Наступного ранку Ештон зайшов в Храм. Тепер це місце відчувалося інакше. Тепло. Храм привітався з ним. Ештон готовий був поклястися, що відчув це. Він прослідував в кімнату Сірін. Постукав. Ештон вловив її біохвилі, вона була одна. Відчинила двері.
– Привіт. Як ти? Рікон не тут? – Розпитав Ештон з порогу.
– Я почуваюсь вже добре. А Рікон пішов збиратися на тренування.- відрапортувала мала.
– Можна зайти? – Усміхнувся Ештон.
– А, так, звичайно. – Сірін дала пройти. Вона і справді виглядала добре. Ештон не став навіть перемикатися на сприйняття, він і так відчував, що її енергія виділяється, а біоритм більш – менш нормальний. Але… Сірін нервувалась. По її теперішніх біохвилях зрозуміти щось було важко, але це й так було помітно.
– Якщо хочеш, відкладемо розмову на потім. – Запропонував Ештон. Сірін на нього поглянула, весь її вираз обличчя і поза виражали несподіванку.
– Ні… Все гаразд. – Вона знітилась.
– Та що ти? – Усміхнувся Ештон. Йому дуже захотілось потріпати її за волосся, та він вирішив не торкатися до неї. Вона була зовсім не готова ані говорити з ним, ані бути з ним наодинці, ані бачити в своїй кімнаті. Так, вона ще вчора ридала у нього на руках. Але сьогодні вона майже в нормі. Сьогодні їй не потрібна підтримка. І сьогодні вже Ештон – причина аби вийти з зони комфорту. Сірін не знала що йому відповісти, склала руки перед собою в захисному жесті і просто насторожено дивилася. – Ну, гаразд. Давай зустрінемось після тренування? А краще в обід? Сходимо в кафе, поїмо. І поговоримо. Як тобі варіант? – Сірін останнім часом більше виходила з Храму в супроводі Рікона, але все ж… Можливо, спрацює?
– Гаразд. – Вона що просто з усім погоджуватиметься? З Ріконом було якось простіше. Легше було зрозуміти, коли він не згоден… Ештон зітхнув.
– Тоді я зайду за тобою, гаразд? – Все ж запитав він. Сірін кивнула. І Ештон просто пішов.
***
Сірін була бліда. Сиділа навпроти за столом. І весь її вид говорив, що їй було б комфортніше десь в киплячому казані.
– Сірін, якщо ти не хочеш заключати договір, то просто відмовся. – Ештон намагався знайти з нею спільну мову, але вона мовчки кивала і все, щоб він не казав.
– Я хочу. – Стисла вона губи.
– Зараз ти так кажеш, а потім доведеться руйнувати ще й наш договір? – Ештон дивився на неї строго. Потрібно виводити її з цього стану… Вона знітилась і опустила голову. Ештон зітхнув. І вже м’яко сказав: – Тебе ж ніхто не змушує. Не хочеш – просто відмовся. Нічого страшного.
– Я хочу! – Злякано перегнулась вона через стіл і вчепилася в рукав Ештона. Дивно, що ласкавий тон налякав її більше, аніж строгий. Він дуже хотів її якось заспокоїти, але боявся відштовхнути, тому сидів непорушно. Просто посміхнувся.
– Тоді в чому справа? – Спитав він ласкаво. Сірін завмерла під його поглядом. Закусила губу і сіла на місце.
– Я просто… – Сірін старалась зібратися з думками. Ковтнула. – Страшно. – Ештону стало її шкода.
– Чого ти боїшся? – Поблажливо усміхнувся він. Сірін мовчки стиснула губи і опустила очі. – Давай так. Чому ти погодилась?
– Ну… – Вона загнано дивилась на нього з-під лоба. Ештон дуже хотів просто встати і піти. От все в ній говорило, що не хоче вона зараз бути тут з ним. Ну, от що це таке?.. Якби він не розумів ситуації, так би і зробив.
– Ну? – Підбадьорливо підштовхнув її Ештон.
– Рікон з Вами. – Вона очікуюче подивилась на Ештона. Він кивнув.
– Ви пара, ти хочеш бути з ним. А якщо вийде, аби ви були в одній зграї, так і взагалі чудово, правильно?
– Так. – Кивнула Сірін. От і весь діалог.
