Останній шмат дороги трейлер вів виключно Ештон. Нелегке завданнячко – у сніжну люту завірюху заїхати по гірській дорозі в глуш. Але Ештон з блиском впорався і сяяв, як п’ятак, коли вони були на місці. Ніхто його ентузіазму поки що не розділив. Ззовні їхній пристанок нагадував стару облізлу халупу, завалену снігом.
– Може ми в трейлері залишимось?- Запропонувала Сірін. Ештон розсміявся і обійняв її.
– Пішли. Не бійтеся не з’їсть вас цей будиночок. – Підморгнув Ештон і твердим кроком рушив всередину. За ним послідувала Мерін з власною сумкою через плече, що виглядала непропорційно великою відносно її тендітної фігури. Вона кількома швидкими кроками наздогнала свою пару і легко просковзнула рукою під його – як встигла вже звикнути ходити з ним. Ештон закохано їй посміхнувся, відібрав сумку, і вони разом зайшли всередину.
За всім спостерігала решта гоп-компанії.
– Вони подуріли обоє. Повелителька його на аукціон веде, звідки він ледь при собі вийшов, а він її у якусь розвалюху, де якщо пощастить ліжко буде.- Зітхнув Рікон. Закинув на плече свою сумку і пішов вслід за своїм вожаком. Сірін, Лагор і Кір мовчки послідували слідом.
Але їхні очікування не виправдались. Ештон з розвідниками спеціально підбирав подібне місце. Тож напевне знав, що буде всередині. Але на реакцію решти хотів поглянути. Всередині будиночок був надиво затишним. Просторна вітальня з каміном і обідньою зоною з м’яким диваном і зручними кріслами. Тут же кухня не дуже велика, але сучасна і зручна. Дуже толкове отоплення, хоча на вулиці такий мороз, що тут теж трохи прохолодно. На першому поверсі також була сауна з невеличким басейником. А на другому помістилося п’ять спалень – хоч не великих, але в кожного бажаючого буде свій простір. В холодильнику для них були заготовлені запаси їжі, з-зовні запаси дров, а в спальнях – одяг. Тож турбуватися взагалі не було про що. Мерін розчаровано хмикнула – вона хотіла екстріму.
– Вибач, кохана, у печері спатимемо наступного разу. – Розміявся Ештон і чмокнув її в щоку. Мерін посміялася на те, що її розкусили, але обіцянку запам’ятала.
А от решта, розкривши роти все розглядали.
– Чимось твою бібліотеку нагадує. – Поділився враженнями Рікон.
– Так, точно. – Підтримала Сірін. І потерла перед носом пальці, прижмурившись, ніби намагалася зловити думку за хвіст. – Самою атмосферою.
– Затишком і теплом. – Підтвердила Мерін. – Хоча мені здається, що поруч з Ештоном всюди буде затишно і тепло. – Ештон засоромився, почервонів, йому стало приємно це почути. Сірін і Рікон заусміхались, схоже, вони повністю сказане розділяли. І навіть Лагор усміхнувся самим лише кутиком, дивлячись на Мерін. А малий все спостерігав.
Вони приїхали десь в обід. Тому мали ще купу часу до сну. І всі розбрелися і відпочивали. Мерін з Лагором попивали вино біля каміну. Сірін і Рікон пішли гарцувати в ліс. А Ештон пішов рубати дрова. При чому ніхто не розумів нащо, адже дров і так ціла купа. Та Ештон хотів. Йому не вистачало тяжкої фізичної роботи. Й інколи ця необхідність – вигасати дурь, просто не знаходила виходу. Навіть тренування не задовільняли цю потребу в повній мірі. Тренувальні бої хіба що… Але й це не те. Тому Ештон із затятістю бобра кинувся до дров.
Він рубав і рубав. Нарешті відключивши мозок. Піт капав з чола і стікав по носу. І, здається, Ештон дав собі спокій. Було добре. Раптом з-заду почулися біохвилі малого. Ештон зупинився і обернувся. Він і не помітив наскільки був задиханий і стомлений. З рота валила пара на морозі, але Ештону було добре.
– Теж хочеш? – Спитав Ештон і простягнув малому сокиру. Той поглянув Ештону в очі, ніби переконуючись, що все добре. Підійшов взяв сокиру. Ештон відходити не спішив. Малий замахнувся, вдарив. Полінце відлетіло вбік.
