.
В один «чарівний» день він довів маму. Якось вона захворіла. Нічого серйозного, казали лікарі, просто потрібне вчасне лікування, гарний догляд, якісні ліки та позбавлення усіляких роздратувань. Окей, ліки, з грошима тяжко, розумію. Але ж він міг просто не діставати її своїми нісенітницями, виключити сварки. Міг та не робив, класти він хотів на її здоров’я. Так ось, під час чергового скандалу вона різко замовкла. Так, я завжди все бачила. Сварка повинна була вже закінчитись, бо він знов підняв тему зради, почав кидати в її адресу всі можливі «красиві» вислови. С початку це його більше збісило, бо гадав, що вона просто ігнорує. Коли ж все усвідомив, то почав панікувати. Носився по кімнаті, щось бормотав, хапався за голову, розбив вазу. Вона була якоюсь старовинною та дорогою. Її мамі подарував один знайомий, якому вона подобалась. Здається, це був єдиний подарунок, який вона прийняла, бо любила усе таке з минулих часів.
Взагалі, матір була чарівною жінкою. Зовні нагадувала молоду відьму. Густе, рівне, чорне волосся трохи нижче плеча. Великі зелені очі, маленький і акуратний носик, пухкі губи та неймовірно гарна посмішка, яку супроводжували ямочки на щоках. Носила в основному сукні до підлоги й біжутерію, переважно кільця. Те що вона була досить не багатою змушували чоловіків думати, що заради грошей вона піде на все. До того ж в неї дитина, яку треба годувати, вдягати та інше. Вона на це не велась, хоча було видно, що вона хоче погодитись на краще життя, але ні, не йшла до цього.
Зрештою, Марк допер, що непогано б було викликати швидку. Але ж вже пізно.
Після цього випадку усі його фантазії перейшли на мене. Я не збиралась вислуховувати усю цю маячню про те, що я така як вона, гени візьмуть своє і так далі. Та й не люблю я його, щоб боятись образити. Не витримавши того, що я можу й рота заткнути він вирішив кудись мене сплавити. Взнав про той клятий ринок і прям загорівся!
Ось тепер стоїмо, чекаємо товстий шкіряний гаманець на ніжках.