19 Несподівані гості

Збудилася зрання солодко зіваючи, і потягуючись  під теплим боком Яр’реза та його рукою. Здається по моїй позі серед ночі,  роль подушки помінялася й став подушкою для моєї голови потім Яр’рез. - Ну що виспалася люба? Спитав він у мене, й сам солодко зівнув на всю свою ікласто зубасту пащу, нагадуючи лева. -Так сонце моє, звісно виспалася. Ти так солодко посапуєш коли спиш, що  важко під ці  снодійні звуки не заснути. Й твої обійми мене так лагідно гріють. А ти виспався любий? Як твої почуття після сну? Спитала я, погладивши ніжно своєю рукою його руку,  лежачу  на моїх грудях й переплітаючи з ним свої  пальці. -Я гаразд, виспався добре. Й твій чай з мелісою поміг, та найбільше допомогли мені твої турботливі пестощі, ти мене так ними розбалувала люба. Звик я до того що ти мені чешеш рукою голову з валарами і тепер ще постійно цього  хочу.  Сказав Яр’рез, обережно торкаючись моєї голови своїми мандибулами.  Заворушившись й тим вимушено  розриваючи наш замок з переплетених  пальців рук,  я перевернулася на спину, а головою пірнула в подушку і пригребла за собою рукою голову Яр’реза, легко потягнула його до себе за валари, тримаючи їх в руці. -То йди сюди сонце, вмощуйся головою до мене на дині,  ще тебе побалую. Давай, давай. Зима робити й так немає що. А балувати тебе я люблю любими способами. Сказала я, грайливо приморгнувши до нахиленого наді мною Яр’реза , й лизнула його в бивні, посміхнувшись до нього. На що він облизнувшись як великий дуже кіт , ще нижче навис наді мною, обдавши мене жаром свого дихання. Яркі рубінові очі, світилися наче жар у пічці. Подумавши він сказав до мене- Гаразд моя люба, можеш мене ще трішки побалувати, знаю що тобі це подобається як й мені. Ще колись, я наївно думав що задоволення можна отримати тільки коли займаємося коханням. Але помилявся, тому що те що ми разом, також приносить мені задоволення і щастя й ще щось.. я не можу це пояснити тобі.. Говорив Яр’рез з натхненням, поглядаючи на мене й забравши  акуратно пальцями з мого обличчя руді пасма волосся, почав ніжно обводити довгими кігтями  контури мого лиця. Прикривши очі, я на деякий час випала з реальності віддавшись почуттям накривших мене.  Відкривши очі подивилася в  глибину рубінових очей  свого чоловіка й посміхнувшись сказала   -Це не вимагає жодних пояснень від тебе золотце, тому що це є чиста любов, мій дорогий.  Сказала я до нахиленого наді мною Яр’реза. Відпустивши з своєї руки жмуток його валарів які тримала до того  затиснуті в своїй руці, провела легко пальцями по його щетинястим бровам, після чого обійнявши його за шию ніжно пригорнула до себе. -Й насправді  ти це усвідомив вже давно, мій хороший.  Сказала я йому.  Перебираючи пальцями  жорсткі  відростки на голові Яр’реза. -Так і є, просто ти розумієш це сама,  бо знаєш хто я є. Й сприймаєш таким як я є. А колись я чув на планеті розмови між самцями Арбітрами які жалілися на своїх самок, що ті хотіли їх підстроїти під себе й багато багато вимагали від своїх чоловіків. Слухати навіть було нудно ті розмови. Сказав Яр’рез згадуючи це все минуле й дратівливо фиркаючи від того. -То тим яутжихам що було мало того що їхні чоловіки силовики Арбітри? Мовлячи за той факт до Яр’реза, я й сама скривилася. Бо ніколи не любила й не розуміла людей яким всього було мало. А то виявилося що тою захланною рисою не тільки люди виділялися.  -Видно що коли немає межі, тоді всього замало. Тому що  хочеться отримувати більшого, ще більше влади й різних пільг та підвищень. А потім можна мітити й на сам Сондар… Та політика й влада то таке вічно голодне слиняве й зіпсуте гниле гніздо Кайнде Амедхи. І слухай люба, давай з тої теми вже  зіскакувати бо мене від тих згадок про минуле  мутить. Сказав Яр’рез, невдоволено форкнувши, та голосно клацнувши своїми мандибулами, і підтягнувши рукою на себе ковдру заховав під неї свою голову, лоскотаючи мене своїми мандибулами по шкірі. -Ну, ні сонце, я не позволю тобі вибльовувати Марійки голубці. Але щоб ти знав то на Землі також такі є захланні з владою типи й мабуть ще частіше ніж там в космосі.  Буркнула я, поплескавши рукою через ковдру  голову  Яр’реза, який під ковдрою голосно зітхнув, тихо загарчавши. -Й знаєш любий,  я тобі забула сказати один цікавий факт, почутий тоді в місті від Марійки. Ковдра заворушилася, й завмерла на місці,  припіднявши край ковдри рукою зазирнула в гніздо, яркі червоні очі Яр’реза  в темноті ковдри спалахнули світячись наче ліхтарі.  Уфффф. Дуже такий красивий і вражаючий виходив з того ефект, коли  світло попадало на його очі в темряві або напівтемряві. Й я тільки хотіла до нього засунути свою руку під ковдру як він, швидко змінив позицію. відкинувши геть ковдру, і легко забравшись на мене, сам вмостився посередині,  рівно між моїми ногами, прийшлося мені навіть їх трохи розсунути в сторони. В голові у мене навіть промайнула весела думка, як же би то добре було обхопити його ногами за поперек. Але стрималася бо він то влігся так на мене, поки без жодних думок про кохання. Яр’рез ще підтягнувся на руках трохи вище на мій живіт, й склавши їх там одна на одну вмостив на них свою голову.  А хазяйка що? Правильно. Має накривати теплою ковдрою голу сраку  свого чоловіка стирчачу тепер до верху на огляд павукам та павучихам живучим в хаті під стелею.   -Зате мій дружок захований. Прокоментував всесело  Яр’рез до мене, спостерігаючи накривання ковдрою наших тілес, і те як я возилася з тим всім. Стараючись ще об  Яр’резову голову випадково не вгрітися своїм ліктем. -Не захований а затиснутий своїм поважним господарем. Хихикнула я, поторсавши Яр’реза за плече.  -Нічого йому не станеться, але якщо тобі заважко піді мною люба то я злізу. Сказав він, клопатаючись за мене як квочка за своїх щойно вилуплених  ціпяток.  -Ні, мені не важко любий, ти чого.. Тільки но зручно вмостився на мені й вже тікати геть. Не відпущу тебе. Бо не відчуваю я, твоєї ваги зовсім, вспокійся милий. Відповіла я до нього. Погладивши рукою за щоку. Й хоча він дійсно вполовину на мені лежав, я не відчувала його ваги, а Яр’рез не був маленький. На голову вищий за любого землянина й статура міцна спортивна. -Так що ти там взнала у тої Марійки моя солодка ? Спитав у мене Яр’рез, нагадуючи мені те що я мала йому повідомити. - Вона мені розповіла про те що там в них у місті завівся вбивця на відьом, який  вбиває відьом й рве їх тіла на мілкі частки. Розказала я, Яр’резу те що взнала, й завжди чогось забувала то йому повідомити. Наче якась перешкода мені заважала. А тут ось такий прорив вийшов у мене, під допитливим поглядом рубінових очей. -Я не знаю що там думають за ці вбивста  ті умани в місті,  але я думаю що ті вбивства пов’язані  між собою з тими вовкулаками та тим самцем в багровій халамиді. Сказав Яр’рез мені свою версію. Й його версія мені здалася дуже правдивою. Тут сходилося все. Й наші сни.  І те що  вовкулаки напали й на мене також. Просто тоді їх випередив вбив й пошаткував Яр’рез . -Інтересно хто це, й навіщо йому це? Який сенс вбивати відьом? Спитала я в Яр’реза гладячи його голову рукою та пропускаючи крізь свої пальці його довгі валари.  Від чого в нього потемнішали очі в кінці він аж примружився  від моїх ласк, голосно мурчачи як великий кіт. -Ще тут трошки почеши… Пролепетав Яр’рез, підставляючи мені під руки своє обличчя. -Ти в мене знаєш толк в пестощах і у всьому решта. Сказала я, гладячи кінчиками пальців лице Яр’реза та обводячи кожен контур на його обличчі.  -Але найбільше я знаю толк з патрання тіл уманів, та оздоблення їхніх черепів . Сказав Яр’рез насмішкувато розставивши свої верхні мандибули в сторони. -Ну я сказала що ти у всьому знаєш толк любий. Відповіла я, зробивши вигляд що не піддалася на його жарт, і зловила його пальцями за праву мандибулу, потерла її за гладеньку внутрішню сторону. Яр’рез жартівливо легко затиснув мої пальці своєю мандибулою,  притиснувши їх до своїх ікол, та потім перехоплюючи мої пальці у свою руку, поцілував за них. -Можна ще раз астрально мені навідатися у сні до того багрового умана.  Ще щось взнаю про нього та його оточення. А ти люба, просто будеш контролювати мій сон.  Подав ідею Яр’рез, яка мені не зовсім сподобалася. Й відчуваючи те що та його  ідея з астралом не припала мені до душі він тихо загарчав, потершись щокою об мою руку, яку не випустив з своїх пальців, при тому серйозно і якось благально заглядаючи в мої очі . Не витримавши його його погляду я відвела очі вбік , втиснувшись головою в подушку. Яр’рез зітхнувши опустив своє обличчя до долу уткнувшись ним в мій живіт,  лоскотаючи мою шкіру своїми щетинками та теплим диханням. Тепер вже я зітхнула, відповівши  -Ну ти же знаєш дорогий мій, що я за тебе переживаю і не хочу тебе підставляти з тим чим ще не розібралася сама й де явно темні сили замішані . Якщо ми не придумаємо  якогось рішення тоді задіємо твій план Х.  Сказала я, гладячи рукою голову Яр’реза з його копною розкиданих по сторонам валар накривших мене та ліжко. -Гаразд, я все розумію люба, сказав він мені,  припіднявши свою голову з мого живота,  й в пориві з жагою обіймаючи мене руками . -Я тільки хвилююся за тебе, а все решта немає для мене  значення..  Тільки ти маєш значення. Сказав Яр’рез тримаючи мене в своїх обіймах . Та й що там йому скажеш на це все де і без слів ясно, одне за одного любимо,  турбуємося й це головне. -А для мене тільки ти маєш значення любий. Сказала я, тепло посміхаючись  просовуючи пальці правої руки в глибину його валар, легко нятягуючи їх та намотуючи собі на руку, бавлячись валарами та срібно-золотими кільцями унтарами вдітими на коси .  Від чого він прикриваючи свої рубінові очі, тепло потерся щокою об мою руку, взявши її в свою теплу долоню.  -Яр’рез ти такий неймовірний у мене,і знаєш що я тебе можу отак цілими днями пухрити.. як же я люблю тебе мій хороший. Говорила я, погладжуючи його вже по цілій голові вільною рукою , змістивши свою руку з його голови, йому на шию, а звідти вже й на масивні плечі. Він тихо застрекотавши, й клацнувши двома верхніми мандибулами перемістився своїм тілом трохи вище по мені. Але його обличчя я вже не бачила у той момент бо, він опустив  його до мене ще нижче, проводячи по моїй шкірі на животі своїми бивнями, його лице  затуляла густа грива темних  валарів.  Гладячи  Яр’реза руками по спині та боках, я  почала розпалюватися з того все більше. Теплий ледь шершавий язик лизнув мене навколо пупця, просовуючись вверх, викликаючи по моїй чутливій шкірі табуни мурашок, відчувши це  Яр’рез ще додав мені додаткових емоцій винюхуючи мене і лоскотаючи своїми мандибулами і видихом, після чого він  легко припіднявся на руках нависаючи наді мною, й додатково  припіднімаючись на колінах, маючи не меті зміну своєї позиції. Проте я, тим вмить скористалася і швидко гайнула правою рукою під ковдру , провела долонею та пальцями по його напружених накачаних грудях, й ковзнувши вниз по животі до самого низу в пах, легко затисла своїми пальцями взявши у кільце його вологий стоячий твердий орган. Яр’рез, від дотику моїх пальців до його збудженої плоті, весь здригнувся, тихо зітхнувши, впершись своїм лобом мені над грудьми. Він був уже занадто сильно збуджений, як і я, тому, стискаючи мої стегна руками, тому він перед тим нервово відкинув ковдру вбік, щоб та йому не заважала. Я зручніше та ширше розкинула свої ноги по бокам Яр’реза , відкриваючи йому легкий доступ до себе, та ніжно провела  рукою по його голові.  - О Боги, о Кетану! ти  така у мене вся мокренька й солоденька. Збуджено сказав Яр’рез, опускаючи свою руку мені між ноги. Лише солодкий для вух Яр’реза стогін зірвався з моїх губ, коли він торкнувся мого заповітного органу, своїми пальцями акуратно вважаючи на свої довгі кігті, щоб мене ними не поранити. Усередині моє лоно зустріло його своєю вологою та гарячим бажанням. Я трохи підвелася показуючи свою готовність, Яр’рез  легко увійшов в мене, акуратно і не глибоко. Він робив плавні, повільні рухи, а я піддавалася йому рухаючись на зустріч, притримуючись руками за його плечі, знаючи те, наскільки  величезний  його член стає в такі моменти. Йому хотілося відтягувати задоволення і рухатися в мені не так різко та швидко.  Яр’рез, тихо рикнувши різко підвів свою голову, світячи яркими вогняними очима , вдивляючись ними  в мене, в саму глибину душі. й відкидаючи одним непокірним  рухом з своєї голови валари назад на спину .  Валари мелодійно дзенькнувши своїми кільцями- унтарами, попадали йому на спину розсипавшись по ній ,  спадаючи по боках наче водоспад темних хвиль. Я піддавалася йому, жадала більшого і він прискорився, встромляючись в моє  лоно своїм списом. Незабаром його член збільшився - розпухши від крові що прилила до голівки , і він не зволікаючи витягнув свій орган з гарячої і ніжної щілини . Лігши в стороні, біля мене. Моє тіло пронизували хвилями бурхливі спазми, я геть розметалася на ліжку, знесилено потім коли все стихло, обм’якнувши та переводячи подих.  