Я не особливо хотіла їсти. Але все ж з’їла щось.
Ванвей грав.
Він розмістив цитру на низькому столику, так аби бути розвернутим до мене спиною майже повністю. Так я бачила, як плавно і швидко рухаються його тонкі пальці над струнами.
Він дозволяв мені не лише слідкувати за грою. А й давав мені можливість роздивитися його спину. Біла вишукана сукня стягувала його корсетом не вище талії й охоплювала шию. Вона підкреслювала аристократичний колір шкіри - слонової кості. Своє дивовижне каштанове волосся він спеціально поклав на плече. Довжиною за пояс, в природніх величезних локонах. Воно лилося, як струмок і лягало поруч з його стегном. Насолоджуючись цим «краєвидом», нізащо і не припустиш думки, що це юнак, якщо раптом не знатимеш хто він. Будучи чесною, скажу, що він на роль панянки підходить більше, аніж я. Дивлячись на його витончені, навіть гоструваті, я б сказала, риси обличчя, не одразу зрозумієш, що це не прекрасна юна дівчина. Маленькі карі очі вражають своїм блиском, а густі вії підкреслюють його. Тонкий прямий ніс, ніздрі якого ледь-ледь роздуваються, на особливо складних моментах в мелодії. Його темні веснянки всипали скули й ніс, додаючи йому неповторного шарму, а тонкі губи поблискують вологою, злегка відкриті. Все це просто не може залишити байдужим. Але… не це зараз голубить мою душу. Він закінчив з відомими мелодіями і настала її черга…
Її створив Ванвей. Хвилююча, поістині прекрасна. Вона переливалася тонкими мелодіями, а в інший момент ставала величною на низьких нотах, переростаючи, здавалося б у щось грандіозне, але ні - насправді це туга, така ніжна туга, що примхливим чином сплітається з величчю, переливається у тендітну прозорість, а потім і у властні ноти. А рожеві ніжні пасма тканини, що переплітаються з червоними, ліловими і блакитними, як їх завершення на білому подолі - довершують мелодію незбагненним чином. Мелодія переливається у пристрасть, а потім легким спокоєм плавно відходить, здається у сон.
Я знаю, що цю мелодію Ванвей написав для мене - це був його мені особливий подарунок на повноліття. На той момент він навіть і року не був зі мною. Тоді йому ледь-ледь виповнилось одинадцять. В ті часи між нами була лише музика. І я захоплювалась його талантом вже тоді. Саме він навчив мене цінувати підданих. Своєю непідробною любов’ю до мене, що він виливав у музиці. У своїй творчості, своїм сліпучим обожнюванням.
Ванвей не став робити паузи. Мелодія плавно перепливла у наступну. Мелодія-історія про загубленого юнака серед зоряного неба.
Я закрила очі, насолоджуючись музикою і бокалом вина. Я вже давно вийшла з-за столу. Та переривати його гру я не буду, навіть, якщо в Світі почнеться переворот.