Ми йшли коридором. Моя рука пестила його спину. А він, здається, і не дотерпить до покоїв. Мій Ванвей. Нетерплячий, гарячий, жадібний Ванвей.
Щойно ми дійшли до покоїв, щойно двері закрились, він підскочив до мене, і притисся до мене своїм тілом, випрошуючи ласку.
- А ти нічого не забув, Ванвей? - мій хлопчик на мене поглянув нетерпляче, і затримав повітря. Закусив губу, відступив на три кроки швидко. Судорожно облизав губи і завмер на мить, збираючись з духом. Він хотів зробити це належним чином. І знав, якщо йому й може щось завадити, то власна нетерплячість. Ванвей кинув на мене швидкий погляд, в якому все ще читалася метушливість. А опісля підняв гордо підборіддя, і дивився на мене уже з величчю, підвласною лише йому одному. Ванвей склав руки перед собою і опустив очі в підлогу все ще з піднятим підборіддям, а опісля вклонився мені з ідеально прямою спиною, повільно і просто заворожуюче прекрасно. Випрямився, привідкрив злегка уста і перевів на мене вичікувальний, сповнений терплячості погляд.
Я усміхаюсь. І роздивляюсь його. Це особливий момент для мене. Завжди був і буде. Момент, що підкреслює мою владу, не поклон, ні. Ось цей момент, коли партнер стоїть і чекає, поки я насолоджуся його виглядом сповна, його красою, приготованою для мене, його емоціями, ловлячи його в сіті своїх бажань.
Ванвей і сам був витвором мистецтва. Його ошийник зараз ховався за горловиною сукні, та я знала, що він там, зроблений з рожевого золота, з інкрустованими діамантами і рубінами. На зап’ясті була перев’язана біла стрічка на бант. Я впіймала її очима, і перевела погляд на Ванвея, хитро усміхаючись. Він густо почервонів і відвернувся. «Ахах слухняний хлопчик» - засміялась я подумки.
Я стала повільно розтібати ґудзики на сукні від горловини і нижче, навіть там, де вже і не потрібно було, аби зняти її. Ванвей пожирає мене поглядом - єдине, що йому зараз дозволено. Зараз він хоче мене. Хоче до іскор перед очима. Я бачу, як він жадібно ковтає слину, але стоїть тихо і мовчки. Терпить, мій хлопчик.
Я роздягаюсь настільки повільно, наскільки це можливо. Опісля повільно обхожу Ванвея і стаю ззаду. Торкаюсь його волосся, повільно прибираю за плече, цілую спину, і починаю роздягати його.
Ванвей не худий, він злегка схильний до повноти, проте зажди слідкує за своєю фігурою. І тим не більше, якщо на лиці він і справді худесенький, то його тіло худим ніколи не було, та це йому личить, надає йому певну мякість.
Я провела долонею по його спині і він акуратно обернувся через плече, запитуючи поглядом - «можна»? Я усміхнулась. Тоді наложник полегшено зітхнув і жадібно припав губами до мого тіла. Він цілував зону декольте, ключиці, шию, плечі, його руки нетерпляче пестили мої передпліччя, талію, ребра.
Я засміялась. Ванвей знову почервонів, але гордості вже не вистачало, він поклав голову мені на плече, тримаючи долоні на талії. Я погладила його голову.
- Ти був неймовірним. - прошепотіла я йому на вухо. - іншою рукою накрила йому щоку і припідняла обличчя. Він подивився на мене, здається ледь вже не плачучи. Я цілую його вуста. Ніжно і повільно. Він не витримує, стогне, притискається до мене всім тілом, вириває свій пристрастний поцілунок. Я дозволяю йому, він підштовхує мене до ліжка, втискає мене у матрац, жадібно ласкаючи, цілуючи не відриваючись. Він ловить момент з шаленою спрагою, котру він намагається вгамувати якомога швидше, адже знає, що от от. От от його зупинять. Я поклала руку йому на шию і власно стисла. Ванвей розчаровано застогнав. Зупинився, припав до мого лоба своїм з закритими очима. Ванвей дихає через рот, намагаючись зібратись з силами, припіднімається. Він буквально відриває себе від мене і очікувально дивиться, чекаючи наказу. Я хвалю його усмішкою, і мовою тіла повеліваю сісти на матрас, сама сідаю верхи.
