З’їв цей малий часу прірву. А зараз ще наложника на вечір готувати. Дюн, значить. Наложник. Ось що член, то член. Дюн знає тільки дві речі - як відтрахати до зірок в небі і як відім’яти до таких же зірок. На цьому все.
Он сидить, значить, жде. Можна було б подумати, що він задумався, але погляд пустий, як в канарки.
Дана закатала свої шаровари-напівсукню і залізла по коліна в купальню. Дюн сидить і мовчить. І хоч би мявкнув, тупа тварина. Дана подумки зітхнула. Зате безпечний. І хазяйці подобається, ну і нехай.
Дюну було уже 30. І хоч інші наложники в цьому віці в борделях підлоги миють(і де тільки руки беруться?), або спокійно вже сплять у земельці, Дюн був тут. І хазяйка все ще звала його в покої раз на тиждень. І списувати, схоже, не збиралась. Та й насправді, Дана підозрювала, що навіть опісля, Дюн лишиться при хазяйці. Справа в його таланті і мова не про член.
Дюн хоч тупий, як цукровий шарик, але він відчуває тіло, як іншим не дано. Одного разу Дана бачила, як хазяйку так скрутило від роботи і нервів, що вона встати не могла. І кого звали? Не лікаря, ні. Дюна звали. І він поміг. На очах у Дани. Розім’яв, якось повертів хазяйку туди-сюди, кості похрустіли і хазяйка оп-ля і встала.
Але безголовииий… Що ще скажеш… Безруууукий… Навіть зараз Дана йому зав’язувала найпростішу із можливих речей на поясі. А він стояв і бездумно вперіщив погляд в стіну. Потім поставила перед ним тарілку і навіть ложку в руку всунула, докладала йому на тарілку що треба. А потім відвела куди слід.
Зате його можна без остраху лишити в спальні і нікуди він звідти не дінеться.
Перед вечерею все зробила, що лишалось. І пішла годувати нового наложника.
А його в майстерні чути не було. Дівчата жваво щебетали і робота в їхніх руках горіла.
- А де наложник? - Перше питання.
- А так він не виходив. А ми не лізли, як ти казала.
Дана заглянула в примірочну. Тут сидить, нікуди не дівся. В тому ж пледі по шию закутався. Сидить на заваленому шматтям диванчику з ногами. Ноги в колінах зігнув, обняв за бедра, голову поклав на коліна і… І що? Сидить. Чекає, мабуть.
- Ну що, сидиш? - наложник поглянув на неї не повертаючи голови.
- Як наказували. - ось так- так. Мало хто вкурює на якому рахунку Дана в хазяйки. Надто вже вона по-простяцьки поводиться. Наложники по статусу стоять окремо від прислуги і охорони. Таке собі окреме царство. Але от управляючий гаремом, управляючий маєтком, довірений господаря, керуючий персонал, словом, стоїть на порядок вище наложників. А йому ніхто не пояснював хто вона. Хазяйка б не стала - своїх турбот вагон, а більше нікому. Дана то вже два у два порахувати може, але все ж недооцінила хлопця. Тепер ясно, чому хазяйка з ним носитися наказала. Щось у ньому є. Щось там є. Акуратніше треба. Обережніше. Приглядітися, і до пори його вберегти. Часом з розумними важче ніж з тупими…
- Угу, вставай давай. Відпочив?
- Так, дякую.
- Де твій одяг? В ньому поки походиш. Нічого не муляє?
- Не муляє.
Сам знайшов одяг, обтрусив від ниток, вдягнувся. На виході дівчатам коротко вклонився (видно, більш для чемності) і потопали на кухню. А там Дана поставила перед ним їжу в загальній тарілці(з вечері лишилась). Хлопчина одразу став собі накладати в тарілку і з апетитом надкусив здобну булочку. Дана на секунду задумалась і поставила ще одну тарілку - для себе. Сіла поряд. Наложник зупинився, навіть жувати перестав. Випрямився і уважно на неї подивився.
