Ештон стояв біля каструлі з водою і перебирав приправи, намагаючись вирішити, що готуватиме. “А малий тихо ходить”- похвалив подумки Ештон, коли відчув його біохвилі, що невпинно до нього наближалися. Малий ступав тихо, підкрадаючись, зупинявся, коли Ештон робив паузу, перебираючи пакетики. Лишалось буквально півтора кроки. Малий завмер, зважуючись. І простояв так секунд з сорок. А потім зважився і зробив рішучий випад, хоч і мимо будь-яких важливих точок – десь вбік. Ештон блискавично зреагував, пропустивши його удар повз себе, вивернув його кисть з ножем, в ту ж секунду ніж опинився в руці Ештона і він вдарив малого в район печінки, венозне сплетіння – смертельний удар, якщо вийняти ніж з тіла, повільна холодна смерть і трошки швидша і значно болючіша, якщо прокрутити.
Малий невірячим поглядом подивився в очі Ештону, а тоді опустив погляд і побачив, що Ештон тримає ніж лезом назовні, а біля його життєвоважливої точки лише рукоять. Він вдихнув нажахано. Ештон відпустив його кисть. Малий відсторонено зробив пів кроку назад, швидше навіть рефлекторно. Тоді торкнувся цього місця своїми пальцями:
– Я… відчув… – Невіряче подивився він Ештону в очі.
– Фантомний біль. – Відповів Ештон.- Інколи таке трапляється. Твій мозок подумав, що удар відбувся і змусив подумати так і тебе. – Тоді він перехопив ніж за лезо і влупив малого рукояткою по лобі. Не дуже сильно, але відчутно. Той ніби до тями прийшов. Подивився в очі Ештону, мовляв і що тепер? – Це ніж для овочів, так використовуй за призначенням. – Кивнув Ештон на гору овочів, що він встиг уже начисити і простягнув йому ніж рукояткою вперед. Малий кинув погляд туди, куди він вказав. Тоді невіряче перевів погляд на Ештона, мовляв “чувак, я щойно намагався тебе вбити”. Тоді взяв ніж і перемістився до овочів, провівши Ештона підозрілим, невірячим поглядом. Ештон знову схилився над приправами. Малий повагався ще кілька митей і почав різати овочі зі знанням справи.
– Спеціально цілився хрін знає куди? – Уточнив Ештон, не відволікаючись від приправ.
– А Ви давно мене помітили? – В тон запитав малий.
– Ще на сходах. – Відповів Ештон. Малий злісно видихнув.
– Якби я Вас вбив, то Ваші дружки мене з-під землі дістали б, а так би займались Вашим лікуванням. – Відповів він. Ештон фиркнув – малий був не до кінця щирий. Ештон усміхнувся і покосився на нього. Той не зрозумів цього погляду і нахмурився.
Ештон вирішив готувати крем суп. І просто, і овочів достатньо і часник гранульований знайшов і м’яса не багато лишилось, аби готувати щось інше. А пармезан все ще є. Вирішено. Він випрямився, став підігрівати оливкову і соняшникову олію на сковорді, тоді чавлений свіжий часник вкинув з сіллю, по кухні розповсюдився божественний запах. Ештон задоволено спостерігав, як підрум’янюється часник.
– Нащо я вам? – Запитав малий.
– Маєш на увазі, нащо ми тебе викупили з аукціону? – Уточнив Ештон.
– Угу.
– Те місце, звідки ми, Шазарія – досить закрите. Туди просто так не потрапити. І такі, як ти потрібні для оновлення генофонду. Щоб кров не змішувалась. – Пояснив Ештон приблизно так, як Мерін йому колись. Малий на нього покосився.
– І що мені доведеться робити?
Ештон стенув плечима, паралельно обсмажуючи цибулю:
– Спочатку тебе оселять в Реабілітаційний Центр. Пройдеш адаптацію. Тоді, швидше за все підселять в якусь сім’ю. Потім вчитимешся, чому захочеш. Ні, ну звісно щоб отримати деяку освіту потрібно скласти вступні екзамени, але переважно можна вибирати вільно. Потім вибереш роботу досмаку. А якщо не захочеш вчитися – одразу знайдеш собі роботу. – Знову стенув плечима Ештон. – Там багато можливостей, взагалі то. Але система дивна, для людей з Зовнішнього Світу. Хоча звикнути легко.
Малий уважно слухав. Тоді перестав кромсати картоплю і розлютився. Спалахнув, як сірник. Перевів погляд на Ештона, не приховуючи емоцій:
– Хочете сказати, що відвалили за мене три мільйони доларів, щоб я собі жив в якомусь дивному місці? – Вперіщив малий погляд в Ештона. Він усміхнувся – він би теж не повірив.
– Так. Бачиш, для Шазарії гроші нічого не означають. Сто тисяч, триста, десять мільйонів – порожній звук. – Ештон клацнув пальцями в повітрі. – Там інша система цінностей. – Ештон задумався. – Головне те, що ти підходиш.
Малий уважно дивився на Ештона, зціпивши вуста, а він продовжив куховарити.
