Дана ще звечора пробувала придумати щось для наложника. Добре, що хазяйка залишила його в покоях. Не треба думати де його покласти спати. Навіть митись не вийшов. Але там де сіло, там і впало. В що його, темний біс Сигарди, одягти?!!
Біс із тими нарядами! Хоч би довезти. Як хазяйці не сподобається, повезе його просто голим. А він тоді застудиться, і морочитись доведеться Дані, а їй же скоро їхати з хазяйкою! На кого вона його залишить? На Мостру? Та він же сухарь!
Та в голову не приходило взагалі нічого, вона вже навіть дійшла до суконь. І тільки бісовий бутафорський костюм йому личив! І сів ідеально… Стоп. Дана аж на футоні сіла. Якщо одягнути костюм не повністю, може і вийде проскочити. Поїздка все таки… А хазяйка любить мати інструменти на кожну подію в житті. Це для похорону їжачка, це для чаєпиття з монархом, а це для відрубування голови розбійницькому главарю. От і буде їй дорожній одяг. А що?
За цими думками Дана і заснула, пізно правда. З самого рання ще до сніданку, ще до того, як готувати сніданок наложнику, ще до того, як готувати сніданок хазяйці (так - так, вона готує, а де ви бачили кухарку в 4 ранку на кухні?), Дана побігла в гардероб з газовою лампою. Знайшла цей бісів костюм і почала його розбирати. Значить так. Чоботи - добре, тільки п’ятки намуляє, ніжна зараза, підберу йому якісь м’які шкарпеточки. Штани - добре. Сорочка нижня - не треба. Сорочка верхня - хм… Тканина міцна, гладка, зшита добротно. Шви м’які, зав’язка на горловині: можна залишити, ніби забули зав’язати, він же наложник. Сорочка - добре. А от верхня цупка шкіряна куртка не треба. Її ми замінимо на дорожній плащ.
І вуа - ля! Спрацювало. Хазяйка виглядала задоволеною. » Я ж казала…» - думала Дана. А сама пробувала зробити хоч приблизний начерк одягу для голубчика. Та чому це так складно??!!! Не перший рік займається цією волиною - все завжди гладко, все гарно підбирається, в голові картинки самі з’являються. І тут на тобі. Може хай голий ходить? Йому ж все рівно.
Щойно приїхали, Дана схопила наложника, нагодувала(хоча їв сам, їжу тільки на кухні дала. навіть відлучитися змогла, за 10 хвилин же нічого не станеться,.. А передобідні справи за хазяйськи столом зробити треба…) і поволокла в майстерню. Три мододі рабині, викуплені нею особисто з швейного цеху при дворі старого замку монарха були дівками головастими.
- Привіт, дівулі. Нате вам лялечку. Щоб за два дні принарядили. - дівулі від такого темпу сторопіли.
- Дана, змилуйся. Як встигнути? Взвила Тін.
- А як собі хочете!
- Та це не можливо! Унікальний наряд на всі випадки для наложника, а ми його перший раз бачимо! Та на один наряд кілька днів іде! А у нас ще й інша робота є! - захищалася Тен.
- Яка робота, щось термінове?
- Ну… для охорони костюми шиємо, хазяйці плаття ремонтуємо. Штори ще перешиваємо в гостьову кімнату, ту що з голубими стінами… - Тан здається готова була перечислити всю свою роботу, аби тільки відкараскатись від халепи. Імена їм ще на цеху дали, але видно не прогадали, он як співають одна за одну.
- Значить почекає все! Кидайте і займайтеся ділом. І на рік його потім обшиєте. Давайте, щоб було в чому до хазяйки привести!
- А малюнки хоч є?.. - зрозуміли дівки, що відкараскатись не вийде.
- Немає нічого, самі думайте!
- Так, як щось не так, ми крайні потім будемо! Три шкури з нас спустять!
