Наруто написав йому того ж дня пізньої ночі. Саске тільки-но завалився в свою кімнату, відчуваючи легку сонливість після гарячого душу. Збираючись обробляти свої нечисленні синці заздалегідь прихопленими мазями, він побачив пару непрочитаних на телефоні. Хто писав не стало загадкою, адже в загальній групі класу чи друзів повідомлення були вимкнуті, а особисто його мало хто відволікав, особливо в таку годину.
Забравшись на ліжко, Саске обережно ліг на живіт, щоб дарма не турбувати забиті місця, і з легким тремтінням відкрив чат.
Розмова тривала недовго. Наруто лише поцікавився його самопочуттям, а на зустрічне питання кинув смішне селфі за комп’ютерним столом.
За однією фотографією мало що можна сказати про людину, але це, очевидно, не той випадок. На задньому плані у всій красі простягався хаос, що творився в кімнаті. Чого там тільки не знайти: звалений у купу одяг, самотньою лежачий у кутку кімнати шкільний рюкзак з розкиданими книгами; пом’яті бляшанки, прихилений до стіни скейтборд, гітара, волейбольний м’яч і навіть, чорт його забирай, дорожній знак на підлозі, що виразно поставав серед загального бардаку. Не кажучи про часті постери на стінах, з яких так само легко можна зробити декілька висновків про захоплення цього химерного хлопця.
Саске, привчений до бездоганного порядку й мінімалізму, неабияк здивувався цій картині. Незважаючи на те, що всім своїм виглядом Наруто створював враження людини саме з такою кімнатою. З фото Учіха все таки посміявся і навіть зберіг його собі до галереї.
Вони перекинулися ще декількома фразами і, побажавши один одному солодких снів, вирішили приділити час відпочинку, такому необхідному після виснажливого вечора.
***
Саске переповнювало приємне хвилювання і передчуття майбутнього дня. Він спросоння сидів за столом, чекаючи, поки брат звично поставить перед ним смачно приготований сніданок. Тарілка з їжею вже не першу хвилину стояла перед його носом, але Учіха, заламуючи від нетерпіння руки, продовжував свердлити розмитим поглядом нещасну стінку. З Наруто він спілкувався трохи більше тижня і по одному лише листуванню вони весело проводили час. З них вийшли чудові приятелі або дуже «солодка парочка» як називав їх Ітачі, дізнавшись, чим настільки цікавим зайнятий його брат, що не тільки за вечерею, а й у туалеті без телефону не обходиться.
І тепер, коли в обох хлопців видалися вільні дні у зв’язку з зимовими канікулами, вони збиралися піти гуляти найближчим часом. Поки не встиг розтанути довгоочікуваний сніг, який різко обвалився на місто такою кількістю, ніби намагався компенсувати минулі безсніжні тижні. Городяни всіх віків в цей час проводили весь свій вільний час на вулиці, намагаючись повною мірою насолодитися цією рідкісною подією.
— Чого не їси? — вирвав з роздумів дбайливий голос Ітачі, який вже взяв свою порцію і сів навпроти.
Саске здригнувся і механічно взявся за сніданок, не розуміючи, куди він тицяє виделкою і що взагалі їсть.
Помітивши занепокоєну поведінку молодшого, Ітачі спохмурнів, але не турбував його, залишаючи наодинці з думками.
«Про що нам говорити, що взагалі робити? Потрібно мені запропонувати якусь ідею або все складеться само собою? Знову ковзанка? Ні, витрачати час на льоду, доки навколо стільки снігу… дурниці», — віддавався нав’язливим думкам Саске, перебираючи можливі теми для розмови і прокручуючи в голові ідеальний варіант того, як має пройти сьогоднішній день. Незабаром тарілка спорожніла, і він почав шкребти по ній столовим прибором.
Різко вставши зі стільця, через що стіл, за яким усе ще сидів Ітачі, смикнувся, він рішуче рушив до своєї кімнати з метою негайно написати, щоб звірити плани на сьогодні. Саске взяв телефон і, забравшись на ліжко з ногами, почав набирати повідомлення:
Ви: Доброго ранку, сьогодні все в силі?
