Я підходжу до виходу з спальні. Зупиняюсь.
До страти залишилось 12 днів.
Потрібно йти снідати. У мене сьогодні ще є робота. Я вийшла з кімнати, спустилась. День почався.
На столі у верхньому кабінеті («у кімнаті», як подумки, його називає Аніра), лежав запакований звіт. Воскова печать клану Агату ціла. Ну, і листи, звичайно ж…
Скільки це вже часу минуло з наказу? Я подумки рахую - три ночі. Що ж не погано, швидко. Та, якби тіні довше збирали б інформацію на якогось раба, про якого ще й половина - відомо, я розчарувалася б. Відкрию опісля…
Змушена визнати, завдяки тому, як я скажено гарувала два попередніх дні сьогодні роботи менше. Але… все одно добіса. З досадою думаю я.
До обіду я не встигла зі всім завершити. Але я звикла дотримуватись обіцянок даних собі. Тому послала обід під темні ноги синам Сигарди і дороблювала всі справи. А коли, нарешті, добила їх, вийшла з архіву з цілою купою листів на відправку, досьє, справами…
Частину роботи, що належить зробити Дані залишила на столі. Решту віддам охоронцю. Захопила ще звіт на махаона від клану Агату. Обернулась і знайшла ще книгу по етнології та особливостям племенних народів. Захопила і її. На виході з кабінету зупинилась і обернулась ще раз назад. На карнизі уже є пил. Ще трошки і буде помітно сліди в тому місці, де я відкриваю потаємні двері, якщо знати, що шукати. Може один раз на тиждень прибирання в кабінеті мало? Треба над цим подумати… Не хочеться зайвий раз навантажувати Дану, а довірити це я нікому більше не зможу… Подумаю про це потім.
Відпочивати в гаремі - окремий вид задоволення. Так уже сталося, що мій сад не навколо маєтку, а тут. Вітальня в гаремі являє собою оранжерею з прекрасними рослинами, переважно з цілющими властивостями, або цінними іншим чином впереміш з відпочивальнею і фонтаном, обідньою зоною, і знаходиться цей райський куточок під високим скляним куполом. Де не де, під рослинами в горшках, вздовж стін, біля диванчиків на підставках розташовані клітки з співочими птахами. Тому по відпочивальні чується щебет, але не надто інтенсивний, аби це не пертворювалося у ґвалт. Я надаю перевагу природній, живій музиці, а не з механічних програвачів.
Як я і хотіла, Дюн робив мені масаж. Ванвей інколи грав на флейті. А Сілвер сидів в зоні видимості і слухав пташок, або робив вигляд що слухає.
Вечір пройшов спокійно й умиротворено.
Я ніколи не заходила в особисті покої наложників. Це правило я не порушувала до цього моменту, і сподіваюсь - не доведеться. Я бажаю, щоб в них був власний куточок. Адже, як казав один не надто відомий поет - сльози інтимніші за кохання, і, так, я це знаю не з чуток.
Тож після прекрасного вечора ми з Сілвером направились в мою спальню.
Сілвер зайшов у спальню першим. Зупинився, обернувся і коротко мені вклонився, суто для дотримання етикету. Тепер же стоїть і дивиться мені під ноги. Спокійно очікує. Зараз він іще в собі, та це не надовго.
Прекрасний Сілвер. До неможливості вродливий, неприступний. Та невже є фортеця, куди б я не проникла? До якої б не знайшла входу, до якої б не підібрала відмичок? Де б не побувала, не залишивши слідів?
А всередині виявилась змучена, зранена душа, сильна, незламна і все ще жива.
Ось такий мій Сілвер, тепер уже мій. Пройшло чимало часу, перш ніж я навчилася розуміти його. Намагаючись пробитися до Сілвера, я вивчала психологію, роботу з травмованими людьми і ще незліченні тонни літератури. Але допомогло це чи ні, я не знаю. Просто одного дня, я відчула його біль. Я побачила його рани. Я пестила його шрами. Я дивилася і бачила його силу, його шлях в холодній пустелі. А він не міг повірити, що я його приймаю. З усім брудом, з кров’ю, шрамами і болем.
І ось Сілвер стоїть у своїй незвичній, крижаній, північній красі. Він має коротке волосся (єдиний із відомих мені наложників, що носить коротке волосся), біле як сніг. І шкіру, не просто світлу, чи бліду, а білу - білу, ледь - ледь розбавлену молочним відтінком, блакитні очі, такого світлого відтінку, наче іній в сутінках. Сілвер нагадує екзотичну ніжну квітку, вирвану з корінням з рідних країв, і привезену начужину, туди де навіть палюче повітря залишає шрами.