Ванвей тремтить від нетерпіння.
- Будь ласка, - видихає. І стискає руки в мене на талії. Дивиться благально, в знемозі.
- Що «будь лака»? - усміхаюсь. Він стогне безпомічно, ковтає спрагло.
- Чого ти просиш? - цілую в скулу. Він закриває очі, підставляє обличчя.
- Хоч щось, - якось вже зовсім тихо, благально. Треться об мене обличчям.
Я цілую його: шию, плечі, особливо звабливу ямку між ключицями, груди, ніжно ласкаю соски. Ванвей стогне, блаженно і відчайдушно, притискає мене до себе руками, намагається втиснутись в мене.
Я опускаюсь нижче, ласкаю язиком його живіт, облизую тазові кісточки, що виступають так сексуально.
А потім спускаюсь нижче і широким мазком облизую його член від яєчок, до самої головки і, солодко причмокнувши, облизую її. Я насолоджуюсь його солонуватим смаком, ніжністю шкіри на його члені. Я відчуваю, що він такий твердий, що під шкірою аж проступають крупинки. Я опускаюсь і піднімаюсь по його стволу, а потім акуратно і повільно повністю вбираю член в себе. Випускаю і повторюю. Ванвей несамовито стогне, хапається за простирадло пальцями, адже знає, якщо він зараз мене торкнеться, я зупинюсь. Наложник закидує голову назад, і його стони переростають в щось уже на межі з плачем. Я зупиняюсь, плавно, до жорстокості повільно.
Я осідлала його ноги і тепер простягаю руку з витягнутою долонею. Ванвей безпомічно простягає руку із стрічкою. Я беру її і починаю цілувати кожен пальчик, облизуючи, посмоктуючи, прикусуючи.
- Ах! Благаю, прошу! - Ванвей вже не добирає тону, просто кричить. Я уміхаюсь.
Демонстративно повільно розв’язую стрічку.
- Ти знаєш, що робити. - Ванвей ковтає слину, і майже задихаючись, складає руки за спиною, тримаючи себе за лікті, спирається спиною в подушку.
- Ммм. Який же ти чудовий. - нарочисто гладжу його від шиї до пупка і зупиняюсь. Наложник розчаровано стогне. Я нахиляюсь і припадаю губами до його соска. Ванвей захникав.
- Благаю, зав’яжіть його уже!
- Ммм… - усміхаюсь я. - Який ти нетерплячий.
Я спускаюсь нижче і якомога повільніше обв’язую навколо основи його члена стрічку і стискую трошки сильніше, аніж зазвичай. Ванвей схоже не помітив. Він затамував подих і широко відкритими очима дивиться на мене.
- Дихай, Ванвей. - усміхнулась я.
Я привстала і почала звабливо тертися своїм вологим лоном об його головку. Ванвей утробно чи то застогнав, чи то заричав і відкинув голову назад, всім виглядом показуючи, що більше не може, це його межа.
Я сідаю. Плавно, але швидко. Ванвей аж задихається від щастя. Я рухаюсь саме так, як обожнює Ванвей, так як його можна довести до піка за лічені хвилини. Ванвей скавулить, стогне, метається по подушці. Вигинається і припіднімає бедра, проникаючи глибше в моє лоно.
- Який же ти нетерплячий. - я змінюю темп, тепер я плавно сіла, придавлюючи, його до матрацу. І при тому стискаю внутрішні м’язи мого лона.
-Ах! - Ванвей завмер, зробив кілька глибоких вдохів - видохів. І я продовжила солодку муку, на цей раз я рухаюсь так, як мені довподоби, більш у горизонтальному напрямку, тручись, об його лобок і живіт, проходячись по всім чутливим точкам. Я не достатньо чутлива, аби закінчити лише так, але я і не прагну цього, зараз я отримую задоволення від процесу, від емоцій наложника, від його краси.
Я знову змінюю темп, повертаюсь у ритм Ванвея.
- Ааах! Ах! - з очей Ванвея бризнули сльози. Він сціпив зуби і заричав, невзмозі впоратись з емоціями.
- Можна. - Видихнула я йому на вухо.