Відповідь прийшла не одразу — час був надто ранній, але за ті хвилин тридцять, що Саске провів під струменями зігріваючого душу, відповідь вже висіла:
Наруто: Звичайно! Одягайся тепліше, підемо на гору!
Ви: Що за гора?
Наруто: Все побачиш!
Саске не знав, що думати. Чи радіти тому, що проблема їхніх розваг на сьогодні вирішена, а, враховуючи те, що ідея належить Наруто, нудно їм безумовно не буде; або ж тремтіти від страху, бо вельми екстремальні нахили Узумакі та його дитяча безтурботність змушували молитися, щоб задум виявився не надто травмонебезпечним.
Коли вони зійшлися на місці та часі зустрічі, Саске подався одягатись. Побачитись вони планували вже за годину, адже, за словами Наруто, туди, куди вони прямували сьогодні, краще йти вранці. Він справді той ще інтриган.
Саске перебував у збудженому захваті від майбутньої зустрічі з цим хлопцем. Було цікаво, чи охоплює Узумакі до тремтіння в руках і слабкості в тілі хвилювання, чи це були його власні слабкості.
Нашвидкуруч одягнувшись – наскільки це було можливо, бо він прислухався до наполегливої поради і натягнув на себе якнайбільше теплого одягу – Саске збирався виходити і вже стояв у коридорі, безглуздо намагаючись запхнути обтягнуту в три пари шкарпеток ногу в черевик.
Саме за цим заняттям його застав Ітачі, що вийшов проводити брата в, судячи з екіпірування, дуже далеку дорогу.
— У похід зібрався? — всміхаючись, почав допитувати він і притулився плечем до дверного отвору, — до наступного тижня повернешся?
— Ти як завжди дуже дотепний, — не відриваючись від свого безуспішного заняття, відповів Саске, — я йду гуляти, о котрій прийду – не знаю. Буду на зв’язку, — все-таки вирішив відзвітувати він, щоб не давати зайвих приводів для занепокоєння.
— З Наруто? Грошей дати? — проникливо поцікавився Ітачі, кинувши ложку для взуття.
— Нічого не треба, дякую. Трохи у мене є, — поспішно відповів знов, за дві секунди натягнувши взуття, і злегка розгублено одягнув шапку. — Все, я побіг, бувай-бувай.
— Шарф забув.
— Точно! — Він недбало забрав простягнутий шарф і, на ходу зав’язуючи його, поквапився втекти за двері, ще раз попрощавшись наостанок.
Двері грюкнули, залишаючи за собою дзвінку тишу. Дивуючись, як швидко ростуть діти, Ітачі пішов прибиратись на кухні під старі мелодичні пісні, за які Саске жартівливо назвав би його чоловіком літнього віку.
***
Учіха повільно, але вірно прямував до місця зустрічі, досі не вірячи, що вони знову зустрінуться. Серце від чогось голосно стукало в грудях, віддаючись гулкою луною в вухах, і, здавалося, ось-ось вистрибне. За час їхнього недовгого спілкування він так часто переживав подібне почуття, що вже не надавав цьому належного значення. Саске до одуру любив це невловиме запаморочення в голові і відчуття палаючого десь в середині полум’я, тому вдавався йому без залишку, щоразу жадаючи більшого. Воно розфарбовувало звично сірі будні, викликало давно забуте душевне піднесення, мов йому дозволено жити поза сценарієм. У далекому минулому, ніби цілі століття тому, він міг зачаровуватися справжніми дрібницями. Безневинний розум маленької дитини завжди легко вразити оманливим щастям, доки свідомість і необхідність дорослого життя вантажем не лягають на недостатньо зміцнілі плечі, безупинно зобов’язуючи до чогось, покриваючи життя густою димкою.
Поспішати було нікуди. Від нестерпності тягучого очікування він зібрався і вийшов куди раніше за потрібне, але, підходячи до необхідної вулички, таки помітив знайомий високий силует, і це могла бути лише одна людина. Той жваво помахав йому рукою і, зриваючись моментами на біг, швидко подолав розділяючий їх простір. Зупинившись майже впритул до Саске, Наруто дивився злегка зверху вниз.
