Малий замерз до кісток. Ештон став наповнювати його енергією м’якими хвилями і огорнув теплою аурою. Нехай зігріється трохи. Навіть до табору так не дійде. Малий моментально затих. Офігів. Ештону стало смішно. Він пам’ятав, коли вперше відчув це. Малий опанував себе, витер сльози і сів. Поглянувши скоса на Ештона. Він стенув плечима, буває, мовляв.
– Що йдемо? – Запитав Ештон. Малий не хотів. Рухатись, мабуть. Але скрегочучи піднявся. Ештон йшов з-заду. А малий по слідам Ештона пішов по-тихеньку вгору. А коли побачив сліди від бар’єру і мінівибухів, що виглядали, як вдавлений фігурний відбиток… якоїсь квітки, скажімо, зупинився і нахмурився, намагаючись зрозуміти що це. Тоді подивився вдаль і побачив ще такі ж сліди. Обернувся на Ештона. В його погляді явно читалося – “що за хрінь, мужик?”. Ештон усміхнувся. І пішов вперед, прокладаючи для малого шлях, щоб було легше. Він і так вже набігався. Малий послідував.
Вони так по трошки і дійшли до табору. Там панувала не певна атмосфера. П’ятдесят на п’ятдесят, так би мовити. Мерін і Рікон сиділи невдоволені, Лагор і Сірін радісно клопотали. Щойно вони підійшли впритул, Сірін захоплено поглянула на пацана і сказала, без задньої думки:
– Класно було! Не хочеш ще раз?- Малому стало гірко. Ештон спохмурнів.
– Сірін. – Сказав він суворо. – Він проти власної волі опинився в незрозуміло яких руках, він не знає напевно що з ним буде далі, як до нього ставитимуться. Ніщо не нагадує? – Сірін моментально зрозуміла, що Ештон про ситуацію з ларами. – Я розумію, що ти не хотіла його образити. Але твої слова можна зрозуміти так, ніби ти нівелюєш його прагнення до свободи. А це ж йому ой як не легко далося. Він ризикував життям. – Пояснив терпляче він Сірін. М’яко, але разом з тим суворо. І склав руки на грудях. Сірін випрямилась і уважно вислухавши Ештона, перевела погляд на малого. І рішучим кроком швидко пішла йому на зустріч з таким обличчям, ніби битися зібралася. Малий аж смикнувся, аби відступити крок назад для захисту, але в цей момент вона різко і низько вклонилася перед ним.
– Пробач. Я аж ніяк не мала на меті хоч якось образити тебе. – Малий здивовано вирячився. – Я вперше у Зовнішньому Світі. І хоч нерозуміння ситуації – не виправдання, але не тримай, будь ласка, зла. – Договорила вона і подивилася на нього з-під лоба в поклоні. Малий мовчав. А тоді раптом збагнув, що треба відповісти.
– Угу. – Кивнув він захрипло. Сірін сяюче усміхнулася і швидко випрямилась.
– Ти якщо щось не так, кажи. Ми тобі зла не бажаємо. Ми з Ріконом і досі вчимося спілкуватися з людьми. І не тільки з Зовнішнього Світу, а взагалі. Ештон постійно нам все пояснює. Гаразд? – Привітно сказала вона. Малий кивнув. Вона теж кивнула, розвернулась і повернулася до роботи. Малий провів її здивованим поглядом. Потім насупився, обмірковуючи.
І тут Рікон не витримав. Зірвався на рівні ноги і обернувся до Ештона:
– Мені холодно! Це неможливо! Зроби щось!
Ештон схилив голову набік і поглянув на нього. Таким роздратованим він ще Рікона не бачив.