– Ноги ширше, стань стійкіше. На рукоятці руки теж ширше розмісти. Просто підіймаєш сокиру, цілишся в центр і дозволяєш сокирі впасти. – Ештон показав йому як. Малий схопив все на льоту і вже з третього разу все вийшло. Тоді Ештон пішов складати дрова. Малий весь час мовчав, та це не насторожувало Ештона. Все було закономірно. Малому, схоже, це теж було потрібно – він виплескував злість і образу. І, здається, тільки гірких сліз не вистачало. В Ештона защеміло в грудях.
Коли вже його язик був на бороді, вони помінялися. Малий стояв і просто віддихувався. Ештон рубав швидко і наче на конвеєрі – систематично. Швидко набралася пристойна купка. І малий, не довго думаючи, влігся прямо на них, дивлячись в небо – вечоріло.
– Треба йти вже, бо й так тут пів дня. – Сказав Ештон. Малий мовчки встав і вони пішли всередину.
Коли Ештон зайшов, то побачив дивну картину: всі собі сидять, Мерін з Лагором так і обговорюють щось неспішно. Сірін читає книгу. А Рікон сидить сам впритул до каміна в абсолютно пригніченому настрої. Що сталося?
– Гей, що таке? – Запитав Ештон, на ходу знімаючи куртку. Рікон від його голосу зсутулився. – Гей… – Ештон підійшов до нього і сів навпочіпки. – Ти чого? – Мовчить, очі опустив в підлогу.
《Що таке?》- Спитав Ештон ментально.
《Холодно.》- Відповів Рікон. Ештон щиро здивувався.
《І що? Що холодно? Посидиш біля каміна, зігрієшся.》- Ештон підбадьорливо погладив його по голові. Рікон невпевнено обернувся до нього всім корпусом, пересівши на коліна і спираючись об підлогу руками.
《Іншим нормально…》- Постарався пояснити Рікон.
《Всім холодно, Рікон.》- Запевнив Ештон.
《Ми були з Сірін в лісі. Я змерз, а вона – ні. І Ви цілий день на вулиці.》- похнюпився Рікон. І Ештон, чесне слово, не розумів у чому така трагедія.
《Та нічого страшного тут немає. Ну, зігрієшся. Чому ти так засмутився?》- Ештон не міг розгадати цей ребус…Більш нав’язливо продовжив гладити Рікона по голові. Ще трохи – і дірка буде.
《Я слабкий…》- Видав Рікон, ледь не ридаючи. Ештон фиркнув в голос і обняв малого.
《Рікон, всі по різному переносять температуру. Все окей. Просто більше будь в теплі. Ти все життя в Шазарії провів, а там перепадів температур зовсім немає. Те, що ти важко переносиш холод, аж ніяк тебе слабким не робить.》- Ештон зісмикнув з дивану плед, закутав малого і розвернув назад до каміна. Потім накрив його голову долонею і розкудлатив голову. – 《Не придумуй собі проблем, ти дуже сильний лар, і сам про це знаєш. – Рікон поглянув на Ештона вдячно. – А головне я довіряю тобі, ти надійний друг і вірний соратник. Що ти через дурниці розкисаєш? Отримуй задоволення від подорожі і роби, що хочеться. Якщо погано на холоді – не ходи. От і все. Гаразд?》- Вимогливо поглянув Ештон на Рікона. Той кивнув і закутався в плед з головою, незважаючи навіть на шухер на голові. Йому знатно полегшало на душі і він перестав себе накручувати.
– Ну, окей… – Сказав Ештон, встаючи. – Я зараз сауну увімкну і вечерю зроблю.
– Я допоможу. – Поставив Лагор бокал на стіл і піднявся.
– І я. – Відгукнулась Сірін.
Їм не дуже хотілося рухатись, просто було совісно.
– Та не треба. – Махнув на них Ештон. – Мені в радість.
І пішов хазяйнувати. Єдине, що вибивалося з загальної атмосфери – малий, що ошелешено дивився на все. Він точно збагнув, що Рікон і Ештон “поговорили”.
Сауна Рікону сподобалась і він повеселів. Це було звичніше – схоже на водні процедури в Шазарії. От тільки тут, серед зими, все відчувається гостріше, повніше. Лагору теж дуже сподобалось. Та і малому, хоч той мовчав і далі. Але ж біохвилі не обманюють. Дівчата парились окремо. А опісля всі в білих халатах їли і галділи.
– Тут виявилося дуже добре. – Похвалила Сірін.
– Так. Чимось схоже на наші походи в Шазарії. – Кивнув Рікон.
– Угу. – Прожовуючи м’ясо, сказав Ештон. – Тільки Ванеси з Акілом не вистачає.- Після тієї вечірки на день народження Ештона, Мерін теж інколи приєднувалась, тож компанія була звична. Майже.
