Я втрачаю терпіння. З кожним тижнем листів все більше і більше! Та я навіть робити підготовчу роботу до архіву не встигаю! Збори за три години, а в мене все ще просто… Жах… після вечері ще посиджу. А в архіві, мабуть, ночувати доведеться. Я ледь не заплакала від досади. Потерла очі, підняла їх і вперлася поглядом в Мілді. Я ж спочатку хотіла його долучити до роботи! Що таке?
- Мілді, йди сюди. - він відклав книгу і підійшов, зупинився перед столом.
- Слухаю, хазяйка. - Мілді був спокійний, і вигляд мав чудовий. Але зараз не про це! Роздратувалася я на себе.
- Стань поруч. І подивись, що я роблю. - Я показала йому, як я заливаю печать. - Зможеш так?
- Так, звичайно. - Мілді був впевнений. Я зітхнула. Дала йому порожній конвер. - Ось спробуй. Він схилився над столом.
- Ні, принеси собі стільчик, і тоді сідай поруч, пробуй. - я подумки закотила очі.
- Так, зараз, хазяйка. - Мілді зник за дверима.
Й, справді, швидко повернувся з стільчиком. А потім і дійсно без проблем залив лист.
- Ось і прекрасно, заливай. - дала йому цілісіньку немаленьку купку листів.
Що ж можна йому дати частину роботи.