Яр’рез задоволено за мною спостерігав, клацнувши всіма мандибулами. Він потягнувся до мене, просунувши свою руку по між моїх ніг, м’яко проводячи там подушечками своїх пальців рухаючи ними поміж верхніх та нижніх сором’язливих губ, просовуючись до моєї вологої щілинки. Потім він підвівся, сівши, та радісно мурчачи і нюхаючи свої  мокрі вкриті слизом пальці зволожені виділеннями з мого лона. Та дуже ретельно злизуючи з них все своїм язиком. На що я в своєму амплуа, лише  бридливо скривила свого  носа. Яр’рез побачивши мою реакцію на свої дії,  лише форкнув, наморщивши своє чоло сказавши  до мене. -Я ж тобі нічого такого не кажу люба, коли ти так  задоволено смокчеш мій член, наче хочеш його всього з’їсти.  Так що не придирайся до смаку свого самця який полюбляє виділення своєї самки. Й щоб довго не затягувати, він шивдко гайнув  вмостившись  мені між ноги , взявши легко мене за ліву ногу рукою, він закинув мою ногу собі на плече.  Роблячи собі хороший підхід до жаданої ним мокрої печерки. З нетерпіння, загарчавши що він нарешті відчує моє лоно на смак, Яр’рез аж несподівано рясно обслинився як голодний вовк пред приреченим ягням, а може й ксеноморф перед своєю смаколичною, здобиччю . Я простягнула свою руку до нього, й  акуратно доторкнулася пальцями до гострих розведених в сторони бивень, акуратно витираючи своєю долонею  з них, обвисаючі клаптями довгі нитки голодної слини. Після  чого він поволі опустив свою голову вниз. Я здригнулася, коли Яр’рез ширше розкривши свої мандибули та вишкіривши ікластий рот , взявся ретельно своїм рухливим язичком вилизувати мої малі та великі губи, всі складки між ними а потім просунув свій теплий вологий та  шершавий язик прямо в саму глибину мого лона. Я ахнула від незвичайних відчуттів. Стараючись руками дотягнутися і дістати до його голови та не змогла, тоді вхопилася одною рукою за ковдру лежачу збоку . Заким  Яр’рез, примруживши свої очі від насолоди й діловито з видом гурмана  язиком продовжував господарив всередині мого лона, дістаючи ним до самих заповітних місць , що дарувало мені море емоцій й не земне задоволення. Я не стримуючись стогнала, чим сильно збуджувала Яр’реза і він наполегливіше  рухав своїм  язиком в середині вагіни, надаючи своїм діям ритмічності. Він заповзято пестив своїм язиком мій чутливий горбочок, що розбухав, уділяючи йому свою увагу . Торкаючись його легенько  кінчиком язика й обводячи навколо нього ділянку  в кругову, то накидаючись на клітор своїм цілим ікластим ротом, легко прикусивши іклами ділянку над ним. Від чого я звивалася наче змія і кричала від задоволення, стримуванна сильними руками Яр’реза. Вибух усередині, змусив моє тіло вигнутись у спині та затремтіти. Яр’рез з превеликим задоволенням спостерігав зі сторони, як я насолоджуюся оргазмом, звиваючись в його руках. Перечекавши коли я заспокоюся й втихомирюся він відпустив мої стегна з своїх рук, і ліг поряд зі мною витягнувшись у весь ріст,  й переводячи дух, та я не дала йому навіть перепочити,  хватаючи обома руками за напружений член свого чоловіка. Він знав, що я збиралася робити і вже чекав на це. Мені хотілося, щоб він теж це відчув всю гаму емоцій на собі , хотілося подарувати йому море задоволення. Я легкими рухами рук, обережно масувала весь його член знизу до верху й навпаки, рухаючись плавно по напруженому твердому стовбурі, ніжно  провела подушечками своїх пальців по набухшій рожевій головці, обводячи на ній  контури вуздечки. Тепер вже я з задоволенням спостерігала за солодкими муками Яр’реза, й те як він голосно переводячи подих відкинув свою голову втопивши її в подушку , та одною рукою провів по підлозі драпаючи її своїми кігтями. Я  наблизила своє лице  до його напруженого органу, з голівки якого тік вже прозорий передеякулят,  відкривши свій рот я злизнула язичком рідину з голівки члена, і  взяла член собі до рота . Від чого  Яр’рез напружився всім тілом, мілко дрижачи, й кігтями руки шкрябаючи підлогу.  Голова заметалася на подушці , й сам він голосно то стогнав, то тихо гарчав .  Викликаючи у мене гордість своєю поведінкою. Звичайно такий здоровезний член не можливо повністю заковтнути зразу до рота, але тут допомагають мені в тому й гарячий язик, який пестив його  інтенсивно, а губи стискали, волого огортаючи, приносячи йому блаженство. Від чого Яр’рез  прийшов до піку, як тільки я це відчула що він ось ось порскне,  то приготувалася до потопу, зблизька спостерігаючи, як напружився весь його орган й сам Яр’рез. Величезне гаряче тіло піді мною смикнулася від напруги, він видав утробний рик, що рознісся по всій хаті заким,  з пульсуючого члену в моїх руках  вирвалися бурхливі потоки насіння, затопившого мене ціликом, мої руки, лице.  Яре’рез трохи заспокоївся, розслаблено переводячи свій збитий подих, його великий член перестав пульсувати та трохи  розм’якнув. Обтерши себе та живіт  Яр’реза руками, втираючи собі в шкіру його ще тепле сім’я,  я припала до його грудей. Поцілувавши його ніжно в шрами, та погладивши їх рукою. Так от, ми лінивенько й лежали деякий час, в обіймах одне одного, він неспішно гладив мою спину своєю рукою, то торкаючись моєї шкірі кінчиками пальців, то легко торкаючись та проводячи по ній своїми кігтями. Потім його погладжування стали більш наполегливими,  і я на них відгукнулася . Я зрозуміла, що він готовий знову злитися зі мною й продовжити наш марафончик. Я піднялася, погладивши його по грудях руками  і сіла на нього верхи осідлавши, наче жеребця. Тому Яр’рез легко припіднявши мене , посадив так, щоб йому було зручніше й легше контролювати глибину. Його член знову став великим і напруженим. Я взявши до руки направила його рукою куди треба,  і він ввійшовши в мене, не поспішаючи почав рухатися. Я відкинула свою голову назад, щоб мені не заважало звисле на лице волосся, й торкаючись його плечей руками, повністю довірила йому весь процес, поклавшись на нього без сумнівів насолоджуючись його рухами в своїх недрах.  Яр’рез своїм язиком пестив мені губи, обережно проникаючи в мій рот, я відповіла на його поцілунок, ще  легко покусуючи його при тому за мандибули. Рухи Яр’реза ставали різкими, він припіднявши мої стегна руками, встромляючись своїм членом глибоко у мою плоть. Я знову застогнала, передчуваючи сильний бурхливий оргазм , і  отримала його по повній програмі.  Він теж прийшов до піку, здригаючись всім тілом разом зі мною. Слухала з насолодою як член Яр’реза ритмічно пульсує в глибинах мого лона, звільняючись від свого тягаря, вивергаючи сперму. Обм’якнувши я так й залишилася лежати верхи на Яр’резі, припавши  йому до грудей, в його міцних обіймах,  з його членом в середині моєї вульви, який поступово заспокоювався, вертаючись до свого нормального стану.  -Ти така солодка, що можна тим займатись безперервно. Сказав Ярр’ез припіднімаючи до мене свою голову з подушки й задоволено мурчачи. Хотіла його поцілувати в лоба, коли він наблизив до мене своє обличчя, та замість того отримала перехоплення й легкий укус його ікластим набором в роті ,  за свою  шию. -Ах, ти моя ж кусюка. Тобі тільки дай й точно так й буде. Відповіла я жартівливо. Погладивши свого темпераментного чоловіка по  валарах. На що він застрекотовши й тримаючи мене руками, швидко змінив  позиції, роз’єднуючи нас, і перемістивши мене під себе, навис наді мною як могутня скеля, вкривши копною свої довгих густих валар. -Я пожартував, на таке в нікого не хватить сили, навіть у самця яутжа. Відповів Яр’рез серйозно, легко торкаючись своїми бивнями на мандибулах мого лиця. -Не прибідняйся дорогий,  в тебе на марафони сили є побільше ніж в будь якого яутжа. Й у мене також. Відьми стають ненаситні створіння в ліжку, а особливо коли поряд з нами такі красиві і гарячі жеребці. Сказала я до Яр’реза, поцілувавши  його в ікла та зловивши ногами за талію. Він був такий гарячий тілом що його темперамент передався і мені. Й прийшлося нам знову, після невеликої перерви одне одному доставляти задоволення, з’єднуючись у палкому коханні. Заким ми дійсно не змучилися так що я ледь  ворушилася, не відчуваючи своїх ніг, стегон  і в районі живота боліло, а між ногами у мене було таке враження по відчуттям наче чорти вогонь палили.  Лежала я як колода, розкидавши в боки ноги.  Поруч лежав  Яр’рез, прикривши очі і поклавши на мене голову. -Ти як люба? Спитав він тихо у мене, слабо ворухнувши рукою, й важко заскреготівши. - Ну загалом я добре, але таке враження що тягала на собі весь день верхи на спині вивернуті  буревієм столітні буки або дуби. Сказала я про враження від марафону який тягнувся ціле рано. - К’жит.  Я в цьому винуватий, треба тобі було  мене стримувати у такому,  знаєш що я дурнуватий. Розпереживався серйозно  Яр’рез. -Нічого ти в тому не винуватий любий,  то на мене найшло. Й чого я маю тебе стримувати в коханні? Коли й сама тебе хочу.  Сказала я до Яр’реза, скубнувши сердито пальцями його за мандибулу та давши йому по лобі ляща рукою. -Ай, ну ти чого люба? Не зрозумів він. здивовано  поглядаючи на мене,  й кліпаючи своїми рубіновими очима  -А це тобі за дурнуватого.  Додала я, вже більш спокійно і миролюбно. Загладивши пальцями свій удар по його лобі. Та хотіла нахилитися ще поцілувати його додатково, але не охота було зганяти його з себе заради того. -А ти от як, сонце? Спитала я, провівши ніжно своєю рукою по його валарам. -Я, та нормально, але не чую ні своїх ніг, ні члена. Ти мене так фест сьогодні  розрядила. Сказав Яр’рез тепло поглядаючи на мене своїми рубіновими очима й торкаючись пальцями мого лиця. -Хочеш сказати любов моя,  що я тебе сьогодні славетно подоїла. Але чомусь думаю що нам цього на довго не вистарчить. Сказала я напівжартома й напівсерйозно до свого чоловіка, потеребивши пальцями його за мандибули після сказаного. Від  почутих від мене слів  Яр’рез  взявши рукою мою подушку, котра валялася збоку, накрив нею свою лице , сором’язливо заховавшись під нею , вклавшись збоку від мене . -Ні, ну ти чого, я серйозно кажу, а ти ведеш себе як цнотлива дівиця, ніби перед тим не ми кувиркалися в ліжку цілий ранок, а білки з лісу. Твоєї одної дози сперми хватить щоб запліднити всіх місцевих самок в князівстві. Говорила я, посміюючись з реакції свого чоловіка, й стараючись забрати від нього подушку. -Задихнешся любий під подушкою, вистарчає тобі за нею никатися.  Сказала я. Слухаючи невдоволене гирчання під подушкою. Врешті він відкинув її вбік, спантеличено на мене поглядаючи. -Ти за мене такої високої думки люба, що мені від того ніяково.  Відповів він, склавши руки в себе на грудях, чорні довгі нігті на його пальцях матово блиснули проти світла . -Так і є, я високої й хорошої думки за тебе, свого рідного чоловіка. Й в сраці маю те що тебе тим дуже іноді бентежу. Ти мене любиш рохвалювати з усіх сторін та ракурсів, а я тебе. Все закономірно.  Відповіла я, поклавши свою руку на його руку, вкривши ніжно долонею, розглядаючи з захопленням одночасно те, яка моя рука крихітна в порівняні з його могутньою рукою з довгими потужними кігтями на кінчиках пальців. -Люблю тільки тебе моя Богиня, більше за все на світі. Сказав Яр’рез, рвучко сівши та обійнявши мене руками, міцно притулюючи до своїх грудей. Обійняла його в єдиному пориві, сховавши своє обличчя йому на плече в теплих розсипаних по нім валарах , й обхопила  руками його за торс, ковзаючи своїми долонями по його спині, відчуваючи на його шкірі там всі  нерівності  від шрамів і неправильно зрослих між собою м’язових тканин у минулому.  Яр’рез нахилився до мене, торкаючись моєї потилиці з ніжністю своїми мандибулами, лоскотаючи своїм видихом, зітхаючи з жаром.  -Й це от за мою дозу сім’я, для самок уманок в цілому князівстві. Хай йдуть вони до к’житів собачих, швидше самоліквідуюся ніж піду чи гляну на інших самок. В мене є ти, моя єдина Богиня і Королева. Говорив Яр’рез, стискаючи мене в своїх обіймах, поклавши свою голову мені на плече. -Любий, я не хотіла тобі тим зробити боляче.. Ти чого. Інші би самці гордилися би з такого порівняння.  Сказала я, гладячи його голову, рукою. -Я не інші .. Боляче мені? Ні. Не скільки боляче, скільки від однієї думки стає гидко. Відповів  Яр’рез голосно фиркаючи, та розглядаючи на руці свої кігті . -Любий, в тебе така реалістична уява.. Просто жах.  Сказала я, розгладжуючи пальцями складки на його нахмуреному лобі . -Якось так.. Будеш тепер знати про це, люба. Сказав він  взявши мою руку в свою, та ніжно її поцілувавши, не забувши в кінці процесу поцілунку, легко вкусити мене  за пальці. -Так, буду, звісно знати. Але це все тобі любий мій, тільки додає шарму чарівності. Сказала я, чмокнувши його між мандибули в ікла, від чого він радо розстрекотався, а я встала піднімаючись на ноги. -Ти куди моя солодка ягідка зібралася? Спитав Яр’рез тримаючи мене за руку. -Твоя солодка ягідка зібралася піднявши свої ліниві булки піти господарити до плити. Хочу нам пригріти ті варенички з картоплею, й можна їх з’їсти з сметанкою. Так що ти також любий, давай тягни свій зад до столу. Сказала я, тягнучи Яр’реза за руку, за собою. На що він легко підвівшись на ноги,  пішов за мною, по дорозі взявши і начепивши на себе юсу. -А це тобі навіщо? Незрозуміла я наморщивши чоло і показуючи пальцем на юсу, звикнувши вже до того факту що ми обоє по хаті ходили на голяса. А кого ж було соромитися нам? Павуків хатніх чи що.  