– Ну, гаразд. – Сказав Ештон без зайвих прелюдій. Злегка зосередився і зробив навколо них невеликого радіусу бар’єр. Тоді наповнив його великою кількістю енергії, що й сама по собі була теплою, плюс багаття, яке вони встигли розвести тепер не віддаватиме тепло назовні, підтримуючи температуру, а якщо пощастить – може ще й злегка підіймаючи. А Мерін він огорнув щільними потоками енергії, щоб вона по інерції не поглинала енергію, що потрібна для тепла. Моментально стало тепло. Градусів десять-п’ятнадцять тепла, може, важко сказати. Рікон швидко стягнув з себе капюшон і шапку, рукавиці, буквально заричав в голос, характерно закинувши голову назад від полегшення і задоволення. І бухнувся назад на якесь поліно і ледь чи не заліз в багаття, всім своїм виглядом демонструючи як же йому добре. Ештон посміхнувся і попрямував до Мерін, по дорозі розкудлативши голову Рікону.
Він обійшов її з-за спини і став їй за спину, на коліна по обидва боки від її бедер на каремат, обійняв за плечі, огорнув теплою, люблячою енергією. Мерін не відреагувала. Сиділа і дивилась на вогонь. І Ештон відчував наскільки це її невдоволення глибоке і грунтовне.
– Що тобі потрібно, кохана? – Запитав тихо Ештон. Мерін не відповіла. Просто дістала з ножен ніж, крутанула його і він опинився в її руці в характерній хватці – лезом взодовж передпліччя, так ніби вона хоче комусь перерізати горло. Не було у неї жахи вбивства чи ще чогось темного, є лише відчуття порожнечі, почуття певного голоду. І Ештон збагнув в чому річ – Мерін полювала, віддала ініціативу Ештону, заради нього, але це не означає, що вона не відчувала погоні… Вона полювала, та здобич дісталася іншому. І хижак всередині бунтує.
– То іди. – Просто сказав Ештон і прибрав від неї свої обійми, поклавши долоні на коліна, по бокам від її тіла. Мерін встала і направилась в ліс. Лагор теж встав і подивився їй вслід, ніби питаючи дозволу.
Ештон поглянув йому в очі і Лагор відчув це і теж перевів погляд на Ештона, зустрівшись з ним очима. Ештон кивнув йому в сторону Мерін, мовляв – йди. І Лагор пішов вслід за своїм вожаком. За два метри від багаття Мерін зупинилась.
– Випустиш нас? – Запитала вона, обернувшись до Ештона.
– Бар”єр не розрахований на фізичне утримування. Просто йдіть. – М”яко усміхнувся Ештон. Мерін обернулась і вийшла. Лагор пішов за нею. Ештон прослідкував за ними поглядом, поки вони не зникли між дерев.
Легкий сніжок, потрапляючи в бар”єр моментально перетворювався на дрібний і огидний дощик. Ештон роздратовано поглянув вгору і підправив бар”єр, зробивши його більш стійким до фізичного впливу і сніг припинив падати на голову, перетворюючись у мряку, а акуратненько і культурно стікав по бар”єру, таки підтоплюючись, як по стінкам скляного куполу. Стало одразу затишніше. Ештон встав і підійшов з ентузіазмом до закипаючого казанка над багаттям, що друзі вже встигли встановити. Сірін чистила овочі. А малий, трохи відійшовши від шоку, підійшов до Рікона, звалив свій рюкзак і почав стягувати з себе купу шарів. А опісля просто сів поруч з ним, зігріваючись вогнем.
– Як ти це зробив? – Нахмурився Рікон.
– Що зробив? – Не зрозумів питання Ештон. – Що сніг на голову перестав падати? Підкоригував частоту і амплітуду бар’єру. Це ж очевидно. – Здивувався Ештон.
– Та ні. Я ж не ідіот. – Усміхнувся Рікон і вказав на те місце, де вийшла Мерін з Лагором. – Як ти зробив, що вони змогли вийти.
– Та ж зробив слабенький бар’єр з малою частотою та великою амплітудою, енергетична сітка не щільна, аби тільки енергію назовні не випускати. Що тут не зрозумілого? – Розвів руками Ештон, не розуміючи що від нього хоче Рікон. А він цикнув і закотив очі – безнадійно, мовляв.
– Вони, коли вийшли, порушили бар’єр, яким би він там не був. А бар’єр лишився цілим. Ти як це організував? У тебе, що печать якась заготовлена з собою? Ти ж не використовував мою. Та і в моїй такі чудеса техніки не передбачені.