Сілвер був родом з Півночі Світу. Народився серед вічної мерзлоти, серед сніжних пустель, де люди сильні, відважні, сурові, де виживають, полюючи й збираючи їстівний лишай, де люли знають секрети світобудови, але ніколи не бачать сонця серед пасмурного неба. Сілвер все ще пам’ятав батьківщину, та знав, що вона його вже не прийме. Там він уже не вижеве. Надто довго він скитався серед людської жорстокості, він уже забув, що таке - природня. Проданий власними батьками ще в ранній юності, Сілвер після недовгих перепродувань потрапив в портовий бордель. І став найдорожчою і найжаданішою повією на узбережжі. Його сліпуча краса і майстерність зробили його дорогою перлиною Північних земель. Але те що на Півночі Світу коштує дорого, на Півдні Світу коштує ще дорожче.
Дороге судно з північними рабами, стало чудовим трофеєм для піратів.
Після піратського судна Сілвер вже не був собою. І продати його в бордель, як дорого раба не вдалось. Його продали на галеру. Там я і помітила його. Помітила і забрала собі.
Тоді я думала, що не довезу його додому. Він був просто в жахливому стані. Майже не притомний, з розірваною кнутом спиною в м’ясо, з обезводненням і виснаженням… Але… Сілвер вижив, як виживав до цього.
Сілвер носить срібний ошейник, який було виготовленно спеціально для нього. На ньому під моє замовлення зробили прекрасну різьбу у вигляді інію. Глибокі шари різьби чорні, а зовнішні - несамовито світлого срібного відтінку. І ця прикраса йому неймовірно личить. Сілвер зараз в білих широких котонових штанах, і у білому довгому жакеті без рукавів і з вирізом декольте чітко до ключиць, вишитий срібними нитями і білими перлинами.
Дана перевершила себе. Наложник просто неймовірно виглядає. У мене аж серце завмерло на мить. Видихаю.
Я роздягаюсь. Залишила лише прозору нижню сорочку, що ледь прикриває ягодиці. І сіла на ліжко, закинувши ногу за ногу.
- Зніми жакет. - Сілвер знімає. Я знаю ще трішечки і він ніби отямиться. Я знаю, як підібрати до нього ритм.
- На коліна. - Сілвер опустився переді мною на коліна. Все ще дивиться мені під ноги.
Але та нога, що я її закинула на інше своє коліно, опинилась неприпустимо близько до його тіла. Я опустила стопу на його торс. М’язи напружились. Сілвер жилавий. Худенький, не надто високий, приблизно одного росту зі мною, не надто мускулистий, але його візуально невеликі м’язи - міцні, як корабельні канати. Сілвер значно сильніший, ніж здається, значно витриваліший, значно швидший, точніший, створений для полювання, виживання і вбивства. Холодна небезпечна краса.
Я поставила ногу на підлогу і присіла ближче. Нахилилась до нього. Поклала долоню на його обличчя, і накрила великим пальцем його губи, не надавлюючи, тільки аби він відчув мене. Не спонукаючи ні до чого, вичікуючи. Пів хвилини, хвилина, Сілвер перевів на мене погляд, я впіймала з ним зоровий контакт. Тепер не відпущу. Чіпко дивлячись йому в очі, я опустила долоню йому на серце, пальцями вниз, я відчуваю ритм його серця, я поглянула в його інше око, зараз я насправді дивлюсь йому не в очі - в душу.
Все тепер він мій. Він ворухнувся, обличчя смикнулось, міміка ожила. Він тут, зі мною, він мій. Сілвер наближається до мене, повільно, дивлячись заворожено в мої очі. Бере у руки мою стопу, цілує звід стопи, а потім проводить язиком вздовж стопи до пальчиків. Він бере їх в рот і просовує язик між ними. Я відчуваю внутрішню сторону щоки. Мене кидає в жар, а лоно відкликається солодкою чуттєвою знемогою, клітор пульсує, я відчуваю, як зволожуються мої губи. Його рот не гарячий, але дуже теплий. Сілвер випускає мої пальчики і наближається вище. Бере мою ніжку за зовнішню сторону щиколотки, вивертаючи свою руку назад і цілує внутрішню сторону бедра. Зараз моя ніжка в його руках нагадує скрипку. Він все ще не зводить з мене очей. Сілвер знає, як діє на мене, що здатен розбудити в мені бажання з одного руху, з одного подиху. Сілвер знає, і робить зі мною все, аби і я знала про це. Йому уже не потрібен зоровий контакт.