Й то ті певно теж звикли до того що ми на голяка. -Ну, я ще хочу облитися зимною водою з криниці. Звик що на двір йти то треба вдягатися. Заявив Яр’рез мені діловито. Я остовбеніла, зупинившись від почутого, а Яр’рез об мене різко загальмував, стрекочучи, тримаючи руками перед собою,  пропхавши мене по інерції вперед . -На такий дубак ти хочеш обливатися взимку? Ти серйозно сонце? Й оцю накидку на свій зад й член ти називаєш одяг? Спитала я, поглядаючи стурбовано на свого чоловіка. -Так, люба. Я продовжуватиму свою традицію загартовування, обливання, і плювати мені на сезони року. А що погано в юсі? Вона цілком мене влаштовує, є ще доспіхи. Але тут немає гнізд з чужими для зачистки,  щоб вдягати на себе лати. То лишається тільки юса. Відповів мені Яр’рез впевнено. -А при обливанні то я її з себе знімаю, так як ти мені й казала. Так що все гаразд. Й мені не зимно, а гаряче, після нашого дуже бурхливого ранку. Додав Яр’рез клацнувши своїми мандибулами, поглядаючи на мене своїм проникливим рубіновим поглядом. -Ну, гаразд, все ясно любий. Прийдеш, то тебе чекатимуть розігріті вареники. Сказала я. Відпускаючи його руку з своєї, та почалапала до вікна за варениками , куди я клала продукти на холод, щоб їх зберегти. Шибку вкрив іній , прикрасивши її в морозний узор, нагадуючий виглядом пір’їни або гілляки ялини. А ще й на дворі лежав сніг, повно пухкого білого снігу. Ну я за це нічого не сказала Яр’резу, думаючи що як вийде він на зовні з хати то сам оторопіє.  Яр’рез взявши свого списа, підійшов до мене, обійнявши рукою й нахиливши свою голову. Поцілувавшись між собою, й ледь відірвавшись одне від одного, зайнялися своїми справами. Себто я смаженням на пательні вареників, а він пішов на двір потренуватися і облитися. Пригрівши вареники виклала їх в тарілки, й поруч поставила сметану, яка була густою і пахла теплом та корівкою. Вже подумала що треба йти за Яр’резом як він сам прийшов з двору, мій читач думок. Правда спочатку в дім увірвався не Яр’рез,  а клуби пару які піднімалися з його розпашілого тіла, а потім появився він, несучи в руці свій телескопічний спис та юсу, скидаючи з своїх босих ніг, сніг на порозі. -Й як обливалося дорогий? Спитала я, почухравши собі живіт рукою. Розглядаючи захоплено свого чоловіка,  яутжа. -Супер мені обливалося. Дуже добре. Й легко.  А ще й на дворі там така краса, все біле від снігу. Ти мені не дивуйся, я за зиму знаю, на планеті яутжа, в холодних районах у горах, там випадає сніг взимку. Відповів мені Яр’рез , ставлячи на місце свій спис, й закидуючи юсу на старе ліжко. Яке поки заміняло собою й шафу й стіл. -Важко мені тобі не дивуватися, та любуватися я би там біля студні собі обморозила  цицьки, дупу та ще й пуцьку. А ти он який молодець. Давай сідай но їсти. Сказала я, відсовуючи собі та Яр’резу крісло біля столу. Й сходила за своїм теплим халатом, накинувши його на плечі свого чоловіка. Й всілася до трапези, поглядаючи на Яр’реза який задумливо поглядав на вікно. -Давай люба, може після їжі сходимо прогуляємося по тій сніговій красі? Спитав Яр’рез у мене, тепло поглядаючи на мене, як я вже весело хрустіла вареником, жуючи його, та заїдаючи сметаною. - Обов’язково це зробимо. Але ти мій любий, ще ніц не з’їв. Тому давай доганяй мене в їжі. Додала я, показуючи Яр’резу на його миску, й сунучи йому під мандибули сметану. Він на сметану, підозріло подивився, нюхаючи її, та наморщивши чоло. Після чого її відсунув вбік, жуючи самі вареники нанизуючи їх перед тим собі на кіготь  та закидуючи до ікластого  рота. Щоб не пацькати лишньої  виделки, тоді мені менше мити треба. Так він це мотивував. -Ти навіть не попробуєш сметани любий? Спитала я у нього. Сама вже занурюючи свого пальця в сметану та злизуючи її звідти язиком. Яр’рез спостерігав за моєю дією,  з інтересом нахиливши набік голову. -Ну якщо ти мені її так дасиш на пальці, як це робиш собі, то мені вже не буде куди діватися. Зізнався Яр’рез. На шо я довго не думаючи, опустила два пальці в сметану й витягла їх звідти в сметані, підносячи до Яр’реза рота, він роззявивши  мандибули, й виставивши свій язик обережно злизав мені з пальців сметану, притримавши мене за руку.  Одним словом сметана йому менше сподобалася на смак, ніж мої пальці. Певно йому не пішла вона через те що була трохи жирна, як вся сметанка від добротно вгодованих домашніх корівок. А жирне , не всі люблять. -А твої вареники в тисячу раз смачніші за ці від тої Марії. Сказав він, гучно ригнувши, й тем мене переплюнувши, повитиравши собі руки об серветку на столі.  -Ну це добре що  тобі так подобаються мої куховарства,  мій хороший, але дарованому коневі  під хвіст не заглядають.  Сказала я, погладивши його по голові, стараючись забрати посуд на миття зі столу. Але Яр’рез мене випередив, зразу все пригрібши з столу в свої руки. -Чоловік для того й є щоб помагати своїй дружині у всьому, а не лише заради члена й двох яєць. Сказав Яр’рез, розсмішивши мене своєю фразою, сам вже й возячись з брудною посудою . Я тільки обтирала все на сухо рушничком, що він давав мені до рук та ставила на місце. -Ну але скажи люба до чого тут до подарунків коні та те що в них під хвостом? Спитав він. -Ну це так умани кажуть коли щось дармове дістається, що в таких випадках коням під хвоста не дивляться, чи то жереб чи кобила, бо ж й так даром. Але мені подобається що ти так ціниш моє куховарення. Відповіла я , гордо виставивши цицьки вперед. На що Яр’рез , застрекотавши мацнув мене своєю мокрою рукою за зад, жартома потім плеснувши мене долонею по сідницям. -Я в тобі ціную все, моя ж ти солоденька ягідка, не лише твоє куховарення. А на рахунок дарованого коня, зрозумів уманську мудрість.  Сказав Яр’рез нахиляючись до мене щоб потертися об моє плече своєю головою, обсипавши мене густою гривою своїх валар. Присунулася до нього ближче, обійняла за шию рукою, поцілувавши в щоку. -Люблю тебе мій хороший, обожнюю. Сказала я , ковзнувши своєю долонею під каскад валар,  ніжно провівши своєю рукою по його широких грудях, відчуваючи під своїми пальцями сталеві м’язи та минулі шрами його битв з ксеноморфами. -Я також тебе дуже люблю моя солодка, ти для мене все у цім безмежнім  Всесвіті. Не перестаю радіти з того, що колись Доля нас звела разом. Відповів мені Яр’рез, повернувшись до мене і пронизливо заглядаючи мені у вічі своїми яркими як камені рубіну очима. Я  взяла м’який рушничок з полички до своїх рук, щоб дбайливо витерти ним мокрі руки в Яр’реза . Він за тим дійством спостерігав, з інтересом нахиливши свою голову в бік. -Треба добре взимку дбати за твої руки, щоб не сіла шкіра тобі з води любий. Говорила я, й ніжненько притримуючи руку Яр’реза в своїй долоні, іншою рукою витирала її насухо рушником й думаючи над його словами. По ходу замилувавшись чорно-сріблястим розводом шкіри на його пальцях та зап’ястках. Не втримавшись піднесла його руку собі до лиця,  тепло поцілувавши його в пальці.  Й взялася після цього за його іншу руку. Яр’рез вільною рукою мене тулив до себе, засунувши свої мандибули мені в потилицю. -Ну що любий, вибираємося на прогулянку? Спитала я, вивівши Яр’реза з його глибоких роздумів, та винюхування моєї потилиці. Провівши лагідно своєю рукою по довгим валарам спадаючих з його голови, я піднесла голову до верху подивитися що там скаже Яр’рез, й зверху на обличчя мені впали дві теплі вологі краплі від яких защемило моє серце. Не довго думаючи, піднявшись на носочки щоб дістати Яр’рез,  обхопила його за голову руками, нахиливши й притуливши її до своїх грудей.  Він, обнімав мене своїми руками. Такий великий, нещадний, грізний до своїх противників, й такий ніжний зі мною.   -Любий мій, лиш промовила я, тихо. Гладячи його по голові руками, й поцілувавши його, опускаючись з ним на ложе, притягши його туди за руку. Мені не хотілося щоб він клякнув переді мною на підлозі. Бо мав намір на це. -Мій Яр’рез, моє життя.. прошепотіла я, до нього, не перестаючи його тискати до себе та гладити  -Це я з радості, найшло на мене.. Сказав він тихо. Обіймаючи мене рукою за талію.  -Знаю мій же хороший. Говорила я перебираючи в руках валари Яр’реза,  вигладжуючи його обличчя на своїх ногах .  -Я це завжди в голові собі прокручую , й чого ти ще швидше не впав з своїм кораблем мені на голову? Спитала я, у нього серйозно, тримаючи його голову у себе на руках, заглядаючи у його палаючі вогнем очі, й лизнувши язиком злизала прозорі крапельки з під його очей. Солодкі. Яр’рез від моїх дій та почутого застрекотав, клацнувши своїми мандибулами. -Так я ж так, впав тобі на голову з небес. Уяви як би я ще раніше впав, то я би тебе набагато довше обслуговував з своїм членом. З тебе би й мокрого місця би не лишилося. Сказав Яр’рез ніжно провівши кінчиками своїх пальців по моєму обличчі, щасливо поглядаючи на мене . -Ну, ти в мене пошлячок , мій ж ти хорошенький. Хихикнула я. Жартома потягши пальцями його за верхню мандибулу. -Але як бачиш поки що все в нормі. Й станься все швидше так само би було, лиш швидше в часі мабуть. Відповіла я, нахилившись й торкаючись своїм лобом до лоба Яр’реза. -Просто знаєш любий, ти заслуговуєш після того що ти переніс на собі пекло, заслуговуєш  дуже багато любові.  Говорила я, до чоловіка, погладжуючи пальцями його лоб. -Ти сама мені її даруєш, ту любов на яку я заслужив. Й я тобі дарую свою любов. Одне одному ми даруємо любов.  А ще рік тому я навіть не знав за існування любові, й не вірив у щось хороше, чисте та позитивне…  Була в мені тільки біль, зло та ненависть.  Сказав до мене Яр’рез, задумавшись.  -А насправді любий ти переміг це все вже в собі. Й знаєш що солоденький перчик мій, можеш не відповідати, що це не лише завдяки твоїм зусиллям сталося, а ще й завдяки мені. І здається нам пора йти на двір трохи провітритися. Сказала я, радісно поплескавши рукою Яр’реза по його накачаному животі. А він був трохи збентежений тим що я випередила його з тим що він хотів сказати. Й сівши тільки здивовано хмурив брови та клацав мандибулами, поглядаючи на мене своїми яркими очима з низу до верху. Бо я вставши на ноги, біля нього, прийнялася потягуватися розминаючи тіло. -Ну так мене відкрито спокушати собою, ми ризикуємо лишитися без гулянки . Заявив Яр’рез струсивши головою та розглядаючи майже в себе під носом трикутник моєї зарослої каштановою волоснею пуцьки. Й вже тягнув до неї своє обличчя, з нетерплячими мандибулами, яке я вправно перехопила обома руками, тримаючи його за вилиці. На що він тільки тихо рикнув, закотивши очі . -Спокуси дорогий мій, залишимо собі на вечір. А зараз можемо влаштувати собі романтичну прогулянку. Сказала я, поглядаючи на вікно, та пальцями на руках погладжуючи вилиці Яр’резу. -Ну, гаразд люба, тільки ти тепло вдівайся, для тебе там може бути зимно. Відповів він, швидко піднімаючись на рівні ноги й височіючи наді мною. -Ну, я то вдінуся тепло, а ти як кукунясіку? Ти єдині що були уманські шмотки, порвав ще  тоді при зустрічі з розбійниками. А тепер як? Розвела я розгублено руками в боки, не охота ж було мені,  щоб застудився Яр’рез.  -Ти сама головне одягайся, не переживай за мене, мені не зимно, я тобі за це казав люба. Я вдягну на себе те що завжди, свою маску, к’ічті-па та юсу. Відповів Яр’рез розминаючи свої руки та шию. -Якщо замерзну, то я тобі скажу, й тоді вернемося до дому. Гаразд? Укоськував мене переконливо Яр’рез, взявши мене своєю рукою за підборіддя й дивлячись мені у вічі. -Ну, добре любий, гаразд. Тільки не зволікай з тим. Відповіла я. Й взявши його руку в свою ніжно чмокнула за пальці, потискавши їх трохи в своїй долоні. На що Яр’рез розстрекотався, після чого лизнув мене в обличчя. -А тепер люба йди вдягайся. Сказав він командним тоном, розвернувши мене в своїх руках,  і направляючи легким поштовхом  в напрямку комірки з одягом та різними манелями,  ще й грайливо ляснувши мене по голих сідницях рукою. От жартівник, подумала я про свого чоловіка,  посміхаючись, і нишпорячи в своєму одягу. Що би то тепле мені вдіти. Ну ясно що в’язаний сведер, та штани, а ще овечого кожуха з Карпат ,  якого мені подарувала знайома мольфарка пару років тому, під час сходки чаклунок у Вальпургієву Ніч, на Лисій Горі в стольному граді нашому Києві. Ну й теплу хустину на голову. Все взявши в оберемок, вийшла з комірки, направившись до дзеркала. Яр’рез вже мене чекав, сидячи в кріслі. Мало все не випустила з рук, коли  зашпортавшись замилувалася ним, сидячим в кріслі, й руки свої схрестивши, поскладав на  спинку крісла.  Яка ж у нього манера й така королівська постава.  Не дарма ж син вождя клану. Так би його прямо на тому кріслі й взяла. В реальність мене вернуло стрекотання Яр’реза. -Ти там люба обережніше, бо можна через таку неуважність як глипання по сторонам, випадково зашпортатися і впасти. Сказав мені Яр’рез з видом строгого наставника, трохи порухавши пальцями на руках. -Ну я думаю що такий прекрасний вид як я побачила в стороні , ото сидячий недалеко на кріслі, компенсує всі синяки на колінках.  Відповіла я, приморгнувши до зображення  Яр’реза у дзеркалі. На що він, струснувши головою, аж мелодійно на нім задзвеніли унтари стукаючись між собою на валарах,  застрекотав, голосно клацнувши своїми мандибулами. Спостерігаючи за тим як я одягаюся по зимовому.  