Кожній людині потрібен дім.
Якщо не дім, то хоча б кімната, Хоча б чотири стіни і німб вікна,
Та отвір дверей крилатий.
Бо кожна людина важкі почуття
від зору сторонніх не вміє сховати.
Життя це радість, робота, мрія,
Але ж і відчай це теж життя.
Якщо існує насправді гріх,
який спокутувать ми повинні,
- то це лише на очах у всіх страждання змученої людини.
Чуєте: серце нещасне знов
Стогне і плаче, і нудить світом.
Відчай інтимніший за любов - Дайте можливість його пережити.
Людмила Примостко.
***
Я прокинулась. І перше про що я подумала, що я хочу плакати. Навіть не так. Я хочу ридати. Я хочу кричати. Не просто кричати - волати так, щоб голос зірвати. Сльози уже підступили на очі, зараз прольються, і мені стане легше…
Не смій - набатом. Не можна. Ти не маєш права. Думай! Не смій, Аніра. Думай!
По перше. Я не сама. За мною завжди спостерігають охоронці. Вони тут. Вони в покоях. Так, правильно…
По друге. Ніхто. Ніхто не може бачити твоїх сліз. Твої підданні, твої вороги, твої друзі, твоя сім’я, твоє оточення близьке і дальнє, ніхто не повинен бачити слабкості. А той хто побачить - повинен померти. Ти хочеш прирікти своїх вірних тілоохоронців на смерть? Вони не заслужили. Не смій - набатом.
Сльози висохли. Серце покрилось холодною твердою кіркою. Ось так. Правильно, вже краще.
Я перевернулась набік.
Вони можуть бачити, як ти пишеш. Як смієшся. Вони можуть бачити, як ти вбиваєш, калічиш, катуєш. Вони можуть бачити, як ти купаєшся, ходиш в туалет. Вони можуть бачити твоє голе тіло. Як ти трахаєшся, і як одягаєшся опісля. Як їсиш, наприклад. Треба іти на сніданок. Правильно, вставай.
Я пішла в ванну. Одяглась. Спустилась. Треба снідати. Їж.
Ти просто втомилась. Ще й цей вчорашній конверт… Ліловий.
Так, це, очевидно, почалось ще вчора… Просто я не помітила. В який момент? Коли я стала себе жаліти? Коли впустила слабкість? Не смій. Не смій. Не смій. Не смій! Треба доїсти. Ще трохи. Я відчула, що не витримаю. Сльози от-от…
Я поклала прибори. Встала. Правильно ще зовсім трішки. Давай, Аніра, ти сильна. Ти сильна. Не маєш права. Ось так. Йди в кабінет. Повільно. Чекань кожен крок. Пливи по коридору. Ніхто не має права бачити. Йди.
Ось вони. Зовнішні двері. Внутрішні двері. Лампа. Карниз. Важіль. Шафа. Двері. Лампа, листи. Сходи. Вниз. Ще не маєш права, ще ні.
Лампа. Листи на стіл. Тепер треба перестрахуватися і закрити останні двері. Ось так. Все тепер можна.
Я впала на коліна. Обезсилена, знеможена. Ці кілька хвилин забрали останні сили. В серці щемить безпомічний відчай і туга. А сил плакати не лишилось. Я тихо вскрикнула, не тому що рвалось назовні, а просто тому, що можу дозволити собі цю розкіш. Тут в архіві.
О, сльоза. Так, Аніра можна. Тут можна бути слабкою. Я закрила очі, підняла обличчя догори і всхлипуючи заплакала. Тихо. І сльози покотились. Ще мить і з губ зірвався безпомічний і тихий крик. Ось так плач. Аааніра, плааач. Ось так, нехай серце обільється кров’ю. Можна пожаліти себе. Всхлипнула. Тут. Давай!
Ах… Що все? Ось це і все? Всі твої сльози? Весь крик? Я собі усміхнулась. Встала. І опустошено сіла за стіл.
Добре, досить. Твій час вичерпано.
Отже, ліловий конверт. Принц. Третій принц Світу. Вадарій*. Засуджений до страти через привселюдне катування. Звинувачений у замаху на життя монарха, у спробі перевороту влади, та спробі підірвати устрої Світу. Наклеп. Докази є. Страта за 13 днів. Порятунок можливий, і всі важелі у мене в руках. А ось і вони. Я підсунула до себе папки, що приготувала ще вчора.
Питання в тому, робити це чи ні. Чи правильний вибір я зроблю, врятувавши його? Як це вплине на королівство і на Молочний Шлях? Чи буде правління старших принців достойне і вигідне клану Молочного Шляху? Яким правителем стане Вадарій? Чи розкривати його добродіїв(тобто мене або Молочний Шлях)? Використовувати цей порятунок, як важіль на принца, чи краще не треба? Витребувати щось взамін чи ні?
І найгірше. Я знаю його особисто. І я не знаю більш високомірного і гріховного чоловіка, аніж він. Я не знаю більш достойного і обожнюваного народом носія влади. Він неоднозначний. Непередбачуваний. Він людина честі.
*Vadariy - дослівно «не в списку», я б переклала, як «той кого не врахували», або «поза списком». Індійське прізвище.
Я й справді не знаю. Не знаю, що робити. І навіть не знаю, як прийняти рішення. Мені навіть нізким порадитись.
А ще я просто втомилась. Я зітхнула, і дозволила рукам безвольно повиснути вздовж тіла.
Серце спустошено билось. Я повинна працювати. Окрім принца купа справ. Я відчула, як в серце пробирається темний холод. От і добре. Це мені допоможе протриматись.
Я поглянула на стіл. Вчора я зробила цілу купу роботи. Всі розпорядження стосовно ситуації з принцем я вже написала. Листи лежать готові, акуратний стовпчик лежить скраю. Якщо я вирішу втрутитись, все вже готово. Лише відправити потрібно.
Всі запити клану вже обробила. Досьє складені, лежать окремо.
Докази на Ладанію лежать осібно. Шпигун з мого клану уже склав звіт стосовно шахт. Документ уже в дорозі, буде завтра у мене на столі. Свідок на раді готовий свідчити.
Всі замовлення клієнтів уже в обробці, або ось тут - перевела я погляд на ще одну скирту з досьє.
Залишилось лише обробити листи - прочитати, укласти в пам’яті, при потребі відреагувати, переформатувати у більш сприйнятливу для читання форму ( це пізніше знадобиться для досьє і з часом, як показав досвід, важче розуміти листи), розкласти по архіву, а також заповнити відповідні звітні книги з іменами шпигунів, розташування і так далі.
А ще обробити запити шпигунської сітки стосовно нових претендентів на місце учня вже існуючого шпигуна. Робота на сьогодні. Займе цілий день.
От і добре. Поїхали.
Ввечері мені б Сілвера… Знову я неправильний вибір зробила. Я усміхнулась. Не страшно, до завтра я зможу почекати.