Він змістив руку мені на бедро і розмістив моє коліно на свому плечі. Сілвер сковзнув по внутрішній стороні мого бедра губами, наближаючись до лона. Я чуттєво видихнула.
Зубами він злегка взяв мою велику губу, при цьому приласкавши губами, а потім почав пестити клітор язиком.
Сілвер робить це так майстерно і віртуозно, що я просто блаженствую. Саме він навчив мене отримувати феєричне задоволення від тілесних утіх. Відкрив мені цілий світ. Навчив мене технікам і хитрощам науки кохання.
Та все ж я не достатньо чутлива і довести мене до оргазму не надто легко. Але Сілвер добивається свого кожного разу. Інколи хитрощами, інколи майстерністю, інколи додатковою стимуляцією.
Я близько. Хоч, задоволення маячить у мене перед свдомістю, та ніяк не затопить. Я відчула, як Сілвер сковзнув пальцем в мою ложбинку між половинками сідниць. Швидко, точно, що й схаменутися не встигла, навіть і муркнути, він ввійшов в мою попку пальцем і оргазм затопив мою свідомість таким шквалом, що я вигнулась, закричала, шалений екстаз колихав мене на швилях, але Сілвер не зупинявся, він змінив інтенсивність, але продовжував ще кілька митей, а коли хвилі ослабли, та все ж скручуючи моє єство солодкими судомами, Сілвер піднявся, приспустив штани і ввійшов в мене. Плавно, ніжно, безкомпромісно. Солодке відчуття розлилося від мого лона по всьому тілу. Зараз він може робити зі мною що б йому схотілося, але він ніколи не користується з моєї мимольотної слабкості. Сілвер не поспішає. Входить в мене чуттєво, ритмічно, ловлячи мій погляд. Зараз Сілвер живий, такий прекрасний. Легкий рум’янець йому до лиця. Привідкриті уста, наче червоні пелюстки на снігу, або ж краплі крові. Він так близько… Нахиляється і цілує мене в скулу. Так інтимно. Так тихо, спокійно, ніби ми на мить опинились в тихій гавані серед морів.
А потім Сілвер продовжує, я й не помітила, коли він став рухатись швидше. Сілвер ще жодного разу не зробив мені боляче. Хоч щоб не витворяв зі мною. Але на цей раз він навіть акуратніший, технічніший, я б сказала, аніж зазвичай. Сілвер зловив мою руку, і якби смішно чи дико це не було, але галантно поцілував її, тримаючи за кінчики, чуттєво не відриваючи погляду. А потім піднявся, і ніби кавалер на балу поманив мене за собою, тримаючи не лише за кінчики пальців, а й утримуючи поглядом.
Тепер я сиджу на колінах, а Сілвер притискає мою спину до свого торса. Він зминає мої груди і цілує плечі. Він ввійшов в мене і притримуючи за талію повільними рухами направив мій темп. Опісля якось вигнувся, і тепер його член втискається в мою чутливу внутрішню точку при кожному глибшому проникненні.
Я втомилась. Але залишати наложника без задоволення - блюзнірство.
Потягнула його за руку на себе. Сілвер зрозумів, м’яко направив мене в зручнішу позу. Тепер він проникав в мене ззаду, глибше, сильніше, притримуючи за тазові кісточки і, частково, за талію. Я спираюсь на узголів’я ліжка руками.
Сілвер рухається швидко, але плавно. Наздоганяючи задоволення. Він вийшов, а тоді зітхнув від утіхи і нагнувся до мене. Розмістив голову в мене на спині і завмер так на мить. Я обернулась і хотіла вже лягти, коли він відпустив мене, але Сілвер поклав мене на іншу половину ліжка - чисту. Мені трохи образливо стало за нього, коли зрозуміла, що він закінчив на простирадло. Але от Сілвер ліг поруч підставляючи для мене спину. Значить все добре. На душі потепліло трішки.
Я лежу поруч і гладжу його спину, проводжу пальцями по шрамах. А він лежить під моїми ласками. І свідомість підкидає асоціацію ніби він лежить під зимовим сонцем. Холодним, але лагідним. І було б воно лиш трошки тепліше - обпекло б. Може здатися, що йому все одно на все, що довкола. Але це не так. Він теж людина, він теж хоче ласки, ніжності. Він теж хоче надіятись. Але так уже склалося життя, що його вміння дуже специфічні. До того ж він надто вродливий, надто незвичний, надто чужий. Інколи, дивлячись на нього такого, в мене складається враження, що він готується до смерті. Що він не вірить, що в нього буде життя після мене.