Завела Дана нового наложника в комірчину. І з одного боку серце за нього стискається, подобається він їй, а з другого - не вірить вона йому ні каплі. От як так?
Замкнула і пішла забирати горе своє від хазяйки. Ванвей здавався особливо нестерпним після вечері у спокої з тим чудом червоноволосим. Ох, і нерви тріпав! Як скажене вовчення тряпку… Ох, і біснувався! Да так, що дівулі з-за закромів повискакували, да з купальні повтікали.
Да що це на нього найшло? Бджола в попу вжалила чи що?
- Да чого ж ти лаєшся, як моряк у шторм? Хазяйка образила чи що?
- Що? Мене не ображає хазяйка! - просичав, як змія, ну точно…
- То чого ж ти сичиш, а? Що тобі не так?
- Та все так мені! Просто…
- Ну що?
- Та не знаю я! - отут вже Дана принишкла. Да щоб Ванвею не знайшлось що сказати? Да ніякий кляп не спрацює! Як дамбу прорве! Ойой
- Це як не знаєш? - і обережно так, прошепотіла: - може з хазяйкою що?
Ванвей насупився, замовчав і відвернувся. Отак на. Оце то номер. Вже другий тривогу б’є. Та що за буря гряде, а?
Лежала Дана в ліжку і все мусолила думки, мусолила. Її кімнатка була невелика. Довга. І всі меблі вздовж стіни. Шафа по праву руку, за дверима. Далі не вузьке ліжко і тисовий комод біля поножжя. Невисокий, абись сісти можна було. Да тумбочка біля ліжка. А напроти дверей, під стелею віконце маленьке. І під зводом вікна до стелі зеркало спеціальне кріпиться, щоб світла в кімнаті побільше було. От і всі пожитки. Зате кімната їй віддана. І ніхто сюди ніс не сує. Добре тут Дані, спокійно… Коли думки не гризуть! От від цих бісів ні в одній кімнаті не сховаєшся!
От же ш… З хазяйкою щось коїться, наложник цей їй спокою не дає, він в коморі, а Дані то добре в ліжку!.. Стоп ану-ка зачекай. Дана сіла в постелі. Таких от кімнат п’ять на поверсі. Одна її, друга Мостри, а решта пустують. То що ж це, може сюди його поселити? Хоч не на довго, поки вляжеться. І спокійніше Дані буде. Під боком горобчик буде, в ліжечку ніжитись. Дана запалила лампу, да й потопала неспішно в коридор. Ось де вона. Кімната. Зліва, прямо тут, попліч. І ключ стирчить. Ану давай приміримось. Така сама, як у неї, тільки комод з чорного дерева, як сажа. А що, цьому красеню чорний до лиця… Не так вичурно, як в гаремі, але явно краще ніж в коморі. Ну, що Дані буде? Влетить, що хлопця тут поселила? Так хазяйка сама сказала «викрутись». Ну, комора краще на це припадає. Але ж Аніра любить своїх помідорочок ніжити… Та невже обізлиться, що Дана його сюди поселить? Ну для довірених слуг місце припасли, ну то й що. Ну, якщо позлиться, то й позлиться, зате Дана хоч за це себе гризти перестане.
З самого ранку Дана звірилась з розкладом. Сьогодні все шкереберть. Недарма хазяйка з кабінету носа не висовувала. Видно роботу поробила. Сьогодні хоче відпочити. Буде таке собі маленьке застілля в гаремі. Вона там повечеряє, а потім піде в покої з Сілвером*. А поки все це дійство робитиметься, Дана зможе прибрати кабінет. Бо якщо хазяйка щось таке затіває, то починає раніше… Зате до того! Ой роботи перемоторити треба! Ото вже навалилось! І нового наложника до дівок заперти адже наряди вже мають бути( охоронця ще приставити),ще його б в кімнату переселити, щоденна робота ще, а потім листи з гінцями відправити, а ще до застілля приготуватися, а ще Сілвера до ладу довести, а він же безпомічне геть! А ще й сніданок і обід! Йой мамцю…
*silver - срібло, англійська
Та й як завелася, так і носилася по маєтку, як вихор. Поїла похапцем сама, схопила сніданок, по дорозі метнулася до охоронця, потім погарцувала до комори, схопила хлоп’я, побігла з ним до майстерні, да там же лишила з сніданком вкупі.
- Робіть роботу, потім зайду перевірю. І щоб в обід нагодували його. І руками не чіпайте, дізнаюсь - сама пальці переб’ю і в бордель відправлю. Ясно все?
Ох, дівки знали коли Дану злити зовсім не слід. Тільки головами закивали. А Дана й вилетіла з майстерні, як стріла - до хазяйського столу… І так до вечора - і не присіла. Ну, як до вечора… Обід відмінили, так що застілля буде десь посередині. Не то пізній обід, не то рання вечеря.
