Ввечері в кімнату постукали.
- Якщо це знову хтось із служителів, я їх вб’ю. Я серйозно. - Пробурчав Ештон з ліжка.
- Не хвилюйся я відчиню. - Ванесса встала. І Ештон черговий раз порадів, що вона все ж залишилась. І йому зараз не потрібно рухатись.
Але коли Ванесса відчинила двері послідувала коротка мовчанка, а за нею знайомий голос:
- Прошу пробачення, що без запрошення, можна зайти? - Мерін? Ештон підірвався на ліжку, що правда одразу опісля згадав, що все тіло ломить.
- Звичайно, заходьте. - усміхнувся привітно Ештон з ліжка.
- О, ми вже знову на «ви»? - піджартувала Мерін. Тим часом Ванесса зачинила двері і стала тихенько біля стіни, явно бажаючи провалитися крізь землю.
- Ахах. А ти без шляпи? - Підкольнув Ештон у відповідь, сонячно усміхаючись.
- Ну, вона ж тобі не подобається. - Усміхнулась у відповідь Мерін. - Як ти почуваєшся?
- Та нормально. - Махнув рукою Ештон.
- Очікувано. - Хмикнула королівна.
- Справді? Іншим, здається, це не так очевидно. - Пробубнів Ештон. Мерін підійшла ближче.
- Я присяду? - Запитала вона.
- Так, звичайно. Чому ти запитуєш взагалі? Ти ж повелителька тут? Значить все твоє? - Здивувався Ештон.
- Ні, твоє житло - належить тільки тобі. - Усміхнулася Мерін, примощуючись на ліжку біля Ештона.
- Ти дуже… Щедра? Ліберальна? - Задумався Ештон.
- Я вже казала, ти надто високої думки про мене. Я просто знаю як це - не мати нічого свого в чужому домі. І хочу щоб мої піддані вважали мій дім своїм домом, мали власний куточок, були щасливі, а значить і вірні. Ось і все.
- Хм… Учаслива? Співчутлива. - Підсумував Ештон.
- Ти хоч колись вгамуєшся? Можливо мені потрібно було з тобою одразу контракт душ укласти а не звичайний договір? Якийсь ти дуже жвавий. - Підсміювалась Мерін.
- О, щось новеньке. І що це?
- Ну, якщо ти перебування у статусі Фаворита класифікував, як стосунки з парою без шлюбу, то контракт душі це, мабуть, вінчання.
- О, то це що пропозиція руки і серця? - Щиро здивувався Ештон.
- Невгамовний! Спершу від договору отямся! - Засміялась Мерін.
- Тобто в планах одруження є? - Уточнив Ештон, піднявши брову.
- Хм… Якщо не маєш найсерйозніших намірів, то нащо починати? - Усміхнулася Мерін. І додала. - Нехай місяць осяє нам шлях.
- Це значить, що ти сподіваєшся, що у нас все складеться і що колись і до серйозніших кроків дійдемо? - Переклав Ештон на загально зрозумілу мову.
- Твоє оранжування думок мене зворушує. - усміхнулась ширше Мерін. - Але так, ти мене вірно зрозумів.
- Що я повинен відповісти? Нехай місяць буде яскравим? - Припустив Ештон.
- Ти близько. - Здивувалась Повелителька. - Потрібно відповісти: «Ми дочекаємось повні».
- Я впевнений, ми дочекаємось повні. - Сказав впевненим тоном Ештон, мяко усміхнувшись. Мерін відповіла посмішкою.
- Служителько Гарему, можливо Ви підете додому? - Запитав Ештон звернувшись до Ванесси. Ні, ну піздець же дивитись на їхні соплі?
- Але ж… Я маю…
- Вночі все легше переноситься, Ви самі казали. - Перебив Ештон.
- Але…
- І я почуваюсь добре. - Не відступав він.
- Але ж я не…
- І Ви витратите всі свої робочі години і мені доведеться терпіти когось іншого. - Ось це вже серйозний аргумент!