- Ти проти? - Дана була готова, що він манірно розсипеться у наріканнях, що плебейське це діло з слугами за столом їсти. Але хлопчина тільки заперечно похитав головою і з опаскою подивився на Дану. А потім вже повільніше став їсти. Ніби з обережністю. Ох, щось тут не чисто. Треба буде поговорити про це з хазяйкою.
Повечеряли та й пішли.
- Я тобі в кладовій постелю. - глянула вона на хлопця. Мовчить.
- Це поки що. Замкну там. Так і ти нікуди не дінешся і до тебе ніхто не лізтиме. - нащо вона йому пояснює? Та наложник мовчить. Іде, хоч би хни. Ні, серйозно. Інший наложник вже би хникав. Чи то з страху, чи то ціну собі набиваючи. Дообре. Добре. Подивимось.
Дана відчинила дальню кладову з постіллю і всяким таким добром. Постелила йому подвійний футон, чисту постельку, теплу ковдру. Горшок наніч поставила. Так, на всякий.
А наложник стояв і дивився на це все. Явно ошелешено. Чого це він раптом?
- Що не подобається? - наложник вскинув на Дану все ще здивований погляд, який запізніло похолодів.
- Ні, все чудово, дякую. - і рішуче потопав в кладову. Потім опустився на одне коліно і з такою опаскою простягнув руку до постелі, ніби там змія. Потім видихнув, мабуть думаючи, що Дана не чує. І опустився на футон, швидко став роззуватись, а потім прямо в одязі заліз під ковдру, відвернувся до полиць і завмер.
- Зачекай но. - наложник окам’янів просто. - тобі щось треба ще може?
Відмер і якось полегшено видихнув, тихо так, повільно, ніби не бажаючи, щоб Дана чула. Але вона уже за ним в два ока слідкувала і тепер з уваги ні одна деталь не виб’ється.
- Мені б щось для гігієни. - тихо пролепетів наложник. - зубна щітка, мило…
Дана плеснула себе по лобі. А й справді. Але зараз просто вже часу нема з цим вошкатись.
- Один день перетопчешся? - наложник кивнув. Ну… що все? - добраніч.
- Добраніч, дякую Вам. - прозвучало щиро. Дані уже давно ніхто не дякував щиро. Тільки так… для виду, по ритуалу. Якось тепло аж зажевріло в грудях. Приємно так.
Дана зачинила кладову ззовні. Ключ є тільки у неї і у Мостри. А так то кладові зазвичай не замикають. Управляючий вже в курсі про нового хлопця, так що не здивується, як його тут побачить.
Дана полетіла до покоїв Аніри. Вчасно. Тільки кілька хвилин почекала, як Дюн вийшов. Голий.
- Ти чому не одягнувся?
- Не знаю як це вдягти. - сказав Дюн, сунувши одежину, як ганчірку Дані в руки. Наложник. Навіть лайку придумувати не треба. Цим все сказано. Дана прикрила йому одежиною срамоту і повела в купальні.
Дюн хмурився. Вона його мила, він сидів на табуреті і хмурився. Потім витирала, мастила маслами всякими, промокала, одягала. А він все хмуриться. Хмуриться і видно, що думає. А де ви бачили, щоб у Дюна в голові колесики крутились?
- Чого ти кислий, як цитрина?
- Щось не так. - тут Дана оторопіла, як громом ударена.
- Що не так? - похолодівшим тоном спитала.
- З хазяйкою. Не так щось.
- Що з нею?
- А я звідки знаю? - огризнувся Дюн.- Щось гризе її. - і знову нахмурився.
Ойой. Який би пустоголовий наложник не був, а якщо наложник каже - що з хазяїном біда, то значить біда. Що ж тривожить хазяйку? Вона ніби раділа, як цим новеньким тішилася, і в дорозі ніби в хорошому гуморі була… Ще й цей наложник підозрілий. Щось воно робиться.