А от і Сілвера привели. От вам і наложник. Красивий. Це звичайно так… Навіть шрами не псують. Але от Дана його до себе не підпустила б це точно. Та навіть і не мила б, якби могла вибирати… Моторошне таке, відлюдькувате, холодне, як крижина. А що робити, мусить готувати і його, раз хазяйка такого собі надивилася. І от в кого шкіра ніжна, так це у нього… Як перший сніг. І це далеко не хвала! З півночі раб. До сонця не призвичаяний, як не намажеш, то навіть під вікном згорить, а як намажеш не тим, то і пухирі повискакують, а як трохи щось зачепиш, чи сильніше потреш - червоні сліди лишаються, да такі, ніби Дана тут його сікла… От і ніжить, як нікого.
От тільки йому самому чхати з високої гори, що з ним роблять. Як не помиєш - то і не муркне, як не намажеш - то і нехай. Як не погодуєш - то і не згадає. От і мусила до нього окремо слугу приставити, що за ним буквально по слідам бігає, як цуцик. І мовчить. Мовчить. Мовчить. Не тупий, ні, просто в собі десь, серед льоду свого одвічного. Дана знає, що трахається, він як ніхто. Звідки знає? Та стіни нашептали! Але, ну сім синів Наяди! Ну, як такого до себе в ліжко пускати? От не розуміла вона хазяйку, хоч і її відвагою гордилася. Да після такого наложника не один чоловік страшний не буде, якщо якийсь одважний сунеться, звісно. Хазяйка то і сама може голову відкрутити…
Нарешті ця гонитва закінчилася… Добрела якось до майстерні, а по до розі з комори скриньку з добром прихопила. В майстерні тиша да гладь. Дівки сидять строчать, хлоп’я сидить листки черкає.
- Ну як ви тут? - видно мабуть було, що Дана змучена. Дівки повскакували да й защебетали тихесенько да дзвінко:
- Добре! Чотири наряди встигли. Три на вихід і один в дорогу. І плащ в дорогу. - Тан, як завжди по-ділу.
- Гарно на нього так все лягло! Краса просто! Тільки трішки підправляли. А він нам ще й радив. Розумничка! - лепетала Тін.
- Наготував нам цілу купу ідей! Як в столиці. Приходь да вибирай, що мило, а ми і зшиємо. - задоволено протягнула Тен.
- От і славно. Показуйте.
І дівки закружляли навколо наложника. А він ніби й не проти був. Вже не косився на них так дико. Покірно роздягався, вдягався, крутився да показувався. Сам. Навіть, як дівки і хотіли помогти, як юж вивертався, ще й так ловко, так обережно, що дівки і не ображались.
Дивина. Такого ще Дана не бачила. Наложник, то наложник, біс із ним. Але і дівки якось линуть до нього. Але слини не пускають, швидше як песики, подачки просять. Хочуть ще малюнків. Все їм мало. Голодні на щось толкове вони. З столиці їх сюди привезли… А тут, в глуші і заскніти недовго. Як нема нового, то і ідей нема…
Хлопець ніс свої наряди сам. При чому вчепився в них, як кліщ. Дана може зрозуміти. Сшили таке, як він хотів. Та й не зовсім срамота, насправді. Може не так йому уже і все одно?
Дана привела хлопця прямо у нову кімнату. Тут йому уже все прибрали, підготували, свіженьке постелили. Відімкнула двері ключем.
Відступила, щоб впустити всередину. А він… знову застиг. Потім натягнув свою цю статую безлику на лице і зайшов. Уже знайомо так, бездушно. І Дана знала, якби його руки були зараз пусті, то висіли б вздовж тіла, як ковбаси на ринку.
- Ну що тобі не так? - наложник якось відмер, і обережно перевів на неї погляд. Насторожений, невірячий… Ну, точно загнане звіря. Мовчить.
- Ну що не так? Кімнату тобі підібрала. Що не подобається?
- Мені? - ошаліло перепитав наложник. Обвів поглядом кімнату швидко, ніби його за це палками битимуть, а потім перевів погляд на Дану. Такий різкий, колючий, злий. Та що йому?
- Ну і чого найоршився? Кімната не вгодила?
- А що взамін, Дана? - і періщиться зло. Взамін? Тобто взамін? «О, Сигарда, як же мене втомили ці наложники, вони точно твої сини…» - простогнала подумки Дана.
- Що взамін… Нічого. - Дана явно не розуміла в чому штука. Чого наїжачився? Та наложник не вірить. Дивиться оскаженіло, і аби зараз Дані горло не перегриз, то вже було б добре. Мовчить.
