Здавалося, що після вимкнення світла все якось саме вщухне, але ні. Плацкарт лише перейшов в нічну фазу. Дітей таки з галасом повкладали, але підлітки лише удавали, що поводять себе тихіше. Продовжували перешіптуватися, а музику вимкнули після вже «останнього попередження» від багатодітного батька. Врешті решт, і їх тихі бесіди призвели до нового скандалу.
Ігорю, який знаходився ближче вони от ніяк не заважали, а жінкам з велетенськими торбинами спати не давали та край. Одна з жінок, що більша, фурією пронеслася повз та закотила скандал, будячи всіх, хто таки встиг задрімати.
На ґвалт прибіг головний групи, Олег і ще бабуся з багатодітної сім’ї. І коли їх вже було не заткнути, сталося небесне втручання, — інакше Ігор би його не назвав. Потяг різко загальмував, змусивши всіх замовкнути, і в тій тиші було чудово чутно, як щось впало на підлогу. Виявилось «хтось». Дитячий плач був гучніше попередньої сварки. Знову гомін, сварки та крики. Один з дітей впав з верхньої полиці й тепер вся увага була прикута до нього.
Звісно батьки звинувачували всіх, що побудили дітей, що через них хлопчик виліз через сітку підстрахування, що якщо з ним щось серйозне…
Далі Ігор терпіти не став. Зіскочивши зі своєї полиці, швидко взувся та пішов у дальній тамбур. Як найдалі від цього ґвалту. Від запахів не свіжих шкарпеток і гучного хропіння.
Сон як рукою зняло. Його все бісило, а завтра він повинен був бути огірочком, щоб не втратити запал до самого вечора. Ледь не перечепився за сумки в проході, а коли підвівся, ще й не побачив ноги, які не вмістились на верхній полиці. Гола ступня ковзнула по губі й щоці, змушуючи здригнутися всім тілом.
Тихий тамбур видався божою благодаттю. Тільки гуркіт коліс, тільки завивання вітру. Голоси з вагона чулися, але віддалено, даючи можливість забути про них хоч на якийсь час.
Так він і простояв, поки потяг не зупинився. Це мала бути довга зупинка, тому Ігор вирішив подихати. Олег як раз закінчив спускати східці та першим вийшов назовні. Слідом вискочили два чоловіки з вже заготовленими цигарками.
Ігор не поспішав, тому вийшовши, одразу наткнувся на бабусь, які почали пропонувати йому наперебій пиріжки та пиво. Відхрестившись, він таки зміг пройтися по перону, ще кілька разів показавши торговцям, що нічого не купить.
— Зараз вже можна буде поспати. Наступна зупинка не скоро і наче всі нарешті полягали, — Олег при повному параді посміхався, стоячи біля відкритих дверей вагона.
— Сподіваюся, бо зараз мені здається, що сон мені не світить.
Ігор встав поряд, роздивляючись поодиноких пасажирів та торговців на пероні.
Вони добре посиділи, повечеряли. Купе провідника виявилось сусіднім з робочим приміщенням. Затишним і таким, де все ж можна було закритися від надокучливих відвідувачів. Проте Олег цього не став робити. Продовжував приймати замовлення на каву і чай від пасажирів, обіцяючи принести трохи згодом. Здавалося, що він в цьому галасі ніби риба в воді. Всім посміхався та був готовий розв’язати будь-яку проблему.
— О, це ще не найгірша ситуація. Останнього разу в мене в вагоні трапилася бійка. Не зійшлися в політичних поглядах. Довелося навіть викликати начальника потягу та поліцію на найближчій станції.
— Хоч я і чую тут «розслабся, могло бути й гірше», але щось легше не стає.
— Тоді може п’ятдесят грамів коньяку допоможе?
— Може, але сам пити точно не буду.
Олег і за вечерею пропонував пиво, але сказав, що йому пити на посту не можна. Ігор тоді відмовився, не бажаючи пити в одне лице. Але зараз коньяк виглядав більш ніж привабливим.
