— Тату, допоможи!
— Та звісно, — перевертень не розумів, чому дочка так забарилась із замком. За инших обставин йому страшенно лестило би таке звертання, але зараз страх огортав його настільки, що Хейл не пам’ятав, від кого вони тікали, знав лише, що не можна зупинятись. І те, що попереду були наглухо зачинені двері не додавало чоловікові впевнености у своїй безпеці. Зате цілком додавала впевнености рука дочки в його широкій долоні, коли вони, нарешті подолавши двері та короткий коридор, забігли у круглу кімнату з високою стелею, освітлену синьою лед-стрічкою.
— Все гаразд, ми тепер одні, — м’яка, заспокійлива усмішка дівчини-койота поступово змінювалась на хижий вищир. — Ти один.
— Малія, куди ти? — вона легко вислизнула з його рук і двері за нею зачинились, перш ніж Пітер міг що-небудь вдіяти. Затяжна тиша тиснула на надто — лише в цьому випадку — чутливий слух, але було схоже на те, що донька мала рацію — він знову, як після пожежі, опинився один.
І саме тоді, коли його і без того гризли сумніви та страхи, Пітер зрозумів, що безнадійно і безповоротно самотній. Навіть Дерек із його відлюдькуватістю зміг знайти Скотта, який був йому ледь не як брат. Можливо, справа була в тому, що молодший Хейл утратив у пожежі матір, а старший… Пітер втратив самого себе.
Чи то свідомість, змучена травматичними спогадами, вирішила злобно пожартувати над чоловіком, чи то коктейль з адреналіну, кортизолу та крові, що тік його венами, розносився тілом надто швидко, та в пустій кімнаті ставало нестерпно гаряче. Не було видно вогню, та в приміщенні стояв стійкий запах гару і вовкові починало здаватися, що плоть ось-ось і почне знову злізати з кісток. Він готовий був битися в агонії об зачинені двері, та усі рухи виходили незграбними і змазаними, ніби хтось зумисне пришвидшив світ навколо нього рази у два. Хотів було кричати — та у горлянку ніби залили розпеченого добіла металу. Щось разюче холодне торкнулось його скроні і Пітер прокинувся ще до того, як усвідомив, що це було дуло пістолета. До світу яви він повернувся блискавично, намагаючись схопити ворога, та в коридорі, окрім нього, нікого не було.
З кінчиків пальців виступали кігті, всі у крові, як і штани вище колін – Хейл знову подер собі стегна уві сні. Дурниці, з таким без труднощів впорається надприродня регенерація. Втім куди важче, виявляється, відновити здоров’я ментальне, а чим далі, тим більше його турбували кошмари. Чоловік думав, що звик до них за стільки років, але, очевидно, були речі, які навіть йому пережити було не під силу. Однак що справді лякало: чим далі він ішов, тим тривалішими були муки і коротшими періоди перебування в свідомості. І раніше йому не марилась Малія.
Цьому не було раціонального пояснення, як би Пітер його не шукав, адже ні голоду, ні спраги він не відчував, та і його природа не дала б цим двом найбільшим ворогам суспільства добити перевертня так швидко. Чесно кажучи, сон залишився єдиною його фізіологічною потребою, хоча він і не сильно допомогав боротися зі втомою, що лягала на його плечі. Втім, йому усе ще було куди рухатись, адже темний тунель і не думав закінчуватись, та чоловік вже серйозно сумнівався, що потрапить кудись, рухаючись в одному напрямку, однак і звернути не було куди. Тож він здався – і повернув назад, звідки прийшов. Причому віднайти зворотній шлях на станцію, яку, як Хейлу здавалось, він покинув більш як тиждень тому, вдалося за приблизно десять хвилин. Місце було воістину прокляте.
Гнів – на себе і лихі обставини – наростав і хотілось з усих сил врізати по стіні, мовляв це допомогло б, якщо не вибратись, то хоча б почуватись краще. І перевертень справді не відмовив би собі у цьому, якби біля цієї ж стіни не стояв той, хто був вагомою причиною його головного болю останнім часом.
— Стайлз? Що ти тут робиш? – напевне, чоловікові варто було триматися подалі, бо серце хлопця забилося так, ніби от-от вистрибне з грудей, та і в запаху його щось змінилося… утім, не встиг Пітер зрозуміти, що саме, як підліток притягнув його до себе, цілуючи просто в губи.
— Здоровенькі були, вовче, — смертний відійшов убік, наостанок злегка дряпаючи короткими нігтиками відрослу щетину. В очах його поселився блиск, не дуже доречний у такому місці. — Давно не бачились.
