– Що це з тобою? – Запитала Мерін. Ештон втомлено поглянув на неї. Він щиро радів, що нарешті вечір.
– Дуже багато всього. – Зітхнув Ештон. – Але вже розгрібся більш менш. І потрібно готуватися тепер до наступної повні. Підготувати обряд для розвідників про всякий випадок. Перевіриш? – Запитав Ештон. – Я й інші відкоригував.
– Залишиш їх? – Здивувалась Мерін.
– Так… Різні ситуації бувають. – Ештон був настільки втомлений, що говорити сил не було. Він просто притиснувся до Мерін і закрив очі.
– Ти стільки часу з ларами проводиш, що стаєш уже схожим на них. – Підтрунювала Мерін.
– Ммм… – Втиснувся він сильніше в Мерін, нахабно виклавшись їй на груди. Мерін підсміювалась.
– Подивлюсь я твої договори. Десь за три дні, гаразд? – Уточнила вона. Ештон закивав. – Я чула у відділі зовнішніх справ переполох ти влаштував.
– Угу. – Не став заперечувати Ештон.
– Для чого? – Засміялась Мерін, стовідсотково проводячи якісь свої паралелі.
– Мабуть саме вони берегтимуть Шазарію після того, як ми підемо. Вони і лари. Значить мають бути готові і, як мінімум, не знищити самих себе. І один одного. А значить їх треба навчити. – Зітхнув Ештон. Мерін здивовано завмерла, поглянула на Ештона.
– Як же жаль, що ти людина. – Сказала вона.
– Чому ти так жалкуєш? – Запитав Ештон.
– Ти міг би стати Повелителем. Правити. У тебе талант до цього. – Сказала вона.
– Мені і на цьому місці прекрасно почувається. – Сказав Ештон вмощуючи щоку на грудях. Мерін знову засміялась. І занурила одну руку Ештону в волосся, іншою сковзнула під футболку, пестячи спину.
***
Ештон вже звично приплівся в свою квартиру, помився, одягнувся на тренування одразу, взяв з собою змінний одяг, щоб плестися потім в своїх справах. А в вітальні його чекала делегація: Ванесса, Рікон, Сірін і Залізна Леді. І кава (снідає він, як і раніше з Мерін, але свита вперто догодовує його, ловлячи кожен зручний момент).
– У вас сьогодні дві зустрічі після тренування. – Ощасливила Ештона Залізна Леді.
– Тільки дві? – Ештон аж каву покинув.
– Так. Ви уже все зробили перед цим. А ці дві – нові проблеми, які не беруться розплутувати Бувалий, Вартовий і Кремінь. – І бровою не повела на його радість Залізна Леді. – Вас супроводжуватиме Рись. – Одна із нових учнів Ештона, майбутня розвідниця. Уважна, терпляча, розумна, вродлива. Справжня перлина Шазарії. Нехайно тільки підросте.
– Гаразд. Я тоді додам ще дві зустрічі. Ми поїдемо до Лі і до Картера. – Кивнув Ештон. А опісля перегляне звіти. І все? Не віриться. Що ж має ж бути хоч якась перерва. Скоро знову медитація з Мерін у Храмі, а значить знову буде купа роботи опісля… До речі, так.- Іще одне. Через два дні у мене медитація з Повелителькою у Храмі. А опісля у вас двох, – вказав він на Сірін і Рікона, – буде купа роботи зі схемами обрядів.
– Зрозуміло. Все зробимо. – Кивнув Рікон.
– Все, пішли на тренування. – Ось де зараз потрібен Ештон, Сірін і Рікон. Повний кавардак. Новенькі стогнуть, косяться на ларів. Ті, що вступати мають нервуються, бісяться – лічені дні до вступу. А переселенці, що лишились дивляться на весь цей балаган і офігівають, але допомогають новеньким, за що Ештон їм безмежно вдячний.