- Нічого? - таки видушив з себе через стиснуті зуби.
- Ти ж наложник. От і спатимеш в кімнаті, раз в гарем не можна. Що ти мені можеш взамін дати? Ну… язиком поки не ляпай де живеш. - здається пригладив голки. Дивиться невіряче. Тільки вже горло Дані перегризти не хоче.
- Мені кімната? - ще раз уточнив. Якби вже Дана не знала, то подумала б, що тупий.
- Тобі - тобі!
- І взамін нічого? - покосився наложник підозріло. Дана зітхнула.
- Та що ж ти хочеш від мене, а? День був не легкий, ще й ти як з ланцюга зірвався! - наложник округлив очі на Дану. А потім якось винувато сказав:
- Вибач. Мені, значить мені. Дякую, Дана. - і вклонився. А потім, ще в довершення глянув з-під лоба прямо в поклоні, щоб перевірити, чи сердиться.
Ти ж тільки глянь… Щиро кається… Ну, і що з ним таким робити, а?
- Та нічого, нічого. - усміхнулась Дана.
Хлопець швидко випрямився і усміхнувся у відповідь, схиливши голову набік. Тепло і капосно. Ну… І як же так? І так уміє? Ну і ну…
- Ну… ти тут освоюйся поки. Тут поживеш, поки не вляжеться. А там може ще десь. Поселю. На вечерю я тебе на кухню заведу там поїсиш.
- А ти зі мною вечерятимеш? - ти диви? Потеплів?
- А що разом веселіше їсти?
Наложник якось зкуксився, стиснувся і каже:
- З тобою можна. - ага… он як.
- А з іншими - ні?
- А інші хочуть щось взамін. - так- так…
- І що ж вони хочуть взамін?
Наложник почервонів, і помарнів одночасно.
- Ну… - Ааа, так он де бісів хвіст зарився. Не любить, як пристають да слини на його красу пускають. То - то мити себе не дає.
- Так ти ричи.
- Ричати? - не втумекав наложник.
- Так, не давайся.
- Ну, так а що мені за це буде?
- Пф… Нічого не буде. Ти ж наложник хазяйки, от тільки їй і служиш. А іншим - зась.
- І… всюди так?
- Тобто всюди? - щось не второпала Дана.
- Ну… Тільки тут так, чи в інших господарів по-іншому?
- Ну, може десь і по-іншому. - Розвела руками Дана. А наложник спохмурнів.
- І чого зкуксився?
- Ну… Хотілось би лишитись.
- Так і в чому біда?
- Так, а якщо я їй не сподобаюсь?
- Так уже сподобався. А хазяйка наложників не міняє, ну, по всякому рахунку, поки всі живі здорові і живуть тут постійно.
- І… великий гарем?
- Троє всього наложників. Ти четвертий будеш.
- А чи наложник…
Дана не знала що на це сказати. Сама ніяк думки звести не могла, що це хазяйка з ним замислила… Але наложник і не жадав відповіді. Він і сам кумекав, що поки не все ясно…
Так що Дана пішла розбиратись з хазяйським кабінетом.
Не тяжко, але хазяйка вимагала, щоб всі карнизи були витерті від пилу ідеально. Не розуміла Дана такої примхи, чи то затятості, але робила, як сказано. Вона явно не встигала з цими карнизами, так що зловила служницю і наказала відвести наложника на кухню і нагодувати. Навіть ключ дала. Тепер, за ним охоронець в два ока дивиться, так що Дана сильно не переймалась. Вона вирішила і зовсім його так лишити з охоронцем, ну, поки що.
Нарешті добила цей кабінет і потопала на кухню. А там… Як сороки на базарі обступили наложника дві дівулі і пробують до нього клинці підбити. Опа цікаво. Ану- ка подивимось, з проходу видно добре.
А він стоїть і мовчить. Вони заливаються. Він мовчить. Терпіння в кухарок не вічне - ближче до нього примостилися. А він руки на грудях склав і крок назад. Вони до нього - він назад. І хмуриться, як гіркої редьки наївся. І так вони його до стола і притисли. І тут він як зашипить! Прямо оскалився, різко так вперед подався і як дикий кіт : «шшш!» І ікла ще такі довжелезні! Тут навіть Дана від несподіванки отсахнулася. А дівулі так і зовсім у розтіч. Ну, дає… Дана то казала йому ричати, але не думала, що він ДІЙСНО ричатиме! Ну, дає. Такого ще Дана не бачила. І мусила визнати, їй сподобалось.
Дана відвела наложника в кімнату. З ним на сьогодні все.