- А так з мене спустять! Годі припиратися. Знімайте мірки і робіть вже щось! - Дана кидати їх не збиралася, але сама справитись з одягом ніяк не могла, а зазвичай все так легко…
- Роздягайся, чому стоїш? - вже до наложника рявкнула Дана, роздягатися то вони вміють! Зазвичай на неї сходу ці тепличні помідорки ображаються, дуються, потім навіть хазяйці жалітися пробують… Вона трохи осіклася. Але наложник навіть бровою не повів. Роздягнувся покірно і тихо. Догола. І стоїть дивиться кудись за спину Дані. Вона навіть обернулася, щоб глянути що там. Нічого там не було. Тупий таки, як валянок… Посітувала вона.
А дівки ошаліли від такого повороту. Голих наложників їм бачити не доводилось, так щоб зовсім голих. Вирячились на нього мовчки. Тільки Тан склала руки на грудях, ніби захищаючись, покосилася на наложника і з сумнівом так протягнула:
- А нам руки потім не відкрутять?..
- Ах ви ж прохвандяйки! За роботу! Мірки знімайте!
А коли мірки зняли і взялися за одяг, дівкам було вже не до срамоти. Допетрали, що влипли.
Наложника Дана посадила на пуф і мізкувала разом з дівчатами. Друга година вже йшла… І тут Дану, як кип’ятком огріли. Він же голий. Вона кинулась до нього:
- Тобі не холодно? - поклала руку на спину. Шкіра була холодна, як після зимової прогулянки. Ой, мамо! - Змерз? - наложник кивнув. Айайа. Розслабилась, називається. Одягнутись може, помитись може, поїсти сам може, навіть їжу собі сам розкладає, а сказати що холодно - не може… Ну, що з ним робити?
- Та що ж ти мовчиш? То ж кажи, як щось треба, чи щось не так, чи як погано. - журила його Дана, схопивши якийсь недошитий теплий плед, і укутуючи наложника. - я ж не можу вгадати все! Ясно тобі? - кивнув.
Насправді Дана вже збагнула, що хлопець якийсь… дивний. Вона ще поки не розкусила в чому штука, але отрок явно тупим не був, насправді. Просто… Затюканий якийсь, хоч і хорохолиться…
- То що ідей ніяких?
- А які ідеї, Дана? Шкіра не світла, не темна, тільки чорний і личить. Ситець одягнеш - як клоун, шовк - як ідіот. Шаровари - як воїн виглядає, прості штани - то вже і туніка проситься. Одягнеш так - аристократ уже якийсь, такий що в школу ходить… Одягнеш, як раба - виглядає бідно, ще й сережки нідочого…
- От і я про те. - спохмурніла Дана
- А в чому він хазяйці попався?
- В чому… В червоній тряпці.
Дівчата з сумнівом покосилися на наложника. Червоний - варіант не поганий, але з відтінком вгадати буде важко, так щоб волосся доповнити, чи підкреслити, але не відтягувати від нього увагу.
Замовкли і скрушно дивились на робочий стіл дружньою компанією.
- Мені коричневий личить. - видав раптом наложник.
Дівки мовчки на нього вирячились. В цей колір наложників їм одягати не доводилось. Його швидше на цехах десь використовують. Але родюче зерно в його словах було…
Дана вскинулася, оживилася:
- А зшити що, знаєш? - з надією зиркнула вона на хлопця.
- Закрите спереду, з прорізями побоках. Горловина, щоб шию перекривала повністю, плечі відкриті. Тканина падає вільно, приєднується до поясу. Пояс на талії.
Дана схопила записник і швидко накидала картинку. Доповнила, промалювала. І підскочила до наложника.
- Так? - наложник глянув.
Тицьнув пальцем в малюнок і продовжив перлами сипати:
- Тут ширше і в складки зібрати. Прорізі довші. - на хвилю замовк, вдивився. - а так то схоже…
- На що схоже? Ти таке вже носив? - Оце вже Дані не подобається. Щоб не вилізло якоїсь проблеми. Якби у неї хазяйка була б простою дівкою, чи навіть просто міністром, то й нехай… Але це Аніра…
- Не носив. Бачив один раз на наложнику. З гостями приходив.
- Ти ж з Притулку?
- Покупців там так називають - «гості».