Вкінці одягнувши собі на ноги ще теплі чоботи. -Ну, ось до сімейної зимової прогулянки готова. Заявила я, скептично розглядаючи себе у дзеркало, та повернувшись до дзеркала на останок  спиною, підійшла до Яр’реза, протягуючи до нього свою праву руку. Він зачаровано мене розглядаючи, прийняв мою руку в свою, поцілувавши мені пальці. -Так незвично люба, бачити тебе в зимовому уманському одязі. Хоча знаєш ти в нім виглядаєш дуже апетитно. Сказав Яр’рез до мене, піднімаючись з крісла, тримаючи мою руку в своїй. Засміявшись з Яр’реза,  відповіла йому жартома. -Апетитно, ну але зовсім не їстивно, бо тобі нитки з мого одягу позастрягають в іклах. Розсміялася я, дивлячись на реакцію форкаючого Яр’реза. -А ти сонце, бачу теж в зборі? К’ічті-па на місці, ПК також,  болтер бачу також на своєму місці, плюс маска на поясі. Сказала я, проявляючи вже знання в його екіпіровці. Обнімаючи Яр’реза лівою рукою за талію, коли ми разом йшли до виходу. - Так, хоч не в повному зборі, але й цього буде мені достатньо щоб випустити комусь кишки. Приємно мені що ти вже розбираєшся у моїй зброї. Сказав Яр’рез потискавши мене своєю вільною рукою за зад. Й не зовсім вдовольняючись тим дотиком, що його долоня торкнулася грубого матеріалу моїх штанів, а не оксамитової шкіри сідниць. -Ти ж не хочеш любий, щоб мої булки замерзли від перебування на морозі, то терпи поки шо мій зад в штанах. Сказала я напівжартівливо до Яр’реза котрий йшов поруч. Й замружила  з несподіванки свої очі, вийшовши на ганок,  від яркого білосніжного снігу який сліпив своїм сяйвом виблискуючи на сонці, як ті коштовні діаманти у  вправних руках ювеліра, сніг все вкривав  легким ворсистим килимом. Дерева були всі в снігу, як і столітні ялини з соснами, галуззя яких похилилося під вагою сніжного покрову. Казкова, магічна природа,  зимова краса. Яр’рез поклав мені  руки на плечі, задоволено стрекочучи. -Чудово так люба.. Все таке гарне навколо. Сказав він захоплено до мене, нахиляючись до мене обличчям накриваючи мене своїми валарами які попадали на мене і паром, хмаринкою - видихом.  Оглянувшись на нього доволі емоційно сказала, окутавши і його хмаринкою свого видиху . -Яр’рез любий, ти мене не перестаєш дивувати, тут живучі на Террі умани рідко коли бачать красоту яка їх оточує.  А ти бачиш й підмічаєш все.  Говорила я, й нахиливши вбік лице потерлася  щокою об руку Яр’реза. Він тихо застрекотав від почутого й моїх ніжних потирань об його руку. -Ну я естет моя пупусічка, і мені подобається краса, ти же знаєш люба. Навіть відшліфований череп трофея по своєму красивий. Відповів він, торкаючись моєї голови своїми мандибулами. -О, ну за дорогий,  це то я певно що знаю.  В черепах ти у мене митець. Сказала я серйозно, й повернувшись до Яр’реза лицем, легко чмокнула його у лоб, обхопивши за шию руками. -Ну, гаразд  моя крихітко, ти тримайся за мене добре руками й ногами, бо зараз ми трохи прогуляємося деревами. Сказав Яр’рез подивившись на мене яркими червоними очима, й відчепивши рукою з пояса свою маску надів її на обличчя, з характерним звуком вакума,  ховаючи своє лице за сріблясто- чорною вовчо- подібною маскою. - Й для чого вона тобі ця маска? Я тепер милуватися твоїми очима та обличчям не зможу. Сказала я, й протестуючи, й це було правдиво,  тицьнувши вказівним пальцем в залізний лоб його маски. -Поки що потерпиш люба, без мого обличчя. З маскою я бачу в режимі тепловізора об’єкти які виділяють своїми тілами тепло й знаходяться далеко від нас. Це необхідна й корисна річ. Відповів Яр’рез тихо рикнувши,і зручніше мене поправивши на собі. А я виконала його цінні вказівки, обвила руками  його шию тримаючись за неї, й ногами обхопила за талію. Й він зразу з ганку легко  пригнув на дерево яке росло поруч з хатою. У вухах  в мене хоч й була на моїй голові тепла хустина засвистів вітер, в п’ятках щось залоскотало,й  шлунок таке враження теж десь летів окремо від мого тіла. Й потім було відчутне  приземлення на стовбур дерева,  з якого від потужного струсу полетів весь сніг до долу, обсипаючи собою й нас. Яр’рез весело застрекотав струшуючи головою, а я зарилася лицем у його валари тикнувшись носом в його жаркі груди. Він не заважаючи на такий холод, грів як пічка. Визираючи з острахом за його плеча я бачила весь вид позаду нас, засніжений ліс й те що Яр’рез доволі швидко і високо пересувався деревами, навіть не засапався від руху та фізичного навантаження. Є тільки одна річ яка може засапати Яр’рза, то наші  добротні марафони у ліжку. Подумала я, щасливо посміхаючись від  своєї думки, тулячись щокою до його гарячої шкіри на грудях.  Яр’рез зупинився, оглядаючи місцину. -Це дерево таке велетенське, схоже на дерева квої які ростуть в лісах Яутжа-Прайму. Сказав він задумливо, струшуючи головою від снігу. Я відірвала своє обличчя та ніс з його валар, оглядаючи де ми є. Виявилося що знаходимося майже на верхівці могутнього розлогого буку. Й то Яр’рез просто собі стоїть ногами не тримаючись ні за що,  на розгалужені буку, притримуючи рукою тільки мій зад. -Це.. це дерево бу бу бук. Сссаме високе дерево цього континенту. Промовила я заїкаючись  як й з захоплення, й таки з переляку. -Бу бу бук така складна назва у дерева? Перепитав Яр’рез без іронії. -Бук.. Повторила я, посміхнувшись йому, зазираючи в темні візори маски. -Кажеш на Яутжа-Прайм є схожі дерева, квої? Спитала, поцілувавши Яр’реза в шию. -Так люба, по величі й силі вони схожі. Буду знати що це бук. Отам те от збоку від нас,  то знаю ті дерева,  вичитав їх назви колись з твоєї голови, дуб, сосна, смерека, береза, а біля озера там верба. Сказав Яр’рез мені,  поглядаючи на мене через темні візори своєї маски, відчутним теплим поглядом. Обіймаючи мене двома руками. Й тут він щось почув, тихо загарчавши,  весь ставши напруженим й уважним, вдивляючись в білий простір. Я щоб не перешкоджати йому, принишкла як миша, притиснувшись до нього.  Але він мене й сам проінформував про те що побачив в далечині.  -Там хтось, один рухається  в тих снігах,  у напрямку до нашого дому ,ще на коні верхом. Відповів Яр’рез не зовсім задоволено. -Ти кажеш що той хтось один рухається  у напрямку до нашого дому? Перепитала я у нього, здивовано. -Хто би це міг бути? Хтось хоче стати трофейним черепом для тебе любий? Не переставала я дивуватися від того, що когось одинокого носить по такій засніженій місцині.  -Одинична здобич, не представляє для мене жодного азарту й спортивного  інтересу. Форкнув зневажливо Яр’рез,  струсивши своєю гривастою головою. -Й це судячи по всьому якась самка. Відповів він знову подивившись у тому напрямку. Й почав копирсатися у своєму наручному ПК, швидко перебираючи по своїй іншопланетній конструкції кігтями. -За годину, буде вона біля нашого дому. Тоді й взнаємо хто це. Сказав до мене Яр’рез, закриваючи свій наручний ПК кришечкою. -Ти це все по своєму ПК вираховуєш любий? Поцікавилася я у Яр’реза, який задумався. -Так, й ні одночасно.. вираховую цю всю інформацію з маски по своєму ПК  й звіряю, бо більшість вираховувань дістаю з власної голови.. Знаєш люба, щоб дарма мізки не простоювали. Відповів Яр’рез, глухо загарчавши і клацнувши під маскою своїми мандибулами. -Ну що любов моя, поїхали назад з вітерцем. Тримайся за мене  міцно.  Сказав мені доволі весело Яр’рез, чекаючи на те,  щоб я його сильніше вчепилася. Тому я з новою силою обхопила його руками та ногами, за шию і талію. Й він рушив в перед по деревам, й знову в своєму карколомному як на мене темпі, й новим шляхом, струшуючи з крон дерев сніг. Яр’резу та процедура дуже подобалася, після кожного сніжного обвалу з дерев нам на голови він голосно стрекотав, а я тільки ойкала або айкала коли мені сніжок  гепав по голові. Але вкінці кінців мені то все ж таки подобалося. Летиш по деревам, вітер у вухах виє,  на зустріч нам сніг який нас припорошував  собою накриваючи  сніговим вихорем , й звільнені після цього  гілля дерев та ялин гордо випрямлялися позбавившись свого сніжного  тягаря. По ходу змогла навіть зірвати собі однією рукою шишку з смереки, і мало не зірвалася через те, коли моя ліва рука ковзнула з шиї Яр’реза й він мусив підтримати мене своєю рукою впоперек, сам впоравшись у стрибку й з однією рукою, а я почувши незадоволене гарчання Яр’реза,   собі в потилицю , повстидалась свого дитячого пориву з тою шишкою.  Яр’рез має дбати за власну безпеку, а ще мусить дбати за мою, відволікаючись на мене у важливий момент. -Вибач сонце, забула я про те що ми на висоті.. Сказала я, потершись ніжно щокою об гарячі  груди Яр’резу. -Та, не страшно, я би тебе все одно зловив. В мене хороша реакція, як у хижака. Але якщо хочеш ще шишок, то я зупинюся на густій ялині й можна буде їх нарвати повно у мою сітку для голів. Сказав Яр’рез направляючись до густої високої смереки. - Ну, вони ті шишки тільки те що в печі добре горять й дають хороший запах на всю хату.. Не хочу тебе любий такою глупою роботою грузити. Сказала я до Яр’реза, потершись об нього. -Та, яка там робота, не сміши люба. Замість голів у сітці будуть шишки ялини. Розсміявся Яр’рез. -Але ти мене на землю опусти любий, бо мені треба спорожнити свій міхур. Додала я, трохи конфузливо. -Та, без проблем, тільки добре тримайся. Сказав Яр’рез з середини дерева намітившись в низ на землю. Щоб не дивитися на це, я лише глибоко зарилася лицем у валари чоловіка. Бо від одної думки що зараз з висоти буде стрибок на землю, аж в голові у мене паморочилося. Яр’рез м’яко приземлився на землю у глибоченький сніг ногами, насмішкувато застрекотавши з моєї боязкої реакції. -Ну що я зроблю.. Отаке от любий.. Висота боюся її,  то ж не верхи на коні гасати. Буркнула я, заховавши свою шишку з ялини до кишені і натоптуючи собі місце в снігу щоб відлити, й довго возилася з своїми штанами. Й Яр’рез не довго думаючи примостився дзюрити поруч під деревом. Та, в нього не так складно з тим процесом як у мене, скинути штани, поправити потім шмот на собі. А взяв рукою припідняв собі юсу й поливай дерева чи кущ з зручного краника. -А як ти думаєш люба,  про що думає дерево коли на нього сцять?  Спитав у мене раптом Яр’рез аж я мало від такого питання не сіла голою дупою у сніг позаду себе. -Ну я не знаю.. Зимою вони взагалі то сплять дерева.. А так то певно позитивно до того ставляться коли на них дзюрають,  ну бо якісь там мікроелементи їм капають під корінь… А от рисям чи вовкам з лисами навряд таке до вподоби, їм ж треба буде ще після нас свої мітки поставити щоб перебити сторонній запах. Відповіла я, заправляючись, й нагнувшись зліпила сніжку та кинула нею в Яр’реза. Цілилася в голову а попала йому в зад. Він покосився на мене, повернувши голову у масці трохи в бік. -За що мені зимнити снігом задницю? Насмішкувато спитав він у мене. -Ну я насправді не в зад тобі цілилася любий, а в голову. Зізналася я. Й просто мішень цікава твій зад. Додала я. Нахиляючись за новою порцією снігу. Коли мене випередив Яр’рез, вперіщивши мені своєю сніжкою прямо по макітрі. Й коли я ліпила новий сніговий снаряд щоб відстрілятися у відповідь, то він поцілив наступним сніжком мені в ліву цицьку. Запуляла свою сніжку врешт Яр’резу у його маску,-От тобі, тримай хитрун.  Втішилася я  своїм попаданням,  й мабуть рано бо  отримала знову прицільний удар сніжкою  по правій циці. Й рознісся лісом веселе стрекотання Яр’реза й моє пихтіння та сопіння коли я ліпила сніжку, цілячи в нього. Але вона пролетіла мимо бо він ухилився, й наніс мені удар сніжкою по середині між ноги. -О, то я бачу в тебе сонце, є конкретні цілі на мені. Сказала я розсміявшись з його мішеней. -Так, по гарячим точкам мої цілі. А ти б’єш моя солодка мимо, ну  бо дуже хочеш попасти тому й нічого не виходе у тебе. Сказав мені Яр’рез з видом повчального наставника. А ти попробуй по інакшому, бий не думаючи, зупини свій потік думок. Давай попробуй. Наполягав він. Й я попробувала як би не думаючи про те щоб попасти сніжкою в Яр’реза, а просто вслухалася у тишину зимового лісу, й поцілила сніжкою прямо між візори зраділому від мого влучання Яр’резу.  -Ну,от за що я тобі люба, і казав. Відповів він, стараючись витерти пальцями свою маску та візори від залипшої на них сніжки. Підійшовши важко по глибокому снігу до Яр’реза, лагідно забрала його руку від маски, взявшись сама витирати з неї сніг. Він за то обійняв мене двома руками за талію, нахиляючи до мене свою голову. -Мені дуже подобається моя дорогенька коли ти від мене швидко вчишся . Сказав він, обіймаючи мене руками. -Любий з тебе хороший вчитель. Відповіла я йому, поцілувавши його за лоб маски. -Ну що дорога,  ти мене почекаєш тут внизу на землі, а я тобі насмикаю в сітку шишок з ялини. Хоч якийсь трофей до дому принесемо. Сказав до мене Яр’рез,  вже доволі серйозно.  