Ештон вирішив, що найгірше, що він повинен зробити, для того, щоб потрапити у зовнішній світ - це укласти договір з обертнем. Тому з цього він і вирішив почати. Зрештою, якщо він не укладе цей договір, то і з розвідкою не потрібно буде спілкуватись. Як виявилось, всі лари проживають у Храмі Місяця. І вони СПРАВДІ не багаточисельні. Окрім того, через специфіку свого виду, у Храмі практично проживають лише діти і їхні вихователі. Ештон категорично відмовився від аудієнції з запропонованим Системою і вихователями ларом (якого для нього вже підібрали!) і вирішив піти в храм особисто для того, аби побачити все своїми очима і зрозуміти все самотужки.
Ззовні храм відрізнявся від будівель Шазарії. Він нагадував круглу башту, навколо якої намотувався величезний паркан, на горі якого, в свою чергу, були сходи. Через це, з кожним новим витком, башта звужувалась доверху. Над сходинками «паркану» були малесенькі віконечка. Власне, це все що можна було сказати. Ештон тяжко зітхнув. Щось йому не хотілося сюди йти. Але мотивація була ще та…
Він підійшов до дверей (звичайні такі двері в башті) і зайшов в середину.
Ештон вступив у калюжу. Здивовано поглянув вниз - вся підлога була залита тонким шаром води(сантиметр, не більше). Поглянув вгору: наскрізь башта була порожня зсередини, приміщення розміщувались по колу в «стінах» і зсередини обрамлялися балконами. Стелі не було, але Ештон бачив лише джерело світла, що линуло десь згори. Взагалі башта була досить тьмяно освітлена. Більше розгледіти не вдалось. З якогось балкону перед ним приземлився чоловік (НЕ розбризкавши воду у всі боки). Він був босий з голим торсом і з зібраним у високий хвіст волоссям.
- Чим завдячую візитом? - Запитав похмуро обертень.
- Доброго дня. - Привітався все ж Ештон. - Я - мабуть не слід приховувати? - Фаворит. В мої обов’язки входить зв’язати себе з перевертнем. Тому я прийшов про все довідатись.
- Лари. - Спохмурнів ще більше чоловік і склав перед собою руки під грудьми. Ясно! Помилку Ештон збагнув.
- Прошу пробачення. З ларом. - Виправився Ештон.
- Чому не зустрілися з кандитатом, а прийшли сюди? - Похмуро продовжував задавати питання ЛАР. Лар - про перевертнів забути.
- Тому що я сумніваюся, чи взагалі готовий до подібного. - Вирішив не лукавити Ештон.
- Хм. Йдіть за мною. - Сказав лар і стривнув десь на третій поверх, підтягнувся і заліз на балкон. Йдіть. Супер. Де тут сходи?
Поки Ештон відшукав сходи і наздогнав лара, він встиг обговорити все з якимось старшим ларом.
- М. То ви Фаворит? - схоже вони не вітаються зовсім.
- Доброго дня. Так. - Не нехтувати ж ввічливістю все таки?
- Слідуйте за мною. - Знову? Ештон вже приготувався запам’ятовувати куди стрибне цей лар, і бігти до сходів. Але він все ж пішов по людськи(тепер цей вислів заграв новими барвами) - сходами. Йшли мовчки.
Тоді звернули на один з балконів і зайшли в двері. Там на стодах, на стільчиках сиділи молоді люди (підлітками їх язик не повертається назвати). Типовий такий навчальний клас. З партами і дошкою, вікном. Учні в розвалочку сидять на перерві, спілкуються. Але тихо. Тільки підлога залита водою, учні босі, хлопці з голим торсом, а дівчата в аналогічних бриджах, як і хлопці, але, слава Богу, в топах. Усі з довжелезним розпущеним волоссям - по пояс, або довше. Всього вісім - двоє дівчат, шість хлопців.
- Це кандидати на договір. Всі інші ще не доросли, або вже заключили договір. - Сказав старший лар і став в стороні. Вони дивилися на нього… з сумом. Неприязно. Мовчки. Ештон теж стояв і мовчав. Він взагалі не розумів з чого почати.
- Чому Ви прийшли сюди? - запитав чорноволосий.
- Я повинен заключити договір з ларом. Тому прийшов про все дізнатися.
- Є бібліотеки, консультанти і Система. - аргументував свій сумнів, не міняючись в лиці. Він розлаблено стояв, спершись об стіл.
- Це не те саме, що побачити все власними очима. - заперечив Ештон. Пацан хмикнув і відвернувся. Втім, вже за мить знову уважно роздивлявся Ештона.
