Дана привезла вечерю. Переносні столики, для трапези у ліжку були уже укомплектовані і стояли на візочку.
- Вечеря подана. - З виглядом придворного глашатого повідомила Дана. Махаон знітився і засоромився. Яка ж милота! А ще пів хвилини назад я не знала куди подітися від його впевненості, внутрішньої величі і краси. Мілді явно намірився встати й допомогти Дані.
- Сиди, чудо. - махнула вона рукою, і весь пафос кудись зник. І тепло, що йшло від цих двох людей просто окутали весь простір. Свята Наядо, невже моє щастя, ось воно?
Дана поставила для нас вечерю, прямо на коліна кожному. А напої поставила вже налитими на приліжкові тумбочки. Й з поклоном вийшла.
- Дякую, хазяйка. - Видав Меліодас, почавши апетитно трапезу.
- М? За що? - про що це він?
- За винагороду. - я усміхнулась, починаючи розуміти.
- Ти про вечерю? - Мілді підняв на мене погляд, вловивши, що він зрозумів щось не так. Я засміялась в голос. - Сьогодні був важкий день. Мені ніжки болять, тому вечерю Дана подала в постіль. Я так інколи роблю. - Мило усміхнулась я наложнику.
- … - Мілді запитально на мене подивився. Логічне питання, так, маленький? А що ж тоді тобі перепаде? Я йому усміхнулась коротко, переконавшись, що реакція у нього потрібна і відвернулась до вечері.
- Можеш запитувати.
- Що запитувати, хазяйка? - нахмурився наложник. Поки що не розуміє. От і перевіримо, наскільки багато я зможу тобі дати. Наскільки ти цінуєш інформацію.
- Твоя винагорода. Запитуй все, що завгодно. Я тобі розповім. - Мілді зацікавлено на мене подивився. А потім задумався. Опустив руки з приборами на бортик столу. І доволі швидко запитав:
- Розкажіть мені про місцевих богинь. - Серйозно? З усіх можливих варіантів! Він міг би запитати щось про своє плем’я, про закони. Зробити запит на досьє! Та що завгодно! Він запитав про релігію? Я з зусиллям зрушила свою застиглу від подиву фігуру:
- Про богинь? Ти впевнений? - явно виражаючи сумнів перепитала я.
- Так. - кивнув наложник. Не розумію.
- Я не надто сильна в релігії… - явно на винагороду не тягне…
- Ви розумієте більше за мене. - заперечив наложник. - я хотів би це знати.
- Я тобі можу розповісти, але це буде суб’єктивна точка зору… Релігія взагалі річ неоднозначна. - все ще пробувала я змінити рішення наложника. Не моє це - релігія…
- Угу, так, будь ласка, хазяйка. - схоже мій останній аргумент послужив останнім гвіздком в моїй уявній могилі… Ну, гаразд.
- Що ж… - почала я розповідь за вечерею. - Вважається, що колись давно у Світ прийшли дві сестри Наяда та Сигарда. До їхньої появи землі були пусті - без розумного життя.
- Тобто рослини і тварини були? - уточнив наложник. Я на нього покосилася. Йому явно не зі мною потрібно про це говорити… Може завести його в храм?
- Якщо судити про те, хто сини Сигарди, то мабуть були рослини і травоїдні тварини. - хіхікнула я. - Не знаю, Мілді. Може я тебе в храм заведу?
Але Мілді серйозно подивився на мене і сказав:
- Я читав те, що можна назвати об’єктивним. Все інше є суб’єктивним. І версія служителя храму теж буде суб’єктивною. Мені цікавіше послухати Вас. Якщо… можна. - Моє серце забилося швидше. Цей юнак! Він… Що ж. Гаразд. Якщо це для нього важливо, розповім що зможу. Я усміхнулася.
- Наша віра не тільки про походження всього живого. Це лише образи. - Мілді уважно подивився на мене. Схоже я все ж розповім йому щось нове. - наша віра про те, що у всьому є зло і добро. Що вночі світять зорі і місяць. А вдень є тінь. Що в добрих рішеннях є злий чи корисний умисл. А в злих - добра мета. Наша віра про те, що хижаки вбивають травоїдних, аби заглушити голод, але без цього зла - настане голод всесвітній, адже інакше травоїдні з’їдять всі їстівні рослини.