Хоч не хоч прийшлося погодитися мені з ним, й Яр’резу дійсно дуже хотілося нарвати мені тих шишок. Тож заким він їх рвав на смереці, я сиділа на поваленому стовбурі поруч й спостерігала за білкою яка клопоталася та чистила своє руде  хутро біля дупла, світячи своїм білим животиком. Яр’рез зіскочив біля мене, піднявши легкий сніжний бриз з повною сіткою свіжих ароматних шишечок. Білка подивившись на нас, шмигнула у своє дупло. -Ну, тепер можна й додому. Сказала я піднімаючись з свого місця. Он повна торба лісових трофеїв у нас любий. Додала я, показавши на сітку в руці Яр’реза. Я візьму її, триматиму щоб тобі не мішало при собі. Сказала я, беручи сітку собі до рук, та засовуючи туди до загального збору й свою шишку з кишені. -Гаразд, тільки тримайся тоді міцніше за мене. Відповів мені Яр’рез нахиляючись до мене, щоб я його обхопила за шию руками. Що я й зразу ж зробила не зволікаючи, бо завжди приємно потискати свого чоловіка, при любій нагоді. Яр’рез ще перевірив для перестраховки як я за нього тримаюся руками та ногами, й легко плеснув мене рукою по сідницям, голосно застрекотавши й клацнувши під маскою своїми мандибулами. -Правильно, так й тримайся за мене міцно, немов той лицехват за голову своєї жертви і не відволікайся на дрібниці. Порекомендував мені Яр’рез. Розсмішивши мене добряче своїм порівнянням. Але добре посміятися не встигла з того, бо ми відправилися у приголомшливий сніжний вихор подорожі. Точніше це  Яр’рез відправився, бо я на нім нічого не робила, просто висіла баластом, тримаючись за нього як той лицехват всіма своїми кінцівками. Й подумала про те що Яр’рез своєю мандрівкою по деревам з доброї половину лісу струсив з дерев їх снігове покривало, вивільняючи дерева з важкого білого полону. Доволі скоро ми добралися до знайомих угідь звідки й почалася наша спільна мандрівка. Ще пару могутніх стрибків Яр’реза й ми вже на ганку, під дверима. За нашою прогулянкою ми майже  забули за те що був побачив Яр’рез з висоти бука. А саме за того загадкового мандрівника верхом на коні. Згадав за це Яр’рез,  сидівший за столом і сердито форкнувши,   барабанив своїми кігтями по столі, знявши з себе свою маску. Заким я робила для нас гарячий чай з полуничним варенням. Й підкинула у пічку трохи дров, з  сьогоднішніми свіжими шишками, для аромату в хаті. -Чим ти паришся любий? Що тебе так тривожить?  Спитала я у нього,  й поставивши наші чаї на стіл, погладила його рукою по голові.  -Тим парюся я, хто сюди їде до нас, чи проїде мимо нас.. Й саме для чого на такі сніги пертися самці без нікого. Не розумію цього. Відповів Яр’рез, зітхнувши і поглядаючи на мене,  переставши барабанити кігтями по столі.  -Не парся тим любий, може мимо проїде.. Без снігу  було би ліпше , тоді видко всі дороги які зараз замело й вкрило настилом снігу. А так то можливо хтось їде і по пам’яті, може навіть не на себе покладаючись а на власного коня. В таких випадках як цей..  коні ліпше орієнтуються за уманів й самі находять яку треба дорогу і свою домівку. Сказала я, сівши напроти Яр’реза,  попиваючи свій чай, й трохи штурхнула його в бік рукою,  щоб нагадати своєму  задумливому чоловікові за чай. Врешті він його почав щось по трохи сьорбати з горнятка, не перестаючи про себе хмуритися. -Цьому коневі не позаздриш, сніг по черево й товста самка на його  спині. Буркнув Яр’рез, струсивши своїми валарами, та здвигнувши плечима,  шкодуючи коника. Так, на такі сніги то дійсно тому коневі не позаздриш, пробиратися крізь снігові замети по пузо в снігах  з товстою господинею в сідлі. Й десь там так само наш Буран бродить по тих снігових заметах з своїм диким табунцем кобилиць. Подумала я, сумно зітхнувши і відставивши від себе пусте горнятко. -Ти чуєш того коня й можливо ще щось? Поцікавилася я в Яр’реза, який також допив свій чай і відставив горнятко від себе вбік на столі. Й подивившись на мене вслухався в звуки які чув лише він, завдяки своєму тонкому чуттю та слуху мисливця. -Так, я чую коня який важко йде по снігу і сонне сопіння самки на нім сидячої, й вони вже близько, майже біля хати. Відповів мені Яр’рез, піднімаючись з крісла. Я пробувала напружити слух, але нічого не почула, хоча ні, таки за мить почула як важко фиркнув кінь, струшуючись після того  від снігу. До дверей хтось важко соплячи підійшов і постукав і знайомий голос Марійки містянки за  дверима  дзвінко залунав, Яр’рез тихо загарчав впізнавши її. -Огов, людоньки добрі, є хто вдома? Можна до вас в гості?  Я подивилася здивовано на Яр’реза, він був трохи розгубленй і сумний.  -Я тоді піду в іншу кімнату й буду там,  вона не знає який я є на вигляд без  уманського одягу і своєї маски. Й чи можна їй довіряти?  Сказав він, розглядаючи свої к’ічті-па поки що тихо  сплячі у наручах. -Любий, ти мій чоловік й я не хочу тебе переховувати, і ховати хоча би від неї, й щось постійно видумувати та брехати на цю тему. Бо вкінці кінців заплутуєшся у власній брехні все більше і більше,  а правда випливає на поверхню. Сказала я, обіймаючи Яр’реза й нахиляючи його голову до себе, поцілувала в мандибули. -Ти права, дійсно.. я щось над тим не подумав. Й ми не є погана кров,  щоб у власному домі ховатися від несподіваних  гостей. Відповів Яр’рез, лизнувши ніжно мене язиком вздовж обличчя у відповідь на мій цьомчик йому. У двері знову не нав’язливо постукали. Й я, сказавши що вже йду відкривати, направилася до дверей. Яр’рез взяв з крісла і кинув мені мій кожух з хустиною, щоб мене в дверях не продуло холодом. -Вдягайся люба, там для тебе холодно. Порекомендував він мені, дбайливо не забувши за мій кожух й хустину. По ходу вдягаючись в кожух, та загортаючись в хустину відкрила двері. В хату поривом вітру занесло сніг, біля порогу стояла червона на щоках з морозу  Марійка переминаючись з ноги на ногу. А біля ганку стояв похнюплено опустивши голову невеличкий коник з Карпат, гуцулик. Грива й хвіст в снігу та крижинках, й навколо морді іній. -Ви звідки оце так їдете що ледь живі? Пройдеш до хати може?  Спитала я здивовано, замість традиційного привітання. -Вчора ото поїхала з чоловіком в сусіднє місто за пивом, до одного нашого колєги пивовара. Потім почався сніг який все засипав, всі дороги до дідька лисого. Мій чоловік лишився собі банячити у того свого колєги, а мені обридли їх п’яні розмови та плітки, й я поїхала до дому з дурості сама,  верхи на коні по пам’яті. Ну і звісно заблукала,  як би не Лисий.  Сказала Марійка показуючи рукою на свого гуцулика. -Я думаю що вам обом треба перепочити. Тому спершу твого Лисого героя відведемо в хлів, хай там обсохне і відігріється. А ти підеш до нас в хату гостювати. Відповіла я, виходячи з дому й закриваючи за собою двері. Потім разом повели її Лисого до просторого й пустого хліва Бурана. Заким Марійка його розсідлувала у стійлі, я принесла йому повно сіна, та відро вівса засипала в годівницю. Й кинула Марії попону щоб накрила нею свого коня. Гуцулик в затишку оживився, захрумстів сінцем поглядаючи на нас. -А чого він саме Лисий? Спитала я, поцікавившись кличкою гнідого жеребчика, побібкавши пальцями його за м’якого оксамитового  носа. -Бо саме того що він  Лисий, ось дивись. Відповіла Марійка посміхаючись,  забираючи в жмуток рукою, пишну довгу чілку з лоба коня. Відкриваючи його біленьку проточину на лобі за яку він й нарікся Лисим. -Он який він в тебе Лисий з міткою. Сказала я поплескавши його по шиї рукою. -Ну а твій де Буран? Спитала вона у мене. -Мій Буран десь там гуляє в сніжних просторах з своїм невеликим диким табуном маток і лошаків. Відповіла я, зітхнувши. -Там його сім’я, не хочу йому забирати його свободи. Хай робить що хоче.  Сказала я мрійливо. Уявляючи білосніжний безмежний простір й як по нім скаче табун диких коней на перегонки з вітром.  -Ух, як добре. Народжені в неволі, стали вільними. Додала Марійка. -Ну а тепер йдемо до хати, Лисого облаштувли в комфорті, тепер мені час тебе познайомити  з своїм чоловіком. Сказала я до Марії, виходячи з хліву й закриваючи двері до нього. -А я вам не буду заважати? Спитала вона зніяковівши. Бо я твого чоловіка бачила тоді з тобою разом влітку ще, він тоді дав там місцевим алконафтам доброго причухану.. Він такий здоровезний і сильний, а ще як би відлюдкуватий,  я ще через це подумала  що характерник він, бо так за них люди розповідали. Сказала вона йдучи біля мене по коліна в глибокому снігу,  до напрямку дому, періодично відсапуючись.  -Ні, я не думаю, щоб ти нам заважала. Й додам ще що мій чоловік не характерник, він був Арбітром та Ліквідатором в себе на далекій Батьківщині , і взагалі він родом не з цих місць. А те що він відлюдкуватий мені не заважає. Бо я така сама, ти це добре знаєш . Сказала я, навіваючи інтригу, й невелику підготовку до зустрічі.  Врешті ми добралися до сходів й піднялися ними на ганок. Де мітлою пообмітали одна з одної, й з своїх ніг та одягу налиплий сніг. -Доволі цікаво звучить те що ти кажеш.. Але я не розумію що таке за професія Арбітр чи Ліквідатор.. Темна я в тому, на жаль. Проте  цікаво звучить.  А його далека Батьківщина то десь аж за морями, та океанами?  Спитала вона. Поставивши мітлу на місце, й дивлячись на мене з великим інтересом. -Ні, зовсім ні. Це ще дальше… Ну гаразд не буду тягти кота за хвіст, скажу відверто..  Мій чоловік з роду яутжа, він є прибулець з далекого космосу. Відповіла я показуючи рукою на небо. Марія на мене декілька хвилин дивилася так ніби я перебрала алкоголю й випила його десь з добру діжку. А потім ще гучно розсміялася з того. -Та, ну ти жартуєш, кепкуєш на рахунок свого чоловіка з космосу. То ж не правда, кажуть що там життя немає. Бог створив лише Землю. Й то кажутьнаші  вчені  що вона, земля є плитка. Сказала вона махаючи руками як вітряк. Ну добре, раз вона така Фома не віруюча. То нічого не буду їй доказувати. Хай сама переконається в моїх словах, побачивши Яр’реза на власні очі. Натомість я її потягла мовчки в хату, вхопивши за руку, й закривши потім за нами двері на гачок. Й пошукала поглядом свого Яр’реза але його не було в  кімнаті. Й почула його думку. -Люба я в трофейно, ритуальній сиджу як й казав, ти ж знаєш моє відношення до уманів. Й як у мене на них сверблять руки.. Не злися моя дорога на мене прощу.. Благальним тоном пролунала його ментальна хвиля у моїй голові. -О, в вас тут затишно так, тепло й  пахне ялиною. Сказала до мене Марійка, знімаючи з себе зимову шубу, та теплу хустину з голови. -А де до речі твій чоловік? Спитала вона, оглядаючи пусту кімнату, і збурикане ліжко, яке її дуже  розвеселило своїм виглядом, й наблизившись до печі вона почала там гріти свої  замерзлі від холоду руки. -Такий собачий мороз.. Я так замерзла як цуцик. Буркнула вона. -То грійся давай, я нам зроблю за той час гарячий чай з мелісою… А мій чоловік сидить в трофейній кімнаті разом з своїми трофеями. Зараз його покличу, сказала я до неї, й голосно покликала його подумки. -Яр’резик  сонце, виходь. Я не злюся на тебе, любий, й тебе розумію. Ти казав що підеш в трофейну кімнату.. Ну але ти ж мене саму не залишиш, мій хороший, я хочу бути з тобою поруч, так що виключай свої мисливські інстинкти та уманофобію й виходь до мене. Протелепатувала я йому.  -Гаразд, вийду люба, за секунду, одягну тільки свою маску й вже йду.. Мені без тебе теж дуже сумно. Сказав він, подумки до мене.  А з іншої сторони донісся до мене голос Марійки -Чай з мелісою це дуже  добре..  Кімната з трофеями це себто як, чучела тварин? Спитала Марійка у мене, заким як вмикала  в кімнаті світильники. Тут двері в іншу  трофейно-ритуальну кімнату відкрилися й в темряві  кімнати загорілися яркі червоні вогні очей Яр’реза,  його маска  блиснула проти світла . -Це трофеї по яутжівському, відповіла я. Лапаючи летячий мені до рук трофейний  відшліфований череп вовкулаки, який кинув мені Яр’рез,  перед тим прочитавши думки Марії. Та перелякано поглядала великими очима то на біліючий череп у  моїх руках, то в темноту кімнати де горіли вогнем очі Яр’реза.  -Це трофейний череп вовкулаки якого вбив мій чоловік.  Сказала я, відчуваючи при тому гордість за свого Ярр’еза. Й показуючи Марії череп в руці. Та перелякано від нього позадкувала, ніби череп її вкусить,  поглядаючи в темноту, з якої помалу наближалися два ярко- червоні очі вогники. Заким Яр’рез не вийшов з темряви повністю на світло, від його фігури несло силою й агресією. Маска вдягнута на його лице,   нагадувала по формі морду вовка,  додавала йому ще більше хижості й агресії . На правій руці поблискував наруч з прихованими в пазах к’ічті-па. Пальці рук стискалися в кулаки, на кінцях пальців виднілися довгі гострі нігті. -Любий, лапай свій трофей. Сказала я. Кинувши назад Яр’резу його трофей. Він не вагаючись, блискавично зловив череп в повітрі однією лівою рукою. А правою не спішно зняв з свого обличчя маску, яку повішав на свій пояс. Рубінові очі палали вдивляючись у онімілу з подиву та шоку Марію. А мандибули були щільно притиснуті до ікол. -Ой, Сили Небесні.. А я тобі ще й не вірила.. Нічого собі.. Справжнісінький іншопланетянин твій чолов’яга. Але він такий незвичайний й доволі симпатичний, не зважаючи на злий вигляд. Сказала вона захоплено розглядаючи Яр’реза, який відчуваючи й бачучи її реакцію, трохи тим навіть збентежився, він очікував інакшої реакції уманки. Набурмосивши незадоволено брови і покрутивши в двух руках череп, блиснувши рубіновими очима в нашу сторону, Яр’рез сказав мені -Я зараз прийду моя солодка, тільки віднесу трофей на місце. Й голосно клацнувши мандибулами , різко розвернувся на місці, струснувши своїми довгими валарами, зникаючи в темноті трофейно-ритуальної кімнати. -А яким чином ви зустрілися? Спитала Марійка, відірвавши свій погляд від тої кімнати де зник Яр’рез з своїм трофеєм, і вже сівши на крісло біля стола, уважно перетворюючись у слух. Я робила нам всім чай й почала розповідати, навіваючи на себе спомини тої далекої весняно-літньої ночі коли це все сталося.  -Доволі несподіваним чином ми зустрілися, одної ночі він мені майже впав на голову, коли я сиділа на ганку..  