Два дні відпочинку минули неприпустимо швидко. І Ештона знову кинуло в життя.
Та на зустрічах він оцінив, наскільки круто працювала його команда. Йому залишились лише справді неформатні справи й проблеми, тож днів з п’ять він разом з усім відділом розвідки і соціального життя інтенсивно креативив. А опісля його чекала цікава зустріч з Керівником зовнішніх справ, і вервечкою його підлеглих – польових солдат-розвідників, як видно. Один з них був дуже знайомий Ештону – колишній партнер Сірін. Всього їх було дев’ятеро, якщо не рахувати Керівника. Ештону ж склав компанію його учень, майбутній розвідник. І Ештон цьому порадів.
– Здрастуйте, Серце Шазарії. – Вклонився Керівник, а за ним і всі інші.
– Здрастуйте. – Відповів Ештон, кивнув і сів. Вслід сіли й інші. – Чим завдячую візиту? – Усміміхнувся ввічливо Ештон.
– Наскільки нам відомо, тепер Ви не лише Серце Шазарії, а й Хранитель ларів. – Сказав Керівник. Він був невпевненим. Вагався. Тобто в своїх словах він був певен. Але все інше – його дестабілізовувало. Сама ситуація, як можна зробити висновки. – Ці люди – це Розвідники, що претендують на отримання ларів. Вони мають договори з відповідними властивостями, включно з подовженням життя. – Керівник замовк, ніби напівслові. От тепер він був розгубленим. Не розумів що робити далі. Але, все ж взяв себе в руки. – Раніше Система підбирала ларів для нас. Тобто для розвідників і ми просто приходили і заключали договори. Але тепер вона перенаправляє нас до Вас. І ми хочемо знати. Яка процедура тепер?
Ештон кивнув. І заговорив:
– Наразі в ларів, що можуть укладати договори ще є час в запасі. Їхній стан стабільний і поспіху немає. Тому усі, хто має бажання отримати ларів повинні пройти навчання. Наразі навчальний курс лише формується. Тож не можу сказати напевне скільки займе часу. Нічого особливого. – Розвів руками Ештон.- Спосіб життя ларів, їх первинні інстинкти, будова зграї, формування пари, критичні моменти у відмінності культур ларів та людей, основні жести, мова тіла, значення договорів для ларів. Інше. Майже всі лекції викладатимуть самі лари. Заняття проходитимуть у Храмі, тож усі претенденти зможуть познайомитись з наявними ларами та сформувати пари. Або зграї. – Уточнив Ештон. – Якщо сила договору дозволить, звичайно. Якщо ні, я подивлюсь, чи можна змінити договори, з дозволу Повелительки, звичайно. Окрім того, можете відвідати мої тренування – поспостерігати.
– За чим? – Не стримався один з Розвідників.
– За життям. Ларів з людьми. Без… Гніту так би мовити. – Вони взагалі не розуміли нічого. Та й тренування з Ештоном їм здавались забавкою – що за хрінь? Їх, розвідників, вчитиме Серце Шазарії, звісно ж з усією повагою до нього… Ештон посміявся про себе. Це так і було написано на їхніх обличчях. Керівник прокашлявся.
– Раніше ми чудово справлялися без лекцій… – Він не розумів для чого марнувати час його підлеглих. Роботи й так чимало. Але не озвучував цього.
– Хм. Сумнівне твердження. – Сказав Ештон. – Він відкрив Ключ. Система швидко дала дані по його запиту. – Лише вісімдесят відсотків договорів переходять межу в три дні. – Керівник не розумів в чому проблема. Це було відчутно.
– Але ж вісімдесят відсотків – хороший показник. Та й з другого разу виходить майже стовідсотково. – Навів аргумент Керівник. Ештон поблажливо йому усміхнувся.
– А що стається з ларами, що не змогли заключити договори? – Запитав спокійно і м’яко Ештон. І перевів погляд на знайомого Розвідника. У нього щось похололо в душі. Оо…. Розумний. Розуміє? Всі мовчали. Не знали.- Припущення?- Звертався він швидше до знайомого, аніж до когось іншого. Він напружено мовчав. Не бажав відповідати. Не хотів озвучувати. – Вони помирають. – Сказав просто Ештон. Ніби зовсім і не це озвучив.- Двадцять відсотків ларів не переживають заключення договору. – Кілька довгих секунд він вичікав. Всі переварювали. Ештон знову перевів погляд на Керівника.
– Не може бути. – Засумнівався він.
