Була субота, пообідній час. Надворі закінчувала своє панування осінь. Вона вже нещадно пообривала з дерев майже все листя, і воно приємно шурхотіло під ногами перехожих. Деякі з них повагом прогулювались, бо погода була на диво гарною; незначна кількість ішла на роботу. Проте молодь не мала часу, щоб насолодитися останніми теплими днями цього року, бо поспішала до місця, перетвореного з офісного приміщення на клуб для гри в «Мафію». Це був єдиний подібний заклад на все містечко, і тому він одразу ж став найпопулярнішою розвагою підлітків.
До гри залишалося ще пів години, тому людей було небагато. Посеред напівпорожньої кімнати стояв круглий стіл із м’якою червоною скатертиною. Навколо нього розмістили сірі шкіряні крісла. Сидячи в них, гравці відчували себе надзвичайно поважними, ніби справжні мафіозі. Усе це могло б виглядати загадковим, якби не занадто яскраве світло квадратних ламп на стелі.
Діана сиділа, склавши руки на столі, і мовчки чекала, поки прибуде решта гравців. Дівчина відвідувала цей клуб уже протягом двох місяців. Коли той тільки-но відкрився, вона вважала, що грати з незнайомими людьми буде набагато складніше, ніж із друзями. За короткий проміжок часу потрібно було б прочитати характер суперників і визначити, які жести й міміка притаманні кожній окремій людині. Діана мусила б помічати кожний несвідомий порух очей чи кутиків рота, чіплятися за кожне слово, прислуховуватись до інтонації, а потім ще й збирати спостереження докупи та аналізувати. Сама думка про це викликала в неї захват. Ідучи на свою першу гру в клубі, Діана навіть боялась, що надмірна радість видасть її роль.
Вона майже одразу ж зрозуміла, що переоцінила своїх майбутніх суперників. У невеликому містечку майже всі були знайомі між собою, тому гра завжди проходила шумно. Ніхто не поводив себе проникливо й хитро, не ховав свої емоції за кам’яною маскою. Люди просто розважалися. До того ж, їхня поведінка завжди була однотипною. Набувши певного досвіду, Діана впевнилася, що здатна розшифровувати дії будь-якого гравця. Зрештою найскладнішим завданням для неї стало дістати з пам’яті необхідну інформацію й утримати її вкупі.
Сьогоднішня гра також не була особливою. Поки ведучий тасував карти, один хлопець по черзі придавав своєму обличчю загрозливий, кокетливий або хитрий вигляд (причому все це за допомогою одних лише темних очей). Це зобов’язувало кожного, на кого був націлений його погляд, або відповісти тим самим, або сором’язливо відвернутись. Інший безперестану крутився, підстрибував на місці чи потирав руки, мов муха. Діана передбачала, що він вибуде одним із перших. Одна дівчина сиділа, підперши голову рукою, і дивилася на все порожнім поглядом.
Ведучий нарешті роздав карти. Комусь було байдуже, як і до цього. Хтось вигукнув «Ого!» з очевидним фальшем. Один хлопець намагався не показувати емоцій, але Діана зуміла вгледіти в його погляді тріумф. Дехто сидів із видимим розчаруванням. Якась русява дівчина запропонувала помінятися. Одні гравці миттєво заперечили й прикрили свої карти руками, а інші, навпаки, вже потягнулися через стіл для обміну. Однак їх надії були марними, бо жоден ведучий ще не дозволяв цього зробити.
Подумки відмітивши реакцію кожного, Діана поглянула на свою карту. Лікар. Хоча більшість людей вважали цю роль найнуднішою, дівчина була задоволена. Вона завжди відчувала величезну відповідальність, граючи за лікаря, і в цьому випадку приймати рішення їй було найскладніше. Виявлення мафії ніколи не викликало труднощів, а от зрозуміти, кого вона могла вбити… Це вже потребувало додаткових роздумів, і саме тому роль лікаря видавалася Діані такою захопливою.
— Місто засинає! — оголосив ведучий.
