Зранку авантюра з сніданком пройшла на ура. На розчарування Ештона - Мерін спить у халатах, що мало відрізняються від її щоденного кокона.
Але ранок був милим. Мерін залицяння сподобались. І він отримав в нагороду поцілунок й щасливий помчав на тренування.
Зранку він побачив осторонь від своїх учнів хлопця.
- Здрастуйте. - Привітався він.
- Здрастуй. А ти що тренуватимешся у цьому? - Ештон підняв брови. Пацан був у якомусь доісторичному пальті. До речі, Ештону сподобався стиль. Він взяв собі на замітку.
- Мені не казали, що буде тренування! Вибачте! - Пацан явно запанікував. І явно не був в курсі, що відбувається. З Архітектора стане зробити йому сюрприз. Ештон порадів. Влаштує йому вихор подій. Нехай звикає. Затиснутий він якийсь. Воно і ясно - втратив батька, та й мабуть він для нього був дуже близьким, раз хотів піти по його стопам. Рідна людина не тільки по крові, а й по духу… Ештон знав що таке втрачати. Пацану потрібно рухатись далі. От Ештон і влаштує йому рух. Це він може. Це він вміє.
Він підійшов до пацана і по хазяйськи бухнув на нього долоні й кілька разів хлопнув-прибив з силою. Оцінив таким чином розміри приблизно.
- Барабани! - учень прибіг.
- Привіт, Наставник. А це що новенький?
- Дуже імовірно. Зараз переодягатимемось, позич йому свій запасний костюм. А до-речі. Пацани! - Хлопці позбігалися. - На цьому тижні замість екскурсії ідемо мірятись до мого кореша. Будуть Вам спортивні костюми. - і Вже звертаючись до новенького. - Екскурсія в четвер. Так що маєш час вирішити, приєднаєшся до нас чи ні. Якщо так, то після тренування будь готовий йти мірятись. А тепер всі в роздягалку!
Ештон не жалкував ні хлопців, ні себе. Він відчував, що сили повернулись. Мунлайт раділа. Та й він сам ненавидить почуватись розвалюхою.
Напотівшись вдосталь, всі переодягнулись і почали розходитись, хто куди. А Пацан не знав, що робити і куди йти, хоч на тренуванні він почувався вільно.
- Так, - Сказав Ештон. - А ти підеш зі мною. Поговорити треба. - І вже голосно до всіх.- До завтра, пацани!
- До завтра, Наставник! - Нескладним хором проволали пацани, хто звідки.
Новенький офігівав з того, що відбувається, але покірно пішов за Ештоном. «Так куди його вести? В те кафе поведу, що з клумбою в формі купола. Класне тихе місце. Що треба.» - думав Ештон. Йшли мовчки. Ештон обмірковував. Хлопець хоч і в відносній формі, але програє і йому, і, навіть, пацанам. Він тупо не підготовлений. Хм. Дивно.
Він обернувся на хлопця. Він тримався молодцем. Тобто Мунлайт чітко відчувала, що він розгублений, навіть наляканий трохи, злий від цього. Але ззовні - він тримався чудово. Ештон усміхнувся. Йому й справді личить його вибір(а от скніти в Служителях йому не варто). Він ще малий, але явно вродливий, складний. З відчуттям стилю і такту. І видно, що розумний. Замкнутий і відсторонений, але чутливий до зовнішнього світу. Мерін його теж так наскрізь бачить? Господи, Ештон сподівався, що він виглядає достойно…
Так вони і дійшли до потрібного місця. Зробили замовлення. Й Ештон почав розмову:
- То ти не потрапив до розвідки? Можеш показати мені свої результати і мінімальні показники для вступу? - Пацан здивувався, але не показав цього мімікою.
- Так, без проблем. - За кілька хвилин в Системі він знайшов все потрібне. І скинув Ештону на Ключ.
- То ти умудрився здати всю теорію і завалив нормативи? Пф. Та вони смішні. Здати не проблема, тільки ж тренуватись треба. Цікаві предмети в тебе для здачі. Знання зовнішнього світу, адаптація технологій, орієнтація в інформаційному просторі… Хах… Цікаво. Слухай, а ти в курсі хто я?
- Ні, я не знаю цього. - Похмуро сказав хлопець. - Мене Архітектор змусив прийти сюди. Він нічого не пояснив.
- М. Ясно. Я полонений солдат. Був раніше. І без проблем зможу і натягати тебе до потрібних норм, і з цією твоєю абракадаброю для знань зовнішнього світу допомогти можу без проблем.
- Ммм… І що ж колишньому солдату треба від такого як я? - З підозрою сказав малий. І Ештон з гордістю здивувався. Перший Шазарієць, який висловив до нього підозру. І, чорт! Як же круто. Ештон задоволено посміхнувся. Він з шкури вилізе, щоб малий не застряг безвилазно в служителях.