***
– Привіт. – Ештон привітно усміхнувся Лі. Скільки він його уже не бачив? І звернувся до дівчини: – Можеш залишити нас наодинці? Дай нам хвилин сорок. Піди прогуляйся. Пошукай для себе щось.
– Так, Наставник. – От швидко розвідники вчаться коли, при кому, і за яких обставин по різному звертатись до нього. Дівчина пішла собі, розглядати прилавки.
– Ну, привіт. – З під лоба глянув на нього Лі. – До тебе що наглядача приставили? – Провожав він дівчину поглядом, насторожившись, хоч ззовні і не скажеш.
– Та ні. – Скривився Ештон. І стомлено прихилився плечем до прилавку. – Просто хочу поговорити з тобою наодинці.
– Вимотаний ти. – Поспівчував Лі.
– Так. – Зітхаючи підтвердив Ештон і потер переннісся, схиливши голову з закритими очима. Лі був відомий цей жест. Він занепокоївся.
– Трапилось щось? Допомога потрібна? – спитав Лі.
– Нічого особливого не сталося. Допомога потрібна. Але! – Ештон перебив його, ще до того, як Лі відкрив рот, аби погодитись на все що завгодно.- Погоджуватись не потрібно, якщо не захочеш цим займатись. Я зможу знайти когось іще. Це не щось дуже вагоме чи особисте.
– І що ж це? – Спитав Лі. Він йому вірив. Тепер Ештон цінує це, як ніколи. З контрастом вчорашнього особливо…
– Розвідники. Знаєш хто такі? – Запитав Ештон.
– Так. Ті, що з нами в бій вступили тоді. Ну… Як в бій… – Проконстатував Лі.
– Так вони. Хоча це далеко не все чим вони займаються… – Ештон задумався якби то пояснити.
– Розумію. Переселенням наших сімей сюди, наприклад. – Лі слідкував за реакцією Ештона. Він здивувався. Як дізнався? – Твоя робота, так?
– Так. – Кивнув Ештон. – Звідки знаєш?
– А я нікого такого затятого, як ти більше не знаю, Бос. Так чим помогти? – Лі сьогодні відкритий якийсь, прямолінійний.
– Є діти. Підлітки. Я готую їх до вступу на навчання розвідників. І хочу, щоб ти їм розповідав про зовнішній світ. – Пояснив Ештон вже не намагаючись якось пом’якшити пігулку. Лі здивувався.
– Що ж мені їм розповідати? – Спитав він.
– Всього і побільше. – Рішуче сказав Ештон, кивнув і очікувально поглянув на Лі.
– Всього? – уточнив Лі.
– Окрім чогось секретного, не потрібно підставляти свої принципи під удар. Потрібно пояснити, як там все влаштовано. Розповісти про голод, хвороби, злочинність. Щоб опинившись там, вони були готові це побачити. – Пояснював Ештон. Лі дивився на нього і відчув скепсис, та ніяк не виказав.
– Ну, до цього готовим не будеш. Тим більше, якщо ти Шазарієць. – Усміхнувся Лі. – Шоколаду накласти? Одна гарна упаковка, три прості? – Ештон усміхнувся.
– Одна гарна, чотири прості. – Лі почав накладати, та Ештон відчув, як Лі за нього радіє. – Розвідники відрізняються від решти Шазарійців. Є в них щось таке… – Лі уважно слухав, хоч враження було, що він просто шоколадом займається. Та Ештон не знав що додати, як пояснити.
– Нащо це тобі? – Запитав Лі і подав упаковки шоколаду. – Ось тримай. Скажеш потім чи сподобалось, я нові сорти поклав.
– Дякую. – Сірін сподобається. Може її ще до Тейлора завести? Хай би обшив малу… – Бачиш, Лі… Все пов’язано. Є одна категорія населення в Шазарії. Ущерблена, так скажемо. І я вирішив, що хочу допомогти їм. Так вже склалося. А вони залежать від розвідників. Так що я почав звідти, звідки ноги ростуть. – Лі слухав. Вникав.
