Юза вийшла.
Я постаралась заспокоїтись. Якщо хтось і може довести мене до нервового психозу, то це ця служниця…
- Чому Ви не виберете для себе іншу прислужницю, якщо ця Вам так не подобається? - Я аж вскинулася. Мілді вміє підкрастися, як в прямому, так і в переносному значенні. От же біси Великої Ночі, невже самовладання підводить? Не думаю, що справа в моїй витримці, що це так помітно оточуючим… Зрештою Юза завжди спокійна в моїй присутності… Більш імовірно, справа саме в Мілді. Що ж заперечувати пізно, якби там не було…
- Не можу знайти заміну… Не впевнена, що хтось буде кращим. А в Дани роботи й так вдосталь.
- Тоді доручіть знайти служницю Дані. Вона вміє підібрати прислугу. - я покосилася на Мілді. Ось про це я й кажу, коли маю на увазі, що з наложниками потрібно бути обережним. І служницю замінимо, з легкого підначування, і про «хороших» слуг господар дізнається. Небезпечна у них зброя в руках - прихильність господаря…
- І хто ж це тобі подобається? - прижмурилась я підозріло. Насправді я не ревнувала, але хотілось подразнити Махаона. Окрім того, гра була надто явна, аби він сприйняв серйозно.
Мілді підняв очі від листів і поглянув мені в очі. Він усміхнувся:
- Боюсь мій язик заведе мене за закриті двері. - Я підсунулась до нього трохи ближче. І торкнулась долонею щоки. Сказала надто серйозно для легкої бесіди:
- Мені не потрібно тебе замикати, - усміхнулась я йому хижо. Мабуть це була вже не гра…
- Не потрібно, я й так весь Ваш. - Мілді теж не жартує… Серце пропустило удар. Я видихнула і повернулася до роботи. Відповідь мене задовільнила.
- То… Хто ж тобі подобається з слуг? - уже в діловому тоні поцікавилась я.
- У Вас повен маєток чудових слуг. З швачками я першими познайомився. Толкові дівчата, та й по одягу видно. В купальні прислужниць Дана теж підбирала.
- Ти їх теж бачив? - вирішила я перевірити.
- Хазяйка, з Вами інколи, як по лезу ходиш. - зрозумів Мілді. Але відповів весело, як для того, хто щойно ледь не заробив прочуханки. - Не бачив. Та й не потрібно бачити. Все завжди чисто, на своїх місцях, вода свіжа. Набрана вчасно. Що ще потрібно? Я відчуваю їх в купальні, їхню присутність, але вони ніколи не показуються.
- Відчуваєш присутність?
- Так, донедавна я думав, що відчуваю присутність усіх живих істот. - цікаво. Схоже це одна із особливостей племінних народів.
- І? Тепер ні?
- Мої відчуття не змінились. - Сказав Мілді. - Просто я зрозумів, що є деякі люди, що вміють присутність приховувати. Наприклад, Ваші охоронці. До речі, теж чудові. Хоч і сумніваюсь, що їх шукала Дана.
Я усміхнулась.
- Як ти зрозумів? - Все ж я маю знати. Чи це мої вміння мене підводять, чи справа в Мілді.
- Що саме? - Мілді знову відірвався від роботи. Але я вже і немаю потреби сидіти настільки невідривно. Вдвох робота йде швидше. Та й гумору в мене додалось, після того, як я перестала перевтомлюватись…
- Те, що вона мене дратує. - Я перетворилася в суцільний слух. Мені потрібно знати.
- Хижак відчуває хижака. - сказав Мілді. І повернувся до мене всім корпусом.
Я усміхнулась.
- Не договорюєш.
- У Вас зіниці звужуються, кожного разу, як вона каже «Так, хазяйка». Взагалі не дуже розумію, як можна не вловлювати, що це дратує. Не тільки Вас, а взагалі усіх. А інколи, я серйозно за неї переживаю. В такі моменти Ваша аура просто пашіє жагою вбивства. - Мілді поглянув на мене серйозно. - Ви полюєте?
- Що? Полюю? - О, Наяда! Цей наложник виводить мене з рівноваги. В нього теми розмови скачуть, як дикі кози по схилам каньйону!
- Так, Ви любите полювання? Деякі аристократи люблять. - Мілді дивився на мене з таким очікуванням і жагою, що мені аж не по собі стало.