— Ти не Стайлз, чи не так? — Пітер підозріливо примружився.
— Ну от, усі веселощі зіпсував, думав, тобі знадобиться хоч трошки більше часу, щоб здогадатися. З иншого боку, ти завжди був кмітливим, тож я радий, що ти все ще тримаєш планку, — зі слів стародавньої істоти можна було вичавлювати сарказм, мов сік з лимона, а Хейл, ніби нещодавно обернений бета, стискав кулаки, намагаючись не зірватись на надто тендітному Стілінскі. Зараз він радий був би почути, що це лише сон.
— Я прогуляв усі уроки японської від Сатомі, тож не знаю, як сказати «забирайся до біса з його тіла», та ти і так мене зрозумієш, гадаю.
— Сумніваюсь, що ми розглядаємо таку опцію в нашому випадку. Розумієш, коли я лише звільнився від полону, в якому мене тримала Ношико, маленький наївний Стайлзі надто опирався, знаючи, що всі навколо — включаючи тебе, як не дивно — захочуть його врятувати. Та це місце… не буду гріха таїти: навіть я такого не придумав би. Тут стільки болю, що він накриває з головою, хоча ти і сам про це знаєш, чи не так? Мені більше не треба силою утримувати вашого стражденного підлітка: щоб уникнути мук, він віддався мені — душею і тілом. Ти теж рано чи пізно це зробиш, — хитра і самовпевнена посмішка духа лякала Пітера. Він не вірив, що може здатись, не витримавши гризот та кошмарів, але підозрював, що Ногіцуне може мати рацію: рано чи пізно Стілінскі не витримає і зникне назавжди, а з ним і надія на порятунок, бо своєї чоловікові не вистачало.
— Він уже одного разу поборов тебе, — перевертень намагався зібрати усі залишки безпристрасности.
— Там був не лише він, — посміхнувся лис. — Навіть ти допомагав. Чому, до речі, не розкажеш?
— Тебе це не обходить.
— Та ну, я знаю, що справа не тільки в донечці, — варто було згадати Малію, як щелепи Хейла стиснулись небезпечно сильно. Контроль витікав у нього крізь пальці, а це означало, що трикстер вигравав. Усвідомивши це, чоловік зробив повільний видих і повернув обличчю беземоційний вираз. — Невже тому, що розумів, що тільки Стайлз знає, який ти? Я маю на увазі по-справжньому. Бідолаха здогадувався, що ти зрадиш Скотта, навіть про того койота, що залицявся до Малії, усе знав, але йому ніколи ніхто не вірив. Вважайте, що ви самі вирили йому яму.
— Замовкни.
— А ти змусь, — Ногіцуне спокійно, але з викликом усміхнувся вовкові, прекрасно знаючи, що той навіть відповісти не має що, а бити не стане і поготів.
— Дякую, відмовлюсь, — майже прогарчав Пітер, розвертаючись і прямуючи в бік, де він був би найдалі від темного кіцуне.
Зараз у нього в пріоритеті було не втекти звідси, а насамперед позбутись компанії злого духа. Тільки нарешті опинившись наодинці чоловік зміг думати тверезо: вибратись із Дикого Полювання було неможливо. Це означало, що Ногіцуне тут надійно замкнений і не зміг би нашкодити людям, які були Пітеру небайдужі. Крім тих, хто вже потрапив на вокзал. У цьому плані у Скотта був вирішальний хід. Омега посміхнувся: як кардинально змінилась його думка про хлопця, коли безпека доньки залежала лише від нього. Звісно, він не покладав усі надії на Маккола, але зі своїм безпросвітним оптимізмом і комплексом рятівника у хлопчини були усі шанси затримати Дике Полювання достатньо надовго, щоб Хейл міг зупинити його зсередини.
З усих варіянтів цей видавався найбільш імовірним. Пітер краще, ніж инші, знав, що із кожного надприродного правила існував виняток. Якщо була смерть, то був і спосіб її не просто уникнути, а подолати, на кожну родину мисливців припадав один Крістофер чи одна Еллісон. І якщо зараз він ізолювався – не ховався – від темного кіцуне у темній комірчині станції, це не означало, що за хвилину в чоловіка не з’явиться план, як зупинити вершників. Та хвилини все плинули, він виявив, що все ще не любить замкнуті приміщення, а геніяльна ідея все не спадала на думку. Хейл ніколи не був аж надто оптимістичним і точно не хапався за марні надії, але у питаннях виживання навряд чи знайшовся б хтось рівний йому. І все ж рятівне рішення ніби витало у повітрі, невагоме і недосяжне, як лінія горизонту у дуже ясний день.