- Не…
- Не переживай. Йди додому. Я з ним посиджу. І дам йому енергії. Приходь зранку. - Мяко усміхнулась королівна до Ванесси. Вона спалахнула, швидко поклонилась:
- Так, Повелителько. Спокійної ночі.
- До зустрічі. - Попрощався Ештон.
Двері закрилися. І Ештон з Мерін дивилися один на одного кілька митей.
- Я зовсім знахабнію, якщо запрошу лягти поруч? - Несміливо запропонував Ештон.
- Ні, все гаразд. - Відізвалася Мерін. І це велична Повелителька? Що прожила Бог знає скільки? А де ж гордість, зверхність?
- Тут тіснувато, що правда. - Ештону стало якось незручно перед дівчиною (Ештон відмітив, що подумки все ще її так характеризує. Але вирішив, що все нормально. І що вона явно на стареньку не тягне).
- А чому ти, до речі, не переселився в покої для Фаворита? - усміхнулась Мерін, поки вони вмощувались на ліжку для одного.
- Ахах. Я навіть не подумав, що треба. А інші мабуть заїкатись боялись. Я їм тут істерику влаштував на рахунок свити. - Посміявся Ештон.
- Хм… І як же домовились? - Зацікавлено усміхнулась королівна.
- Поки що залишили біля мене Служительку, ми дружимо. А далі, я схитрив і мені в розпорядження дадуть моїх хлопців. Тобто тих солдат, що служили під моїм командуванням. - Задоволено протягнув Ештон.
- Це якщо вони захочуть. - Спробувала підковирнути Мерін.
- Так, але співбесіду я проведу з кожним особисто. - Задоволено відкрив очі Ештон і покосився на Мерін, що розмістилась у нього на руці. Він відмітив, що йому зараз дуже тепло і затишно. Мабуть вона його насичує енергією прямо зараз.
- Ахах. То ти просто хочеш поговорити з ними?
- Так. Мені потрібно знати, чи з ними все гаразд. - Погодився хлопець.
- Ти можеш і не хитрити. - Сказала Мерін. - Достатньо просто попросити.
Ештон поглянув уважно на неї, усміхаючись:
- Ні, я краще хитритиму.
- Чому? - зацікавилась вона.
- Тому що не хочу тебе використовувати. Я й сам викручусь з своїми проблемами. - сказав розслаблено Ештон. І при тому було зрозуміло, що він говорить наразі на повному серйозі.
- Он як? - Підняла брову королівна. - А раніше, значить, не використовував?
Усмішка Ештона сповзла. Він серйозно і зосереджено поглянув на Мерін.
- Визнаю, я пробував дістати з твоєю допомогою потрібну інформацію. Але я більше не хочу використовувати тебе. І докладу усіх зусиль аби не робити цього.
- Та я не проти. - тихенько хмикнувши, усміхнулась королівна, закрила очі і прихилилась до його плеча. - Та й взагалі то ти обіцяв, що попросиш, забув? Уже відмовляєшся від своїх слів?
- Я пам’ятаю. Але я, як і раніше не маю нічого взамін. - Усміхнувся Ештон.
- А якже ти сам? - Лукаво усміхнулась Мерін і підняла голову, аби зазирнути йому в обличчя.
- Ні, ця ціна не підходить. - Заусміхався Ештон.
- Чому? Думаєш твоєї душі і тіла замало аби заплатити? Чи шкода себе? - Усміхнулась кутиком рота Мерін. Її очі поблискували азартом. Але Ештон на цей раз не підтримав гру. Він мяко усміхався своїй бестії, обіймав її за талію і почувався абсолютно щасливим.
- Зовсім ні. Просто я хочу віддавати себе тобі не як уплату за щось, а просто тому що я цього хочу.
Мерін дивилася на нього. І азарт з очей зник кудись. Там залишилась лише теплота і крапелька суму. Ештон сковзнув рукою з її талії до лопаток, мяко знурив руку у її розкішне волосся, прихилив до себе, закрив очі і поцілував, полегшено зітхнувши. Ніжно, невагомо. По іншому і не хотілось.