- Ні, ніколи не полювала. - я не розуміла ще й досі куди він веде ниточку розмови, але для мене це раптово відійшло на другий план. А на першому - був його погляд.
- Жаль. - сказав Мілді, не міняючись в лиці. А тоді облизав губи. Без сексуального підтексту, це було… інше. Щось темніше. - Я б подивився.
Не розумію, як у ньому вміщається стільки всього! Він і ніжний, і уважний, і розумний, і благородний. Трудолюбивий, впертий. Та інколи - просто… хижий.
В цей момент погляд Мілді потеплів. Він усміхнувся мені.
- Хоча… Я бачив. - він дивився на мене сяючими очима.
- Що? - уточни, будь ласка.
- На переговорах, наприклад. У Вас просто власні угіддя для полювання. - На цих словах я приснула сміхом. Він правий звичайно, навіть додати нічого.
- Що ж… У мене багато мисливських трофеїв… - сміялась я.
Так ми і працювали зазвичай. У невимушеній атмосфері. З Мілді було легко. Та й обстановка спальні розслабляла, й достатньо денного світла відігравало роль. Моя робота якось стрімко, але плавно перестала бути непосильним тягарем. Що ж до спальні… я вирішила, що ми працюватимемо тут. Тому що у верхньому кабінеті я працювати не хотіла. А архів… Ясно, що я його туди не беру. І давно вже справа не в довірі. Я хотіла б йому показати свою найбільшу гордість, поділитися. Я хочу працювати разом там. Та і зручніше буде, не доведеться ділити роботу на «можна працювати разом» і «змушена зробити сама». Але… Якщо ввійти в моє серце надто глибоко… Буде лише два варіанти опісля - залишитись там назавжди, або ж померти. І я не хотіла позбавляти Мілді можливості відступити…
Та незважаючи на певні кордони. Ми стали дуже близькими. Ніколи не думала, що хтось зможе наблизитись до мене настільки. Прийняти мене всю без останку… Та й я сама стала більше розуміти Меліодаса.
А ось і захід сонця. Пора.
- На сьогодні досить, Мілді.
- Мені можна йти, хазяйка?
- Ні. Я маю дещо для тебе. - Я відкрила шухляду столу і дістала звідти чорний дерев’яний футляр. Встала і підійшла до вікна, запрошуючи Меліодаса поглядом. Він наблизився. Я простягнула йому футляр. - це тобі.
Меліодас подивився мені в очі. Він приймав подарунки так… зворушливо. Але зараз він виглядав особливо вразливо. Очевидно, зрозумів, що це щось виняткове.
Він перевів погляд на футляр і відкрив кришку в моїх руках. Коли Меліодас побачив його, вуста злегка привідкрились. Він перевів погляд на мене. Очі були вологі від повноти емоцій. Меліодас оцінив.
Він взяв ошейник обома руками і вийняв його з футляру. І в променях призахідного сонця, було враження, що в його руках палаючі жарини, або лава. Ошейник було вироблено з бурштину жовтогарячого, помаранчевого, коричневого і майже червоного. Янтар обрамляв чорний метал і врізався в нього чорними прожилками. Було таке враження, що це крила метелика Махаон, або ж, як я вже казала, палаючі жарини, або ж, ніби з-під землі виривається її гаряча кров.
- Можете зробити це? - Меліодас підвів на мене очі. Він дивився на мене. Ця прикраса, що символізує його неволю, була йому цінною. Він хотів, аби її одягла йому я. Сам попросив. Сподіваюсь, він не намірено терзає мої серце і свідомісь… Тому що хоч ошейник одягаю я… Але мої почуття давно в його руках.
Я взяла в руки цей прекрасний ошейник. Мілді встав переді мною на коліна, забрав волосся, а потім підставив шию в поклоні. Я схилилася і розстібнула, його золотий ошийник. Його шия зараз була такою беззахисною, і чистою. Я провела долонею по ній. Мілді задрижав під моєю рукою. Все моє нутро теж стислося, розсипалося на мурашки.
Я припіднесла ошейник до його шиї і застібнула.
Він повільно підвів голову і зазирнув мені в очі. І він так багато хотів мені сказати своїм поглядом. Він буде поруч. Він буде моїм тилом, моєю опорою, моїм щитом і моїм клинком. Він буде моєю прикрасою. І він буде моїм серцем, якщо я дозволю.