– І за якими ж мірками я підходжу? – Запитав малий злісно і теж продовжив різати овочі.
– По перше, ти фізично здоровий. По друге, з статевою системою все в нормі. І в тебе хороший генетичний набір. Далі, тебе ніщо, а головне ніхто не тримає в Зовнішньому Світі. Вік підходящий. Ти чоловічої статі. Чомусь нашим вченим так легше відбір робити. – Ештон почухав голову і завершив думку: – А найголовніше в тебе хороші ментальні показники.
– Типу IQ?
– Ні. – Усміхнувся Ештон. – Хоча я не знаю, чи це враховують при відборі. – Ештон зробив паузу. – Мається на увазі інше. Це ціла купа показників… Один з них, наприклад, це амплітуда допустимої зміни біохвиль зовнішнього середовища.
– Тобто? – Скривився він. Ештон зітхнув.
– От знаєш що таке перепади напруги?
– Це типу, коли електроприлади горять, якщо світло вмикається і вимикається? – Скептично відповів питанням малий.
– Ага. Ось це подібна річ, тільки з мозком. – Усміхнувся Ештон.
– Тобто ця штука дозволить моєму мозку не засмажитись там, куди Ви мене повезете? – Припечатав малий.
– Ага, точно. – Гигикнув Ештон.
– Клас. А що там таке, що є ці скачки напруги? – Запитав він. Ештон обернувся до малого і усміхнувся йому. Він подобався Ештону.
– А там живуть не тільки люди, з якими на одній площі треба уживатися. – Пояснив Ештон.
– Типу, такі, як Мерін?
– В першу чергу, Мерін. – Кивнув Ештон, погодившись. – Ще є лари. Хоча до них це в меншій мірі відноситься.
– Це хто такі?
– Решта нашої компанії. – Продовжував отримувати задоволення від розмови Ештон.
– Вони виглядають, як люди. – Нахмурився малий.
– Тільки зовнішньо. – Ештон якраз завершив обсмажувати овочі, які потрібно і пересипав все в каструлю. – А взагалі то вони дуже від людей відрізняються. Вони напівкровки між такими, як Мерін і людьми. І їх нащадки. – Додав Ештон. Малий зробив паузу. Обдумував.
– А Ви? – Покосився він на Ештона. Ештон розсміявся, поклав руку йому на макітру і взлохматив волосся.
– А я людина, як і ти. – Ештон пішов до холодильника аби роздобути і підготувати всі інші необхідні інгредієнти. Малий стояв і метався між бажанням, надією, невірою, сумнівом, гнівом, образою, відчуттям несправедливосі. Негативних емоцій куди більше, відмітив Ештон і подокидав все необхідне в суп, посолив. Залишилось дочекатися поки провариться, додати приправ, збити блендером, додати вершки і пармезан. А поки все. Він помив руки, витер. Тоді підійшов до вікна і сперся об косяк стіни. Тут вікно менш завалене снігом. І більше саме по собі. Ештон поглянув на засніжений ліс. Добре, що він обрав це місце. Давно він снігу не бачив. Малий підійшов і сперся об інший косяк, дивлячись на Ештона.
– Але я це не вибирав. – Він хотів почути, що йому Ештон на це скаже. А він кивнув просто. Певний час мовчав.
– На аукціоні ти опинився не з нашої подачки. Ми і з дитбудинків дітей витягуємо за потреби. Ми лише викупили тебе. Що ти робитимеш далі? Не маєш ні родичів, ні друзів особливо. В дитбудинок повернутися не зможеш – небезпечно. Відновити докумени на справжнє ім’я – проблематично без дитбудинку. А навіть, якщо ти це зробиш, тебе швидше за все відслідкують, свідки мало кому потрібні. Припустимо ти якимось чудом знайдеш гроші, ресурси і знайомства, аби зробити підробні документи. Що далі? Ні житла, ні освіти, ні роботи. Жити без документів і працювати на чорно? – Підняв Ештон брову, даючи зрозуміти, що задоволення – так собі. – Я не кажу, що там не без мінусів. – Скривився Ештон. – От за небом я сумую. І вибратись звідти майже неможливо. Там звичайно є все, і простору достатньо – ціла автономна країна. Але… Сам факт, як то кажеться. І самогубство неможливе.
Тут малий саркастично перебив:
– Я поки що помирати не збираюсь.
Ештон йому усміхнувся кутиком рота. Класний малий. Тримався стільки днів, намагався себе за сіру мишку видавати. Вибрав для нападу найкращий момент. Виконав все технічно. І… Вбивати не хотів. І розумний.
– Просто згадалось. – Хмикнув Ештон. Малий про щось пошкодував. Тепер знову був не впевнений.
Так і стояли, поки в каструлі доварювався суп.
***
Коли всі прийшли з полювання, то їли з великим апетитом – а як же після знатної біганини. Зайця таки впіймали. Буде шикарна вечеря. Сказали, що їм сподобалось – заєць швидко бігає. А малий не зводив з Ештона погляду з-під лоба. Що він від нього чекає? Ештон не розумів.
Не на довго залізли ще в сауну після вечері і задоволені всі поплентались спати.