– Пф… – Фиркнув, усміхнувшись Ештон. – Та вони його пошкодили просто, а я насильно втримав, не давши йому розсипатись, і поремонтував.
– Нащо такі складнощі? Міг же просто заново поставити? – Здивувався Рікон.
– Так тоді ж знову холодно б стало, поки я новий би поставив. – Усміхнувся Ештон.
– Ну, то й що? – Не зрозумів Рікон.
– Про твій комфорт дбаю.
– Заради мого комфорту такі процедури? – Скепично підняв брови Рікон.
– А для чийого комфорту я це взагалі зробив? – Іронічно підняв брову Ештон. Рікон почервонів.
– Дякую. – Сказав він.
– Та, будь ласка. – Стенув плечима Ештон. – Так. Раз я все одно тримаю бар’єр, можна і потренуватися.- Сказав діловито і задоволено Ештон, зняв лижній костюм, витягнув руки догори, розім’явся зі сторони в сторону, опустив руки, потрусив їх. – Сірін, кидай сюди овочі по одному.
– Окей. – З ентузіазмом усміхнулася вона і кинула картоплину. Ештон впіймав її у маленький круглий бар’єр. Зосередився, обдумав, і всадив в картоплину чотири енергетичні леза, такі собі – два навхрест вздовж картоплини і два паралельно впоперек. Вийшли чудові пропорційні кубики. Ештон задоволено прибрав всі бар’єрчики і порізана картоплина хлюпнула у каструлю.
– Ви що – маг? – Запитав малий. Ештон пирснув сміхом.
– Та як ти це зробив? – Запитав Рікон, насупившись.
А Сірін просто мовчки кинула в нього морквину, досить несподівано і швидко – Ештон ледь встиг впіймати у бар’єр. Оооо, це буде складніше, облизався він. Зосередився і всадив одне лезо вздовж і з інтервалом в півтора міліметра багато маленьких впоперек по черзі, щоб не вираховувати скільки потрібно, але досить швидко один за одним. Відпустив. І акуратно нарізана морквинка полетіла у казан. Ешон глянув на малого і Рікона. Кому відповідати? Це так Мерін почувається, коли він її запитаннями закидає? Ну, окей. По черзі.
– Все, що люди не розуміють, починають порівнювати з магією. Так що сам вирішуй – наука чи магія. Хоча визнаю, певні здібності я маю. – Відповів він, дивлячись на малого. – Це пов’язано з ментальними показниками, про які я згадував, під час нашої вчорашньої розмови.
– Я що… Типу в Гоґвортс їду? – Запитав він, смішно скривившись. Пфф…. О, цей малий просто щось.
– Так, щось типу того. Ахахах… – Розсміявся Ештон. Сірін у нього знову запустила картоплину. Ештон впіймав.
– Ні, так не піде. – Посерйознішав Ештон і повернув картоплину Сірін. Вона підставила долоні і картоплина плюхнулась їй в руки. – Поки все буде готово картопля розвариться. Спочатку потрібно додавати цибулю. Потім моркву, капусту і тверді крупи. М’ясо вариться або окремо і додається потім, або десь на першому – другому етапі. А якщо такої можливості немає, або м’ясо заготовлене якось – потрібно добре подрібнити, щоб воно проварилося. І тоді тільки картоплю, макарони, кльоцки й інші м’які інгредієнти. Солити можна воду напочатку, тоді всі інгредієнти будуть добре просолені. А якщо ти невпевнена з кількістю – краще вкінці. Приправи по ситуації.
– Окей. – Кивнула задоволено Сірін і засунула руку у крижану воду в натягнутому на палицях кульку з почищеними овочами. Ештону за неї стало боляче, аж серце тьохнуло. – Може я тобі воду підігрію?
– Не треба. – Усміхнулася Сірін. І кинула в нього з розмаху цибулину. Ештон впіймав і перемістив її над казаном. Тоді перевів погляд на Рікона.
– Що тобі не зрозуміло в тому, що відбувається? – Запитав він Рікона.