– Лагор, будеш з нами ходити? – Запитав Рікон. Лагор зам’явся і зиркнув на Повелительку. Але вона не звертала уваги.
– Якщо Повелителька дозволить. – Ештон не очікував саме такої відповіді.
– Я тобі хоч колись щось забороняла? – Підняла вона брови. Лагор хотів промовчати. Та Ештон… Не хотів, щоб так все і лишалось.
– Але і не дозволяла, так? – Усміхнувся він їй. Мерін не потрібно було пояснювати, що надумці в Ештона. Вони вже давно розуміли один одного з пів слова. А після союзу душ це відчувається ще більш трепетно і тісно. Мерін зітхнула. Задумалась на мить відклавши прибори. Стиснула вуста.
– Я… Знаю, що приділяла тобі не достатньо уваги. І що робила боляче. Це теж знаю. – Відкрито поглянула вона в очі Лагору. – Я не вибачатимусь за це. Але зараз я думаю, що зможу дати тобі більше тепла. Якщо ти ще цього хочеш. – Мерін очікувала відповіді. І відповідь була для неї важлива. Мерін… Дивно ставилась до своїх помилок. Вона приймала їх, як невід’ємну частину свого життя. Але, знайшовши якусь помилку за собою, надалі уникала її. Вона готова була приймати відповідальність за свої не вірні вчинки, і, хоч може здатися, що вона доволі халатна, це не так. Швидше – в неї власні методи. Випробувані часом, так би мовити.
Лагор перестав жувати. Просто дивився їй в очі. А потім кивнув кілька раз. Він глибоко вдихнув.
– І ще одне. – Неочікувано заговорила Мерін знову. – Віднедавна… – Вона поглянула на Ештона і гордо підняла підборіддя. – Я, та і уся Шазарія цілком, почерпнула глибші знання про ларів. Тому я пропоную змінити наш договір.
Лагор аж рот привідкрив.
– Ви хочете змінити моє положення в зграї? – Невіряче запитав він.
– Так. – Кивнула Мерін. Лагор стиснув губи і його очі стали вологі. Завжди мовчазний Лагор. Непривітний і нелюдимий. Зараз виглядав дуже зворушливо. І напханий рот тільки довершував картину. І чесне слово, Ештон сам ледь не розплакався.
– Вважатиму за честь. – Кивнув він, здається, сльози таки прольються зараз. Але ні. Жодна не впала з його очей.
– По поверненню зробимо це. Чекаму тебе у своїх покоях. – Кивнула вона. І… Мить пройшла. Сірін, що сиділа поруч з Лагором обняла його. Рікон встав і зробив те саме. Ештон широко усміхнувся Лагору і поцілував Мерін у щоку. І всі знову зашуміли, весело загалділи. Малий тихо сидів, уважно слухав. З задоволенням їв. Намагався бути непомітним. Але… На душі у нього був шторм. І, схоже, скоро він дійде піка…
***
Лягли спати пізно, зморені і щасливі. Тож і спали всі до переможного. Один Ештон готував на кухні сніданок. Було тихо і мирно. Надворі була зима. А в будинку було тепло і затишно. В каміні вже палахкотів вогонь. Його кохана ще спить у ліжку, а сім’я у своїх кімнатах. Зараз він занесе дружині сніданок у постіль, а потім побудить решту. Ну, невже йому багато потрібно для щастя? От же воно. Більшого не треба.
Ранок пройшов по плану і всі, окрім соні-дружини, що після сніданку захотіла повалятися ще, наминали панкейки з джемом, каву і не сезонні фрукти за столом.
Тоді всі дружно прибрали і розвалилися у вітальні. Рікон насуплено сів поближче до каміна, а Лагор відкрив нову частину книги. Всі собі мирно валялися і Ештон обдумував перспективу – змотатися на лижі або сноуборд. Десь тут і спустилася Мерін:
– Я піду на полювання. – Солодко потягнулася вона і поглянула у вікно.
– Гаразд. Сірін, підеш з Мерін? – Запропонував ідею Ештон.
– Так, я залюбки!!! – Відгукнулася вона і вскочила на рівні ноги.
– А… Можна я теж піду з Вами? – Відгукнувся трохи ніяково Лагор.
– Звісно, буду рада компанії. – Кивнула Мерін. І Лагор просяяв. Ештон і не знав, що можна усміхатися без посмішки.
Рікон набурмосився і відвернувся до каміна.
– Заждіть хвилинку. – Сказав Ештон і побіг швидко на верх, ніби Мерін йде в цю ж мить. Він швидко спустився з пакунком. – Я тут дещо підготував на такий випадок.
