Вадарій вже кілька років як живе, оглядаючись назад. Він не з тих, хто пробачає. Але і не з тих хто сліпо мстить. Так вже сталося, що будучи лише третім принцом, він сів на правляче місце. Зараз він займає місце першого радника. Правиця Світу. Це не його вина. Його брат помер внаслідок власних ігор. І Вадарій рук до цього не доклав. Можливо, хтось вирішив, що Вадарій більш достойний. Вадарій не знав істинних причин такого положення справ.
І хоч одного разу його старший брат, і, по сумісництву, Глава Світу ледь чи не став причиною його смерті, сам Вадарій вирішив не мстити. Він служить Світу, так, як каже йому честь. І так, як велить серце, адже його брат чудовий правитель. Такий, яким Вадарію ніколи не стати. І лише Дволистик Грея не дає йому забути той інцедент. Вадарій багато думав про це. Він хоче мати його. Він хоче такого союзника. Але роки йшли… А Дволистик Грея мовчав. Вадарій намагався знайти його. Та все безрезультатно.
І от, нарешті… Тепер немилість Глави Світу нависла над кланом Молочного Шляху. Провінційний клан, який тим не більше віками забезпечував необхідні торгові сполучення. Проте, все у світі змінюється. І наразі на ці землі є інший претендент. Який більше імпонує нашому монарху. І нехай би… Але нізвідки з’явився Дволистик Грея. І звісно ж Вадарій не такий наївний, аби думати, що Айрат, глава клану Молочного Шляху, настільки неймовірний. Хоч він і толковий глава, із доволі неординарними ідеями, чого тільки коштує його одруження на вільній, але не дотягує він до рівня Дволистика Грея. А от Матір цього клану…. Аніра. Дочка Сигарди, як називають її позаочі. От вона могла б.
Для зустрічі Вадарій вибрав один із столичних борделей. Може не місце для незаміжньої аристократки, але він не вірив у її невинність. От і побачимо.
Хто б сумнівався. Ось і велика Матір клану Молочного Шляху з брудною шльондрою очікує Правицю Світу. Він підійшов до столика. Аніра встала з диванчика і вклонилася з таким виглядом, ніби не у борделі, а поруч не шльондра. Шлюшка теж встав і вклонився. А він нічого так. Що ж смак не поганий, Матір.
- Здрастуйте, Аніра. Прошу пробачення за затримку.
- Правителі не запізнюються. Це піддані приходять зарано. - вона фліртує? Ні… Просто голос такий м’який. Витримка що треба.
- Тільки ми не на прийомі і зустріч неофіційна. Тож прийміть вибачення. - Вадарій поблажливо усміхнувся. А шлюха просто чудовий. І червоне вино йому личить. Поводиться легко, мабуть дорогий і коштує, як весь бордель. Справи Молочного Шляху йдуть настільки добре?
- Для мене честь прийняти Ваші вибачення. - знову легко усміхнулась Аніра. Вадарій не зовсім розуміє. Можливо чутки про неї перебільшені? Нічого особливого.
- Скажіть, Аніра, а Ви знаєте, які квіти не мають кольору? - Раз Вадарій прийшов, то перевірить… Цікаво, вона уже розважилась з ним? Після зустрічі він і сам скористався б його послугами. Хоча… Аніра теж вродлива. Хоч і не така молода, для аристократки… Але її приглушена затаїна краса все ж має шарм. Вадарій може приєднатись. Не проблема.
- Хм… Дайте подумати, - усміхнулась Аніра. - Якби такі квіти існували б, вони проявляли б себе лише зрідка. Наче спільні діти Сигарди та Наяди - лише в сутінках.
Так Вадарій і знав… Купа риторики і ніякої конкретики. Це не вона. Що ж схоже, час закінчувати… А шлюшка ще й раб. Може викупити його собі, якщо не розчарує?
- Шкода. Я б висадив такі квіти в своєму саду… - Сумно усміхнувся Вадарій. Та не встиг додати нічого.
- У своєму саду? - Аніра видала короткий смішок. - Деякі квіти ростуть лише в дикій природі.
Вадарій завмер. Напружено очікуючи, що скаже Аніра. Тепер він був невпевнений… Аніра усміхалась йому широко. Ніби й не було навислої сокири над її кланом. Ніби й не у борделі вона була. Ніби поруч і не шльондра, нею ж найнята. Він, звісно, очікував, що його невеличка провокація з місцем зустрічі проявить нутро цієї аристократки, але не думав, що таким чином.
Вадарій не знав, що сказати. Що спитати.
- І у яких же сутінках ростуть такі непокорені квіти? - «давай же. Це ти чи ні?» Вадарій мусить знати.
- Чому ж непокорені. Покорити їх можна, та вони загинуть не в своєму середовищі. Мабуть тому, ті квіти, про які ви говорите і вимерли. - Не може бути! Не може… Невже нарешті Вадарій її знайшов?
- Інколи можна пересадити квітку не завдавши їй шкоди. - Сказав Вадарій. Аніра усміхнулась.
- Та чи потрібно це квітці? Квітці потрібен лише дощ, аби стати прозорою. Сад їй не потрібен. - Це вона. Вадарій видихнув.
- Дощ буде.
- Значить буде і веселка. - усміхнулась мило Аніра, схиливши голову набік.
- А чи можлива дружба між садівником і квіткою? - усміхнувся Вадарій.
Аніра усміхнулась у відповідь. Якось ніжно…
- Кажуть, квіти вміють дружити. Кажуть, квіти пам’ятають більше, аніж здається. Квітці потрібен дощ. Та можна його і не чекати. Садівник може полити квітку. І тоді вона стане прозорою. І тоді квітка згадає багато секретів. І подякує садівнику. Вона розкаже, які квіти все ж ростуть в саду, не вмираючи. - Аніра дивилась в лице Вадарію. Дивилась і усміхалась. І її посмішка більше не здавалась Вадарію чимось заурядним. Її краса не була чимось непомітним.
- Я допоможу Вашому клану. - сказав Вадарій твердо.
- Дякую. - відповіла Аніра йому в тон. - Дволистик Грея.
Йому уже не потрібно було це чути. Він уже й так знав. Вадарій дивився на неї. І розумів чому її називають дочкою Сигарди. Та не погоджувався з цим.
- Чому Ви мовчали стільки років?
- Тому що… ціною за життя, може бути лише життя. - Вона кинула швидкий погляд на повію. Вадарій уже і забув про нього… Аніра знову подивилася на Вадарія. Він помітив, що раб усміхнувся і ковтнув вино, ховаючи посмішку.
- Що ж. Я Вас розумію. - усміхнувся Вадарій. - Ми продовжимо цю розмову після дощу.
- Так, думаю це буде доречним. - кивнула Аніра і подарувала Вадарію ще одну посмішку. Легку, наче весняний флірт. - Чи можу я відкланятись?
Вадарій усміхнувся. Відчуття такту, витримка, врода, розум, шарм. Вона значно краща, аніж про неї говорять.
- Так, не смію затримувати.
Аніра встала. Вслід за нею встав юнак, одночасно ставлячи вино на стіл. Вони поклонилися. Аніра рушила на вихід. І раб пішов вслід, тримаючись на крок позаду, справого боку. Хах! Це її супровід!
Вона буде сильним союзником. Але спершу потрібно віддати їй борг. Інакше в наступну зустріч він побачить не її усмішку, а пазурі біля горла. Вадарій не вірить, що Аніра підніме руку на його дитя. А от його не пошкодує. І навіть смерть її не зупинить.
Але Вадарій віддасть цей борг не тому, що боїться смерті. А тому, що це справа честі.