– Ти ж руйнуєш енергетичні сполучення між молекулами. Та овочі від такого мали б у вугілля перетворитись. – Зосереджено насупився Рікон. Ештон зосередився на цибулині. Став її кромсати на кубики паралельно розповідаючи:
– Використовую тришаровий бар’єр. Центральний шар деструктивний. Я не став заморочуватись і просто використовую звичайну енергію з дуже високою частотою і маленькою амплітудою. Тому всі енергетичні зв’язки, що потрапляють під ребро цього бар’єру руйнуються. – В Ештона полетіла наступна цибулина. – Два інших бар’єри йдуть навздогін майже миттєво, затискаючи перший бар’єр між собою. Вивільнена енергія від деструкції зв’язків потрапляє в простір між бар’єрами. А зовнішні бар’єри її поглинають, тим самим охолоджуючи наше енергетичне лезо. – Морквина полетіла Ештону в голову.
– О, ясно. – Покивав Рікон з поважним виглядом. – А ножем порізати не легше? Тобі що погоні мало? Зараз знову з акумулятора договору підживлюватись будеш? Смерті нашої хочеш?
– Та що ти драматизуєш. Дай потренуватись. Мені цікаво. – Відмахнувся Ештон.
– О, це ж розвага. Чим складніше, тим веселіше. – Це що натяк? Лар і натяк в одному флаконі? Це щось новеньке.
– Ти на щось натякаєш? – Іронічно підняв брову Ештон.
– Та що тут не зрозуміло? Тобі роботи мало? Хоч в медовому місяці собі спокій дай. Приїдеш додому – там собі мізки варитимеш.- Склав на грудях руки Рікон.
– Це не робота. Я просто експериментую. Мені подобається.- Зосередившись на нарізанні, заперечив Ештон.
– Думаєш, я не розумію що ти робиш? – Насупився Рікон.
– І що ж я роблю? – Усміхнувся Ештон.
– Працюєш над тим дуже важливим проектом. Спокою собі не даєш відтоді, як повернувся з Наукового Центру. – Огорошив Рікон. Ештон моментально посерйознішав, поглянув в очі Рікону, паралельно зловивши картоплину біля свого плеча, де вона і зависла. Рікон докинув, припечатавши: – Сам.
Ештон зітхнув.
– Вибач, як повернемось я попрошу в тебе допомоги. – Усміхнувся він примирливо. А тоді додав. – Але зараз я роблю це з цікавості. Треную багатозадачність.
– Ааа…. Ну, звісно. – Саркастично протягнув він.
– Хочеш сказати, я брешу? – Здивовано хмикнув Ештон.
– Я твоя права рука, Ештон. Я знаю, коли тобі погано, коли у тебе душа ниє, коли ти щасливий і це я тебе навчив закриватися, не забув? Я знаю коли ти блефуєш і коли не надто щирий. – Прищурив він очі, все ще сидячи з складеними руками під грудьми.
– Та що ти як ефрейтор мені мозок компостуєш. Дай мені розважитись. Ще як Ванесса мене палицею відлупи. – Дорікнув Ештон.
– Перестань згадувати це Ванессі. Ти сам їй сказав лупити тебе, як на голову вилізеш. – Фиркнув Рікон.
– А ти звідки знаєш? – Обурився Ештон.
– Вона мені пожалілася. – Насмішливо хмикнув Рікон.
– Окей, ти правий. Більше не буду. Можеш їй передати, що хай ще б’є, як треба буде. – Визнав Ештон свою неправоту. – Але суп я варитиму, як захочу! – Сказав Ештон і демонстративно покромсав кілька картоплин одночасно, які у нього одну за одною покидала Сірін.
– Ну, раз ти такий багатозадачний, то може ще й у напівмедитавний стан ввійдеш? – Взяв він на слабо.
– О. А хто це у нас тут блефує? – Піддів Ештон.
– Не розумію про що ти. – Фиркнув він.
– Рікон, ти моя права рука, найкращий друг і щось середнє між прийомним сином і братом по зброї. Я знаю коли ти, не зовсім чесний. – Притишив Ештон вкрадливо голос, звузивши очі і не перестаючи при тому усміхатись. Рікон здався, зітхнувши і опустив руки з грудей.