— Привіт, — захекавшись, привітався Наруто, обдаровуючи своєю заразливою посмішкою.
Учіха мимоволі розтягнув губи у зніяковілій усмішці і, потупивши очі, помітив, що Узумакі тяг щось за собою:
— Навіщо тобі сани?
— Ми йдемо кататися! — слідувала очевидна відповідь, що супроводжувалась незручною тишею. — Сідай, повезу тебе, — через час, який вони вдосталь надивилися один на одного, доповнив він і розвернувся в потрібному напрямку.
Саске розгублено відкрив рота, щоб заперечити, але його перебили безапеляційним заохоченням.
Зітхнувши, Учіха здався і обережно вмостився на запропоноване місце. Спершись на жорстку спину, він намагався влаштувати зручніше ноги.
Коли сидіти стало більш-менш комфортно, Наруто обережно потягнув за мотузку так легко, ніби Саске там зовсім не сидів. Вони мовчки пересувалися безлюдною слизькою дорогою, спостерігаючи довкола довільні візерунки диму, що йшов із труб далеких хатинок.
— Тут неподалік є крута дорога, перекрита через негоду, — почав пояснювати Наруто, заповнюючи тишу, що порушувалася лише скреготом саней об сніг і скрипучими кроками, — увечері там зазвичай багато людей, але зараз, гадаю, буде менше.
По дорозі Узумакі взявся завзятим голосом мовляти про все, що міг пригадати. Починаючи від анекдотів, які здебільшого викликали у Саске сміх своєю дурістю та безглуздям, закінчуючи по-справжньому дивовижними історіями з життя, в яких Узумакі разом зі своїми друзями мали за обов’язок потрапити в абсолютно немислимі колотнечі, як герої якоїсь пригодницької книжки, написаної нетверезим автором. Там від собак тікали, там від обуреного сусіда з рушницею.
— До речі, ти таки тепло одягнений? — раптово обірвавши свою ж історію, запитав хлопець підозріло невинним тоном, що не віщав нічого доброго.
— Тепло, — напружившись, підтвердив Учіха і рефлекторно вхопився за сани міцніше. — Чого не скажеш про тебе, ти хоч куртку до кінця застібни, — спробував змінити тему, скептично оглядаючи легко одягненого парубка: без шарфа, без шапки, з обвітреними без рукавиць руками. До того ж шия вся відкрита.
Саске, з натягнутим мало не на все обличчя шарфом, в довгому пуховику і без жодної беззахисної ділянки тіла, окрім очей, було морозно дивитися на легковажного хлопця.
Ховаючи хитру посмішку, Наруто відвернувся і, зробивши фальшиво здивоване обличчя, показав пальцем кудись йому за спину і вражено вигукнув:
— Ого, це що там?
Послаблюючи хватку, Саске довірливо повернувся у вказаному напрямі й негайно про це пожалкував, коли скрикнув від несподіванки. Скориставшись секундним замішанням, Наруто швидко потягнув сани на себе, починаючи зі зростаючою швидкістю бігти слизькою дорогою, дивом тільки зрідка спотикаючись. Учіха не встиг повною мірою усвідомити те, що сталося раніше, тому його виліт з різко розгорнутих у бік саней, застав зненацька. Отямившись, він виявив себе лежачим на спині у дбайливо вибраному кучугурі.
Піднявшись на ліктях, він чув голосний нестримний сміх. Щойно прояснилося в голові, Саске рішуче спробував підвестися з твердим наміром придушити недоумка. Наруто стояв неподалік і зігнувся навпіл від сміху, щиро намагаючись заспокоїтися.
Помітивши розлючений вираз обличчя юнака, ще більш роздратованого тим, що вилізти з проваленого снігу не виходить, Узумакі завбачливо відійшов на пару кроків назад, почервонівши від стримуваного реготу. Швидко зрозумівши, що, перебуваючи у такому становищі, Саске не становить загрози, він все-таки наблизився й прикинув, наскільки небезпечно для життя допомагати йому підвестися.
