Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
…Як же добре. Корівки скачуть біля шоколадної стежки, що веде до квіткового поля. Квіти то незвичайні, як розпускаються, то на пелюстках з’являється пельменька в сметані. Корівки побачили, що диво-квітка відкрилася, в туж хвилину на перегонки побігли до поля. Я вискочив на свого коня, ну як коня, за словами декого — осла і помчав щосили. В далечині десь під яблунею сиділа дівчина незнаної краси, поряд стояла велика соковижималка та свіжовижатий яблучний сік. Вона спостерігала за всією картиною із задоволенням. Хлопець, що до цього сидів до пояса в озері з какао підняв свою голу дупу і попрямував до великої рогатки. Всівшись на м’яку зефіринку, він попросив великого, жирного кота заввишки три з половиною метри запустити його в бік пельменькового поля. У той же час я скакав на своєму коні, обганяючи кожну корову в кольоровій бальній пачці. Кіт запустив хлопця, і той упав посередині дороги. Голодні корови прагнули свіжих, гарячих пельменьок, аромат яких завдяки вітру долетів уже до сусіднього поля по той бік річки, звідки теж мчали вівці у фраках і кози в латексних костюмах. Тварини в пачках почали топтати хлопця, а задоволений кіт реготав на весь голос настільки, що ехо долетів до лісового казино, управлінням яким займався бурий ведмідь у компанії двох, а то й трьох спритних лисиць. Своєму ослу я вколов кінську дозу рідкого сіна (прошу помітити особиста розробка) він набрав швидкість 120 км/годину обганяючи всіх. Я залишився за крок, тільки-но за крок від бажаного поля, як воно стрімко почало віддалятися. Мій погляд не відривався від крайньої квітки з пельменькою на якій вже з’явились пухлі губи, що кричали на кшталт «МЕЛЬНЕКОВ!!!!! МЕЛЬНЕКОВ….»
Розплющивши очі я побачив вчительку літератури, а хотілося би велике поле свіжих пельменьок.
— Мельнеков, я до кого звертаюся?! Спати треба вдома, а не в школі, тим паче на моєму уроці! — продовжувала свою тираду жінка. Озирнувшись на всі боки я помітив, що всі погляди спрямовані в наш бік. Одні без інтересу спостерігали за картиною маслом, а інші дуже вже уважно, раз у раз перешіптувалися один з одним. Мій сусід по парті уважно «читав» перегорнуту книгу з фізики і його зовсім не бентежило, що вона, трясця — ПЕРЕВЕРНУТА. Жінка не припиняла закривати рота і продовжувала.
— І чим мені на милість зайнятися в останній тиждень семестру? Тим більше, весь матеріал ми пройшли, всі тести написали ще на минулому тижні? Я звичайно можу під-сісти за останню парту і зіграти разок у дурня, але чи потрібно воно, якщо можна по-спати лишні 45 хвилин?
— На території школи заборонено грати в азартні ігри! — вчителька переключила свою увагу на останні парті, що до цього часу грали в карти на пачку цигарок. Мені ж хотілося повернутися до пельменькового поля, але блондин, що переключився з книги на мене, вирішив інакше.
— Я не думав, що ти можеш бути таким.
— Яким? — поцікавився Мельнеков піднімаючи погляд, яким можна було вбити.
— Ну ось таким… ну
— Народжуй швидше! — шипів— шукаючи на дотик, чим можна заткнути надокучливого сусіда.
— Злим. — хлопець на це відправив товариша вслід за російським кораблем.
Лише Мельнеков відчув, що повертається у свій сон, як на весь клас пролунав дриль дзвоника.
— Вставай, соня, годі спати!
— Якщо ви не відстанете, я за себе не ручаюся і не подивлюся, що ти дівчина, а він недоумок. — Тицьнув він пальцем, показуючи на товариша, що збирав свої речі.
— Ой боюсь, боюсь. Ви готувались до контрольної з фізики? — присіла дівчина на парту.