Ештон простягнув Мерін звичайний на вигляд мисливський ніж.
– О!!! – Здивувалася Мерін. І усміхаючись розглядала його. – На перший раз не погано. – Похвалила вона. Лари перетворилися в суцільний слух.
– Тобто можна краще? – усміхнувся Ештон.
– Не просто можна, а наступного разу буде куди краще. – Кивнула вона. – Дякую, на полюванні з ним буде зручно. – Усміхнулась і поцілувала в щоку, а тоді з спритністю ілізіоніста почала крутити ніж туди – сюди, оцінюючи і приноровлюючись. А тоді з розгону повернула його в ножни.
– Сірін, ось. – Не встиг Ештон витягнути руку з ножем, як Сірін вихопила його і з захватом почала розглядати.
– Неймовірно!!! Важко повірити, що це ти зробив! – Захоплено вигукувала Сірін. А потім осіклась і запевнила, – Тобто я в тобі не сумнівалася! Просто… Просто! Він схожий на Ліам!!! Коли ти встиг?
– Минулої медитації. – Засміявся Ештон. Вміють його дівчата хвалити. Ахах.
Рікон заздрісно поглядав з-під пледу.
– Рікон. – Усміхнувся Ештон і простягнув йому такий же ніж. Він митєво схопився і на швидкості лара подолав кілька метрів і вихопив свій подарунок.
Рікон мовчки крутив його в усі боки, пробував наносити уявні удари, прислухаючись до своїх відчуттів. А тоді з блиском в очах подивився на Ештона.
– Ти зміг. – Рікон, як ніхто знав, скільки Ештон насправді витратив зусиль, аби створити амулет. Медитація – це лише плоди, за якою стоїть колосальна праця і вивчення всього на світі з Ріконом, Акілом і наодинці. І, звичайно, є ще куди рости. Але всьому свій час. – Я теж йду на полювання. – Заявив він. Настільки сподобався ніж? Ештону стало приємно.
У всіх був збуджений вигляд.
– Вибач, не додумався і тобі зробити. – Звернувся Ештон до Лагора.
– Не страшно. – Схоже полювання з Мерін для нього вже подарунок.
– Що ж, раз все вирішено, потрібно тепло одягнутись. – Заявив Ештон, підійшов до Мерін, взяв її на руки і поніс у спальню прямо з ножем у руках.
– Ештон! Я сама можу ходити.- Обурилась Мерін.
– Звичайно, можеш. І одягаєшся ти сама, я знаю. Але не сьогодні.- Сказав безкомпромісно він і поцілував її в ніс.
– Еш! Я вже кілька тисячоліть не дозволяла жодній служниці обслуговувати себе, пусти. – Насупила вона брови. І протестувала щиро. Але не пручалася- не хотіла використовувати проти нього свої переваги. Та Ештон не такий чесний.
– А хто обіцяв, що робитиме мене щасливим?- Хитро усміхнувся він.
– Ах ти ж..! Не смій так використовувати наш договір! – Обурилась кохана дружина.
– А як, якщо не так? Моє щастя маленьке. – Запевнив Ештон, вперто не відпускаючи кохану і несучи її по сходах нагору. За всім з великою цікавістю спостерігали лари і малий, останній ловлячи кожне слово.
Спустилися вони вниз, коли Мерін була якісно упакована в лижний комбінезон з непримітної, безшумної тканини і прикріпленим мисливським ножем до стегна. Всі інші теж були готові.
– Вполюйте зайця – зроблю шикарну вечерю. – Дав завдання Ештон. Всі невпевнено кивнули. – Ви що не знаєте як заєць виглядає?- Поліз за телефоном в кишеню Ешон.
– Знаємо. – Запевнив Рікон. І обернувся до Сірін. – Так?
Вона кивнула. Лагор теж.
– Я не знаю. – Приголомшила Мерін. Ештон здивувався, але показав їй фотографію з гугл-пошуку.
– Знати б ще як він пахне,- схоже озвучила вона загальні переживання. – Якщо не знайду, вполюю щось інше.
– Ну, що вже вполюєш. – Розвів руками Ештон. – Тільки хоч їстівне постарайся.
– Гаразд. – Широко усміхнулась вона і з передчуттям скорого полювання без сумніву вийшла в двері, попрощавшись з Ештоном поцілунком.
– Пригляньте за нею. – Серйозно звелів Ештон. І всі три лари кивнули і пішли вслід.
Ештон підійшов до напівзаваленого снігом вікна при виході і провів їх поглядом. Він обернувся і впіймав погляд малого. Той відвернув погляд вбік. Ештон пішов на кухню.