Ештон підняв брови:
– Невже Ви не знаєте, що заключення договору небезпечне для приймаючої сторони?
– Так… Але ж Система… Та й дослідження. Таких випадків зараз майже не трапляється! – Не вірив Керівник.
– Серед людей. – Кивнув Ештон. – Та й… Хто ж з людей заключає договір рабства? – Скептично повернув голову набік Ештон, встромивши, наче лід у плоть, свій погляд. – Ніхто ж не ризикує зараз приміряти його на себе. З людей. Звісно ж. – Знову уточнив Ештон. Всі замовчали. Розвідники – не зніжені лялечки. Добре розуміли про що говорив Ештон.
– Та дівчина. Вона вижила. – Сказав Розвідник. Ештон перевів знову погляд на знайомого.
– Не думаєте ж Ви, що Повелителька бігає і рятує кожного лара, що потрапляє під роздачу. – Усміхнувся скептично Ештон. Його аполітична поведінка вводила співрозмовників в ступор. – До того ж хочу аби ви все ж зрозуміли повноту ситуації. – Поглянув Ештон знову на Керівника. – Я наразі повністю впевнений, що смертність можна уникнути майже на стовідсотковому рівні. За умови, якщо хазяїн правильно підбере підхід до приймаючої сторони, це по перше. Якщо лар прийме партнера, це по друге. І якщо змінити договори на щось більш прийнятне, аніж форменне рабство з усіма наслідками, це по третє.
Всі переварювали. Найшвидше доходило до знайомого. Він і видав:
– Хочете сказати, що вина за всі ці смерті лежить на людях? Що ми не правильно з ними поводимось? Чому тоді ніхто раніше про це не казав? Самі лари, наприклад? – Він ставив під сумнів всі твердження. Ештону подобалось це. Розвідники не хотіли брати на себе відповідальність за цей бруд. Зручніше і взагалі не знати. Ештон усміхнувся на цей раз щиро.
– Як думаєш? – Запитав він у малого за спиною. Він розгубився від несподіваної уваги. Але швидко зоорієнтувався. Нахмурився і зосереджено задумався.
– Це… Проти їхньої природи? Вони не перечать вожаку. Приймають свою роль. А якщо зважити, що з договором приналежності у них роль в зграї досить плачевна, вони і рот не відкриють зайвий раз. – Стенув плечима малий. – А до того… Лари ж вперше бачаться з партнерами вже на обряді? Коли що говорити…
– Хм… Молодець. – Похвалив Ештон.- І що думаєш про це?
– Тобто? – Нахмурився він.
– Якийсь висновок від себе. Ти ж спілкувався з багатьма ларами на даний момент. От уяви, що Рікон не вижив. А він швидше за все не зміг би прийняти договір приналежності. Як думаєш, чому, до речі? – Підвищив він складність малому. У того голова закипіла.
– Ну… Не знаю. Він сильний? Гордий і впертий, як скеля. – Почухав він потилицю. – Мабуть йому було б складно прийняти роль омеги. Тобто… це перечило б його інстинктам. Він же був вожаком зграї в Храмі? – Малий був надиво обізнаний.
– Це тобі Рікон сказав? – Здивувався Ештон.
– Ні, Сірін. – Усміхнувся малий. – Рікон швидше б язика собі відгриз, аніж похвалив би себе.
Ештон теж усміхнувся кутиком рота.
– І? Твоя думка? – нагадав Ештон. Малий зітхнув.
– Не знаю я… Я розумію, що вони не безпечні. В тому плані, що фізично дуже сильні. Але… Придивишся до них, і перестаєш бачити разючу відмінність. Вони інакші, це безумовно… Просто. Мені було б складно бачити, як помирає будь хто з них. Так само, якби мені довелось бачити смерть людей. – Стенув він плечима. І Ештон переконався, що всі його зусилля не пройшли намарно. Він таки добився свого.
– Як станеш розвідником, теж візьмеш собі лара? – Запитав Ештон.
– Ну, сподіваюсь зможу двох. – Засміявся малий. Ештон задоволено усміхнувся. Гордість його аж розпирала. Коли він повернувся до співрозмовників знову, то побачив шок. Він і до цього відчував їхню розгубленість і повну відірваність від ситуації. Але тепер після цієї короткої розмови Ештона і його учня, вони просто не розуміли.
