Ох, і день був! Все ж потрібно було справи в портовому місті Гювар розприділити на два дні.
Сьогодні були і галери, і торговці, і в’язниця, і повірені, і інформатори… Просто таке враження, що за один день я прожила все своє життя.
А ще… сьогодні вперше махаон відмовився виконувати наказ. І вперше не отримав за це покарання. А зараз ще й винагороду отримає. Справа в тому, що я його, як напередодні, хотіла відправити в номер на «особливо приємних моментах», а він відмовився йти. Підійшов до мене з-заду, поклав руку на талію і схилився над моїм вухом «Ви вже ледь стоїте, хазяйка. Ходімо разом, я впіймаю, якщо Ви оступитесь.» І моє серце розтало, я картинно похлопала війками подумки. Насправді в мене без перебільшень в той момент ноги тремтіли від перенапруження. І… я вирішила ризикнути. Коли ж ми прийшли на допит, Мілді перше, що зробив, просто підійшов до стола прокурора, забрав його стільчик, поставив поруч зі мною, галантно допоміг мені сісти і встав за спиною у позу слухняної мавпочки, ніби нічого і не сталося. Прокурор приніс собі інший стільчик.
Струмені гарячої води злегка розслабляють тіло і впорядковують думки. В дорозі я надаю перевагу душевій кабіні. Ванна розслабляє, душ же концентрує. А зараз не час ніжитись. Мілді і бровою на допиті не повів… Але він наложник супроводу, його роками готували, тренували його витримку. Зовнішній спокій ще нічого не значить. Аніра, ти переживаєш, говори собі правду. Так, я переживаю, це лише другий тиждень наших подорожей!.. І зітхання подумки не допоможуть, потрібно приводити себе до порядку і виходити до Мілді.
Коли я зайшла в спальню, Мілді теж уже був там. Сидів на диванчику, читав книгу. Він виявився впертим і азартним, за минулу подорож він таки прочитав попередню книгу. А це ж було не легке чтиво. Я вибрала йому історичний літопис Серця Світу! І «екзамен» здав мені блискуче. Я вухам своїм не вірила, коли він мені видавав не лише факти з книги, але й власні судження, і доповнення з інших історичних хронік. Наприклад, смерть відомого вченого Отто фон Геріке. Мелді не лише відповів на мої питання щодо його підозрілої смерті, що сколихнула весь Світ, а й доповнив відповідь знаннями з інших джерел про те, що це смерть не лише одного вченого, а ряду вчених і їх послідовників, що займалися однією технологією. І довів свою думку, що акція була спланована, а результати досліджень знищені - наразі являються загубленою технологією. Проте пофантазувати на тему «а що було б» він не зміг. Сказав тільки, що люди не міняються, все було б так само. Тому наразі він читає книгу про етнографічні особливості народів Світу та їх культуру. Люди різні, і в залежності від культурного розвитку, освіти, географії й ряду інших обставин люди можуть змінюватись. Час розширювати кругозір, Мелді… Здається, йому навіть подобається.
* Отто фон Геріке - вчений, що винайшов першу у своєму роді електричну машину.
При моїй появі, махаон встав. На ньому було одне із його вбрань. Зазвичай наложники одягають кожного разу щось нове, або «добре забуте старе». Але, оскільки я бачу цього конкретного наложника чотири рази на тиждень, було вирішено спільними зусиллями з Даною та Мілді, не викаблучуватись. Тому я вже бачила цей туалет. Чи то Мілді помітив, як цей костюм на мене діє, чи то йому він просто подобається… Але він його одягає частіше, ніж інші. Насиченого коричневого благородного кольору трикотажний… комбінезон, мабуть… Легкими широкими вітрилами приховує все його тіло. Але від того менш доступним воно не стає. Обширні рукава, шаровари і навіть натільна частина, мають широкі розрізи по бокам. На рукавах - від плеча і аж до манжету, на штанинах від широкого еластичного поясу зі складками на талії, до поножних манжетів, а натільна частина - від рукавів до того ж поясу. І, мабуть, спеціально всі елементи рабських аксесуарів за цими ж манжетами хваються, а ошейник - за горловиною по типу гольфа. Його атлетичні плечі і руки, фігурні боки і міцні бедра радують око, а все найцікавіше хоч і невидиме, але хвилююче доступно - варто лише ковзнути рукою під тканину. Його волосся було зібране в високий хвіст. Мені подобається. Хоча, це не те слово. Мене це видовище не на жарт збуджує! Подих кожного разу затамовую, а серце починає битися швидше… І якби не така важлива розмова… Я б просто розмістилася з ним на диванчику і погралась би з його сосками… Ну чи ще якось насолодилася компанією прекрасного наложника.
- Ти швидко виконав свій вечірній туалет. - усміхнулась я. Ми прийшли одночасно, порушуючи традицію попередніх вечорів. Раніше в нього було більше часу на збори. Я пішла на ліжко, сіла біля узголів’я і вже звичним похлопуванням підізвала Мілді до себе. Він плавно розмістився на другій половині ліжка і відповів:
- Дана допомогла. - Мілді мав спокійний і «готовий» вигляд. До чого він такий готовий, я поки не розумію, але збентеженим чи розбитим морально він не виглядає точно. Не бачу сенсу тягнути їздову кобилу за повіддя…
- Дякую, що не залишив мене сьогодні одну. - Погляд махаона став неочікувано іронічним.