— Ну п’ятдесят я змогу з тобою випити. Далі вже лягаємо спати до наступної зупинки… чи конфлікту, — трохи з запізненням та вже без посмішки додав Олег. В цей момент за постійною веселістю проступив він справжній. Трохи втомлений всіма цими суперечками.
— Тоді я тільки за. Зараз?
Олег подивився на годинник, констатуючи:
— Стоїмо ще десять хвилин. До мене мають сісти двоє. Як тільки їх розміщу, можна буде трохи розслабитись, — Олег підморгнув та навіть сам повеселішав від сказаного. — Якщо хочеш, то можеш в мене посидіти. Там не замкнено.
Чекати довелося не довго. Ігор, здалося, тільки залип в інформаційну стрічку, як двоє нових пасажирів вже прошмигнули в вагон, а Олег встиг кілька разів мотнутися туди-назад перш ніж зайшов в купе та зачинив за собою двері.
Видихнувши, він швиденько повісив свого капелюха та відчепив бейджик, закинувши той в сітку на стіні. Зануривши пальці у своє русе волосся розтріпав його та зісковзнув долонями на лице, завмерши так на хвилинку. Він змінювався на очах. Руки пішли далі, але лише трохи пригладили здиблені пасма.
В цей момент стало зрозуміло, де та грань між вічно усміхненим і привітним провідником та людиною, яка трохи підзаєбалась на роботі. Однак, як тільки він перевів погляд на трохи збентеженого Ігоря, усмішка знову розтягнула губи. Зараз він здавався таким живим, без необхідності щохвилини випромінювати радість і доброзичливість.
— Нічого що я..? — Олег невизначено махнув лівою рукою, правою розстібуючи верхні ґудзики сорочки.
Ігор поспішно замотав головою. Хотів сказати, що так навіть краще, але стримався. Втім, можливо, Олег прочитав це в його очах, бо усмішка стала лише ширше і він ступив до однієї з шаф, дістаючи звідки пляшку коньяку та дві чарки. Поставив їх на столик та плюхнувся на полицю поряд з Ігорем. Взявся розстібувати ґудзики на рукавах, підвернувши їх.
Наче все було так само як на обіді. В купе було лише дві полиці у два поверхи, один столик. Ігор сів так само ближче до вікна, а Олег далі, але щось змінилося. За обідом панувала приємна ввічлива атмосфера. Вони спілкувалися, обмінюючись розповідями про роботу, захоплення. А зараз… зараз більше походило на посиденьки в кафе після роботи. Купе ніби підлаштовувалось під власника. Хотілось відкинутися на спинку сидіння та відпустити всі біди дня, що вже промайнув. Насолодитися розслабленістю, що мав подарувати алкоголь, легким туманом в голові. Навіть кросівки хотілося скинути та залізти з ногами, от тільки полиця була чужа і не настільки зручна. От були б вони дійсно в якомусь пабі. Чи скоріше кафе з м’якими диванчиками та пуфами. Пили б собі коньяк, чи віскі смакували. Може навіть пляшку не прикінчили до поки…
І тут Ігоря прострелила цікава думка. А дійсно, що потім? Він таки відкинувся на подушку за своєю спиною, слідкуючи за Олегом, що підвівся та казав, що треба ще щось до коньяку.
Ігор одразу відмітив Олега для себе, як доволі симпатичного молодика, але якось не подумав, що той міг бути не просто так такий привітний. Он навіть на коньяк запросив. Міг же ж просто знизати плечима, сказавши, що весь цей ґвалт — то магія плацкарту, від якої нікуди не дітися, та піти собі відпочивати. Він же ж міг навіть закритися, бодай трохи відгородившися від надокучливих звуків. Міг же, але не став.