– І як? – Поцікавився він.
– Та наче поки задоволений. – Хмикнув Ештон. – Є речі нагальні. А є ті, які потребують часу. Це якраз друге. Ми побачимо результати через років з десять. – Лі сприйняв все всерйоз. Навіть тіні смішинки.
– Гаразд. Що робити? – Запитав він.
– Прийдеш до мене на лекцію. Посидиш, послухаєш, познайомишся з малими. А потім і сам викладатимеш, як сам захочеш. Я пришлю до тебе служителя і приєднаю до свити. – Лі явно не пропустив повз вуха останню інформацію від Ештона. Але не запитував. Пізніше інфа до нього сама просочиться… А поки й цього достатньо. Вічно це всеодно приховувати не вдалось би.
***
– О, Бос! Привіт! – Картер радісно йому помахав. Вони зустрілися в кафе. Стирчати вічно на робочому місці цей хлопець не любив.
– Привіт, Кат! – Радісно потиснув руку другу Ештон. А потім запізніло смикнув себе, пригадавши, як заключив ненароком договір з Ріконом. Та пізно вже було. На цей раз наче без сюрпризів. Ештон втомлено гупнувся в крісло. – Рись, дай нам час, гаразд?
– Так, Наставник. – Вклонилась дівчина і пішла.
– Рись? – Здивувався Картер.
– Позивний. – Кивнув Ештон. Картер розсміявся і на душі було те ж саме.
– А ти, я дивлюсь, все Служительок Гарему міняєш. – Підколов він. Але Ештона це вже не задівало.
– Ні, вона Служителька Серця Шазарії. – Капосно усміхнувся на бік Ештон. Картер зосереджено на нього поглянув. І напружено думав. І тут блиснуло. Круто за цим спостерігати і на обличчі друга, і зсередини.
– Ніхріна собі не цивільна! Ти що з Повелителькою мутиш? Вона ж не людина! – Викрикнув Кат, а потім різко обернувся по сторонах – чи не почув його бува хтось зайвий.
– Я знаю. – Усміхнувся щасливо Ештон. Картер скривлено на нього вирячився, а на душі була каша, що означала приблизно – “ти в своєму розумі?”
– Ну, ти даєш! – Осів він. Ештон розміявся. Він аж рот прикрив, стиснувши підборіддя. – У що вже вляпався?
– Та ні у що я не вляпався! – Ну, чому Картер вічно думає, що Ештон в якійсь халепі?
– Ага. А вимотаний, ти як сайгак, тому що в тебе все в шоколаді. – Кивнув Картер.
– Та Господи, купа справ, але від того я менш щасливим не стаю. – Ештон роздратовано на нього поглянув. І нарешті замовив їм обом обід. Картер і пальцем не ворухне, аби це зробити.
– Ага. А я тобі нащо? Допомога треба? – Спитав він.
– Так. – Кивнув набік Ештон. – Але це швидше пропозиція. Потрібно моїх учнів повчити. Почитати лекції про зовнішній світ.
– Це вже що за діти? – Запитав Картер, намагаючись скласти два у два.
– Майбутні розвідники. – Сказав Ештон.
– А ти серйозно полярність змінив, я дивлюсь. – Картер насторожився.
– Не хочеш – не погоджуйся. – Усміхнувся Ештон. Картер стис губи.
– Я чув за Лі. І за Тейлора теж чув. Поміг їм. – Сказав Картер.
– Так. – Кивнув Ештон.
– Це твоя плата, чи що? – Запитав він.
– Ні. – Усміхнувся Ештон. – Все з моєї доброї волі. Так уже життя повернулось, що це місце – дім моєї дівчини. Тепер потрібно про нього подбати.
– А вона не крутить тобою, а? – Все невірив Картер. Ештон пирснув сміхом. Круть. Сумував він за Катом.