- Тут така справа. Мені Архітектор розповів, що ти збираєшся йти у наложники, а потім по кар’єрній драбинці в служителі. Маю пропозицію. Мені потрібні служителі для забезпечення базових потреб та комфорту. Ти мені служиш 25 годин на тиждень. Тобі це діло зараховується, як бали соціального життя, чи як тут у Вас. А я тебе готую до вступу у розвідники. Що скажеш? - Хлопець набурмосився і задумався. Ештон аж відчув, як у нього колесики в голові закрутилися. В прямому розумінні відчув - хвилі роздумів, дивне відчуття. Ештон не скоро звикне до цього світу енергії.
- І скільки я так повинен Вам служити? - висмикнув хлопець Ештона з його нових відчуттів.
- Хм. - Ештон злорадно усміхнувся, як містер Зло. - Доки не вступиш на навчання до розвідників. От тобі й подвійний стимул буде. - Хлопець здивувався. Але раптом його переповнила рішучість.
- Згоден.
- От і прекрасно. Пішли я тебе познайомлю з Старшим Служителем Гарему.
- То я тепер буду Служителем Гарему?
- Ні. Я тебе приймаю в свою свиту. Я Фаворит. Тобто ти будеш Служителем Фаворита. - У малого очі округлились. Він хотів вскочити на ноги і кланятись, Ештон по виразу обличчя зрозумів. Тому він швидко перехопив його за плечі (добре, що столики маленькі) і бухнув назад у стілець з висоти кількох сантиметрів, на які вже встиг вскочити пацан. - Але для тебе я в першу чергу Наставник. Не забувай про свою ціль і чому ти на це погодився. - Пригрозив йому пальцем Ештон. Малий нервовов хіхікнув.
- Не буває, щоб так щастило. - Тихо сказав він.
- Ти потрібен мені, а я тобі. От і все.- Сказав Ештон.
***
Щойно Ештон відвів малого до Акіла, виявилось, що у нього ще три аудієнції. З Залізною Леді й Дівчиною Характерницею від Архітектора, а також ще хтось по заявці. Але Акіл всіх згрупував на один часовий проміжок і назначив зустрічі в тому ж кафе (на прохання Ештона).
Залізна Леді виявилась справді старшою жінкою(хоч вона виглядала на 45, їй було уже 60. Шазарійські технології в дії). Маленька, худенька, не надто вродлива, але надзвичайно доглянута і акуратна. Сувора, але тактовна. Згідно її рекомендацій - вона була працелюбна. Й мала досвід організації людей. Вона розповіла йому, що вже втомилася від дітей і своєї професії. Її втомила постійна зміна облич. Вона пояснила, що в силу віку хоче душевного спокою й більшої стабільності. А ще вона хоче жити поруч з роботою. І по мінімуму їздити в інші міста. Вона не любить подорожі. І хоче мати не багато начальників. Ештон обдумав її слова. Але відчував, що вона йому не просто підходить, а дуже допоможе. Її влаштувала роль служительки і вони укалали договір між собою на взаємовигідних умовах. Тепер вона і Ванесса будуть на рівних керувати свитою, і з плеч Акіла, нарешті, спаде роль його секретарки.
І Хоч Ванесса й боїться відповідальності, та Ештон надав їй статус Старшої Служительки Фаворита(і з нетерпінням чекав, що вона йому на це скаже), такий же як і Залізній Леді. І залишився задоволений своїми рішеннями.
Що ж до дівчини Характерниці, вона виявилась приємною дівчиною і нагадувала хіпі. І являла собою щось типу опозиції поглядів. В суміш з юнацьким максималізмом це з’єднувалось у якусь гримучу суміш. От тільки вона не знала з ким їй боротись, як, і за що. Ештон же прикинув, що їй потрібно, та не знав, як це дати. Їй потрібно подивитись на зовнішній світ. Порівняти культуру, познайомитись з різними людьми. І приймати участь у формуванні культури і суспільства тут, вдома. Та він дасть усе це їй. Просто потрібен час. Дивно, та вона повірила йому.
- Погоджуюсь за однієї умови.
- За якої? - Ештон відчував, що це щось важливе.
- Коли настане час, Ви відпустите мене, але не раніше. Я надто експресійна і хаотична. Якщо Вам підходить така Служителька, я б залюбки спробувала.
І Ештон погодився. Як виявилось, вона дуже розумна. І змогла пройти курс історії, культури, етнографії Шазарії і Зовнішнього Світу одночасно(тобто шість курсів). Але не хоче працювати в бібліотеці, вчителем, і взагалі не може себе знайти. Їй потрібно побачити те, що вона вивчала так багато. І Ештон дав собі слово - вона побачить, та й він сам буде для неї об’єктом дослідження.
Вони залишились задоволені один одним.
***
Третє знайомство було найдивнішим і найсумнішим за останній час.