Його корабель зазнав  пошкоджень ще в космосі, й впав в лісове озеро, й моє чудо якимсь дивом вибралося з того свого палаючого корита де й вибрався з озера вже на берег, якраз в тому місці де була я… Зблизька побачила що він ще був страшенно ранений після битви з чужими-космічними чудовиськами. Ну й я його практично затягла до хати на руках,  де потім залатала всі його рани, й так доба за добою виходила його, витягши з лап смерті… Отаке було наше знайомство на початку. Сказала я, розглядаючи замислено свій чай в горнятку. -Нічого собі.. Й все ж ти молодець Іларія що не розгубилася в такій ситуації серед ночі. Вигляд ж в нього такий дикий й агресивний і не земний. Я би з ляку втікла, наробила галас на весь район. Сказала мені серйозно Марія, попиваючи свій чай.  -Ну, от бач.. це ти а я зовсім його не злякалася, бо ж не дарма його корабель впав біля мого дому, й не дарма мій чоловік вийшов з озера прямо на мене.. Ні, він зовсім не був тоді агресивний чи дикий. Такий великий й такий тоді безвольний, ранений у моїх руках, довірився мені.. Я  здригнулася почувши поруч рик, й піднявши погляд від горнятка, побачила Яр’реза який стояв позаду Марії принюхуючись до чужої йому уманки, невдоволено форкнувши. Марія з подивом, повагою й трохи з острахом оглянулася через своє плече розглядаючи стоячого поруч  Яр’реза. -Він, він все ж таки мене не злопає твій ікластий? Спитала вона напів жартома, напів серйозно. -Я не їм уманок, глупа ти самка. Рикнув на неї Яр’рез телепатично, бридливо скривившись. Марія мало не пролила свій чай, получивши порядний телепатичний удар в мізки. -Що ? Що? це було. Хто така  глупа самка уманка? Я? Спитала вона шоковано. -Телепатія, це була. Він не розмовляє по уманському бо не вміє ,  а телепатично це робить, подумки. Пояснила я їй. -Звісно що ти глупа самка, чи ще когось тут бачиш? Загарчав Яр’рез загрозливо світячи очима їй в потилицю, розминаючи свою праву руку. -Ні, ні не бачу. Пробулькала Марія тихо. Втиснувшись у крісло. -Яр’рез любий, йди врешті сюди, сідай біля мене, і заспокойся . Сказала я, до Яр’реза, показуючи жестом на крісло. Він буркаючи сердито собі в мандибули, послухався сівши біля мене, сердито глипаючи на Марію. Я його заспокійливо поплескала рукою по нозі, підсунувши потім до нього чай.  -Оце дійсно відлюдник твій чоловік, мені аж ніяково тепер через це. Мусить терпіти мою присутність біля тебе у вашій хаті. Сказала Марія тихо й збентежено поглядаючи на мене, побоюючись подивитися в бік Яр’реза. Який на її слова клацнув свої мандибулами, взявши мою руку в свою. -А в уманки черепок таки шарить. Буркнув до мене Яр’рез, прочитавши все те що сказала до мене  Марія, в її думках, розсмішивши тим мене. -Ну якщо мій хороший, ти її не лякатимеш що секунди то її черепок з сірою рідиною буде шарити навіть й більше. Відповіла я. Ніжно погладивши його пальці, своїми. -Так я не навмисно її лякаю.. В мене це підсвідомо виходить. Сказав Яр’рез, тихо зітхнувши. Не втримавшись потерся об мене лобом, поклавши свою голову мені  на плече. Довгі валари від того його руху впали на мене, мелодійно дзенькнувши кільцями унтарами надітими на них , покривши мене під собою. Обійнявши вільною рукою його за лежачу на моєму плечі голову, погладила його по ній, просовуючи свої пальці в саму глибину його теплої шовковистої шевелюри.  Яр’рез від того лише солодко засопів, не звертаючи вже уваги на Марію, поруч за столом сидячу, якій від побаченої картини яка розгорталася перед її носом ставало ніяково. -Хм.. Кхем.. Може я втікану у ту другу кімнату ? Бо щось зовсім мені ніяково.  Ваша любов від вас аж лине такими жаркими хвилями. Сказала Марійка до мене.  -Та, ні, не обов’язково, ти ж гість.. Ти кажеш що відчуваєш нашу любов? Перепитала я, здивовано у неї, не перестаючи гладити голову та валари в Яр’реза.  -Так, саме то й відчуваю. Якісь жаркі такі емоційні хвилі які йдуть саме від вас. Відповіла вона, захоплено. Й виглядаєте ви разом дуже мило. Я рада що ти Іларіє врешті найшла свого чоловіка й своє кохання. А то я вічно думала і переживала як ти тут сама у цій глуші. А тепер у тебе є могутня опора й захисник. Який вбиває навіть безсмертних вовкулак. Говорила, Марія радо поглядаючи на нас. Яр’рез вже її не так лякав, бо був зачухраний мною, й через те не звертав увагу на балакучу Марію. -Мій чоловік не тільки вбив вовкулак, а ще зовсім недавно вбив вампіра, коло нашої хати. Сказала я не приховуючи гордість за Яр’реза. Марія голосно зойкнула в своєму амплуа і всплеснула руками, Яр’рез вмить схопився загарчавши, повернувшись в сторону до Марійки, й я поспішно втримала його праву руку в своїй. Бо він мав бажання провітрити свої к’ітчі-па, сприйнявши різкий крик та шум від Марійки як загрозу моїй особі. -Все гаразд любий, то Марія так голосно виражає своє захоплення тобою взнавши що ти вбив вовкулак та вампіра. Заспокоїла я Яр’реза погладивши його пальцями по напруженій правій руці, заким він її повністю не розслабив. На що він тільки форкнув, недовірливо поглядаючи на Марію. Яка знову завмерла на кріслі від погляду його пронизливих очей як крілик перед удавом. -Й що я маю з того її захоплення мною кінчити з радості чи що? Буркнув Яр’рез сердито. -Ну, так. Але це пізніше, якщо ти дещо не забув. Саме про то що Марія тебе не злякалася, а ще й захопилася. Відповіла я, посміхаючись, зовсім не розгубившись з його сердитої реакції. Зате розгубився Яр’рез, навіть трохи збентежившись від того. -Я , пригадав за це щойно. Хоч мені це з голови зовсім вилетіло. По перше я не думав що твоя знайома уманка виявиться такою сміливою ксенофілкою.. Й я зовсім люба не проти, щоб ти мене тепер місяць трахала навіть зв’язаного. Відповів мені Яр’рез заглядаючи мені в очі. Ситуацію розрядила Марія, прокашлявшись в кулачок й спитавши. -Про що ви там говорите? Мені зовсім не зрозуміла ця мова. Тепер вже я дуже здивувалася від почутого від неї. -Ти хочеш сказати що ти не розумієш про що я з ним говорю?  Перепитала я у неї. -Нєєєа, ні скілечки не розумію. Жодного вашого слова..  Відповіла Марія розвівши руками. Яр’рез покосився на неї, клацнувши своїми мандибулами , і струснув  головою, й знову перемикнувся на мене. -Ну, так люба ти мене будеш зв’язувати? Не вспокоївся він з очікуванням відповіді. -Сонце, скажи мені зачим тебе я маю зв’язувати? Спитала я в нього здивовано. Яр’рез знову відволікся на Марійку, повернувши до неї свою голову,  яка голосно сьорбаючи допивала  свій чай, не вмішуючись у наш незрозумілий для неї говір. А я пальцями ухопила його за верхню мандибулу, повертаючи його голову до себе, на що він тихо застрекотав. -Так, давай но кажи чому ти мариш тим щоб я тебе зв’язувала під час акту кохання? Допитувалася я в Яр’реза, відпустивши його мандибулу,  яку тримала пальцями. -Ну я не марю дорога.. Просто тоді ти будеш домінувати наді мною й робити що хочеш зі мною. Відповів він, поглядаючи на мене. -Й навіщо мені це дурне домінування? Любий, ти й так робиш все що я хочу. Тому давай тему домінації і твого сплутування закриємо. Гаразд? Спитала я, у нього,  погладивши ніжно рукою його по обличчю, й заглядаючи Яр’резу в очі. На що він, зрадівши мовчки мені кивнув головою. Нахилившись й вкладаючись мені своєю головою на плече. Притуливши рукою його голову до себе, обійняла за шию, потім погладивши його по лобі, на шо він міцніше тільки обійняв мене за талію своїми ручищами.   -Давай може мені ліпше на колінця примостись головою кукунясь? Спитала я в Яр’реза, споглядаючи на нього боком, тому що незручно було повністю повертати голову мені. Він, невдоволено позирнув в сторону Марії , яка собі закуняла за столом, спершись на свою  руку головою. -Ну, гаразд, подобається мені лежати на твоїх колінцях, поблизу до звабливого місця й нюхати твої феромони. Палко сказав мені Яр’рез, облизнувши свої  довгі ікла язиком, та прикриваючи червоні очі віками з густими віями. -Ну, мені не шкода любий для тебе нічого, тож нюхай скільки хочеш ті мої феромони, але поки через нашу гостю будь чемним хлопцем. Сказала я до нього,дивлячись як він вмощує мені на коліна свою голову, ворушачи хаотично своїми мандибулами, й поправляє рукою своє крісло під своїм задом, щоб зручніше вмоститися. -Я й так поки чемний хлопець, заким ти мене пестиш. Зізнався мені Яр’рез тихо форкнувши й прикривши свої яркі очі. -Ну і звісно, я не з тих самців,  хто любить займатися коханням при сторонніх, коли сильно свербить між ногами. Сказав він до мене, при відкривши очі і ніжно гладячи мене пальцями по обличчі. -У вас що там бували такі випадки? Спитала я у нього дуже здивовано. Він подивився на мене не менше здивовано, відповівши- Так, бували, й не раз. Особливо коли я ще був у штабі Ліквідаторів, зовсім ще юнь . Вони там часто показово при мені лизалися й парувалися як тварини з своїми самками будь де. Показуючи тим свою гордість, хизуючись  що в мене не було жодних самок через мій характер. Думали що я з того буду страшенно їм заздрити бо у них є подружки а в мене ні, коли мене всього насправді вивертало від тої гнилої показухи та лицемірства. Навіть пригадувати гидотно. Сказав Яр’рез, тихо форкнувши, й прикривши очі рукою. Зітхнувши погладила його рукою по голові, перебираючи пальцями жорсткі щетинки на його лобі. -А я от бач любий, просто думала що там у вас з таким розвитком цивілізації все так добре.. Сказала я, продовжуючи гладити свого Яр’реза. -Ти була наївна моя дорога з тим, бо судила за інших яутжа по мені. Але ж не всі яутжа як й умани ідеальні, бо уроди є всюди. Ти по моєму батькові це знаєш. Відповів він, взявши мою руку в свою. -Дивлячись на тебе мій любий, забула за іншу, темну сторону таких двоногих істот заселивших Землю та Всесвіт. Сумно відповіла я,  погладивши Яр’реза по руці. Нашу розмову перебило могутнє хропіння, як потім переросло в кашель. Й Марійка мало не впавши лицем на стіл здивовано збудилася. -Ой, я ото трохи задрімала.. Той ваш невідомий говір мене добре засипив так. А де дівся твій чоловік? Голосно зівнула вона, засвітивши свого рота з не повним комплектом зубів. -Мій чоловік на місці, лежить в мене на колінцях. Це його улюблене місце. Сказала я, до Марійки. -Ні, не тільки це, в мене саме улюблене твоє місце там де  в тебе глибоко, дуже волого й тепло. Муркнув Яр’рез гаряче лапнувши мене рукою за зад, легко без перешкод проникши в мої думки, світячи очима в напів темряві бо світильники в кімнаті трохи пригасли, й облизуючись. На що я його легенько плеснула долонею, по нозі. -Ти бачу добре вже нанюхався від мене феромонів, мій ти гаряченький самець? Грайливо спитала я у нього, забравши його хазяйновиту кігтисту руку з своєї дупи. -Ну, та так достатньо люба, щоб він мені тепер заважав.. Зізнався Яр’рез сумно зітхнувши, й ховаючи своє лице мені під блузкою. Марійка почала весело мусолити мені містянські новини які я слухала одним вухом, думаючи над критичним станом свого темпераментного чоловіка, бо не охота мені було щоб він терпів дискомфорт через свій збуджений член. Яр’рез завозився на мені, підіймаючись, й якби не його обійми то я би звалилася з крісла, але він втримав мене. Й відсунув крісло вбік, всівшись біля мене просто на зимну підлогу, й вклав свою голову мені на коліна, ще глибше занурившись у мої запахи. Довгі валари вкрили мої ноги, й спадали з його голови по мені аж на підлогу. -Мені дуже гаряче люба, я так попробую охолодитися від підлоги.. Буркнув він, тихо рикнувши. Я йому тільки мовчки кивнула, гладячи рукою по голові. Марія закінчила розповідати мені місцеві плітки, на які я робила вигляд що уважно їх слухаю. Й тут вона засвітилася новою ідеєю. -А давай но наліпимо пиріжків з полуничним варенням, буде потім що їсти на вечерю й на завтра.  Запропонувала вона, просіявши. На що я дала згоду, бо можна буде потім піти в іншу кімнату з Яр’резом,  як би за компонентами для пиріжків чи борошном,  й добре Яр’реза там подоїти. Не хотячи мусила вставати, залишивши Яр’реза сидіти на підлозі,  щоб принести до столу всі інградієнти для випічки пиріжків.  