Хтось ліг на стіл, хтось відвернувся, а хтось просто прикрив очі долонею. Це теж розчарувало дівчину під час першого візиту до клубу. Вона сподівалася, що їм видадуть маски, і в гравців не буде жодного шансу підгледіти. Але, видно, чесність явно не належала до головних моральних цінностей місцевої молоді. Діана наділа масочку для сну, яку заздалегідь принесла з собою. Тепер можна було покладатися лише на слух, що, однак, не створювало незручностей: гравці рідко поводилися тихо.
І от, усі нарешті замовкли. Почалася перша ніч.
Діана, як завжди, зосередилася на звуках. Одна чи дві людини шмигали носом (восени в кожній грі неодмінно хтось був застужений). Справа почувся шерех. Малоймовірно, що це мафія, просто комусь важко всидіти на місці. Куртизанка забула про свою роль, і ведучий разом із деякими гравцями прикрикнули на неї. Потім почулося розгублене «Ой». Під час ходу комісара Діана відчула якісь рухи зліва. Напевно, один із гравців вимахував руками, намагаючись видати себе за іншого.
Коли ведучий оголосив роль Діани, вона якомога тихіше підняла з очей маску й уважно роздивилася обличчя кожного гравця. Дівчина одразу ж помітила, що один із них підглядає, однак не звернула на це уваги. Колись вона завжди вказувала на цей факт іншим, але ті просто махали рукою, і, як правило, голосували за неї через «підозрілу поведінку». Тож тепер Діана одразу перейшла до роздумів. «Хто й коли рухався? Хто що говорив? Хто мафія? Кого вбили? Чи є роль цієї людини важливою?» — дівчина прямо вистрілювала запитаннями. Врешті решт, коли ведучому вже майже увірвався терпець, вона вказала на русяву дівчину й наділа маску.
— Місто прокидається!
Настав час голосувати. Діана була готова висловити свої міркування, однак, як зазвичай, їй не дали нічого сказати. Хтось просто вигукнув ім’я, і більшість проголосувала за цю людину. Коли ж дівчина поділилася своєю версію, інші поглянули на неї з неприхованими подивом, адже її звинувачення здалися всім абсолютно безпідставними. Хлопець, якого вона підозрювала, пильно подивився на Діану, і та була впевнена, що наступного разу він голосуватиме за неї.
Розпочалася друга ніч. Під час ходу детектива «убиті» гравці тихо засміялися. Це надзвичайно полегшувало справу! Пізніше, коли ведучий оголосить результати, Діана отримає цінну інформацію. А поки вона могла лише робити припущення. Прокинувшись, дівчина зловила на собі зацікавлені погляди вибувших людей. Отже, тепер все залежить від неї! Так само як і минулого разу, вона думала доволі довго і зрештою зупинилася на світлому, коротко підстриженому хлопці.
Ніч закінчилася. Тепер найскладнішим було пережити голосування. Хтось одразу ж вказав на Діану. Решта миттєво його підтримали. Ситуація ставала критичною. Дівчина мусила втрутитись і перебити одного гравця, щоб мати змогу виправдатися. Вона швидко й коротко пояснила хід своїх думок і виклала деякі здогади. У когось це викликало сумніви, але інші не вагаючись продовжували голосувати за неї. Хоча Діані вдалося переконати декількох людей, цього було замало. Ведучий розкрив її карту. З різних боків долинули здивовані вигуки, а хтось просто потиснув плечима.
Гра тривала. Зрештою мирним мешканцям вдалося перемогти. Діана вбачала в цьому свою заслугу, оскільки, як виявилось, одного разу врятувала комісара. Але інші, здавалося, вже забули про неї: справжніми переможцями вважалися лише ті, хто вижив, і саме їм діставалися всі лаври. Дівчина не ображалася. Головне, що вона розуміла свою важливість, а думка решти — не така вже й важлива річ.
Після ще двох партій Діана вийшла з клубу. Хід гри завжди був однаковий: першого разу вона вибувала, а потім гравці, зрозумівши свою помилку, прислухалися до її порад і зазвичай перемагали (якщо дівчина не була мафією та не замилювала всім очі). Така одноманітність давно могла б остогидіти Діані, але тішила її себелюбство. Кожного разу, повертаючись додому після гри, вона відчувала себе щасливішою та найближчим часом знову поверталася до клубу. Крім того, їй було цікаво, чи зустріне вона колись справді розумних гравців.
