Тіна позадкувала навшпиньки і задоволено оглянула шафу.
-Колір фрез. Або просто брудно-рожевий, - дівчина вказала на корінці кількох книжок і озирнулася на Галезького, який стояв в одвірках і здається, тамував бажання висварити її за легковажне поводження з книжковими скарбами. - Його винайшли в одній країні нашого світу, Франції. Дуже стильна країна. І вигляд у цієї шафи тепер теж доволі стильний, правда?
Король блиснув очима і не відповів.
Хоча дарма, шафа таки й справді мала чудовий вигляд: книжки кольору слонової кістки плавно змінювались блідо-рожевими, перетікали в стильний фрез і поволі набували соковитого коралового відтінку, аж доки не полум’яніли насиченим червоним.
Галезький підняв руку і обережно, ніби боявся сполохати пташку, провів нею у повітрі. Між його пальців затанцював зеленавий вогонь.
- Це діє, - не відриваючи очей від магічного полум’я, промовив король.
- Рада допомогти. То яку шафку приводимо до ладу наступною?
Полум’я на пальцях Галезького сердито спалахнуло і зникло. Король підійшов до щойно переставлених книжок і провів пальцями по місцях, де вони почорніли, ніби обвуглені.
- Дивовижно. Ніколи б не міг подумати, що щось таке можливо.
Тіна відчула, як десь усередині залоскотало приємне відчуття. Її чуття кольору, виявляється, дуже корисна річ. Навіть у магачному світі.
- Дасі відгризла б собі палець, аби тільки мати можливість дослідити тебе.
Тіні таке формулювання геть не сподобалось: що означає «дослідити»? Але запитала вона інше.
- Дасі?
- А, моя сестра. Вона абсолютно схиблена науковиця. Досліджує природу магічних перетворень. Її така штука, - він вказав на обпалені книжки, - страшенно зацікавила б.
- То в тебе є сестра? Вона як?.. Принцеса? Твоя тітка теж її схопила?
- Та ні. Немає потреби. Гадаю, Дасі й дотепер не помітила, що в королівстві щось пішло не так. Доки в її лабараторії всього вистачає, вона звідти не вилазить ледь не роками. Ні, насправді, вона чудова, просто… трохи надто захоплена.
- Десь як ти читанням?
Галезький дзвінко розсміявся.
-Десь так.
Тепер Галезький сам просив, аби Тіна розставляла книжки за кольором. Але не користувався магію. Коли ж Тіна запитувала, чи має він якийсь план, король завжди ухильно зіслизав з теми.
Про плани Тіна таки дізналася, але аж тоді, коли в бібліотеці-в’язниці знову з’явився Сані.
Запах міцного тютюну вдарив Тіні в ніздрі. Коротун спритно роззирнувся і схилився перед Галезьким.
- Ваша величносте. У мене гарні новини. Ми нарешті можемо вас звільнити. Дозвольте, я візьму вас за руку.
- Ми зможемо забрати Тіну? - запитав Галезький.
- Боюсь, що ні, ваша величносте. У нас не стане сил на двох.
- Тоді бери Тіну і рушайте до принцеси.
- Виключено, ваша високосте. Ми пів року працювали, аби мати можливість звільнити вас і…
- Я не залишу дівчину тут. Коли Бризена побачить, що я втік, вона зірветься на Тіні.
Тіну від цих слів проморозило. Дівчина чула твердість у словах Галезького і була за це вдячна, але… але розуміла Сані. Вони рятують свого короля, можливо, ціною власного життя. А вона… хто вона їм така? Ніхто.
- Ваша величносте, Койн дізнався, навіщо вона тут. Ваша тітка направила її сюди в надії, що ви зійдете з глузду, бо ця дівчина страшенна базікало.
Здається, Тіна почервоніла.
- Сані, це було не прохання… - виявляється, коли Галезький корчив із себе директора бібліотеки, він просто розважався, бо лише зараз Тіна почула справжній владний тон. Це говорив істинний король. І Сані не міг ослухатись. Він скривив невдоволену міну, але схилив голову.
- Але ми не розраховували, що доведеться переноситись аж до Кідорфа. Боюсь…
- Я допоможу. У мене є трохи магії в запасі, - він підморгнув Тіні.
- Ваша величносте. Ви… ви ризикуєте королівством…, - попри наказ, спробував отямимти свого монарха Сані.
- Усе буде добре. Хутчіше! У вас небагато часу. Зараз тут будуть тітчині посіпаки.
- Чекайте, а мене хтось запитав? Спробуймо пошукати спосіб…- обурилась Тіна.
- Сані, - не звертаючи на неї жодної уваги, Галезький загрозливо поквапив свого підданого.
Сані здався: схопив Тіну за руку - і вони зникли.
Галезький склав руки в чудернацьке положення, переплівши пальці, і заплющив очі. Коли розплющив - усі шафки, які встигла розкласти Тіна, почорніли, мов обгорілі, а сам король похитнувся і впав на коліно. Не було сил навіть підняти голову, коли він почув поруч гостре хльоскання батога.