– Окей… Я просто хочу подивитись, але після того, як насварив тебе – соромно просити. – Злегка почервонів Рікон. Ештон добродушно розсміявся.
– Гаразд. – Ештон закрив очі і глибоко вдихнув, налаштовуючись на правильний лад. Сірін негайно метнула у нього чотири картоплини одна за одною. Ештон їх впіймав, ловлячи її рухи по переміщенню біохвиль, і передбачаючи черговий кидок по біоритмах серцебиття. Відкрив очі і легка усмішка з його обличчя зникла. Ештону було добре. Спокійно. Поруч була його зграя і він почувався в безпеці. Він зосередився на рівномірному бульканню в каструлі і свідомість легко висковзнула за межі його тіла. Енергія стала видимою. Бар’єр, що у вигляді куполу розташовувався над ними став переливатися легким сріблясто-блакитним світлом, а також малесенький купол, що Ештон розташував його прямо над багаттям і з’єднав маленькою “трубою” з центром основного куполу.
– А маленька напівсфера нащо? – Поцікавилась Сірін.
– Щоб дим від багаття назовні виходив. – Відповів замість Ештона малий. Він весь цей час спостерігав за всім і уважно слухав. Він розглядав зачудовано свою власну енергію – щільні потоки розбавленого темно-синього відтінку, що наче море відходили від нього і накочувались хвилями одна на одну. Малий перевів погляд на ларів і побачив, як їхня гаряча, наче лава енергія аж надто рівномірно витікає із тіла.
– Сірін, давай далі. – Сказав Ештон.
– Все, закінчились овочі. – Розвела руками Сірін.
– М. – Ештон перемішав юшку, входячи потоками енергії. Ммм клас, приємне відчуття. – Солі кинь.
Судячи з біохвиль, Сірін замислила капость. Ештон приготувався. Вона розкрутила сільничку, сипнула солі на долоню і розсипала по всій імпровізованій юрті. Ешон не очікував такої складності, але частину солі таки зловив, підставивши бар’єр, як велику миску. Зібрані рештки відправились у суп. Ештон ретельно перемішав його. Тоді зачерпнув трохи бар’єрчиком і акумулював теплову енергію, вивільняючи її назовні, наче пар з парової машини. Тоді спробував. Малувато солі врятував.
– Давай ще раз.
Сірін знову повторила процедуру. На цей раз Ештон організував рвучким потоком енергії вихор і невеликим торнадо доставив сіль в суп. Знову перемішав його, відверто кайфуючи – наче в гарячій ванні. Спробував. Супер, тепер нормально солі вкинув.
– А що це ви робите? – Повернулась Мерін з полювання. Щільний потік енергії одразу шугонув до неї, наче атака якась. Але Мерін і бровою не повела – не вперше. В останню мить потік обігнув її дбайливим, теплим, щільним світло-блакитним саваном. А до діри в бар’єрі шугонули чотири маленькі потоки, наче щупальці, утворивши щось типу арки, яка не давала розпастися бар’єру. Тоді з цих щупалець відокремились менші і почали ткати енергетичні зв’язки, що стягувались між собою, прагнути заповнити порожнечу.
– Ештон суп варить. – Заявив Рікон. Мерін посміялася – настрій явно покращився. Полювання було вдале.
Щойно Ештон поремонтував бар’єр, сказав Мерін:
– Прошу м’ясо, кохана. – Це виглядало кумедно, зважаючи на беземоційне обличчя Ештона. Мерін, наче малесенькою павутинкою обкрутила мертву пташку своїми потоками і подала Ештону, підтримуючи правила гри. Її енергія була білосніжного кольору і аж очі сліпила інтенсивністю сяйва, але потоки були малесенькі, наче… Павутинка, не приходить в голову інших порівнянь.
– Я кохаю тебе. – Сказав він. І, наче, замість емоцій, його енергія, що предназначалась для Мерін заіскрилась. Ніби сніг на Сонці.
Ештон взяв пташку бар’єром.
– Рікон, дозволиш? – Запитав Ештон.