— Ну не гнівайся, — крізь сміх видавив він, не лякаючись вбивчої аури навколо, — хіба не весело? — жартівливо додав Узумакі, не маючи змоги себе стримати.
Коли Учіха злегка вгамувався, відвернувши голову, то виглядав відносно спокійним, хоч і ображеним. Наруто обережно простяг руку, приготувавшись будь-якої миті її відсмикнути, ніби намагався примирити звірка, який у будь-який момент міг відкусити йому палець. Саске гордовито зиркнув і кілька секунд велично роздумував над пропозицією, приймаючи за краще чекати доки клятий сніг розтане. Після чого з нескритим небажанням подав руку.
Наруто смішила його поведінка. Задоволений, він ухопився за простягнуту у відповідь кисть і було хотів підняти Учіху, коли той, приклавши всі свої немалі сили, завалив його поруч із собою обличчям у сніг й вмостився для кращого ефекту зверху на чужу спину.
Саске веселився, спостерігаючи, як Узумакі повернув до нього скривлене від холоду почервоніле обличчя, з прилиплим до нього шматками снігу.
— Хіба тобі не весело? — глузливо промовив брюнет з виразною перемогою в голосі й мстиво посміхнувся.
— Засранець, — без краплі образи чи злості прохрипів Наруто, гідно оцінивши цей брудний прийом.
Вони спільними зусиллями витягли з вороту Наруто не встиглий розтанути сніг, обтрусили куртки і вирушили далі, долати довгий шлях, ледве пересуваючи ноги. Ішли вони, може, більше ніж годину. Ні, необхідне місце опинилось недалеко, але Наруто, дуже винний і розкаяний, знову вмовив Саске прокататися, і коли, після довгих умовлянь і перепрошень, він повірив хлопцю, той не проминув вдруге здійснити свій підступний трюк.
***
Гучні голоси і захоплені крики долинали до вух почервонілих від холоду хлопців, коли перед очима нарешті височилась та сама гора. Саске, незважаючи на те, що неодноразово проходив тут в теплі пори року, з відкритим ротом дивився на снігову дорогу, яка кишіла групами метушливих людей і йшла далеко-далеко вгору, ніби не маючи кінця.
Тут і матері, що пильно стежили за своїми малими дітьми, не дозволяючи їм забиратися надто високо; великі компанії друзів, які дзвінко лаялись, зв’язували свої сани та їхали паровозиком, по можливості об’їжджаючи людей, що траплялися на шляху. Саске болісно скривився, помітивши збитого ними молодого хлопця, що тепер котився десь поруч і шоковано репетував. Трохи осторонь можна було помітити чоловіків і жінок похилого віку, які незграбно спускалися на своїх льодянках, потішно завалюючись набік. Якщо зараз мало бути «менше людей», то страшно було уявити, що тут відбувається ввечері.
— Уперед! — зі смаком прошепотів Узумакі, хапаючи Саске за руку, і перейшов на високі сходи для пішоходів, що примикали зліва до дороги. Людей там теж було чимало: і тих хто тільки піднімався, передчуваючи майбутній екстрим, і тих хто спускався назад, мабуть, так і не зважившись на нього. Всі добропорядні громадяни мали підійматися саме цим шляхом, але не обійтися без любителів порушувати загальний добробут. Дехто вирішив підніматися прямо горою, ризикуючи власним здоров’ям і нервами оточуючих.
Учіху, який досі відходив від першого враження, раптом озорило:
— Чорт забирай, я не взяв своїх санчат!
— Звісно не взяв, адже я не казав тобі їх брати, — жваво відповів Наруто, продовжуючи наполегливо вести Саске за собою, щоб обігнати людей спереду, й іноді ненароком зачіпав когось плечем, — на цих санчатах і вчотирьох поміщалися, кататимемося разом, — як щось очевидне пояснив блондин, вказуючи на сани у своїх руках.
Учіха не відреагував, але в нього виразно проскочив острах по обличчю.
