Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Світло у вікнах квартир поступово згасало і це не могло не радувати молоду душу, яка зараз сиділа на даху спостерігаючи за тим, як світ поглинає пітьма, можливо це добре, але не для нього, він не хотів існувати в цьому світі. його мрії майже зруйнувалися, а він все ще тримається, лише сигарети лікують його душу. він би так і сидів випускаючи клубки диму в повітря, поки не почув відкриття дверей.
— Так і знав, що ти знову тут. ніколи не змінюєшся. що сталось цього разу? – наче кіт пробираючись до друга, Мінхо розглядав його з голови до ніг, намагаючись знайти якісь зміни, але, на перший погляд, нічого не змінилось.
— Батько заборонив мені займатись танцями. Бачите, не солідно спадкоємцю компанії займатись такою дурнею.
— Це дуже низько, особливо враховуючи скільки сил ти витратив на це. Що на це сказала твоя мати? Вона ж завжди на твоїй стороні..
— Він закрив їй рота, аргументувавши це тим, що він її утримує. Не думаю, що вона ще довго протримається в тому будинку.
— Ти знаєш щось, чого не знає твій батько?
— У неї є коханець, і закладаюсь, він набагато краще, ніж батько. Він її кохає, бачив власними очима, — затягнувшись димом Джин знову глянув на будинок навпроти, де майже не було проявів життя, всі тихо спали, або займалися чимось кращим, ніж просто сон. – Так чого ти мене шукав, щось сталось?
— Оскільки в тебе є машина, вона мені й потрібна. Можеш і ти поїхати з мною, але я не думаю, що ти зранку виповзеш з ліжка.
— А нащо тобі машина? І чому саме зранку, не можеш вибрати якийсь інший час? – затягнувшись останній раз, Хван потушив сигарету об стіну і відправив її в політ.
— В тому і справ, що треба саме зранку. До мене брат прилітає, треба його забрати, а в нього речей багато, буде навчатися тут.
— Не знав, що в тебе є брат, ще й молодший. Чому не розповідав і не показував?
— А ти питав? – з легкою посмішкою відповідав старший на хвилину задумавшись над чимось. — Ви одного віку, маєте подружитись, буде дружня компанія. Так, що можна машину?
— Ти мені скажи в скільки виїзд і поїдемо за твоїм братом. Тільки з тебе сніданок, зрозумів?
— В постіль не принесу, мені є кому носити. Кави з тебе досить, зайду о шостій. – через хвилину, високий силует зник, залишаючи хлопця наодинці з думками.
Йому б скоріше піти спати, а не думати про щось, тому що ніхто стягувати з ліжка його не буде, а якщо і так, то Мінхо може спустити на нього своїх котів, а це вже жахливо, бо ті можуть розшарпати все його обличчя. Останнє вікно, за яким Хьонджин спостерігав поглинула темрява, тому він також вирішив піти, залишаючи всі жахливі думки тут, плануючи повернутися на це місце вже завтра, бо треба хоч трохи поспати, а то синці вже видно.