— Угу — буркнув собі під носа блондин.
— Я помітила.
— Зубрив увесь вечір — простогнав Мельнеков, піднімаючись зі свого місця і скинув речі в рюкзак, намагаючись закрити замок, уже виходячи з кабінету.
— Ну, не будь букою, подумаєш перервали твої мокрі сновидіння. — ступала біля рудика прекрасна дівка.
— Не МОКРІ вони!
— Ага, весь клас бачив скільки слини, ти напустив на парту, — тут уже всліз у розмову сусід.
— Та пішли ви!
***
— Якого дідька, я розбирався в цих завданнях якщо він тільки теорію вирішив запитувати! - волав Сашко.
— Життя та ще сука і воно однозначно його дружина… — констатувала факт вона.
— Теж вірно.
— Що плануєте робити влітку?
- зупинилася дівчина біля гардеробу.
— Здохнути, що ще…
— А ти чим? А точно проведеш увесь час хрін зна чим, але я впевнена то буде безкорисно.
— А ти? — блондин забрав спортивну форму і вийшов вслід за дівчиною.
— Не знаю.
— А як же твій мозкоправ? — з глузуванням спитав протираючи скло окулярів.
— Ха-ха, дуже смішно, — чорнява дістала запальничку і клацнула кілька разів підпалюючи цигарку, — мені там, що оселитися на все літо?
— Ну, хто тебе знає.
***
— Ось як пахне свобода. — вдихнув хлопець, при тому агресивно жестикулював якимсь листом.
— Ідемо сьогодні кудись?
— Звичайно, мій вірний друже.
— На нашому місці о третій, не спізнюйтеся — кинула дівчина друзям і пішла у бік мотоцикла, де на неї чекав високий хлопець.
— Вона нас знову кинула, у такий чудовий день, — утрирував блондин.
— А хіба на три у неї не запис до мозкоправа?
— Та хрін його знає…
***
На початку літа має бути так спекотно, чи ні? Підлога,.. яка же ти гарна… така холоденька…
З боку я напевно виглядаю безглуздо, але який же це кайф.
— Олежко!
О! Глюки пішли. А чи глюки можуть ходити? Хм.. потрібно запитати у Ніки може вона знає.
— ОЛЕЖКО!
— Та йду я, йду!
Пересилив себе я піднявся з холодної підлоги, наостанок прошепотів «Чекай тут, я скоро повернуся, моя рідненька». Сірі капці він залишив і поплентався з кімнати босоніж.
— Ну, де ти там ходиш?
— Тут я, тут.
— Нарешті й сто років не минулося. — жінка простягла гроші. — На ось сходи в магазин і купи хліба.
— Ні, я туди не піду. Ти бачила яка там жарінь, я зварюся швидше ніж дійду.
— На здачу можеш купити собі фруктового льоду.
— Який хліб брати?! — почувши цю благодатну фразу і не помітив, як взувся.
— Сірий.
Льодику мій холодненький, як же я тебе люблю. Як же тішила думка про холодну ласовинку. Зайшовши до будівлі, відчув на собі прохолоду від кондиціонера. Пройшовши в глиб магазину, проходячи віділ з крупами, солодощами та молочкою, я все ж таки зміг дістатися до стелажів із хлібом. Знайшовши потрібний мені хлібець, Олег вирішив перевірити скільки у нього залишалося на льодик… Якщо математичне вміння рахувати не підводить то залишилося п’ятдесят копійок… Хмм на ці гроші нічогісінько не купиш, його конкретно кинули.
***
— Де ця сутула псина?
— Ні добридень, ні до побачення, ти чого пиреперся сюди?
— Здоров, я вже сказав за сутулою псиною.
— Псин тут немає, а сутулих і тим більше.
— Я знаю він тут, — уже роззувався рудий.
— І чого ти такий впевнений, що він тут? — Юля заступила рукою шлях до вітальні.
— Раз його вдома немає, то де йому ще бути? Крім того ви вчора перевозили речі, — перевів погляд на вежу з коробок хлопець.