– Ні. Ахах. У нас взаємовигідні умови стосунків. – Ржав натуральним чином Ештон. Картер з підозрою на нього дивився. І не витримав.
– Я ніхріна не розумію! – Рявкнув він.
– А ти приходь і побачиш все сам. – Усміхнувся Ештон. – Хочеш і з дівчиною познойомлю.
– З місцевою принцесою- нелюдом?- Уточнив Картер, піднявши брови.- Щоб вона і мені мозок промила.
– Пф… – Ештон веселився. – Як хочеш. Але з своєю сім’єю познайомлю. Це не обговорюється.
– З сім’єю. – Припечатав Кат з запитальними інтонаціями, сумнівом.
– Ага. Така собі прийомна сім’я. Це одна з причин, чому з розвідниками закрутилося. – Сказав Ештон уже серйозно. – Навіть в утопії є купа лайна.
– В яку ти вляпався. От просто не зміг оминути. – Задихнувся від досади друг.
– Не вляпався, а намагаюсь розгребсти. Або хоча б зменшити. – Сказав Ештон. Потім закусив губу і поглянув на Картера. – Я стільки всього довідався за цей час… Наші уявлення про світ… Про історію, про світогляд… Неповні. Викручені часто…
– Ага. А тут – просто еталон ідеалів. – З сарказмом кинув Картер.
– Ні. – Похитав головою Ештон. – Не в людях річ. Хоча, якраз таки в людях. Чорт! – Схопився Ештон за висок і спробував все устаканити, тяжко зітхнувши. – Давай так. – Він закотив рукав і показав йому Мунлайт. Її і запрошувати не довелось, одразу показалась Кату.
– Що за хрінь? – Ошелешено вирячився Картер.
– Ще раз її образиш – отримаєш в щелепу. – Попередив Ештон загрозливо, аж голос забринів, поглянувши з-під лоба.
– Ясно, вибач. – Підняв Картер долоні вверх, визнаючи неправоту.
– Це моя душа. – Сказав Ештон. Картер подивився на нього як на божевільного.
– Не віриш? – Усміхнувся Ештон. Роззирнувся. Ніхто на них не дивився. – А якщо так? – “ХієдХайн”, покликав Ештон. І малесенька срібна сфера з’явилася в його долоні. Коли Картер напружено потягнувся до неї пальцем, енергія різко викинула шипи, наче дикобраз. – Не торкайся. – Запізніло попередив Ештон. Так. Про всяк випадок. Він ще й сам не знає що до чого.
– Що це? Теж твоя душа? – Спитав тихо Кат.
– Ні. – Він змінив форму енергії в кулю. А потім схопив її долонею і розчинив в собі. Коли він розкрив долоню, там уже нічого не було. – Я сам ще не розумію до кінця. Але ти єдиний, хто це бачив. Так що тримай язик за зубами. – Усміхнувся Ештон. Картер на нього здивовано подивився.
– Для чого ти мені тоді показав? – Спитав він. Ештон прижмурився.
– Лоан пам’ятаєш? – Запитав Ештон. Дівчина-солдат у В’єтнамі. Потрапила в полон. Маскувалася під чоловіка. У В’єтнамі не дуже жалують жінок в армії. А в полоні зрозуміли, що жінка. Познущалися. Картер її випустив. Винного так і не знайшли. Та Ештон завжди знав. Картер перемінився в лиці.
– Це не те саме. – Сказав він.
– Це те саме. – Відповів Ештон. Вони надовго замовчали дивлячись один одному в очі. Обідати розхотілось.
– Приходь. Сам все зрозумієш. Якраз розвідники свіженькі. А готовенькі ще не вступили. От і послідкуєш за контрастом. Заодно багато цікавого дізнаєшся про чудову Шазарію. Я тебе на курс ще цікавий запишу. Заодно з моєю сім’єю познайомишся. За тобою прийде Служитель. – Ештон встав не прощаючись.