— То кажеш вже другий рік працюєш провідником. У вас часом кар’єрне зростання не відбивається підвищенням рівня вагона? — Ігор закинув ногу на коліно і потягнувся до закритої пляшки, зриваючи захисну плівку.
— Звісно відбивається. Мені ще пощастило, що не відправили на загальні вагони. Можна сказати, що це за здобутки в навчанні. Чи може за гарні очі.
— Чи посмішку, — підтакнув Ігор, ставлячи поряд чарки. — Така будь-який конфлікт зведе нанівець.
Ігор розлив по попередньо заявлених п’ятдесят грамів та широко посміхнувся Олегу. Той одразу відмер та закрутив головою в пошуках чогось. Секунда і він вже дістав кілька контейнерів з нарізками та хлібом.
— Посмішку мою ти все ж переоцінюєш. Одного разу довелося вкласти на підлогу десантника, що не на жарт розійшовся. Мені тоді теж добряче дісталося. Я не борець, але на моєму боці було те, що він добряче хильнув. В цьому рейсі пощастило з пасажирами, тому можна трохи розслабитись, — і в підтвердження своїх слів, Олег таки сів на полицю, нахилив голову та взявшись закотити один з рукавів, що розпрямився.
— Тоді випиймо за гарних пасажирів. Щоб буйні траплялися в сусідніх вагонах, а мені, щоб траплялися такі гарні провідники.
Олег посміхнувся та підтримав тост.
— От тільки я тобі скажу, що якщо інцидент трапляється в сусідньому вагоні, то ми швидко по рації передаємо та зриваємося на допомогу. Тому то таке, — продовжив він, після того, як закусив. — Краще вже в іншому потязі. Тоді точно є шанс уникнути зіткнення.
— Хай взагалі своєю машиною їдуть. Чи автобусом. Ще по одній? — Ігор потягнувся до пляшки, але не поспішав наливати.
— Давай. Можу сьогодні дозволити собі зайвого.
«Наскільки зайвого?» — подумки запитав Ігор, розливаючи ще по чарці. Йому було важливо дізнатися чи не шукав Олег собі просто компанію випити, коли запрошував до себе. Ігор не дуже собі уявляв, як краще було б зайнятися сексом на цій вузькій полиці, але все ж був не проти спробувати.
Вони випили ще двічі. Одного разу Олег підсів, потягнувшись за сиром, та так і лишився. Іншого, після вдалого жарту, сміючись, поплескав Ігоря по коліну, але руку не затримав.
Роблячи паузи між чарками, дали час алкоголю влитися в кров. Ігор вже і кросівки зняв, підтиснувши ногу та розвернувшись повністю до співбесідника. Відверто розглядав відкриту частину рук, уявляючи як вони ковзнуть по стегну до пояса джинсів. А Олег робив все більші паузи між репліками та просто дивився трохи примруженими очима, тепло посміхаючись.
Колесо втрапило на якусь купину і вагон підкинуло. Їх разом з ним, змусивши схопитися один за одного. З плеча рука Олега ковзнула на коліно і там завмерла, коли він посміхнувся ширше та пошуткував, що так ще хтось з полиці впаде. Але Ігорю було байдуже, якщо впаде ще хтось. Хай самі розбираються зі своїми проблемами. Вся його увага була зосереджена на губах навпроти.
От тільки не судилося. У двері постукали та майже одразу відчинили. Олег обернувся, зустрічаючись поглядами с дівчиною у формі провідника, але руки не прибрав.
— Вибач, що турбую. Але мені дуже треба твоя поміч, — вона дійсно виглядала засмученою та розгубленої. — Будь ласка.
— Добре, зараз. Нікуди не йди, — сказав він Ігорю, хлопнувши того по колінці та підвівся, виходячи за колегою. Вона відійшла до виходу в тамбур, а Олег зачинив двері, не даючи побачити пішли вони чи там і стояли.
— Трясця, — Ігор зіслизнув на покривало, закидуючи ногу на коліно.