Через два тижні, у той самий час, Діана, як і на кожних вихідних, зайшла до знайомої кімнати. За столом сиділо всього двоє людей. Це не було дивним: дівчина майже завжди приходила зарано. Гравці сиділи мовчки, утупившись поглядом у стіл. Діана розглядала їх, намагаючись передбачити їхню поведінку, хоча це рідко вдавалося зробити за однією лише зовнішністю. Єдине, у чому вона не сумнівалася, — ці люди не були балакучими, інакше вже давно спробували б почати розмову.
Повільно й безшумно пересувалася хвилинна стрілка годинника на стіні. Поступово прибували нові люди. І чим більше минало часу, тим тривожніше ставало Діані. Щось точно було не так — звикнувши до одноманіття, дівчина одразу це відчула. Раптом вона усвідомила: ніхто не сміявся; кімната не гуділа, як рій бджіл. Гравці перемовлялися тихо, ніби в якомусь сакральному місці. З тих уривків, які Діані вдалося розчути, вона зрозуміла, що ті заздалегідь домовилися про зустріч у клубі.
Діану переповнило радісне хвилювання, якого вона не відчувала вже давно. Дівчина не знала, чого очікувати від гри, і це пробуджувало в ній цікавість. Дізнавшись свою роль — детектив — вона швидко оглянула кожного гравця й наділа маску ще до того, як ведучий встиг доказати свої слова.
Діана, як завжди, прислухалася… І не почула нічого! Жодного звуку! Цілковиту тишу. Це нагадувало їй кладовище, а самі гравці — надгробні плити. Вона все блукала в темряві поміж нескінченних, однакових могил, врешті решт остаточно втративши відчуття напряму й не знаючи, як вийти з цього місця. Єдине, що якимось чином пробивалося крізь порожнечу, — голос ведучого, такий байдужий, ніби він просто повторював завчені слова, які вже втратили сенс і для нього, і для Діани.
Дівчина напружилась, намагаючись почути в цій тиші хоча б один шерех — хоч щось, що нагадувало б про наявність життя в цьому місці. Вона навіть відчувала, як пульсує у вухах кров. Її кинуло в жар, долоні спітніли. Діана глибоко дихала, вперше відчуваючи таке хвилювання під час гри. Від напруження вона навіть забула про свою роль. Однак ніхто не почав галасувати, як це зазвичай бувало. Ведучий просто перепитав: «Детектив?» — і дівчина здригнулася й підняла маску. Вона подивилася на гравців, похиливших голови із заплющеними очима. У Діани не було жодної ідеї. Думки збилися в хаотичну купу. Вона просто вказала пальцем навмання і з невеликим полегшенням знову наділа маску.
Ніч закінчилася, почалося голосування. Першою висловила свою думку темноволоса дівчина. Чітко й переконливо вона повідомила про свої спостереження та деякі припущення, зроблені на основі минулих ігор з цією компанією. Діана зраділа, що матиме хоч якусь підказку. Однак, коли черга дійшла до інших гравців, її надії були знищені вщент. Майже кожен доповнював або заперечував уже сказане. Зрештою це перетворилося на ту загадку, де потрібно здогадатися, яке твердження хибне, а яке правдиве. Це було б неважко — співставити слова кожного, виділити спільне й відмінне… Але Діана не мала достатньо часу на роздуми. До того ж, вона не змогла втримати всю інформацію в пам’яті й остаточно заплуталась. Врешті решт вона просто погодилася з більшістю.
Так само пройшла й решта гри. Діана покладалася не на логіку і навіть не на інтуїцію, а лише на удачу. Їй пощастило: мирним вдалося виграти, але дівчина так і не зрозуміла, як це сталося. Гравці спокійно привітали один одного і продовжили далі. Діана подумала, що насправді все не так уже й погано. Вона зібралася з думками й твердо вирішила бути уважнішою. Щойно вона зрозуміє хід мислення цих людей, гра потече так само легко, як зазвичай.
Наступного разу їй не дісталося активної ролі, тому дівчина трохи розслабилася. Але її напруження не зникло повністю. Як би уважно вона не слухала, та все одно не могла зрозуміти логіку інших. Діана відчувала, ніби не знає чогось, що мусила б, і це викликало в неї розпач. Що було навіть гірше — її мозок втомився від цього, і думати ставало все важче й важче.