Досягнувши вершини, Саске вже почував себе знесиленим і міг тільки дивуватися тим, хто піднімався сюди більше одного разу поспіль, не втрачаючи свого запалу. Залишалося сподіватися, що результат буде вартим витрачених зусиль. Вони розташувалися ледь не на самій середині напрочуд широкої дороги, попередньо почекавши, доки кількість людей там зменшиться.
— Сідай, — поступово запропонував Наруто, коли сам уже сів і тримався ногами, щоб не виїхати раніше.
— Чому я попереду, — буркливо поскаржився Саске і, всупереч своїм словам, сів на край зазначеного місця. Він незручно витягнув ноги вперед, намагаючись не зісковзнути.
— Влаштовуйся зручніше, — промовив позаду Узумакі, опалюючи гарячим диханням і без того рум’яні щоки, і однією рукою притягнув його впоперек живота ближче, змушуючи сісти впритул і поставити черевики на підставку для ніг.
Саске не заперечував, намагаючись ігнорувати своє прискорене дихання, що вдарило з новою силою, коли Наруто обома руками обхопив його за талію і поклав підборіддя на плече. Він впхнув йому в руку мотузку, що до цього часу сіпалася попереду і запитав:
— Готовий? Допомагатимеш мені кермувати.
— Тобто кермува… — його обурене зауваження перейшло в не менш обурений крик, бо Узумакі сильно відштовхнувся ногами, змушуючи їх зрушити з ще більшою силою.
Вітер сердито бив їм у обличчя, ніби бажав уповільнити дужий запал, але виявився безсилим проти тієї швидкості, з якою вони мчали крізь час. Дерева збоку змащувалися в цільну нерозбірливу смугу, а пальці на мотузці стиснулися так сильно, що на них лишився її рельєф.
Саске неволі подумав, що почуває себе у відносній безпеці, спираючись на міцні руки і чуючи радісні вигуки біля вуха. Він цілком довіряв своєму партнеру, що непогано керував їхніми рухами, хай трохи вайлувато і грубо.
Учіха остаточно запевнився, що їдуть вони досить вправно в порівнянні з його не найкращими припущеннями. Тільки іноді вони врізалися в чиїсь спини попереду, тим самим відсуваючи чужі сани трохи вбік. Одну молоду парочку їхні неповороткі дії якимось невдалим чином змусили кілька разів прокружитися навколо своєї осі, але, поспішно вигукуючи вибачення, вони не почули роздратованої сварки.
І тільки пізніше всі складнощі переповненої тропи каверзно з’явилися перед ними. Варто було подолати добрячу половину шляху, як подальша частина являла собою скупчення маленьких діточок, які їхали звідти, адже забиратися вище їм не дозволяли.
— Наруто, праворуч повертай! — гучно крикнув йому Саске, стараючись розвернутись в цьому напрямку, коли прямо за кілька метрів від них опинилася маленька дівчинка, до якої вони стрімко наближалися, ризикуючи відправити її у вільний політ. Чи то від неуважності, чи від надлишку адреналіну Наруто повертав сани у бік, рівно протилежний від зазначеного Саске, і їхні незбіжні рухи не мали штибу. Благо малечу за пару секунд до того, як була готова приєднатися до кількості пасажирів в їхніх санях, врятували чіпкі руки матері.
Незабаром вони таки благополучно досягли кінця, не отримавши смертельних поранень у процесі. Зате примудрилися перевернутися в самому кінці, коли спуск закінчився, викидаючи їх на пряму дорогу біля підніжжя. Це сталося буквально на рівному місці, тому Учіха серйозно запідозрив, що хтось таки наслав на них прокляття за небезпечні витівки.
Кілька довгих хвилин вони лишилися лежати на снігу, марно намагаючись уповільнити шалений стукіт сердець, що в унісон відбивали свавільний ритм. Розширеними від надлишку вражень очима хлопці спостерігали за дрібними сніжинками, що ліниво кружляли в бажанні досягти землі, але підштовхуванні слабким вітром знову височіли в далечінь. Саске ліниво повернув голову, щоб перевірити затихлого поруч товариша, і зачепився поглядом за чіткий профіль умиротвореного обличчя, на якому красувалася легка усмішка, що через мить відбилася на його власних вустах.