Й фартушок щоб Марійка не пацьокала себе дуже мукою. Та підлити масла в світильники. Одним словом вона зайнялася любимою кулінарією, не звертаючи на нас уваги. -Марійка, ми зараз прийдемо. Йдемо шукати ще мішок борошна. Сказала я, легко торкаючись Яр’реза за опущену на коліна голову. Він глянув на мене, сумним поглядом. -Пішли сонце, поможеш мені шукати борошно. Сказала я, беручи його за руку. Яр’рез встав з підлоги, відчепив свою маску з пояса та кинув її на ліжко, й пішов за мною, нічого не запідозривши. Закриваючи за нами двері трофейно-ритуальної кімнати, оглянулася через плече. В темноті горіли червоними вогнями очі Яр’реза, він якось здивовано й іронічно спитав у мене, клацнувши мандибулами  -Яке ще к’житове борошно ти будеш шукати в темряві, серед черепів та своїх пентаграм з свічками? На що я, розвернувшись впритул до нього й відчуваю від нього жар його тіла, приперла обома руками його спиною до стіни. Він тільки здригнувся й тихо застогнав, коли моя рука без лишніх  церемоній гайнула під його юсу, стягши її вбік й хапаючи його напружений гарячий член -Та ось, таке от борошно, мій солодкий під твоєю юсою, ховається. Сказала я, й ніжно обхопивши пальцями в кругову його органа, затиснула і почала не спішними рухами масажувати головку і набухлий член й ділянку під його членом. Рука моя стала мокрою та слизькою від прозорої рідини яка виділялася з головки тому рука легко ковзала вниз-вверх по його твердому стовбурі, я за нього взялася дуже серйозно, ще легко погладила і пожмакала руками яєчка,  Яр’рез  замотав патлатою головою, втрачаючи контроль над своїм диханням, шкрябонувши кігтями стіну позаду себе, мій натиск на його член ще більше посилився, я пришвидшила темп руками,  відчуваючи що він вже на грані. Він здавлено загарчав,  опустивши своє лице мені на плече, обдавши мою шию своїм важким гарячим диханням. Його член став в моїх вправних руках як сталевий, Яр’рез здригаючись усім тілом в моїх руках, потужно потік, струмінь гарячого сім’я, пульсуючи вибивався з його органу, вкриваючи мої руки вологою і хлюпаючи десь позаду нас на підлогу, як та  лава з пробудженого вулкану що вивергається. Яр’рез в гарячковому пориві   легко прикусив мене за шию своїми іклами, лоскотаючи мою шкіру своїми мандибулами. Провела ласкаво долонею по його ще стоячому члені, тверда і трохи ребриста структура, яку так полюбляла я й моє лоно. Що ж його член й не думав ще опадати і дати спокій своєму господарю. -Стільки в тобі того всього назбирується.. Не люблю коли ти терпиш через свого члена. Буркнула я. Й витерши об себе ще вологу руку, погладила Яр’реза по нахиленій до мене голові, кусатися він вже перестав,  просто сперся об моє плече своїм лобом, обнімаючи мене руками, й залізши ними мені під блузку. -Люблю тебе дуже, моя солодка Королево. Сказав він підвівши голову, й перевівши подих на нормальний, його  червоні очі ярко горіли в темряві кімнати, зачаровуючи мене своєю проникливістю та теплотою. Кігті на його руці ніжно проїхалися по моїй спині вздовж по хребту знизу до верху. -Я також тебе палко люблю, мій ти хороший й ненаситний в коханні самець. Сказала я, поцілувавши його прямо в ікла, й лизнувши по мандибулам і бивням своїм язиком. Він тихо застрекотав, потершись об моє лице своєю щокою, й ніжно лизнувши мене по губам. Провела долонею руки по його накачаному торсі й животі, відчуваючи кожен шрам та м’яз. Руки Яр’реза ковзнули вниз, стараючись залізти мені в штани, але було завузько для його рук, й знайомий  звук залунав прошелестівши, позаду мене металічним дзвоном. -Ні, сонце, ні, тільки не треба мої штані краяти своїми к’ічті-па, лиши це на уманів. Промуркотіла я злапавши поспіхом  руку Яр’реза.  Тихо загарчавши він прибрав подвійні леза назад у пази свого наручника. Не довго думаючи скинула ті штани з себе, хоч в кімнаті було прохолодно але поруч з гарячим тілом свого чоловіка того зовсім не відчувалося. -Любий мій, я  так хочу тебе. Хочу відчути тебе в собі цілком й повністю... Прошепотіла я йому, гладячи долонею його живіт. Яр’рез не зволікаючи легко підхопив мене на руки, тепер вже мене повернувши спиною до стінки, на яку я сперлася, тримаючись руками за його плечі. Не довго думаючи обхопила ногами його за стегна, притуляючись до нього своїм гарячим лоном. Яр’рез руками притримав мене за розведені ноги, щоб зручніше нам було. Й провів головкою свого члену повздовж моєї щілинки з низу до верху, затримавшись там, трохи просунивши її в глибину й завмерши так, він рішивши що його головки там буде ще замало у піхві й підключив до роботи ще свої два пальця, пропихуючи їх акуратно в середину й орудуючи ними там  прямо по самому чутливому місці. Прикусила губу щоб не застогнати в голос, бо відчула що зараз добряче кінчу і не свідомо намотала на свою руку довгі валари Яр’реза й натягнула їх в пориві,  стараючись ще щоб він ще поховав у мені  весь свій член, а не розтягував мою насолоду на довго. Він мотнув головою задерши її трохи до верху, й прикривши свої палаючі очі,  до мене дійшло що я йому роблю не свідомо боляче , своїм дертям рукою за його намотані на мою руку валари, й я розмотала їх, коли тіло попустило від спазмів, погладивши його ніжно по голові й обнімаючи за шию. -Вибач любий я не хотіла, це вийшло не свідомо.. Прошепотіла я до нього. На що він нахилившись лизнув мене за шию, тихо застрекотавши, сказав. -Я знаю, не страшно, я тебе кусаю в пориві , тому не переживай через це.. Кохаю тебе моя люба. Сказав він, й увійшов у мене повністю до основи,  забравши свої пальці з мого лона. Й неспішно почав рухатися у мені, проникаючи глибоко до самої матки своїм твердим  членом. Щоб зробити йому ще приємніше напружила м’язи лона, стискаючи ними його орган в середині себе, рухаючись йому на зустріч й не відпускаючи його. Яр’рез стримано тихо загарчав, відкинувши голову назад, валари взметнувшись від того непокірного руху впали йому за спину й нижче пояса, моя рука ніжно погладила його по шиї,  грудях та напруженому животі. Він завмер просунувши свій член наче  по відчуттям крізь мене і здригнувся від  того разом зі мною, всім тілом,  сплівши наші руки пальцями разом в замок. В голові стало аж тьмяно, живіт як й лоно скрутило в солодкій хвилі оргазму , й добре що я напів сиділа на його члені та стегнах,  а спина була приперта об стіну кімнати, бо ноги мої так підкосило , що я би на них й не встояла. Яр’рез ще раз рвучко рухнувся у мені, лизнувши мене в губи. -Люблю тебе моє сонце.. Прошепотіла я до нього , відчуваючи як ще його член пульсує у мене в середині, затопивши рікою своєї сперми усе лоно. -Також кохаю тебе люба моя. Пролунало мені у відповідь, рука Яр’реза ніжно торкнулася мого лиця, обводячи його по контурах. Рубінові очі ярко горіли в темноті кімнати, не моргаючи. Піднявши свою руку, погладила його по лобі. -Ну ось, тепер можна вертатися нам і до Марії з пошуків борошна. Сказала я жартівливо, легко скубнувши двома пальцями жорсткі щетинисті зарослі брів Яр’реза.-Ти так добре придумала з тим борошном люба, я би не здогадався навіть. Відповів мені мій чоловік, нахиливши свою голову і вкладаючи її на мене. -Так я то знала що тобі світить після нюхання моїх феромонів, як ти це називаєш. Тому на перед думала і спланувала що затягну тебе сюди під якимось приводом й зроблю з тобою те що треба, щоб ти довго не страждав, мій ти кукунясіку. Сказала я до Яр’реза, гладячи його голову та валари.  -Моя догадлива дружина, знайде по любе спосіб побалувати свого чоловіка. Сказав Яр’рез з відтінком гордості, застрекотавши. -Ну, я думаю мій солоденький як би мене отак притиснуло як тебе, то ти би також знайшов би любий спосіб як доставити мені задоволення. Ти у мене майстер по тій справі. Відповіла я Яр’резу, обіймаючи його руками за талію. -В мене таке правило спочатку ти, а потім я. Й разом. Форкнув він, клацнувши мандибулами. -Ну, поки що з місяць буде навпаки, й разом звісно . Нагадала я йому, в тиху посміюючись. Звик спочатку тільки за мене братися щоб аж гай гудів. Бо йому подобається як я кінчаю з його маніпуляцій не раз і не два. Подумала я, й наче прочитавши мої думки така й була відповідь. -Ну, але мені подобається давати тобі насолоду... Буркнув він тихо. -Знаю, я за це милий, знаю. Мені теж подобається тобі доставляти насолоду і дивитися на це як ти себе ведеш, такий гарячий темпераментний мій самець. Відповіла я. Поцілувавши його в голову. -Пора нам чесати до цієї, як її там Марини, щоб не виглядало підозріло з тими пошуками муки.. Сказав Яр’рез  мені сумно зітхнувши після цього, й не хотячи, відпускаючи мене з своїх обіймів, навіть лоно якось сумно опустіло коли член  Яр’реза, висковзнувши з мене покинув своє затишне місце також не дуже весело. Яр’рез швидко найшов на підлозі мої штани, подавши мені їх в руці. Керуючи в темноті мною, де на них перед а де зад і притримуючи під руку. На ще вологі від потоків сім’я мої ноги, лізли штани доволі тугувато. Тому не довго думаючи Яр’рез мені активно допоміг, поглядаючи на мої марні старання. -Стривай но люба.. Давай так, засовуй в ті дірки свої ноги, й тримайся за мене, а я їх на тебе вдягну. Сказав він, тихо застрекотавши. Так й зробила як він казав, засунула ноги в штани, й обхопила за шию Яр’реза руками, а він схопивши руками за пояс моїх штанів, без зусилля вдів їх на мене, трохи підійнявши мене в гору над підлогою й потім опустив мене на назад. -Любий ти бачу мене й добре одягати вмієш. Сказала я, похваливши його за старання. Яр’рез застрекотав. -Ліпше віддам перевагу роздяганню тебе моя люба, це куди цікавіше ніж вдягати, повір мені. Серйозно відповів він мені. На що я не втримавшись, ухопила його за нахилену до мене голову руками,  й поцілувала його в лоб. -Ах, ти ж мій пустунчику, я не сумніваюся в тому. Відповіла я, грайливо скуйовдивши рукою валари на його голові. На що Яр’рез, застекотавши, взяв мені на голові та поправив рукою моє скуйовджене волосся, навівши з ним лад. Зловила після того його за руку, поцілувавши за кігтисті пальці. -Ну що ж, дорогий вертаємося до нашої гості. Сказала я. Думала що Яр’рез мені щось відповість на тему нашої  гості але він промовчав, тільки тихо клацнувши своїми мандибулами на то. Й взявши мене за руку повів в темряві до дверей, він то в темноті на відміну від мене бачив дуже добре. Вийшовши з темної ритуально-трофейної кімнати в освітлену світильниками головну кімнату навіть трохи осліпла з несподіванки, й судячи по тихому рику Яр’резу також було не добре при світлі, бо звик до темряви за той час що ми з ним провели там разом. Марійка собі спала, сидячи в кріслі й голосно похрапуючи. Заклавши весь стіл пиріжками які вже підросли. Борошна вистарчило. Й головне вона все сама зробила. От що значить коли в господині рука набита з випічкою. Подумала я, поважно. Яр’рез на то тільки насмішкувато форкнув, зловивши суть моїх думок, й почав поправляти рукою на собі юсу. Але його насмішкуватий тон, я й так розуміла. Для нього моє куховарство було не перевершене і чхав він на решту кухарів та кухарок. Забрала готові пиріжки на змащену братванку й засунула їх у духовку. Підкинувши пару полін в пічку. А Марійка збудилася від власного храпу й здивовано поглядала то на нас то на напів порожній стіл. -Я половину пиріжків вже сунула в духовку. Сказала я до неї. -Ти молодець, от що значить добра господиня,  впоралася з ними й без мене. Похвалила я її. Підозріло покосившись в бік Яр’реза. Який мовчки стояв біля вікна вдивляючись у зимову ніч. -Ти ж знаєш в мене з випічкою та м’ясом  рука набита…  Махнула вона на це рукою. Її перебив Яр’рез  загарчавши й спитав  -Можна загасити світло люба? Спитав він не відволікаючись від вікна. Марійка перелякано подивилася на мене, й потім на Яр’реза не наважуючись спитати для чого. Не довго думаючи швидко загасила світильники, сівши поруч з Марійкою. Яка мене перелякано вхопила за руки. -Що сталося? Тихо спитала вона й мало не вмерла коли  Яр’рез оглянувся на нас, його червоні очі хижо світилися в темряві, вогнем палаючи.  -В нас гості, вовкулаки. Сидіть в хаті нікуди не рипайтесь. А я собі мабуть розімнуся з ними. Сказав він до мене й в думках до Марії, яка від того взагалі була ледь жива. Тільки почала молитви читати. Яр’рез пішов до ліжка де взяв свою маску в руку й вдягнув її на себе. Й прихопив до руки свого списа та причепив канчук на пояс. -Скільки їх любий? Вовкулак? Спитала я, стараючись не нервуватися, тримаючи руку дрижачої Марії. -Здається що четверо. Але хіба це має значення скільки їх. Значення має те що розпочинається полювання. Відповів він. -А ви не забувайте господині за свої пиріжки, бо згорять,  й можеш вже вмикати світло. Сказав він, рикнувши. І я тільки почула на останок як хлопнули вхідні двері за Яр’резом.  Ледь відірваши від себе Марію я завозилася з тими світильниками, вмикаючи їх. -Ой,Божечки помагай, їх там аж четверо, а він один. Сказала вона налякано.  Все буде гаразд Марійка, заспокійся..  в космосі він мав справи з куди жахливішими ящурами від тих тварюк. Постаралася я заспокоїти Марійку, й кинула їй рукавичку щоб вона відволіклася й забрала з духовки спечені пиріжки. Та поклала туди нову порцію.  -Що це за такі ящури кос-кос-мічні? з ляку запинаючись спатала вона, викладаючи спечені пиріжки на стільницю. То такі дуже жахливі й страшні створіння Кайнде Амедха які вбивають все живе й носять своїй Королеві зловлені жертви. А та відкладає яєчка з яких вилупляється мордохват така істота паразит схожа на павука з восьминогом яка випригує з яйця й обхвачує лице своєї жертви відкладаючи в її горло своє яєчко з якого потім з тіла жертви виривається лярвочка молодого чужого, Кайнде Амедха… Тут мене перебила Марійка затискаючи рота рукою  -Ой , ні все з мене вистарчить такі жахіття слухати й то твій чоловік жив серед таких страховисьок? Жах. Боже помилуй нас грішних.. Спитала вона перелякано, забувши за пиріжки. -Він серед них не тільки жив, він полював на Чужих, бо він  є Ліквідатор. Влаштовував рейди на їхні колонії й знищував їх та їхніх Королев які до речі по розміру майже як моя хата. Сказала я, прислухаючись до того що робиться за стінами хати але крім завивання вітру нічого не почула. Шрам на долоні моїй нагрівся й пульсував. Провівши по нім ніжно пальцем, подумала. Тримайся любий Яр’рез, хай поможе тобі Кетану. А тим часом за межами затишного дому, події йшли своїм ходом. Вовкулаки неквапливо наближалися до хати, вони виконували свою місію, поставлену на них по знищувані відьом. Й вірили в те, що коли закінчать свою місію то прокляття повного місця з них зникне. Саме так  й  казав їм їхній покровитель, бо саме те прокляття повного місяця й наклали на них відьми й щоб воно зникло, треба повністю знищити відьом. Що вовкулаки й виконували сумлінно ніч у ніч,як тільки на небо знову виходила повня. Яр’рез з дерева спостерігав за поведінкою та просовуванням вовкулак, звісно підпускати ближче до дому він їх не збирався. 