До столу підійшла темноока дівчина. Ештон знав цей пустий погляд - людина, що втратила тягу до життя. Душевна рана, яку не вилікують жодні технології. У Ештона був піднесений настрій, та побачивши цю жінку, всі емоції швидко втихомирились і Ештон налаштувався на нову співрозмовницю.
- Здрастуйте. - Привіталася вона тихо.
- Здрастуйте, сідайте, будь ласка. - Жінка сіла і без інтересу поглянула на нього. Ештон вже звик, що Шазарійці самі все викладають, тож здивувався з її мовчання. Та подив був…тихим.
- Що Вас до мене привело? - Запитав Ештон.
- Система. - Байдуже відповіла вона. - Мені потрібно відпрацювати 25 годин на тиждень, а заявок немає уже давно.
- Чому? - Запитав він.
- Мабуть, тому що мене ніхто не хоче бачити поруч з собою.
- Чому Ви так думаєте? - Ештон запитував беземоційно й спокійно.
- Тому що в мене найнижчі, мабуть, рекомендації в Шазарії.
- Чому ж вони настільки низькі? - Жінка роздратовано поглянула на нього і зітхнула.
- Очевидно, тому що я не хочу працювати.
- Чому ж Ви не хочете? - Жінка спохмурніла.
- Вам потрібен працівник чи ні? - Ештон похмуро їй посміхнувся. Встав і галантно подав їй руку. Жінка поглянула йому в очі, потім перевела погляд на руку, і якось зовсім невпевнено вклала туди долоню.
- Ходімо прогуляємось, раз Ви вже прийшли. - Й вміло переклав її долоню собі під руку. Жінка насторожено дивилась на нього, але як і всі Шазарійці не знала як поводитись у відповідь на наглість. Ештон просто блиснув на неї очима і повів у напрямку однієї тихої вулички в сусідньому містечку(де був Реабілітаційний центр), на яку наткнувся. Там було гарно. Плющ був висаджений так, що обплів усі будівлі. Ештону там подобалось більше ніж в оранжереях, і навіть більше, ніж в ботанічному саду. Він хотів зводити туди Мерін. Але, ось веде не знайому жінку.
Вони йшли мовчки, жінка повисла на його руці та йшла, змирившись. Ештон був певен, вона пішла б туди, куди повели б. Він знав чого вона хоче - смерті. Він знав цей погляд надто добре. Погляд, що не бачить життя, погляд, що шукає вихід із світу, котрому вже не належить. От тільки з технологіями Шазарії це не так просто. Вона ніби в пастці. Та він не готовий був допомогти їй з цим. Він був готовий лише змінити її бажання. Не важливо які причини привели її до цього. Важливий шлях, яким вона покине свій відчай.
- Мені не потрібен працівник. - Сказав Ештон.
- Тоді для чого ж Ви створили заявку? - спокійно безмятежно спитала жінка. Ештон відчував, що їй подобається тут. Вона почувається умиротворено. І ворожість по відношенню до нього розчинилась у байдужості.
- Я змушений був. Я Фаворит. І статус зобов’язує мене мати свиту. - Відповів чесно Ештон.
- Чому б Вам тоді не взяти Служителів у свою свиту? Вони були б щасливі служити Вам.
- Не мені, а Фавориту. - Ештон поглянув на жінку. Вона його зрозуміла.
- Я Вам не підходжу. Це якась помилка. - Сказала жінка. Зітхнула.
- Я так не думаю. - Сказав Ештон.
- Чому? - Сказала вона і іронічно посміхнулась.
- Я дуже не хотів аби мені служили. Не хотів навколо себе метушні. Не хотів… Хм… Якби Вам сказати. Я завжди сам себе обслуговував. І допомагав іншим. І абсолютно не хотів приймати те, що тепер мене обслуговуватиме величезна купа людей. Я не вважав, що заслужив це. Адже все, що я зробив - це покохав жінку. За це велика шана на моїй батьківщині не належить. Я не хотів використовувати свій статус для свого комфорту, тому що я відчував себе огидно через це. Я хотів кохати цю жінку просто заради неї самої. Не хотів, аби мої стосунки давали мені якісь привілегії. Не хотів, щоб хоч хтось міг запідозрити мене у нещирості по відношенні до неї. Та я дещо зрозумів.
- І що ж? - жінка слухала. І Ештон усміхнувся їй.
- Я зможу принести користь тим людям, що служитимуть мені. І нехай це вони працюватимуть заради мого комфорту, та я зможу їм дати набагато більше. Я завжди жив так. І тепер бачу - в моєму житті нічого не зміниться. Зміняться лише методи. - Ештон зробив паузу. - Служіть мені. Тільки пообіцяйте, що вкладете у це всі свої старання. Допоможіть мені допомогти іншим. - «а я допоможу Вам»- подумки додав Ештон. Все ж жити заради інших не найгірший варіант.
Жінка дивилась на нього уважно. А потім печально усміхнулась, опустила голову і сказала:
- Звучить не погано.