Сілвер вже пішов, а я все ще лежу в ліжку. Навіть час ще є до ночі. Аж незвично. Зазвичай немає часу навіть дихнути зайвий раз.
Я лежу розкинувши руки на ліжку, гола і спокійна. Сілвер завжди на мене так діє. Дивно, але віддаючи своє тепло іншому, я якимось чином сцілююсь і сама.
Ні, лежати і дивитись у стелю - задоволення не для мене.
Я встаю, йду в ванну. Може в купальню сходити? Та ні… Витрачати єдиний вільний вечір за довгий час на купальню - марнотрацтво.
Я швидко обмилася, привела себе у повний порядок. Здається аж пашію. Тепер можна й одягтись. У свіжий одяг, це однозначно.
Йду в кімнату. І що тепер? Бігти нікуди не потрібно. Огляділася - безлад.
- Юза! - нехай прибере.
- Так, хазяйка. - мене пересмикнуло. Настрій впав на кілька градусів. Схоже, моя витримка потребує перезарядки. Нехай все ж прибере.
- Прибери тут, будь ласка. Заміни постіль, забери брудний одяг. Думаю, ти знаєш, що робити.
- Так, хазяйка. - Біс! Та що ж таке? Ну, невже не можна сказати ще щось? Служниця заворушилась. В такому стані вона мені більше подобається. Все ж деяким рабам краще мовчати. Так. А мені що робити? Не стояти ж над душею? Я роззирнулась. Погляд натрапив на звіт на столі. О, чудово.
Я сідаю за стіл і ламаю печать, розкриваю конверт. Звіт складається з двох частин. Перша - це досьє на махаона. Друга - звіт про свідків, яких усунули для підчищання за ним хвостів. Аби він зміг почати зі мною чисте життя, без обтяжуючого минулого.
Я почала з звіту. Не багато, але імена все ж є. Хм - хм…
Досьє.
Меліодас. Всередині пробіглися мурашки від подиву, захвату і передчуття. Ох, » істинна кров вождя». Я усміхнулась. Йому личить. І говорить чимало одне лиш ім’я.
Отже. Внаслідок полювання на племена із роду махаон, на його селище був здійснений напад. Нічого нового - грубо, брудно і огидно. Знищено половина селища. Четверть врятувалася в лісах дикої природи в напрямку Дикого Східного Лісу. Четверть - стали рабами. З сім’ї вождя вижив лише Меліодас. Про походження в притулку не знали. От Вам і кішечка. «Лоренс»… ідіоти… А далі цікавіше. Брагор Стір і справді займався вихованням підопічного. Але, за 9 років у Притулку Меліодас знайшов собі покровителя - Стайвана Крутона. Слизький, мерзенний тип. Чесно кажучи, побачивши його ім’я в звіті про знищення свідків, я зраділа. І як це мій брат умудрився викупити протеже викладача? Це при тому, що його йому видали за невинного? Ну, звісно ж фалоімітатори і іграшки для вишколу наложника не рахуються. Тільки справжній живий член може позбавити раба невинності. Я розсміялась подумки з сарказмом. А як довести, що в ньому був якийсь конкретний предмет? Одним словом… Безглузда тема… Хоча іронічна і як найкраще відображає певний ідіотизм нашого світоустрою…
Ну, це ж Айрат. Він при бажанні може бути достатньо чіпким…
Не багате досьє, та все ж достатньо несподіване…
- Ще щось, хазяйка? - служниця прибрала.
- Так, приведи до мене нового раба.
- Якого раба? - служниця виглядає розгубленою.
- Ми приїхали разом.
- А він хто? - я подивилася на служницю, і зрозуміла, що вона взагалі не розуміє, що я від неї хочу.
- Юза, - сказала я холодно. - скажи зайнятися цим Дані. Вона зрозуміє про кого мова. Можеш іти.
- Так, хазяйка. - поклонилась і вибігла. Добре, хай йде.
Потрібно відволіктися від цієї недолугої дівчини.
Я перевела погляд на книгу й іронічно усміхнулась. Це точно було десь тут. Моя робота мені личить. Якщо щось і зведе мене у могилу - так це буде моя цікавість. Я тепло посміхнулась. Непогана причина померти.
Гортаючи книгу, я думала над тим, чим же він мені сподобався. Чим зацікавив? Я знову усміхаюсь. Відповідь не на поверхні. Вона в глибині.
Всі мої наложники різні. Не схожі один на одного. Та дещо їх об’єднує. Невидимий наліт цивілізації, що сяє з-під шкіри. Простежується у кожному русі, погляді, рішенні і слові.
Його сліпучий блиск неможливо не помітити, де б Аніра їх не зустрічала. На рабському ринку, на галері, в рабсткій ямі чи у братовому кабінеті.
Їх об’єднував внутрішній стержень, струни душі, вітри гарячої чи то холодної пустелі. Вони мали свій світ у душах, були наповненими.
А! А ось і воно! Я ж пам’ятала, що десь бачила чи чула! «Червоний балаяж». Так. Так, однозначно, це його колір волосся.
Хах, ось воно як. Навіть досьє не потрібно, щоб відчути сліди правди - «пігментація шкіри, волосся та очей у наслідників лінії вождів дещо відрізняється». Як за 9 років можна не помітити? Швидше за все, їм було не вигідно бачити. Красивий, розумний, дорогий. Хочеться продати, а не копатися у правді. Хм… Усміхнулася я.
Двері відчинилися.