Аж ось, після ще однієї перемоги, їй випала мафія. Серцебиття Діани пришвидшилось. Вона всілася зручніше. Дівчина мусила нарешті щось зробити, діяти швидко й розумно. Вона зустрілася поглядом із деякими гравцями і зробила найбайдужіший вираз обличчя, щоб ніхто нічого не запідозрив. Після цього вона, як завжди, наділа свою маску.
Дуже скоро знявши її, Діана помітила, що до мафії цього разу належали одні з найхитріших гравців. У них був шанс виграти. Дівчина мовчки дивилася, як інші перемовлялися якимись незрозумілими для неї жестами. Коли після такого обговорення вони вичікувально подивилися на неї, Діана просто кивнула. Вона цілком довіряла досвіду цих людей, хоча, як і раніше, не могла визначити причину їхнього рішення.
Місто прокинулося. Виявилось, що мафія вбила лікаря — непогане досягнення. Цього разу голосування почав хлопець із каштановими кучерями. Він звинуватив Діану за те, як вона кивнула, дізнавшись свою роль. Дівчина й сама тоді не помітила цей свій жест, а тому здивувалася його уважності. Усі гравці перевели на неї погляд, чекаючи алібі. Нервуючись, вона змогла лише відповісти: «Ні, ви помиляєтеся». Не дивно, що після цього за Діану проголосував майже кожен. Навіть інші представники мафії не намагалися її виправдати, але заявили про підозрілі дії інших гравців. Якби дівчина не знала, що це брехня, вона б їм повірила.
Діана вибула. І хоча обличчя гравців залишилися незмінними, вона знала — відчувала, — що вони подумки насміхаються з її дурості. Їй і самій було ніяково через це. Вона потрапила до зовсім іншої, відмінної від неї компанії, і відчувала себе тут чужою.
Решту мафії також доволі швидко виявили, і дівчина відчувала провину за це. Здавалося, що саме вона, не здатна приховати свою поведінку, видала всіх інших.
Після цієї гри Діана збиралася непомітно піти, але іншим, видно, також вже набридло сидіти в клубі. Вона постаралася прослизнути перед усіма, щоб не перетнутися ні з ким поглядом, не чути можливих негативних коментарів на свою адресу. На щастя, гравці не поспішали залишити кімнату. Діана вже встигла одягнутись і поправляла комір куртки перед дзеркалом, коли інші лише заходили до вестибюлю. Якби вона перед цим не бачила їхніх облич, то нізащо не повірила б, що ці люди щойно поводили себе так холодно й серйозно: зараз вони обговорювали гру й голосно сміялись, задоволені проведеним часом. Діана щиро сподівалася, що сміялися вони не з неї. Вона вийшла, майже вибігла надвір, щільніше загорнувшись від холодного вітру.
Це був, напевно, єдиний раз, коли дівчина так довго не могла заснути. Вона безперестану переверталася з боку на бік, відчуваючи щось подібне до болю в животі. Тільки дискомфорт виникав ніби день глибоко всередині, і його неможливо було позбутися простою таблеткою. Діана подумки прокручувала все, що вона казала й робила під час гри, і щоразу це змушувало її зіщулитися. Вона не могла повірити, що розгубилася й втратила ясність мислення через якісь дрібниці. Згадуючи міркування тих гравців, вона не розуміла, чому не помітила таких очевидних деталей сама. Після, напевно, двох годин таких мук дівчина нарешті змогла заснути.
Діана прийшла до клубу й наступного тижня. Із полегшенням вона відмітила, що цього разу все тут було як зазвичай: шумні голоси, самовпевнені заяви, нетерплячі запитання «Ну коли вже?» і, найголовніше, — сміх. Вона дозволила собі невеличку усмішку. Коли гра почалася, дівчина не просто наділа маску, а й вставила до вух беруші. Навіть не чуючи, вона знала, що це викликало в усіх здивування: більшість вважала, що грати, не орієнтуючись на слух, узагалі неможливо. Але Діані було начхати на їх коментарі. Головне, що колись, якщо випаде нагода, вони покаже своїм суперникам справді блискучу гру.