– Немає нам про що зараз говорити. – Сказав Ештон. – Ви надто мало знаєте. Вам потрібні лари для роботи. А Ви потрібні ларам для виживання. Це єдина незмінна істинна. А все інше – надолужите, якщо погодитесь на мої умови і погодитесь нести відповідальність за тих, кого берете. А не діяти навмання. – Зітхнув він. – Давно пора. Просто не звертали якось на них увагу раніше. – Розвів він руками.
– Якщо Ви не заперечуєте, я хочу спробувати. – Сказав знайомий. Всі на нього подивились, він звертався до Керівника.
– Так. Думаю, вибору у нас все одно немає. Серце Шазарії так просто тепер ларів нікому не довірить. – Усміхнувся він Ештону. – Але потрібно думати, як це комбінувати з роботою.
– На майбутнє, я б рекомендував комбінувати навчання в Храмі, з навчанням розвідників. В часі, я маю на увазі. Таким чином, ви не втрачатимете час своїх працівників. – Сказав Ештон.
– Так, слушно. – Погодився Керівник. Задумався і запитав: – А наразі… Можливо половина піде на навчання?
– Наразі є п’ять ларів. – Повідомив Ештон. – Пропоную ротацію. Ділитесь на дві групи і по черзі ходите на навчання і берете польві завдання.
– Так у нас і комбінуються відпустки з робочими днями. – Кивнув Керівник. – Якщо Ви не проти. – Звернувся він до підлеглих. Та це не ніжні пелюсточки – не нитимуть, якщо буде більше робочих годин. Всі погодились. І Ештон видихнув з полегшенням. Все буде добре. Крок за кроком.
***
Далі його чекали співбесіди з претендентами у свиту. Ештон уже вивчив їхні справи. І попри величезне бажання об’єднати все в одну зустріч, Ештон виділив час на кожного. І всі ці дев’ятеро хлопців та дівчат по черзі зараз з ним зустрінуться… Ештон зітхнув. Та тепер він розумів, що до чого. Всі вони майбутні розвідники. Всі вони проходять підготовку. Всім їм Система вислала запрошення.
Взагалі то Ештон не надто розумів, чому саме їм. Адже претендентів на вступ до розвідників – прірва. Цікаво було б дізнатися, якими критеріями керувалася Система. Втім уже скоро він все зрозумів. В усіх, як в одному Ештон бачив те саме. Те, що відрізняє їх від решти шазарійців. Ештон раніше думав, що це досвід, здобутий в зовнішньому світі. Та, схоже, це щось інше. Щось… Інакше і темне одночасно. Якесь критичне мислення? Спостережливість? Недовіра, чи швидше… Бажання випробувати, перед тим як довіритись. Здатність сприймати нове? Ештон не міг точно виловити ці якості. Можливо це якась їх сукупність. Можливо… Ще щось інше. Але воно було в цих підлітках, хоч і не таке ясне, як в дорослих розвідниках. Глибоко всередині. І Ештон згоден в них повірити. Мабуть… Колись майбутнє Шазарії буде саме в цих руках.
А зараз. Він повинен зрозуміти. Чи дійсно вони потрібні одне одному. Та мусив визнати – час вдалий. У нього невдовзі зовсім не буде гуртків. І на тренуваннях людей поменшало. У його учнів, майбутніх розвідників, вступ на носі. Та й він сам наловчився вже з ними. Знає що робити, що казати, що розповідати. Може когось з колишніх солдатів в поміч візьме – курс про зовнішній світ розповідати. Того самого Лі. Лари вже навчальну програму склали. Проводитимуть для його майбутніх розвідників навчання по ларам, і для претендентів заодно. А його колишні розвідники- так і вирішили інструктувати пілотаж на додачу до обов’язків Служителів Серця Шазарії (до речі, Ештон таки навчився пілотувати амфібію, на курси більше не ходитиме, хіба аби попілотувати, розважитись. Це виявилось легко, порівняно зі створенняв механіму з енергетичних зв’язків. Йому знадобилось встого три заняття).
Ештон не намагався якимось чином схиляти цих дітей до рішення. Але вони всі, як один прийняли його пропозицію. Хто ще зможе запропонувати більш обширні підготовчі курси? Хоч і ціна висока – служіння не зрозуміло кому (Ештон так і тримав до останнього в секреті своє положення). Та одразу після відкриття інтриги – всі розслаблялись.
Так його свита раптово поповнилась. Але до Лі він все ж сходить. А може і до Картера, хоч він дуже імовірно з нього насміхатиметься.
А попереду ще звіти кілька днів розгрібати…