Й блискавично зіскочив з дерева прямісінько перед слинявою мордою ближчого до себе вовкулаки,вдаривши його по голові кулаком. Вовкулака несподівано заскавчав від болі, оторопівши, струсивши головою, розбризкуючи навколо себе слину. Й коли з очей зникла пелена а в голові від удару прояснилося він побачив перед собою стоячого біля дерева у снігу, дивного зухвальця в масці вовка який ото посмів на нього підняти свій кулак. Може як би вовкулака в цей момент мислив логічно, то би зрозумів що його опонент по вправності, силі й по рості не програє їм. Але бажання знищити відьму було більше чим холодне мислення. Вовкулака замахнувся кігтистою лапищею правиці в надії розірвати одним швидким ударом противника. Й наштовхнувся на блок який йому підставив Яр’рез, перехопивши й затиснувши пальцями кисть вовкулаки. Кігті яутжа проткнули не таку вже й грубу шкіру вовкулаки, вгризаючись у плоть. Той рипнувся , хлинула кров, хлюпнувша на сніг й покрасивши його в темний колір, з відблиском у ній місяця, вовкулака загарчавши постарався вирватися, але більше рухливіший й піджарий яутжа, мав силу більшу ніж його противник і не дав йому зробити ніякого лишнього маневру. Ліва рука вовкулаки також стала не дієва після випаду до боку чуткого суперника. Металічний шурхіт й подвійні леза вскочили з своїх пазів в половину довжини, відрубавши лапо-руку вовкулаки вище ліктя, хлюпнула на сніг темна під світлом повного місяця темна кров . Дике не зовсім  вовче виття пронеслося над зимовим лісом, вперемішку з ричанням. Вовкулака марно клацнув шелепами розбризкуючи слину, стараючись дістати до Яр’реза, зелені очі горіли люттю. Опонент перевершував вовкулаку у майстерності та вправності вести бій. По бокам рознісся злий рик, вовкулаки одночасно з двох сторін понеслися на Яр’реза, аж сніг грудками летів з під їхніх лапищ. Не довго думаючи Яр’рез з розмаху боднув своєю головою в масці вовкулаку в лоб, почувся не приємний тріск як й зламаної кисті так й розкраєного від потужного удару черепа. Вовкулака відлетів по інерції падаючи на спину у сніг, корчачись там й звиваючись всім тілом, трансформуючись в людську подобу. Коли два  вовкулаки  з різних сторін паралельно наблизилися до Яр’реза він вихватив за спини свій спис, розклавши його у всю довжину. Вовкулаки не встигши зреагувати на великій швидкості налетіли грудьми на гострі вістря по обох сторонах телескопічного спису, яке вийшло між їх лопатками на спині . Самі себе таким чином пронизивши наскрізь. Й полегшивши  роботу Яр’резу, він тільки розчаровано форкнувши,  скинув з свого спису їх тіла, спочатку з  одного кінця, потім  з іншого. Й склавши свій спис повернувся різко до четвертого вовкулаки, який не знав що робити й просто стояв у снігу, притиснувши гострі лапаті вуха до голови, й підібгавши хвоста під себе. Помаранчеві очі,  відсвічували, в них змішалися страх та лють. -Ну що ти там надумав, не до звір й не до уман? Вашому владиці на срати на вас к’житових  покірливих рабів й на ваші життя. в цілому Ви лише іграшка,  в його брудних іграх, яку він потім викине.  Сказав  Яр’рез, вдаривши телепатично силою своєї думки в мізок вовкулаки, не особо надіючись на те що його слова навернуть на розум його останнього суперника, а просто щоби його позлити і спровокувати на напад. Що й зробив вовкулака, не довго зволікаючи ринувся в атаку, аж поперхаючись власною слиною зі злості. Але туди куди вовкулака калацаючи щелепами в останній момент скерував свій стрибок вже нікого не було. Яр’рез заскочивши на дерево позаду себе,  швидко перебрався на інше дерево, залишивши вовкулака з носом від чого той ще більше розлютився, бігаючи від дерева до дерева й задираючи кошлату  морду щоб подивитися в вверх, звідки на остаток йому прямо в лоб гепнула шишка з сосни влучно кинута Яр’резом.  Вовкулака дико загарчав клацнувши зубами на вітер, як його вже дістав отой незрозумілий тип в масці, схожий на людину але відміність була тільки в високому рості й кігтистистих руках. -Я тут перед тобою! Гаркнув до нього Яр’рез вийшовши з- за дерева, бо йому вже порядно  наскучила та гра з вовкулаками. Вервольф зірвався з місця, набираючи швидкість, якраз й місцевість перед ним була без дерев. Коли до Яр’реза залишалося пару метрів вовкулака зробив потужний стрибок у повітрі, націливши вперед ікласту пащу та лапи з гострими кігтями. 

Яр’рез спокійно не рухаючись чекав майже до останнього. А потім швидко пригнувшись пірнув під живіт вовкулаки, активувавши свої подвійні леза к’ічті-па , зробив блискавичний випад рукою у повітрі, й відскочивши вперед став не рухаючись позаду вовкулаки, який важко приземлився у сніг намагаючись стати на ноги . З подвійних лез  Яр’реза  на сніг стікали  дві цівки темної крові. Вовкулака хапонув себе лапами за живіт який почав розділятися навпіл, хлинула рікою кров та кишки. Вовкулака важко впав мертвий у сніг. Тіло почало дрижати і рухатися змінюючись, шерсть пропадала як й весь  звіриний облік . Яр’рез заховав свої к’ітчі-па в пази, обертаючись до мертвого тіла, подумавши. -Тепер треба забрати собі тільки їхні голови на трофеї, а тіла можна зліквідувати розчинником. Й взявши голого трупа за ногу, рукою, потягнув його до решти трійці. вбитих вовкулак.  Де на останок їх всіх притяг до купи, забравши собі з них хребти з черепами. Нічне небо й місяць заволокло темними хмарами, почав падати сніг. Яр’рез не спішно пішов до дому, обвішавшись трофейними черепами. Не встиг Яр’рез зайти до хати як зразу біля порогу йому на шию радісно скрикнувши повисла Іларія, а трохи позаду стояла рада ні жива ні мертва з переляку Марійка, склавши руки в себе на грудях. -Любий,дорогий мій, така рада тебе бачити. Яр’рез застрекотав, стараючись відсторонитися. -Любий все добре? Я так переживала за тебе. Сказала я, розглядаючи його. -Все гаразд люба моя, я просто не хочу тебе замазати в крові вовкулак,бо начепив їхні черепи на себе. Пояснив він мені свою поведінку, й тепер вже не тільки я а й Марійка побачили на Яр’резі начеплені криваві черепи. Три при поясі, й один трохи вище. -Ух. ну в тебе сонце й вигляд. Ти такий гарний. Така сила і краса. Не втрималася я, мало знову не лапнувши Яр’реза в свої обійми, не лякаючись тих черепів. До хобі свого чоловіка звикла вже давно, й тепер в тому бачила таку строгу  ж красу як й він. -Я ще мушу піти вернутися під ліс щоб ліквідувати ті трупи розчинником, сказав до мене Яр’рез, -а сніг який знову падає скриє їх кров. Й пішов до трофейно ритуальної кімнати, пройшовши мимо біля Маріки,  де зняв з себе трофеї, поскладав їх на стіл для обробки. Й зняв з свого обличчя маску, червоні очі ярко горіли в напів темряві кімнати. Яр’рез нахиливши голову й струсивши валарами подивився пронизливо на Марійку, яка з подивом дивилася на нього й що він робить при відкривши рота. Не витримавши його жорсткого і холодного погляду вона потупилася, дивлячись в інший бік . Яр’резу  не зовсім подобалося те, що він подобається сторонній для нього уманці.  Хоч моя Іларія з того й була рада, але в мене зовсім свої на то погляди ,просто  не довіряти нікому. Взявши з поличку у свою руку пляшечку,  з яркою синьої рідиною , й затискаючи її у пальцях Яр’рез попрямував на двір.- Я зараз прийду люба, не хвилюйся. Сказав він мені, поглядаючи на мене через плече й зникаючи за дверима у пітьмі сніжної ночі. Прийшовши до безголових трупів вже  добре припорошених снігом Яр’рез  полив їх розчиником, чекаючи заким вони всі безслідно зникнуть з землі.  В деревах щось ледь замітно ворухнулося. Загарчивши недобре собі під мандибули, Яр’рез затис з силою в кулак свою праву руку, активувавши к’ічті-па. -Хей, та розслабся чувак,лишньої дірки в тілі мені  більше не треба, ти ж мене раз бачив це я, Йонас, друг Іларії. Сказав Дух Лісу показуючись з корчів у виді рисі яка перетворилася на зарослого довгою волоснею дядечка, з гачкуватим носом та зморщеним добродушним лицем. -Так, я тебе пам’ятаю, Йонас ти Дух Лісу. Відповів Яр’рез ховаючи свої подвійні леза у пази наручника й розглядаючи блуда вже зблизька. -Що ти тут робиш серед ночі? Поцікавився Йонас не зовсім очікуючи на відповідь, бо він тоді ще зрозумів те що має діло з не зовсім дружелюбним і холодним відлюдником. -Ліквідовую тіла не очікуванних  гостей , яких я недавно вбив. Відповів спокійно Яр’рез. -Що знову вовкулаки? Спитав Йонас зацікавлено, здогадуючись що то за гості в повню навідалися до дому Іларії. -Так, саме вони. Знаю що вони нацьковані одним дивним уманом полювати і вбивати відьом. Відповів Яр’рез розглядаючи в руці колбочку з синьою рідиною. -Ясно-Ти молодець, стережеш нашу Лісну Діву. Як вона там до речі? Поцікавився Йонас. -Це моя робота та обов’язок, я ж її чоловік. Й я люблю її, й зроблю все для її безпеки та захисту. Відповів Яр’рез тихо загарчавши. -Іларія зараз вдома, з нею там одна уманка в гостях  з міста яку звати Марія. Сказав до Йонаса Яр’рез доволі голосно зітхнувши й розглядаючи свої кігті а потім серйозно подивився на Йонаса. -О, здогадаюся що саме за Марія. Я влітку часто люблю трохи її попутати мізки так, щоб вона блуданула в трьох соснах й добре налякалася. Хихикнув Йонас весело блимнувши котячими очима.  Яр’рез застрекотав -А ти я бачу жартівник Дух Лісу. Це мені подобається. Сказав він несподівано плеснувши долонею Йонаса по лисині, аж той підскочив з несподіванки. -Ну, так я не люблю людей які залазять на мою територію й полюбляю їх лякати. Відповів Йонас. -Якщо тобі треба буде щось по серйозніше з уманами замутити  тоді звертайся до мене. Сказав Яр’рез хижо засвітивши в темноті рубіновими очима. -Ух. Це для мене велика честь. Обов’язково звернуся до тебе якщо тільки появляться бракоші.. Але ти так мені не сказав як тебе звати? Сказав Йонас, поглядаючи на Яр’реза. -Моє ім’я Яр’рез, й поки на тому все Йонасе. Мушу йти до дому, бо сказав Іларії що вернуся за хвильку. А пропав на годину. Буркнув Яр’рез форкнувши. -То гаразд Яр’рез, йди додому а там ще зустрінемося. Й передавай від мене привіт своїй дружині. Відповів Йонас, радий що врешті розв’язав розмову з чоловіком Іларії й перетворившись на сову полетів до лісу. А Яр’рез прийшовши до дому ще получив добрячий нагоняй. -Що це таке? Сказав що зараз прийдеш, а сам пропав на довго! Я тут місця собі через це не знаходила. Ми тут навіть вже всі пиріжки закінчили пекти. Накинулася я на Яр’реза, винувато опустившого голову. Марія з за столу намагалася навіть заступитися за нього. -Мені здається що він мусів трохи провітритися після бою, так що не кори його, не сваріться більше, а йдіть пробувати пиріжки. Сказала вона. Яр’рез форкнувши й нічого не сказавши мені втік в ритуально-трофейну кімнату, закривши двері за собою. Я на це все тільки мовчки розвела руками. -Ти тут поки вечеряй, а я зараз з ним поговорю. 

Зайшовши в темну ритуально-трофейну кімнату, зразу замітила під стіною сумно сидячого на підлозі Яр’реза який надів маску на обличчя, але скинув з себе вже всю свою бойову авуса, як він її називав ці всі свої лати. Він важко зітхнув. Аж но серце защемило від нього. Сіла поруч погладивши  його по теплому коліні та нозі рукою. Відчувши під своїми долонями сітку на ногах та його тілі. Взяла його за голову притуливши міцно до себе, погладила  по довгим валарам. -Я там не хотів говорити при ній цього, хоч вона й не розуміє нас а затримався я через те, що зустрівся з Йонасом, й ото з ним  стільки часу говорили. Він ще тобі передавав привіт. Сказав Яр’рез проясняючи ситуацію. -О, то це добре що ти познайомився з ним ближче.Бо раніше минулого разу ти провірив на нім гострість своїх подвійних лез. а на цей раз ше й побалакали. Знаєш  любий мені не зовсім приємно що я тебе так  насварила. Сказала я сумно, й підчепивши його маску двома пальцями  зняла її з його лиця та поставила поруч на підлогу. -Та все гаразд  люба ти ж правильно вчинила. Бо є такі  речі за які іншим  не варто знати. Вона ж то не знає що ти знайома з тим Духом Лісу, який полюбляє їй трохи капостити… А так  хай собі думає як я би просто собі загуляв у лісі.  Ти мене за це насварила, та й все на тому. Сказав Яр’рез, перебираючи в своїх пальцях моє волосся. -А ти правий любий, слушно кажеш.. -То кажеш що тобі Йонас зізнався з тим, що він любить Марійку трохи полякати й блуданути в переліску. Спитала я весело, погладивши за руку Яр’реза. -Так саме й сказав мені за це, а ще й те що він не любить уманів у своєму лісі. Й ще дещо.. Але ти певно  будеш не рада цьому. Бо ще він мене запросить на рейд проти бракош у своєму лісі.. Сказав до мене Яр’рез, тихо  зітхнувши. -Ну, я звісно рада за таку пропозицію для тебе коханий, але звісно з іншого боку, що би не хотілося тебе на таке небезпечне діло відпускати.  Але ж по перше це твоє життя й хобі полювати та бути у вирі небезпеки. Тому буду просто як завжди чекати на тебе й переживати за свого пусіка. Сказала я, погладивши Яр’реза по голові. -Давай любий, вертаємося до Марійки та до наших пиріжків. Й встала піднімаючись з підлоги на ноги. Яр’рез підвівся за мною, взявши до руки свою маску з підлоги. -Ти бачу свою сітку вже поладнав, раз її на себе вдів. Поцікавилася я. -Так, поладнав я її, потім тобі ще дещо покажу сказав він. Але зараз ще секунду, люба.. Я хочу її зняти поки що. Сказав він, давши мені в руки свою маску, щоб я потримала, й вошкаючись в темноті, знімаючи з себе свою сітку. - Ну, ось. Тепер я готовий, пішли. Сказав він, схопивши мене за руку й повів в темряві до дверей. Буркнувши по дорозі. -Цей день був насичений несподіваними гостями, починаючи з тої уманки  яка в гостях, потім вовкулаки,  та за ними ще  Дух Лісу.