- Чому Ви повинні заключити договір? Це потрібно для роботи? - Запитала дівчина з смоляним волоссям. Вона сиділа за партою боком.
- У мене планується поїздка у зовнішній світ. Відпускають лише у супроводі лара. - Відповів Ештон.
- Це важлива поїздка? - Запитав русоволосий хлопець. Він стояв зліва не спираючись ні на що. І Ештон нарешті зрозумів. Один з них заключить з ним договір. Їм страшно потрапити в погані руки. Вони хочуть знати, як їхнім життям будуть розпоряджатися. Ештон не відчував огиди, жалю або ще чогось, що мало б з’явитися. Він просто дивився на цих… молодих людей, на дітей, практично. Вони були відважними. Спокійними і зібраними. Вони вирішували свою долю. У Ештона з’явилася повага до них.
- Так. Не настільки, аби від цього залежало чиєсь життя, але важлива. - Всі мовчки на нього дивились. Ештон зрозумів, що інформації мало. Він зітхнув. - Я військовополонений. Потрапив сюди разом з своїми товаришами. В одного з них залишилась ззовні сім’я. Їм дозволили переїхати в Шазарію. І я повинен з’їздити до них. Не знаю, чи поїдуть вони зі мною… Але я повинен спробувати.
- Чому б тоді не поїхати Вашому товаришу? - Запитав хлопець в кутку. Всі розмовляли тихо. Беземоційно.
- Поїхати дозволили мені. - Просто відповів він.
- А що потім? - Запитав рудий з локонами.
- Не знаю. Очевидно, продовжуватиму жити. Я Наставник. Займатимусь і далі з тими, хто цього потребуватиме, тренуватиму дітей. Будуватиму стосунки з рідними. - Стенув плечима Ештон. Всі замовчали. Питань не було. Ештон обдумав мить і вирішив, що і він теж має право на запитання. - Чому всюди вода? - Всі на нього дивились якусь мить.
- У нас не стабільні хвилі. Це дозволяє настроїтись. - Відповів русоволосий. Ештон поглянув на нього уважніше. Тоді настроїв внутрішній зір. У воді м’яко розходились біохвилі, джерелом був стержень у стіні. Очевидно такі пронизують усю башту. Від ларів теж відходили біохвилі. У кожного різні і нерівномірні. Потоки енергії теж були - дуже інтенсивні, але не такі як у людей. Вони нагадували маленькі вибухи по всьому тілу. Наче на поверхні Сонця. Ештон поглянув на дорослого лара його хвилі були стабільні, але значно частіші аніж у людей, енергія відходила рівномірно від усього тіла, надто плавно. Швидше за все він це контролює. Ештон закрив очі і перестроївся на нормальне сприйняття.
За ним всі спостерігали.
- Який договір Вам потрібно заключати? - Запитав Ештон.
- Зазвичай заключаємо договір приналежності. - Відповів той же лар. Ештон скривився.
- А можна якийсь інший? - Запитав він.
- Можна шлюбний. - Відповіла шатенка.
- Ні, такий теж не вийде. - Усміхнувся Ештон. - Вже маю кохану.
- Існує ще Клятва. - Сказав русявий.- Якщо погодитесь, присягну Вам.
- Не роби цього! Скільки йому? Двадцять п’ять? Тридцять? - Зіскочила на рівні ноги брюнетка.
- Я краще проживу коротке життя з кимось достойним, аніж довше на два десятка не зрозуміло з ким, Сірін! - Відповів русоволосий. А у них інші звичаї. І що там з волею? У цього воля є і досить виражена. Ештон поки не розумів.
- З цим проблем немає. - Сказав Ештон. - Я маю власний договір і проживу довше, аніж більшість людей. - До речі, так. Деякі інші люди теж мають синтетичні договори, що подовжують їхнє життя, чому їм не укласти договір з ларом? Хоча… Їх же не багато, так? Є жорсткі обмеження, що стосуються синтетичних договорів. А, значить, дуже імовірно, що всі люди з договорами уже «зайняті».
- З твоїми показниками ти зміг би стати ларом Фаворита! Для чого тобі це? - Не здавалася шатенка. - Я сама стану твоїм ларом! - Вже звертаючись до Ештона на підвищених тонах. - Не забирай у нього цей шанс! Я теж дуже сильна!