- Ясно… Ну, добре. Ще щось може? - обережно поцікавилась Дана. Мало що… а раптом…
- Якщо штани вдягати непрозорі, прості, то верх тоді прозорий. Просто пустити від шиї. Від ошейника навіть. Чорний можна. Або штани бордові, а прозорий верх чорний.
- Це ти теж на пришлих рабах бачив?
- Угу. Тільки не такого кольору. Я… - і замовк. Більше Дана з нього нічого не витисла. Мовчав, як з водою в роті. І погляд скляний став, в одну точку сидів дивився… Трохи моторошно навіть. Ну точно затюканий.
Але з двома нарядами отрок поміг. І дівчата, як з ступору вийшли, фантазії прибавилось. Щось ще свого подокидали.
- І от іще що… Зшийте йому якийсь дорожній варіант. Потепліше щось.
- Нащо наложнику? Їхати кудись буде? - Тін не зрозуміла.
- Так… На всякий… І взагалі не ваше діло! Робіть, що кажу!
- Так-так! Не сварись.
- То-то… Добре шийте. А я пішла. - глянула на наложника. - я його тут лишу, хай поспить в примірочній. І не чіпайте його без мене, якщо життя дороге. І не пускайте до нього нікого.
- Забери з собою! На якого він нам тут?! Потім з ним якщо щось… А з нами потім що? - ох і переполошилися.
- Не чіпайте його і все буде добре. Немаю я його куди діти. А ви дівки головасті, знаєте, куди лізти не слід. От і не лізьте. - таке собі його тут лишати. А куди діти? На кухню? Так поварихи не швачки, таких лялечок і не бачать, ще натворять чого з диковинки… Чи в казарму до слуг ( і це ще добре, що є - хазяйка щедра). Чи може в конюшню? Там його точно віддеруть… З собою тягати теж не може. А в покоях хазяйки йому не місце, поки не звали. А в гостьових спальнях нема кому приглянути за ним. А так тут посидить. Хай поспить з дороги. Дівки не зовсім пустоголові, та й аристократів набачилися, не голодні…
Насправді ці дні в маєтку для Дани течуть повільно і не складно. Якщо в родовому маєтку все сама, то тут зі всім поможуть, є - кухарки, прачки, швачки, конюхи, слуги на стіл самі накривають, прибирають. За всім Мостра дивиться, як коршун. Дані лишається тільки зробити речі, які за неї не зробить ніхто. Прослідкувати щоб дегустатор скуштував блюдо з усіх сторін, а посуд був вимитий тричі - вкінці проточною водою. Прийняти пост охорони. Віднести листи ну і відправити потім, прибрати хазяйський кабінет. Приготувати одяг на дорогу для хазяйки (звірившись з розкладом) і лишити на перевірку в гардеробі. Поніжити наложників, в плані помити, одягнути, ну знайома волина. Хазяйка довіряє їй, і це Дані дає статус. Дає владу. Ніхто їй тут не загрожує, ніхто руку не підніме. Але.. панська довіра - річ ой яка небезпечна. Крихтка. А як один раз надщербиш - все. Пропало. А для Дани ой як дорого це коштуватиме. Як раптом що… У неї два шляхи - вблагати хазяйку не рубати з плеча(це якщо не Данина вина, Аніра то до правди докопається), або накласти на себе руки, якщо встигне. Іншого не дано, іншої хазяйки їй не треба. Тому Дана і лізе з шкури. Старається. Але от вірність - вірність вона не звідти. Не зі страху. Вірність вона з середини. Дана поважала Аніру, всім серцем любила. І хоч Аніра була за Дану молодша, серце в неї було велике, думки широкі, а вчинки справедливі, хоч і не завжди милосердні. І її хазяйка, хоч і гостра, як кристал, та така ж тендітна. І тому, якщо хтось захоче скривдити її хазяйку, йому доведеться переступити через труп Дани. У неї нікого немає. У неї є тільки Аніра. І Дана не дозволить у неї відібрати її сім’ю.
Не буде більше в Дани такої достойної, характерної хазяйки, такої непокірної і сильної, ніколи до Аніри і ніколи після - не буде навіть бляклої копії. А зараз заради цієї жінки, ніби втілення істинної Володарки, Дана на шмаття готова роздертися. Так воно і буде.