- Розумію. Тоді виходить Ви не засуджуєте зло? Як же тоді закони, страти?
- Питання не в осуді, а в справедливості. Питання в тому, що кожен повинен давати іншим те, чого вони заслуговують. І що кожен отримує це. Та кругообіг цих сил складніший, аніж здається. І часто люди отримують, здавалося б не справедливі речі, але є не явний бік їхніх вчинків і намірів, котрий люди оцінити не здатні. Ми можемо лише намагатися жити по совісті, або ж приймати ті чи інші рішення. В кожного з нас своє місце в цьому світі. В кожному з нас є і добро і зло в більшій чи меншій мірі.
- Тобто… Немає чіткої інструкції? Чинити зло чи добро? - Мілді був справді зацікавлений.
- Немає. Є лише питання ціни. Якщо в тебе є мета, і для її досягнення тобі слід вчинити зло, ти повинен зважити, чи виправдано те, що ти робиш. Адже в результаті ти отримаєш в сумі те, що вчинив - зло чи добро.
- Складно, але… Цікаво. І логічно. - підсумував Мілді. Я усміхнулась - серце мліє, він виявився кращим, аніж я думала. - А як же щодо Сигарди і Наяди? І їхніх дітей?
- Наяда уособлює добро і милосердя. А Сигарда зло і ненависть. У Наяди є сім істинних синів. - стенула я плечима. - у Сигарди їх безліч. Нащадками синів Наяди є люди. А нащадками дітей Сигарди є темні біси та хижаки.
- Чому люди не бачать бісів? - зосереджено подивися на мене Мілді.
- Тому що ми надто різні. Ми живемо у Світі дня, в місці милосердя. А біси живуть в Світі ночі, ненависті.
- Але ми бачимо хижаків. Тоді виходить вони нащадки і Сигарди і Наяди?
- Зовсім ні. Вони сини Сигарди. Просто їм більне дісталося від Наяди, ніж бісам. - я поглянула на Мілді. Здається у нього зараз голова вибухне. Ахаха. Може і варто було поговорити про релігію. Я усміхаюсь.
- Заплутано, так?
- Так. - погодився Мілді. І швидко задав наступне питання, ніби боявся, що його час скоро витече. - я не розумію як хижакам може щось дістатися від Наяди, якщо вони нащадки Сигарди.
- Ти забуваєш, про те що ми говорили на початку. У всьому є і добро і зло. У більшій або в меншій мірі. Незважаючи на те, чиї ми сини і дочки. І лише Наяда є чистим добром, а Сигарда - чистим злом. І вони обидві прародительки наші. І вони обидві величні. І вони обидві покровительствують над нами всіма. - Мілді уважно слухав. Здається навіть замилувався. Не хочеться зупинятись. Але його питання вичерпались… Хм. Є одна ідея. Йому сподобається. Я хитро усміхнулась:
- Але в дечому ти правий. За нашою вірою, у Сигарди і Наяди дійсно є спільні діти. - Мілді на мене зацікавлено подивився. Я продовжила. - За легендою, всередині вони більш схожі на розумних хижаків. А ззовні більш схожі на людей. Вони мають червоне волосся, як кров бісів, і фіолетові очі, як найпрекрасніші денні квіти. Вони живуть ні вдень, ні вночі, а в сутінках. І немає в них ані добрих, ані злих намірів. - я усміхнулась Махаону. Він приголомшено на мене дивився.
- Ви думаєте, племена махаонів і є тими нащадками? - він жадібно заглянув мені в очі. Я ж гірко усміхнулась.
- Я думаю, вам просто не пощастило народитися з зовнішністю, що нагадує істот з однієї із легенд нашої релігії. - я сумно поглянула на нього.
- Це через це нас винищують? - стиснув Махаон напружено губи.
- Через це вами хочуть володіти. - відповіла я. Відвернулася до тарілки і вирішила завершити трапезу. Мілді занурився у власні думки.
Схоже, він все ж отримав свою винагороду.