23.06.2345
Туманність Андромеди
- Вау, - мимоволі зривається з уст Остапа.
- Що там? - За товстим шаром скла виднілася Планета 1809, що красою свого сяйва закохала в себе багатьох астронавтів. Наокі посміхнувся і сперся головою на зігнуту руку, - Ти ж її вперше бачиш?
Остап ту планету, та й чужу галактику, дійсно бачив уперше у житті. Він ніколи ще не залишав межі Чумацького Шляху. Але зараз його зачаровувала не так планета, як обличчя чоловіка, яке виглядало особливо магічно при її освітленні. Планету можна було порівняти з диско-кулею, що освічувала своїми кольоровими променями усе довкола.
Наокі, хай і був механіком їх корабля, але на Землі його знали не гірше капітана. Після одного випадку коли команда дивом (зусиллями Наокі) змогла покинути ворожу планету, про нього дізналося багато людей. Остап ще тоді, коли дивився інтерв’ю з чоловіком, який ну явно не радів такій увазі, помітив його вроду. А зараз, коли вони мали змогу спілкуватися, Наокі здавався йому ледь не ідеалом. Остап чітко пам’ятав, як хвилювався перед першою зустріччю з новою командою. Зазвичай, спілкування давалося йому легко, й він спокійно вливався у нові колективи. Але тоді, коли йому прийшло запрошення до однієї з найкращих світових команд, він дуже нервував.
Даремно. Команда виявилася неймовірно привітною, й Остап швидко зміг знайти з екіпажем спільну мову. З Наокі, до речі, також. В перший же день чоловіки більшість часу балакали удвох, обговорюючи всього потроху. Навіть встигли знайти спільні інтереси та домовилися разом сходити на нову частину безкінечної саги “Форсаж”.
Хоч на кораблі, вони й працювали в різних місцях, та все одно встигали зустрітися на перерві, й перед сном трохи посидіти, попліткувати…
- Хей, планета Земля викликає Остапа, дайте відповідь, прийом, - Наокі активно махав рукою перед обличчям молодшого, бо той явно підвис й не чув його.
- Пробач, ти щось казав? - щоки Остапа трохи почервоніли від зніяковілості.
- Ага, але ти, здається, завис. Гарна планета, так?
-Ти гарніший…
Браво, Остап.
Сто планет із десяти.
Можна сміливо відкривати шлюз та виходити у відкритий космос, бажано без скафандра.
Тихий сміх обриває черговий потік думок, і він переводить погляд на Наокі. Даремно, адже коли хлопець сміється, то виглядає ще краще.
- Ну що ж, прийму це за комплімент.
Остапу здавалося, що він вже давно вийшов у відкритий космос і дрейфує там без кисню та з космічними галюцинаціями. Ну не може йому так пощастити, не може.
Але цілком реальна рука, що ніжно лягала на його маківку і кошлатила волосся, натякала на інше.
- Вставай давай, нам скоро йти на посадку, - Наокі розвернувся в бік виходу, - ти ж помічник пілота, пам’ятаєш?