Ванвей всхлипнув і швидко обняв мене, притиснувшись лицем до грудей. Став цілувати їх, облизав ніжно сосок, а потім підняв голову і глянув на мене таким ясним поглядом, що я аж здивувалась. В його очах було щось таке велике, але погляд знову затуманився і він схопив мене за талію.
Ми змінили позу.
Він перевернув мене на спину, я підігнула ноги в колінах так, щоб обхопити стопами його талію. Ванвей затис мої коліна руками об своє тіло і став рухатись, нарозчуючи темп. Дивився на мене так жадібно, що в мене від цього погляду мурашки по шкірі пішли. Нахилявся час від часу, щоб поцілувати, в ці моменти моє лоно особливо сильно стискалося, я стогнала. В якийсь момент Ванвей просто відпустив мої ноги і притиснувся лобом до моїх грудей.
Прошепотів:
-Можна? Будь ласка, хазяйка.
Я ніжно усміхнулась і відповіла шепотом йому в унісон:
- Давай, мій Ванвей.
Ванвей покинув моє лоно. Тремтячими руками став розв’язувати зовсім мокру стрічку. Він торкнувся до себе, поглянув на мене з надією, що зможе закінчити, та я піднялася, зупиняючи його рукою. Ванвей знеможено і безнадійно охнув, закидаючи голову назад у повному відчаї. І навіть зараз корячись мені в повній мірі. Я сіла перед ним на колінах. Він постарався. Зараз буде винагорода. Мій хлопчик. Я опускаюсь і починаю робити повноцінний мінет. Ванвей невіряче стогне, потім його голос сповнюється насолодою.
- Можна. Можна я… Торкнусь. Ах! Будь! Ах! Волосся… Хааахзяйка! Ах
- Угу.
Він закінчує. Хм, от паршивець. Я піднімаюсь. Він повністю розніжений, спустошений, розчервонілий, мокрий, такий прекрасний, ніжний дивиться на мене з вдячністю. Я ж дивлюсь на нього лукаво, трохи оскалююсь. Але Ванвей покірно підставляється під мою руку, зовсім не відчуваючи загрози, або ж зовсім будь що готовий прийняти? Я привідкриваю його губи великим пальцем, Ванвей кориться, розкриває їх для мене, і я вливаю його сім’я йому в рот. А потім цілую. Він все ковтає під моїм поцілунком. І в мої вуста вривається його стогін - видих.
Я усміхнулась і обняла його. Ванвей притиснувся всім тілом.
Зовсім змучений і прекрасний у своїй тендітності Ванвей лежав поруч. Я лягла на бік і підперла голову ліктем. Ванвей лежав і дивився на мене ніжним поглядом. Я усміхнулася йому і перевела погляд на його локони, що розкинулися по ліжку. Він не обрізав їх уже вісім років. З тих самих пір, як я викупила його з рабських ям. Тоді я ще не знала хто він. Тоді він був для мене просто десятирічним хлопчиком, якого я демонстративно взяла у наложники. Він мені і не потрібен був тоді. Мені всього то тринадцять було… Але він був крапкою, хоча ні у випадку з Ванвеєм - завершальним акордом у моїй маленькій і першій перемозі над власним кланом.
Скандалу не було. Незважаючи на те, що я жінка, хоча ні - дівчинка, що ще і у вік не ввійшла, незважаючи на те, що незаміжня, незважаючи на все. На той момент клан уже знав - Матір повинна лишитись Матір’ю Молочного Шляху будь якою ціною, і десятерічне хлоп’я у наложниках - це оплата не найвища.
І тільки потім я дізналась хто він. Ким він був. Другий син, наслідник клану Тернової Гущі. Викрадений і проданий в рабство. Загублений. І куплений мною.
«Вартан* чому ти не сказав мені? Чому не попросив допомоги? Й досі не пізно. Тільки попроси. Я допогла б тобі. Допомогла б повернути втрачене. Допомогла б знайти свій власний шлях. Я б допомогла тобі стати достойним. Ми могли би бути рівними. Я навіть могла б стати твоєю дружиною. Чому навіть не спробував? Чому ти не відкрився мені?.. Я могла б навіть відпустити тебе…»
- Можеш іти, Ванвей. - м’яко усміхнулась я наложнику, - відпочивай. - схилилась я над його плечем і поцілувала.
*Вартан - армянське ім’я. «Солодка троянда», «Нагорода»