- Ви ніколи не буваєте одна. - я уже зрозуміла за наше не довге, але однозначно насичене знайомство, що Мілді вміє вивести із колії. Але сім синів Наяди, як йому не вкоротили язика? Що я й вирішила уточнити:
- Як за 9 років ти взагалі вижив у Притулку з таким довжелезним язиком? - я запитала це спокійно без емоцій, так ніби запитую скільки ложечок цукру надає перевагу додавати у чай співпозмовник.
- Я там мовчав. Можу робити тут так само, якщо хазяйка так воліє. - Мілді відповів теж спокійно. Ніби відповів: «зазвичай додаю дві ложечки, дякую за таку уважність до моєї персони». Я усміхнулась.
- Ні, насправді ти мені подобаєшся, коли не прикидаєшся зламаною лялькою. - Мілді уважно на мене подивився. І, очевидно вирішив скористатися з можливості:
- У супроводі мені теж поводитись більш… розкуто? - я схвально подивилась на махаона. Хм… насправді це ім’я «Махаон», личить йому куди більше аніж «Мілді»… Але ж не лише за милозвучність боремось, так?.. Я відволіклася… Про що це я? Очевидно день мене таки виснажив… Отже супровід, так…
- Сьогодні на допиті ти був чудовий. Витримка і етикет це важливо. Невід’ємна частина життя аристократів і їх слуг. Але. Але ти не просто слуга, ти наложник супроводу. В тебе цікава, складна і своєрідна роль. Ти не просто моя підтримка, допомога ти мій дорогий аксесуар. Підтвердження статусу. Ти не просто стоїш позаду, ти доповнюєш мій образ. А образ в моїй справі, не знаю чи ти вже зрозумів, відіграє велику роль. Те враження, що я складаю, моя аура, страх що я вселяю своєю легкістю і ніжністю там, де у інших будь яка витримка тріщить по швам. Тяжка тобі задачка трапилась, Мілді. І трішки зухвалості, впевненості, імпровізації вдало доповнить твій арсенал і мій образ, як мені здається. - вперше ми говоримо ось так. Відкрито. Обговорюючи робочі моменти. Мені подобається. Махаон уважний, спокійний і зібраний.
- Я розумію про що мова. Постараюсь не підвести. - от і добре. Гаразд, а тепер найтяжче. Серце стискається. Аніра, невже ти так боїшся його втратити? Адже ти ще й не здобула його. Чи ти боїшся залишитись знову одна? Все правда… Тим більше ця розмова потрібна. Давай, ти сильна. На страти дивишся, на… на що тільки, і з наложником поговориш. Давай.
- Як ти почуваєшся? - я… буду щирою з тобою. Не маніпулюватиму. Дозволю собі цю розкіш хоча б зараз…
- Добре, все гаразд. - Переконливо…
- Впевнений? Таке видовище не для всіх. Якщо це не для тебе також, ми можемо продовжити, як до цього. Супроводжуватимеш мене на частині зустрічей. - Я уважно і зосереджено очікую його відповіді. А махаон… Він дивиться на мене з розгубленим поглядом, намагається щось зрозуміти.
- Я… і не таке бачив. - він дивиться на мене так, ніби бачить мене вперше. Він вражений. Я не розумію чим… Та що таке? Що у нього в голові?! Я нахмурилась підбираючи «відмички». Але Махаон… він і не збирався ховатись від мене:
- Дякую Вам. Ви перша даєте мені право бути слабким. - Він усміхнувся мені так тепло, Свята Наядо! Він усміхнувся мені так, як повинні усміхатися тобі! - Але, моя пані, я сильний. Не потрібно мене шкодувати. Просто дозвольте мені, і я стану і підтримкою, і допомогою, і аксесуаром. Я дуже ціную те, що Ви мені дали можливість бути чимось більшим, ніж постільною іграшкою. І… - він зітхнув. - Я вже зрозумів, що Ви… Теж дуже сильна. І робота у Вас відповідна. Чужою кров’ю мене не злякаєш.
Я не знаю що на це сказати. Мені фактично на вірність присягнули! Я шокована. А ще… Він… Приймає мене? З усім цим брудом на моїх руках?
- Якщо… Тобі буде забагато в якийсь момент просто скажи… - Раз ти кажеш, що готовий. То, я не різатиму тобі крила. Можливо ти мене на них покатаєш якось?
Махаон засміявся. Який же в нього сміх! Я не знаю… Чистий, але не дзвінкий, такий глибокий, такий… О! Сигардо! Тепер слова про зґвалтування не здаються ткими далекими!
- Не буде забагато, хазяйка. - Усміхаючись всіма своїми білими зубами з гострющими іклами сказав Мілді. - в моєму житті був не лише Притулок. Я народився поруч з мечем і луком, на землі, удобреній чужою кров’ю. І свобода це не лише степи, ліси і запах сім’ї, це жорстокість, війни, смерть і… ще багато чого. Це у мене тут. - він торкнувся кулаком до свого серця і усміхнувся мені одним кутиком, піднявши косо підборіддя. З гордістю і веселощами. Я ковтнула. Серце тьохнуло. Він… Він розказує мені за свою свободу… За минуле… Ох… Раби… Раби не розказують. Він… він… Довірився мені… Так легко? Так одразу? Без зусиль? Я… Що мені робити зараз?
З-здається я там про винагороду думала? Спіткнулась я подумки.
Що-о-о-ож…
- Гаразд. Якщо хочеш служити мені так. Я візьму від тебе все до останку. - прозвучало загрозливо якось. Та махаона не злякало це від слова - зовсім. Він усміхнувся мені в тон - з розумінням, погоджуючись. - взамін отримаєш не мало. Сьогодні ти мені був потрібен, і ти був поруч. То ж я дам тобі маленьку винагороду.
І, ніби по замовленню в двері пустукали.