- Припини. - Русоволосий говорив спокійно і впевнено. Ештон не встиг вклинитися в розмову. - Немає значення скільки проживе Фаворит. Я не хочу провести ціле життя, приносячи чай і застібаючи ґудзики високомірному обранцю Повелительки. Краще вже тренуватиму дітей з цим хлопцем.- У Ештона це викликало посмішку, але він уже не мав бажання втручатись. Весело виходило.
- Не говори дурниць! - Взвилася шатенка. Сірін, здається? - Повелителька не обрала б кого завгодно!
- У Повелительки власні критерії для вибору фаворитів. - заперечив русоволосий. - І якщо ти так віриш у цей вибір, можливо це тобі варто стати його ларом? Ти ж друга по силі після мене. Берегтимеш його від міфічної загрози. В чому проблема?
- Рікон! Чому ти так вперто намірений згубити власне життя!? - З кожною фразою її тон все підвищувався, вона злилася.
- Я так не вважаю. - Продовжував він спокійний діалог. Цікаво вони разом? Схожі на парочку.
- Грррр!!! - Шатенка стисла кулаки і безсило заричала на нього. А потім вперлася на нього поглядом з безсилою люттю. Він спокійно дивився на неї скоса. З якоюсь тихою рішучістю. Ештон силою волі задавив свою веселу посмішку і покахикав аби привернути увагу.
- Ну, власне, це теж не проблема. Я і є Фаворит. - Але Ештон все таки не стримав посмішки, яка полізла на обличчя. Чорт, ну смішно ж чути про себе такі коментарі! Русоволосий перевів на нього погляд, а потім тихо іронічно розсміявся, притуливши долоню до чола.
- Схоже мені від своєї долі не втекти. - Сказав він. А потім підійшов до Ештона на відстань двох кроків. - Я Рікон. Будьмо знайомі, Фаворит.
- Ештон. - Усміхнувся набік він.
- Хм. Ззовні люди якісь притомніші.- Зауважив Рікон. Ештон на це посміявся.
- Не сказав би. Ми всі однакові по своїй суті. Просто традиції різні.
- Всі люли різні. - Заперечив Рікон. Він дивився прямо в очі. - У тебе, наприклад, прекрасний біоритм. І велика енергоємність. Й воля просто шалена. З тобою будь хто інший був би наче в тисках. Обирай мене, Ештон. Я сильний.
Ештон здивовано на нього дивився. Дивне було відчуття. Не почувався Ештон рабовласником або що(хоча звідки йому знати, як почуваються рабовласники?). Він уже не знав, що казати, що робити, і що правильно взагалі.
- Я, якщо чесно, коли йшов сюди й зовсім не знав, чи заключатиму з кимось якісь договори… - Висловив Ештон свою тривогу.
- Чому сумніваєшся? - Запитав Рікон. Легко якось з ними. Прямолінійні до неможливості. І що на це відповісти?
- Ну… У нас в світі рабовласництво засуджується. А це все надто вже на це схоже.
- М. І що сумніви на цей рахунок все ще залишились? Ти ж солдат. Корився ж наказам? Чим це відрізняється від нашого становища? - Рікон був на диво розсудливим.
- Тим що це не на все життя? Що волю солдат ніхто не придушує? Тим що життя командира не пов’язане з життям солдат? - Навів Ештон аргументи.
- Словом, ти боїшся брати відповідальність за чуже життя. - Ештон здивувався з постановки питання. Якраз цим він на службі займався, це не в новинку. Та й питання ж не в цьому! А в свободі вибору… Яку Рікон має і сам його вибрав… Чорт! Ештон зітхнув.
- Окей. Розкажи про цей договір, про Клятву.
- Хіба ти не знаєш? У людській історії багато подібного. Клятва Вірності. Я став би твоєю зброєю в такому випадку. Якби ти дозволив, зміг би навіть продовжити свій рід, мати сім’ю. - Ештона покоробило. Але він взяв себе в руки.
- Мені потрібно подумати. - Сказав він.
- Про що тут думати? - Підняв брови Рікон. - Повний місяць за п’ять днів. Заключимо договір, три дні на адаптацію і поїдемо у твою поїздку.
- А у тебе все просто, як я бачу. Довірити своє життя комусь - що там думати? Так? - Ештон подивився чіпко йому в очі. І тон сам собою став холодним. - Я знаю, що таке смерть, я віддавав накази і їм слідував. І я знаю що таке нести за це відповідальність. А ти знаєш? Розумієш в повній мірі на що погоджуєшся?