– Так чому страшно? Будеш з Ріконом в одній зграї. Будете парою. Все буде добре. – Сірін на нього подивилася. Просто в очі. Чесне слово, не вміють чоловіки так дивитися. Вона дивилась… І бачила, здавалось, Ештона наскрізь. Раптом щось вирішила для себе, зібралася з духом і випалила:
– Те що Рікону з Вами добре, не значить, що і мені буде. Він заключив Клятву Вірності. А… я?- Поглянула вона в очі, невпевнено, але з такою відвертістю, ніби стояла пепед ним гола. Хоча, мабуть відкритися людині для лара це щось рівнозначне. Рікон поводився спокійніше… Достойніше? Але це ж не значить, що всі лари такі.
– А ти? Який договір ти хочеш? – Запитав Ештон.
– Я? Хочу? – Здивувалась Сірін.
– Так. Який ти хочеш? – Кивнув він. Сірін нахмурилась.
– Це не я маю вибарати, а Ви. – Надулась вона і схрестила Безапеляційно руки під грудьми. Ештон засміявся з такої реакції.
– Але ж Рікон сам запропонував той вид договору, що ми уклали. Що тобі заважає вибрати? – Усміхався на всі тридцять два Ештон. Він радів, що нарешті Сірін ожила і тепер нагадує саму себе.
– Ну… – Задумалась вона. Зітхнула і кивнула головою, приймаючи правоту Ештона. – Я не знаю. Шлюбний договір не підходить ні мені, ні Вам. Договір приналежності… Не хотілось би. А Клятву Вірності…
– Давай її. Будете з Ріконом на рівних. Чим погано? – Запропонував Ештон. Сірін поглянула на нього напружено і скрушно похитала головою, відмовляючись.
– Я не достойна. Я не повинна оскверняти цю Клятву… Її мають право заключати лише найсильніші. – Вона була переконлива. Ештон прийняв її точку зору.
– Гаразд. А які ще є договори? – Запитав Ештон. Сірін на нього здивовано подивилась.
– Немає інших. – Відповіла вона.
– Значить, давай створимо його.- Кивнув Ештон. Його вираз обличчя і біоритм були такими, ніби і не запропонував він нічого особливого. Але Сірін впала в ступор на мить.
– Це як? – Відмерла вона.
– Ну, укладемо власні умови, назвемо якось, як нам буде підходити. Проконсультуємось на рахунок обряду. І укладемо його. У нас з тобою на це три тижні є. – Розписав Ештон їй план. Вона на нього дивилася наче на божевільного і разом з тим на геніального. З повагою, але недовірою. Жінка.
– Давайте спробуємо. – Сказала вона. Ештон усміхнувся їй.
***
Як не дивно, але всі лари його прийняли. От він прийшов і сказав: “Робимо новий договір”, і всі погодились. А от як його робити – питання інше. Самі лари цими технологіями не володіли. Хоча питання, чому його прийняли, як начальника так от просто, теж було цікавим.
І от прийшла черга розплутувати всі клубки. Знайомий похмурий лар привів його в якусь непримітну кімнатку. І став мовчки поруч. Ештон покосився.
– І? – Запитав він. Лар на нього подивився. Говорити – це явно було не про нього. Він зітхнув і обвів рукою порожню кімнатку.
– Тут закладені механізми Храму. Це все, що я знаю.
Ештон дивився на нього. Лар якось не затишно переступив з ноги на ногу.
– Ми стільки раз бачились, що дивно бути й досі незнайомими. Я Ештон, якщо раптом Ви не знаєте. А мені як звертатися до Вас? – Реально…
– Я Лагор. Лар Повелительки. – Реально? Ні, ну реально? Ештон здивувався.
– То… Ми ніби як… Майже сім’я? – Заключив Ештон. Лагор на нього дивився певний час, а потім оскалився насмішливо і похитав головою.
– Звіть, якщо буду потрібен. – Сказав він і залишив Ештона.
Ештон обвів поглядом все ще порожню кімнату. Тут було сухо, на відміну від решти Храму. Він сковзнув у сприйняття. Мама рідна! На стінах, на підлозі, в повітрі, всюди – були договори. Їх доречно так називати, якщо це договір з будівлею? Як у цьому всьому розібратися? Три тижні? Та на це роки потрібні. Ештон задумався. Логічно було б попросити допомоги у Мерін… Але спершу потрібно спробувати розібратися самому. Ештон тяжко зітхнув. Сів в вільне від договорів коло посеред кімнати. І… Медитація, звісно ж.