День сьогодні погожий. Та й роботи не багато - тільки те, що завжди. Лише наложника нового годувати. Дана уже приготування перед сніданком зробила. І тепер діло стало за новим наложником. Питання тільки куди його діти на день. Для роботи він уже не треба. Може залишити в кладовій? Нормально так буде? А може… у нього спитати? Точно, хай поможе, ніби ж вертиться щось у голові…
Дана відкрила двері:
- Привіт. - хлопець ще лежав, але коли Дана прийшла, сів, підігнувши одну ногу в коліні. Мовчить.
- Куди тебе діти сьогодні, голубчику, а? Може я тебе тут залишу? - хлопець одразу скукожився якось, і подивився на Дану, як загнана в пастку тваринка.
- Ну, а що? Тобі тут так погано чи що? Посидиш собі… Відпочинеш, - акуратно так, як дитятко, вмовляла Дана. Ні, ну направду куди його дівати? Наложник завмер на ній взором своїм. Ніби вона сказала якусь всім ясну річ, а він це раптом допетрав. А потім опустив погляд, але не так, як він оце робив до цього, а так ніби обмізковує там штуку якусь. Потім кивнув собі на щось і підняв погляд на Дану, ніби погоджуючись. Чесне слово, як з собакою говорить. І розтовкмачує так само - зро-зу-мі-ло. А він тільки очима блимає… Але ж… Ясно, що говорить, хоч і по-своєму - по-звірячи.
- Добре, то я тобі снідати принесу.
- А… - озвався раптом.
- Так? - Дана насторожилася, що там трапилось?
Наложник відвернувся і залепетів:
- Можна мені лампу, будь ласка. - тихо так лепече… Лампу… От же біси Сигарди, темно ж…
- Ясно, що можна. Може ще щось? - хлопець вскинувся в надії, але потім спохмурнів і заперечно похитав головою. Що він такого хотів?
- Добре, я зараз.
Дана швидко принесла все. Відчинила двері. А там наложник сидить. Обперся на стелажі, зігнув ноги в колінах, руки поклав на коліна і кисті вільно звисали. А голову закинув назад.
В Дани серце стислося. Аж не по-собі стало. Наложники так не сидять… Хлопець підняв голову і перевів на неї очі, погляд одразу зосередився. Це через темноту, мабуть. Дана занесла сніданок, запалила лампу і йти вже хотіла. Але раптом стрельнуло - а як задихнеться тут з лампою? Вона вскинула голову під стелю - вентиляція була. Аби ще працювала, то ціни їй не було б… Е ні, Дана краще перевірить. Хоронити його ще рано. Вона взяла сірники якими лампу запалювала, залізла по стелажам вище, чиркнула сірник, піднесла до вентиляції - сірник погас. Працює! Ну і славно.
Але серце щось все одно не на місці. Глянула на наложника - уважно пантрує за нею. Ну добре… Треба йти.
Дана йшла по коридору і все щось не спокійно їй було. Не йшло з голови, як він сидів там… Як… Як - не ясно, але дуже жаль його… Може треба було завести його до швачок? Вчора ж все було нормально. Аби тільки не наробили чого по молодості…
Ніби й краще його в кладовій лишити, від гріха подалі… От тільки не місце там йому.
До обіду Дана зробила вже все, що могла. І тепер, до вечірньої пори вона вільна. Тільки наложника на вечір треба приготувати зарання - перед вечерею. Ванвей. Так і знала, що хазяйка новенького поки не зватиме. Може і не згадає, а там і дівки наряд хоч один йому зшиють.
Дана спішила до наложника, переживала, не без того. Але, як по правді- серце щеміло.
Вона відкрила двері. Сидить, майже так само, як до цього. Тільки стопи перехрестив, у стелю дивиться. Кошмар… Тепер їй точно це снитиметься. Посадила пташечку у клітку,.. йому тут явно не переливки… І був би це хтось другий, Дюн, наприклад, чи навіть Сілвер - не було б їх жаль. Ну, направду, яка різниця де сидіти пустій голові? Але ж… З цим не так якось…
Хлопець блимнув на неї.