- Я не був у бою, це правда. Але я знаю що таке смерть. Лари далеко не завжди доживають до віку, що дозволяє укласти договір. І я прекрасно знаю, що мене чекає, якщо я його не укладу. Деякі лари просто не прокидаються. Тиха смерть. Просто мрія. Мені на таке щастя надіятись не варто. Я згорю заживо. Ти ж бачив мою енергію, так? Так що вибирати доводиться не між тим коритися чи ні, а між тим кому коритися. Я вибрав. Своїм чуттям я довіряю. Що тут ще думати?
Ні, не просто. Їм не просто. І вибір не легкий. Просто лари керуються у виборі не так логіці і фактам, як інстинктам. Хоча, вони дуже навіть розумні. Рікон, так точно. І побачивши свій шанс на те, що у його розумінні перспективне чи прийнятне, Рікон вхопився за цей шанс. Що ж до Ештона? От чому він повинен брати за чуже життя відповідальність знову і знову? А? Та що тут думати? Обрав не просто жінку. Обрав королеву. Знав же, що наслідки будуть. Все одно йшов за покликом серця. Так чим же Рікон так сильно відрізняється від нього самого? Окей. Прийшла його черга віддавати борг кармі. Ештон простягнув йому руку для рукопожаття.
- Окей. Думаю ми підійдемо один одному. - Рікон подивився на руку і простягнув її так само. Ештон зловив її і потиснув. Рікон повернув голову на бік і з інтересом поглянув на рукопожаття. І явно мав коментарі з цього приводу. Але втримав їх при собі. Натомість відповів.
- Так, ми підходимо один одному.
- Що ж. Я тоді піду. До скорої зустрічі, Рікон. - Сказав Ештон. - Бувайте. - Підняв він руку у прощанні. Йому ніхто не відповів, проводячи його поглядом. Цікаві вони.
- Я проведу до виходу. - Сказав дорослий лар.
І мовчки провів до виходу, на прощання теж не відповів нічого. Коли нарешті Ештон опинився за дверима Храму, він спробував осмислити цей візит. Та нічого на думку не спадало. Очевидно, це треба просто прийняти. Як ще один аспект нового життя.
***
Далі розвідка. Ештон попросив Залізну Леді назначити йому зустріч. Вже за годину він був відділі Розвідки. Його зустрів якийсь чоловік.
- Вітаю. Я Розпорядник.- Поклонився він. - Прошу йдіть за мною, я Вас проведу.
- Доброго дня. - Ештон почувався якимсь втомленим. - Так, дякую.
Ештона завели у маленький кабінетик.
- Чим завдячую візитом? - Запитав Розпорядник.
- Мені потрібно поїхати у зовнішній світ. - Ештон без зайвих уточнюючих запитань виклав суть питання. Пояснив деталі. Назвав імена, місцезнаходження сім’ї Лі та дружини Тейлора. Розповів за умови, поставлені Повелителькою. І за лара. Одним словом все, що стосується поїздки.
- Отже, Ви хотіли б навчитися керувати транспортером, чи бажаєте все ж скористатися послугами пілота? - Уточнив Розпорядник.
- Я хотів би навчитися. Але після поїздки. На це, я впевнений, потрібен час. А я б не хотів затягувати все ще більше. Тому, був би вдячний, якби мене довезли б. Іще. Чи можу я взяти з собою Служительку з своєї свити?
- Так, звичайно ми надамо Вам пілота. І супровід Ви можете брати який завгодно, тільки попередьте про кількість пасажирів заздалегідь. У нас є транспортери різної пасажиромісткості.
- Розумію, я надам повну інформацію завтра. - Вів діалог Ештон. Йому подобалась ця конструктивна розмова. Нарешті він може емоційно відпочити. Розпорядник теж емоційно у розмову не включався.
- А щодо пристроїв - не хвилюйтеся, ми все владнаємо. Але добу перед поїздкою Вам і всім Вашим супроводжуючим доведеться провести в ізоляторі. За речі не хвилюйтеся. Для Вас підготують адаптований до зовнішнього світу одяг і все необхідне.
- Дякую. Це буде доречно. - Усміхнувся Ештон. Вже діло хилилося до вечора. І він був вимотаний просто.
- Що ж ми все узгодили. Не затримуватиму Вас більше. - Очевидно зрозумів стан Ештона Розпорядник. І провів його до виходу.
- Дякую за допомогу.
- Для мене честь бути Вам корисним. І тепер, після особистого знайомства з Вами, я впевнений, що Ви внесете в Шазарію багато нового.
- Сподіваюсь це піде на користь. - Усміхнувся Ештон.
- Безсумнівно. До зустрічі. - Поклонився він.
- До зустрічі.