– Можеш не питати кожен раз. – Відповів він. Ештон відокремив частину енергії Рікона своїми потоками, стиснув і засунув фаєрбол в бар’єр до пташки, паралельно утворюючи ще один бар’єр-трубу з зовнішнім куполом, щоб сморід від паленого пір’я не зіпсував їм життя. Як процедура по очистці від пір’я та легкому підкопченню пройшла успішно, відрубав їй голову, ноги, вичистив нутрощі, все добро впало на дно бар’єру, який Ештон відділив від основного потоком енергії, імітуючи поділ клітини. Тоді по-діловому підніс все це до Сірін, паралельно обдумуючи що робити з м’ясом. Сірін не чекаючи вказівок, відшукала спеціальну лопатку, копнула кілька раз. В ямку полетіли вдходи, Сірін закопала її.
Ештон зосередився на м’ясі. Окей. Такого він ще не робив. Ештон сів на землю, в позу лотоса. Тоді двома потоками енергії з двох сторін підібрався до м’яса. Потоки стали скажено ділитися, це було схоже на дерево, що росте в пришвидшеній зйомці. Ештон заглибився глибше у медитацію. Тоді ввійшов потоками в плоть з двох сторін. Потоками з лівого пучка він обхопив м’язеві волокна, жир. А потоками правого – сухожилки і кістки. І різко все це діло розділив рвонувши у різні сторони. Виглядало ніби пташку вибухом в фарш розірвало і кров розбризкалась по внутрішній стінці бар’єрчика. Малий різко затулив долонею рот і ледь стримався аби не виблювати.
– Ну-ну. Ти чого? Я ж просто м’ясо почистив. – Ештон витяг з свого рюкзака термос і простягнув Рікону. – Ось, Рікон тобі чайочку нальє. Дай допоможу.- І Ештон огорнув його теплим енергетичним коконом, що пульсував, вирівнюючи біоритми. – Легше?
– Угу. Просто не очікував. – Сказав малий.
Ештон віддав Сірін і ці рештки. А вже подрібнене м’ясо вкинув у киплячий суп. Встав і почав слідкувати. Час від часу помішуючи потоками енергії.
Чому ця пташка така жирна? Аж жирна плівка плаває. Ештон сковзнув потоком енергії за бар’єр взяв чималий клубок снігу, заніс всередину, безцеремонно стис до стану льодяного диска і швидко мокнув ним у жир, поки лід сухий. Жир різко втратив температуру і прилип до сухого льоду. Ештон депортував це неподобство за межі бар’єру. Спробував усю цю кулінарію. Просто і смачно.
– Приправку дай.
Сірін відшукала пакетик і без всяких викрутасів простягнула на долоні. Ештон зібрав у неї з долоні подрібнені трави теплим вихором енергії. Сірін від задоволеня зморщила ніс.
За дві хвилини Ештон оголосив:
– Все, готово. – Повернув свідомість на місце, завершуючи шоу. І задоволено усміхнувся, потягуючись в різні сторони. І сів на каремат. До нього під бік задоволено втиснулась Сірін, сяючи гордістю. Рікон не довго думаючи, підсів під інший бік.
– Знайшли коли стабілізовуватись… Як я їсти буду? – Добродушно буркнув Ештон.
– Терпи. – Сяючи пробуркотів Рікон.
– Ти приречений. – Підтвердила Сірін.
– Нехай сидять, я розкладу. – Заявив Лагор. І почав копирсатися, шукаючи похідні набори приборів і тарілок. Розклав все і виставив за бар’єр студитися. Буквально за кілька хвилин всі задоволено наминали. Особливо малий.
– Ти що не брав з собою їжі? – Запитав Ештон. Малий на нього глипнув.
– Я думав вкрасти трейлер, але не зміг завести. Взяв трохи того да сього, але боявся дуже шастати, щоб не збудити нікого.
– Ти що акумулятор мені в трейлері посадив? – Обурено буркнув Ештон. І моментально почав прикидати, чи зможе він його зарядити, якщо спробує зімітувати своєю енергією електроенергію, але вирішив, що для нього це закруто і зітхнув.