- Давай но вибирайся, сходиш зі мною пообідати. Так? - застиг. Так ніби й не повірив зовсім.
Дана взяла тацю з посудом, акуратно поскладав, ти диви. А тільки потім допетрала, що треба лампу вимкнути і горщик ще забрати. Мабуть вона задивилася, чи що, але отрок нахилився, лампу вимкнув і взяв горщок. Дана аж не повірила. Навіть не скривився.
- Я може сама потім винесу? - потім ще жалітися буде, що Дана працювати змушує… Насправді Дана в це не вірила. Не жалітиметься. От не підлий він. Просто… Ну, біси Сигарди, ну не носять наложники горщки!
Наложник рот відкрив, ніби сказати щось хотів, потім закрив. А поглядом дає зрозуміти, що у нього в голові - йому не ясно в чому проблема. Хоче щоб розтовкмачили.
- Ну, раз можеш, то неси. Пішли.
На кухні Дана уже зі всім розібралася. І з посудом, і з горщком. Ні, це не діло. Треба десь його в інше місце поселити. Навіть в казармах є туалети. Та й взагалі, не хоче вона його туди вести! От же ш… Заїло. Та яке їй діло, чесне слово? Ну, посидів би день-другий. Що убудеться?
Обідали вони мовчки. І Дана все намагалася його кудись подумки приткнути, аж раптом зловила себе на думці, що уже не дивується, що наложник їсть сам… Та й, не шарахається від неї. Ато вчора, як на голках сидів.
Вона зітхнула, підперла голову рукою, ось так на нього і дивилася скрушно. Може він і до кладової звикне?
Наложник глипнув насторожено з-під лоба.
- Думаю, куди ж тебе прилаштувати…
- А в комірчині більше не можна спати?
- А чого ж не можна? Спати можна.
Наложник явно не кумекав, що ж Дана крутить в голові. А який наложник кумекає? З іншої сторони… А ніякий і не цікавився до цього. А цей он - в очі заглядає.
Ех… ну, швачки, так швачки…
- Привіт, дівчата. Ну, що?
- Ти ж казала два дні! - Тан аж скипіла.
- Та знаю. Я до вас он, наложника привела.
- А нащо він нам? Мірки ще вчора зняли, а міряти ще нема чого… - Тін насупилась.
- Нащо-нащо. Хай посидить. Руками тільки не чіпайте. - покривлялася Дана. І вже до наложника: - Сідай тут.
Він то сів, але дивився насторожено.
- А чого ти його не одведеш до других наложників, а? - в’їлася Тен.
- А от вас забула спитати! - рявкнула Дана. - Вам що убудеться? Що вчора заважав сильно? Хай посидить собі. Вам то що?
- Що-що! Щоб нам потім спини не боліли!
- А ви руками не чіпайте, і не болітимуть ні спини, ні шиї! Все! Ніколи тут з вами мусолитись! - Дана обернулась і вже зробила пару твердих кроків звідсіля, як тут наложник вскочив і вигляд мав явно переляканий:
- Дана… - Від свого імені в Дани аж серце йокнуло. Це ж треба, щоб наложник, да по імені…
- Ну що? Погано тобі тут було вчора, чи ображав хто?
Наложник з опаскою покосився на дівок.
- Та що ж з’їдять вони тебе чи що?
Але отрок не здавався, дивився з сумнівом і зовсім не горів бажанням тут лишатись.
Дана зітхнула:
- Я вернусь, як вечеря почнеться. Посиди собі тут мирно. Тебе ніхто не чіпатиме. А потім я прийду заберу тебе. Так?
Наложник скрушно глянув і вернувся на пуф.
А Дана пішла звідси. Поки пускають. Розумний трапився. Знає чого боятись.