Аніра лежала оголеною. Голову опустила між витягнутими вперед руками. Волосся розкинулось по ліжку. Я звісно чула, що після сварок секс чудовий, але… Не думала, що все буде аж настільки бурхливо.
Я в деякі моменти все ж думала, що Меліодас зірветься і відіграється на мені. Не дарма кажуть - «не буди сплячого звіра». Але, Меліодас не зачепив мене і пальцем. Під час розмови. Зате от опісля - в ліжку, зігнав злість за всі роки рабства, мабуть. Я не проти. Хоч я і здатна оцінити ніжність і турботу, але і гострих відчуттів не чураюсь. Припіднялась на ліктях. Меліодас відкрив очі і перевів на мене погляд. Я сіла і погладила його по волоссю. Він теж сів і поцілував мою руку.
- І давно ти знаєш? - запитала я в Меліодаса.
- Що знаю? - вигляд в нього був спантеличиний.
- Що я знаю, хто ти. Що я знаю, що ти - вождь. - Меліодас здивувася. Аж голову назад смикнув і брови в подиві злетіли вгору.
- З самого початку. «Мілді». Я, що на імбіцила схожий? - я розсміялася. Який же він милий.
- Я думала, ти прийняв моє пояснення походження імені. - Меліодас фиркнув.
- Те що Мілді щось означає, не відміняє той факт, чому ти вибрала це звучання. А пояснення звісно що я прийняв. Якщо ти вирішила не афішувати цю інформацію, то і я в петлю лізти не збирався. - який же ти розумний. Ніжність і трепетний захват просто затопили моє серце.
- Меліодас, я люблю тебе. - Так. Я люблю тебе, Меліодас. Люблю за те, який ти розумний, за твою силу, за незламність і вірність своїм рішенням і ідеалам. Люблю за те, що ти вибрав мене.
Меліодас подивився на мене ніби не вірячи в своє щастя. Він хотів щось сказати:
- Я… - але слова застрягли в горлі. Його брови жалібно зійшлися на переніссі. І він нахилився до моїх грудей і обійняв мене. І кивнув:
- Я… - І знову закивав. Вдихнув, намагаючись щось із себе видобути. Він такий чуйний, такий милий, рідний… Я так люблю його… Так люблю.
- Моє серце. Воно твоє.
Із моїх очей покотилися сльози. Я заплакала. Я обіймала Меліодаса і плакала. А мої сльози топилися в його волоссі.
Так, сльози інтимніші за кохання. Та інколи це означає не потребу усамітнитись, а падіння останніх кордонів між двома душами.
В кімнаті й досі ми були одні.