– Вибачте. – Ніяково сказав він. Було таке враження, що він не знає не те що як себе поводити, а як почуватись.
– Та нічого. Викрутимось якось. – Зітхнув Ештон.
– Слухай, ти ж розумний хлопець, на що ти сподівався? – Запитав Ештон, кинувши погляд на його рюкзак. Хлопець поглянув на нього ворожо з-під лоба. Ештон завершив свою думку: – Якби ми були звичайними людьми з Зовнішнього Світу, у тебе були б всі шанси втекти. І що б ти робив далі? Ти ж бачив карту, ми в глуші. Як ти збирався без підготовки дійти хоч кудись?
Малий, очевидно зрозумівши, що Ештон його не збирається сварити чи сипати негативом, повернувся до супу:
– Я ні на що особливо не розраховував. – Відповів він чесно. – Максимум на щасливу випадковість. Але не з моєю удачею. Замерз би насмерть та й з кінцями.
Ештон нахмурився.
– Для чого тоді зробив це? – Спитав він. Малий якийсь час сидів, поїдаючи суп.
– Вирішив, що так хоч матиму шанс. – Відповів він. Ештон не знав, що йому сказати. Як заспокоїти, щоб він йому повірив. Зітхнув. Малий підняв на нього очі. Такий глибокий погляд діти мати не повинні. Пацан симпатичним не був. Надто гострі скули, худе обличчя. Ростом десь з Ештона, трохи тільки нижчий. Але худий. Злегка смаглява шкіра і темне волосся. Але очі робили його привабливим в людському розумінні. Він був цікавим. Ештон його поважав в якійсь мірі. За усе разом. – Та не хвилюйтесь. Не тікатиму я більше. Куди я подінусь від мага, і… – Малий поглянув на Мерін, вагаючись. – Вашої дружини з друзями. – Підібрав він замінник того, що крутилось у нього в голові. Мерін усміхнулась.
– Ти будеш хорошим Шазарійцем.- Заключила вона. Малий на неї не впевнено поглянув.
– А це нормально, що лорд, чи хто Ви, ходить по аукціонах рабів і скуповує майбутніх громадян в медовий місяць? – Запитав він. І хоч він явно язвив, насправді його біохвилі заполошено билися – він не боявся, швидше переживав, що ж йому скажуть.
– Ну, в кожного правителя свої недоліки. – Засміялась Мерін. – Ештон ось трудоголік, вимогливий і нетерплячий, ніби його хтось палицями жене, аби роботу зробити. При тому ж сам собі її і придумує. – Посміялась вона.
– Я просто намагаюсь змінити те, що мені не подобається! – Став захищатися Ештон.
– І що ж тобі не подобається в Шазарії? – Запитала вона.
– Я тобі все розповідаю, що мені не подобається, або виправляю сам. Так що поки що все окей. В загальних рисах. – Сказав Ештон. Згадався рашаз. В душі пробіг холодок. – Хоча є дещо. – Поглянув він їй в очі.
Посмішка зів’яла на її устах.
– І… Що ти…
– Я над цим працюю. – Перебив Ештон. Не бажаючи, аби вона мучилась, озвучуючи запитання. – І, здається, я майже знайшов відповідь.
– Справді? – Не на жарт здивувалася Мерін і захвилювалася.
– Угу… – Сказав Ештон. – Я думаю, справа в твоїй релігії.
Мерін оніміла.
– В якому розумінні?
Ештон опустив тарілку з супом, спершись ліктями об коліна і тримаючи її в долонях, як чашу. Перевів погляд на вогонь.
– Не знаю. Відповідь так близько. Вона на поверхні. Але я ніяк не можу її знайти…- Так… Відповідь прямо під носом. Близько. Відповідь в релігії Мерін… І в Ештоні. Як казала наяда? Ештон – ключ. Але вона і згадувала, що може бути й інший ключ. Але його довелося б чекати… Тобто справа не в тому, що Ештон якийсь особливий, або що. Все, так, як він розповідав малому – “ти підходиш”. Так. Ештон просто підійшов. Для чого він підходить? Шлейф подій…