Сілвер сидів собі поки Дана його відмивала. І все по-кругу: масла, обтирання…Після хазяйських вечорів Сілвер ще більше крижаніє. Не достукаєшся. А тут… обернувся до Дани і своїми очима так глипнув, що Дану як з ополонки облили. Мороз по шкірі пішов. І дивиться.
- Що? - Мовчить. От нагадує новенького чимось. Так само стій, да вгадуй, що хоче. От тільки той теплом якимось гріє, а цей холодний, як глиба.
- Ну що тобі? - та хіба достукаєшся? І тут… Стиснув губи, підняв очі до стелі, плечі опустив да видихнув. Опа… Припливли… От за що Дана любить його, так це за те, що в ті рідкі хвилі, коли він в настрої щось сказати, можна щось дільне з нього видобути. Та й гадати не треба… Знає вже в чому штука.
- З хазяйкою щось не те, так?
Мовчить.
- І що ж за буря гряде, а?
Сілвер перевів свої крижинки на Дану і заговорив:
- Гряде? - от серйозно, ну як його можна хотіти? Від голосу мороз до серця пробирає. Як ніби до тебе мертвяк говорить. - Чому ж гряде? Вітрила уже зриває. - замовк. Закутався в свій лід. Відвернувся.
Штука… Ну, нічого сьогодні Дана добереться до хазяйки. Завтра вже від’їжджати, так що треба звіритись. От і поговорять.
Але… Не тут то було. Як тільки Сілвера забрав слуга, в купальню вскочила служниця і на вухо «Шу-шу-шу». Новенького хазяйці подавай! Як так? Що Сілвер вже не справляється чи як? Як це розуміти? І Дана ще не встигла поговорити з хазяйкою! Айайай! Ой, біда. Ні, ні. Що ж то його робити!
Вже навіть сітувати на втому нема коли! Прийшлося бігти за наложником. Да в купальню його.
А він сидів і куксився. Ну, хоч статуєю не прикидається, значить не так все погано, як встигла постановити Дана.
Митися не дався. І мастився не охоче. Тільки спину підставив. Але тут ніби навіть сподобалось йому. Хіба не урчав, як котяра. Після цього розніжився і навіть дався промокнути його гарненько. А потім хутенько одягнувся.
Ще ніколи, ні одного наложника не вдалося Дані опорядити так швидко, але тільки їй подумалося, як же з ним легко, на тобі - глянув у зеркало і хоп - статуя. Дана тяжко зітхнула. Посадила його на пуф перед зеркалом і пробувала йому ладнати волосся. Розчесала, та й запевнилась, що найкраще так і лишити.
-Ну, що тобі, а? - мовчить. От і не нарікає і робить все сам, а тяжко з ним.
- Ну чого ти зкуксився знову? - наложник споглянув на Дану через зеркало закусив губу, і відмер.
- Добре все. Треба йти, так?
- Так, ану покажись.
Дана обійшла його і присіла навпочіпки біля нього.
- Красень. - провела руками по волоссю і по рукам, зупинилась на поручах - Не муляє? - спитала і провела пальцями під поручами, а тоді під поножнами. Нічого там не було крім тої мотузочки, що волосся перев’язує. А вона тонесенька, нічого він нею не зробить.
Аж тут Дана наткнулась на погляд наложника. Дивився на неї з-під лоба. Дується. Добре він зрозумів, що вона робила. Як рявкала на нього, не ображався, як в коморі закривала не дувся, не істерив їй, як без водички наніч лишила і бровою не повів. А тут - дується, помідорка. Не повірили йому, значить. Ох, ну от і сітуй на тупих наложників після цього.
- Ну, а що ж ти хотів, абись я тебе не перевіривши до хазяйки пустила? А? - хлопчина з уважністю возрився на Дану, а потім не відриваючи очей, голову набік повернув, і з-під лоба вже не глипав. А потім і зовсім кивнув і шию підставив. Дана спершу не второпала, а потім допетрала. Дає їй і ошейник перевірити. От… Ну, от як після цього, а? От подобається їй він. Може вона од незвички просто йому не вірить?
Вже біля самих дверей наложник зупинився. Голову схилив вниз, і в розпачі на поріг дивиться, стоїть. Дана вже хотіла його стішити якось, але він рішуче так голову підняв, ковтнув, кулаки розжав і статую свою на лице надів. І зайшов…
Ойойой… е ні, ну от що це таке, а? Та наложники в покої ледь чи не рвуться, ну хіба Сілвер якось спокійніше, іто як його довго не звуть, потім сам біжить… А тут…
Ну, от і це наложник? Та хай Дана посивіє, як то правда!
Але з покоїв вийти таки прийшлося… Та якби Дана не знала б, що Аніру день і ніч неусипно стережуть охоронці, зась би вона вийшла! Навіть біси Сигарди не викурили б!