— Він спить, дуже втомився. Я передам, що ти заходив, а тепер іди своєю дорогою. — Олежко прослизнув і пішов у глибину квартири.
— Четверта дня, скільки можна спати.
Зайшовши у вітальню де на дивані спало тіло рудик підняв за шкірку те саме тіло.
— Оо! — продер очі Сашко, — Якими «судьбами»? — розплющив одне око блондин і глянув на товариша.
— Підіймай свою сраку і йти збирайся. Якщо нас через пів години не буде, так звана «судьба» спустить із нас сім шкур.
— Трясця! — Сашко підірвався і побіг шукати одяг. Можна було й так піти, але мені здається, що суспільство не схвалити хизуватися вулицею у великій футболці та трусах з котом на жопі. — Юляш, ти не підкажеш де мій одяг?
— Десь там серед коробок. — вийшла дівчина із кухні, тримаючи в руках кухоль, по запаху зі свіжозвареною кавою. Тільки сам Сатана питиме гарячу каву в таку спеку. — Не дивись ти на мене, вона з льодом. — наче прочитала мої думки.
— Я зрозумів, що він десь тутечки, але де саме? — на рахунок цього Юля знизала плечима, пройшовши повз хлопця, сіла на дивані. Заваливши одну коробок, які потрібно було розпакувати, Сашко все-таки знайшов те, що шукав і пішов у ванну кімнату.
— Саня, твою ж неньку скільки можна?!
— Неньку не чіпай!
— Не затримуйся там, тебе ще чекає безліч роботи!….
***
Прохолодна підлога вже не прохолодна. Ледве помітна прохолода проникає в кімнату через вікно. Як же мені хочеться морозива. Піду все-таки візьму і не має значення, що це третє за годину.
Повернувшись до кімнати Олежко сів за ноутбук і бачить близько двадцяти шісти повідомлень від Санька.
«— Чого цей дурний хоче від мене».
[Повідомлення від Прибабахане]
Допоможи, я не розумію, що він хоче від мене ༎ຶ‿༎
[Вхідний виклик від Ща розматаю нах]
— Олежко, допоможи! Я не розумію, що він від мене хоче!
— Не кричи ти так
[Користувач King228 кинув заявку у патті]
[Користувач Deadincaid69 прийняв заявку]
— Чого тобі?
— Він — блондин у чорно-червоному плащі тицьнув довгим списом у бік брюнета в обладунках, що сидів і збирав якісь квіти. — Я не розумію, що він хоче від мене! — Олежко підійшов до квіткового поля і чекав, поки його помітить незнайомець.
— *щось англійською*
— *що- англійською ×2* — рудик подивився на друга, який стояв і не розумів, що відбувається. — Він хотів зібрати цілющі трави. — відповів він на німе запитання товариша.
— То чому він одразу не сказав?! — волав Саня.
— Він сказав, але ти дуринда ні краплі не зрозумів. І почав тицяти в нього списом. — глянув з докором на блондина.
— *щось англійською ×3*
— Він дякує за трави і пропонує сходити на боса або в данж за матеріалами.
— Мені треба зробити щоденні завдання.
— *щось англійською ×4*
— *щось англійською ×5*
***
Чудово ми пограли у місці з тим хлопцем. Поки Саня робив завдання, ми поговорити встигли. Він скаржився на жахливу спеку і те, що кондиціонер зламався. Олежко, як хороша людина порадив свій улюблений і перевірений спосіб полежати на підлозі.
Шкода, що Ксенія Анатоліївна сказала підготуватися до чергової співбесіди, а можна було б ще пограти.
— Досить лежати на підлозі і одягни нормальну сорочку, — як завжди скаржилась жінка.
— Нормальна вона!
— Швидко переодягнуся і через 10 хвилин підключись, не смій спізнюватися. — Вийшла вона з кімнати. Як же дістали ці конкурси та спроби заслати закордон.
«— Можливо я не хочу шукати кращого життя на чужині?»