- «Пофінайте спофятку. Фе-фе-фе!» - подумки перекривляла Тіна того Галезько-Директорського. І де він узявся на її голову? Дівчина тягла свої валізи по вхідних сходинках.
Брик-брик-брик - жваво торохтіла чорна, пш-фур, пш-фур - ледь трималась купи темно-жовта і коліщатка її розїжджалися врізнобіч, як ноги у Тіниного колишнього сусіди - п’янички Толіка.
Після приниження, падіння сторч головою на книжки і нахабного наказу наново перетягати вміст стелажів Тіна вирішила, що і хвилини довше в цій препаскудній бібліотеці не перебуватиме.
Зціпивши зуби вона тягла речі по запилюженій стежці в бік віддалених хатинок, які бачила ще в перший же вечір.
Через годину Тіна зупинилася зібрати розпатлане волосся в хоч якусь косичку чи що. Витерла розпашіле обличчя і замислилась. Напевно, це якісь їхні ідіотські чари: хатини не наблизились ні на сантиметр - так і мріяли неясними обрисами десь далеко попереду. Ну ок, нас так легко з курсу не збити. Тіна набрала повні груди повітря і потягла валізи далі.
Через дві години вона сіла на чорну валізу і склала губи в замислену трубочку. Хати не наближались, а бібліотека майже не віддалялась. Про закони фізики в цьому світі не чули. І це було б добре, бо фізику Тіна не те, щоб дуже любила, коли б це не псувало так підступно її ображені плани.
Через три години вона сиділа набурмосена на хиткій темно-жовтій валізі у сірих вечірніх сутінках і невпевнено поглядала на бібліотеку.
Ще через пів години на ґанок таки зволив вийти пан Галезький.
- Можеш повертатись, звідки з’явилась. Твої жалюгідні спроби переконати мене в тому, що ти не чаклунка і взагалі невинна вівця, марні.
Юнак схрестив руки на грудях і палив Тіну гострим поглядом з-під м’яких вій.
Вона зависла. Що за бурду він меле? У неї навіть не було сил сперечатися.
- Залюбки повернусь. Тільки відкрий портал, чи що воно в біса таке. І якщо мене колись запитають, як воно в магічному світі, скажу, що гівняно і чаклуни найгівняніші істоти всесвіту.
Вона спробувала якумога гоноровіше відкинути потріпану косу за спину, але вийшло не дуже. Ще й в животі тихенько завурчало. Майже день не їсти - це вже не жартики.
- Хочеш портал? Добре, буде тобі портал. І передаси тим, хто тебе найняв, що колись я до них доберусь і тоді всесвіту їм буде замало, аби від мене сховатися.
В голосі Галезького було стільки загрози, що Тіна злякалася по-справжньому. Зараз він закине її кудись, де взагалі якісь чудовиська абощо. Чому він її ненавидить? Що вона йому зробила? «Ті, хто тебе найняв» це взагалі хто? Про кого це він?
- Чекайте! Чекайте! - підскочила вона і беззехисно простягла руку, ніби прикриваючись від директора. - Можна я розповім усе, як є? Розповім, як і звідки сюди потрапила? Будь ласка…
Тінина мольба була на межі гідності, ще трохи і вона б нагадувала сусіда Толіка, який просить «полтіннік» на взадьоритися.
Директор її вислухав. Було нелегко сидіти за столом у їдальні і не поглядати на шніцель з картоплею, а розповідати про дядька Жору і Люцу, про світ без магії (фільми про Гаррі Поттера ж не рахуються?) і про «сприймай це як робоче відрядження».
- Із ким домовлявся твій дядько? - холодно запитав пан Галезький.
- Я не знаю, - у відчаї відповіла Тіна, розуміючи, що він їй не повірить. - Я і подумати не могла, що дядько має якісь зв’язки з магічним світом. У нас про нього багато не говорять. Дуже довго це вважалось дитячими казочками, хоч довели ваше існування не вчора, але якось… не знаю, вважається це все надто химерним. Ніхто не хизується, що спілкується з чаклунами. Це типу… стрьомно. Ну, дивно тобто.
Директор довго і пильно на неї дивився. Тіна похнюпилась, бо навіть якщо він їй і не повірить, додати їй уже нічого.
- Ви повернете мене назад? - обережно запитала вона.
- Ні.
Вона сковтнула і губи її злегка затремтіли.
- Я не можу.
Уперше пан Галезький виглядав не по-директорськи. Здається, він справді не може і справді через це засмучений.
- Я не вірю тобі, - відрубав Галезький. - Але, гадаю, ти добре знаєш, що я й пилинку звідси перекинути не можу. Тож, доведеться мені тебе терпіти. Краще постарайся не потрапляти мені на очі.
З цими словами він підвівся і вийшов з їдальні. Тіна сумно поглянула на картоплю. Апетит кудись зник.