***
Температура відчутно впала, і згустіли щільні сутінки, що давали слабину тільки під отруйно-жовтими вуличними ліхтарями. Кількість людей, як і казав Наруто, справді збільшилася, зате під впливом пізнього часу всі діти розійшлися по домівках, що не могло не радувати. Більше не було необхідності гальмувати ногами в найяскравіший момент, щоб не розмазати когось на сніговій гладі.
Вкотре піднімаючись уже ненависними для Саске сходинками, Узумакі доводилося тягнути не лише сани, а й Учіху. Той наодріз відмовився рушити самостійно, переконаний, що ноги справді от-от відваляться. Він безцеремонно вмостився на широкій спині і поблажливо дозволяв нести себе, притуливши готову до його плеча. Зрештою, Узумакі сам у тисячний раз умовляв з’їхати ще разочок, постійно обіцяючи, що цей стане останнім. Нехай і платить тяжкою працею за власні забаганки, може й запихається нарешті.
Саске невтомно дивувався божевільній енергійності свого друга. Сам він був готовий відкинутися після першого ж підняття, а Наруто з кожним разом наповнювався силами з ще більшим поривом.
Поволі вони видерлись на останній верхній ступінь цих злощасних сходів і збиралися з’їхати – Саске дуже на це сподівався – востаннє. Піднімався Узумакі навіть із зайвою обережністю, ніби ніс виняткової цінності дрібничку, що належить особині королівської родини. Об’ємний зимовий одяг теж добряче заважав стрімкому пересуванню, хоча можна було сподіватися, що він дещо пом’якшить можливе падіння.
Останній спуск виявився навіть кращим за минулі: дорога вдосталь була згладжена іншими санями, від чого хлопці неслися швидше, ніж зазвичай. Вони навіть встигли позмагатися в негласній гонці з парочками по обидві сторони від них і мало не програли, поки Наруто непомітно не штовхнув сусідні сани ногою, через що їхня пара все-таки здобула тріумфальну перемогу.
Втомлено відсиджуючись на санях після виснажливого дня, вони широко усміхалися один одному, чуючи власне важке дихання. Саске опустив погляд на тремтячі пальці Узумакі і схвильовано насупився: той весь час був без рукавичок, через що долоні страшенно оніміли й почервоніли не лише від загального холоду, а й через те, що іноді він гальмував ними по снігу. Рукавиці Саске вже намокли, але самі руки не втратили свого тепла, ніби зберігали його саме для такого випадку. Він поспішно зняв їх і розвернувся корпусом, щоб бути ближче.
— Давай їх сюди.
Наруто вигнув брову, не розуміючи чого давати, але Учіха діяв самостійно, не потребуючи дозволу. Він обхопив його долоні своїми і підніс до губ, зігріваючи та обпалюючи гарячим диханням. Вони сиділи так, поки руки не зігрілися й набули приблизно людського відтінку. Від такої несподіваної турботи Узумакі негайно розчервонівся, але Саске був занадто зайнятий, щоб помітити це.
Добираючись додому, Наруто зголосився проводити його, запевняючи, що йому в той же бік, що і Саске. Почувши це, Учіха пожвавішав, геть не звернувши увагу на те, що до місця зустрічі йшли вони з абсолютно протилежних сторін. Рухались вони мляво, слухаючи хрускіт снігу під ногами і гул іноді проїжджаючих машин. Хоч між ними й панувала тендітна тиша, ніяковості не було. Обидва розуміли, що мовчать не через відсутність теми для розмови або небажання підтримувати її. Кожен був надто втомленим, щоб говорити що-небудь, і вони лише ліниво човгали по землі; віддаючись нескладним думкам і насолоджуючись суспільством один одного, ніхто не насмілювався порушити приємну атмосферу їхнього особистого вечора, що приємними спогадами надовго буде зігрівати у часи розлуки.