Я сіла на диванчик і похлопала жестом поруч, підзиваючи Тріна. Ні, це ім’я йому теж не пасує. Не знаю, що мали на увазі, так його називаючи, але в мене це асоціюється з звуком бездарно видобутим, з гітари, або самісену. Ні… Явно не це…
«Хлопчик» покірно сів.
Я потягнулася рукою до його ключиці, і одразу зрозуміла, як не зручно.
- Лягай. - я похлопала собі по колінам. Він ліг все ще дивлячись внікуди, мовчки. Некомфортно. - коли я з тобою взаємодію, дивись на мене. - хлопчик подивився. О, а от погляд його сказав мені, куди більше, аніж вираз обличчя. Він був злегка розгублений, дивися з очікуванням подальших подій і страхом. Що ж лякати немає сенсу продовжимо в м’яко-наказному тоні, по стандарту.
- Коли я тобі наказую, або говорю, відповідай.
- Так, хазяйка. - Тут же відізвався «хлопчик». Ні, ну серйозно, в моєму виконанні, це звертання зовсім безглуздо звучить… «Хлопчик» та, якщо вірити документам, він лише на 2 роки за мене молодший… Мені то всього 21… Хоча… По міркам нашого псевдоматріархального світу, для незаміжньої дівиці - 21 це пенсія. Цій думці я усміхнулася - заміж я не хотіла. Та й клан мій був зовсім не зацікавлений віддавати мене у чужі руки. Я надто цінна. Тому я і вільна від шлюбних уз, зрештою. Тому мені і було дозволено все, що душі завгодно, навіть те, що мене компроментує. НАДТО те що мене компроментує. Моя зіпсована репутація на користь швидкому шлюбу не піде. А діяльність моя неочевидна, так що видимих мінусів в моїй персоні куди більше, аніж плюсів. Так від заміжжя і відхрещуюсь, поки можу. І поки це, якщо бути зовсім вже чесним, співпадає з інтересами клану. А тому я і гарую, як не кожен наслідник буде. Моя особиста цінність повинна бути вища, аніж будь який шлюбний договір. Крапка.
Та, незважаючи на вседозволеність, особливо часу на розпусні розваги в мене ніколи не було, ну хіба що мій гаремчик…
Я провела пальчиками по ключиці. Раб розслаблено лежав, і дивився на мене, вичікуючи.
Раб… ні, не те що я ніжна, манірна квіточка і люблю зручні замінники незручних слів… Але раб - це все ж моветон…
Я акуратно сковзнула подушечками пальців по плечу, по руці. Він поклав руки вздовж тіла і намагався не ворушитись. А я підмічала нові деталі, наприклад, у нього були дуже акуратні нігті, не надто короткі, але чисті і підпиляні. Раби за нігтями самі слідкують, і це ще раз говорить про його дресуру. Адже дикі племена, якими махаони і являються, за манікюром точно не привчені слідкувати… Я повернулася наверх по руці і сковзнула пальчиками по груді, задівши сосок. Мм ці маленькі золоті кілечка дуже вже пасують. Та я не затримувалась, спустилась на торс. Тут опустила долоню повністю і широко погладжуючим рухом провела по торсі. «Хлопчик» не напружувався, лежав спокійно. Вкотре цей «хлопчик», усміхнулась я собі подумки, а як його називати? О, прекрасний парубок вільних степів? Нехай поки що «хлопчиком» побуде, знову я усміхнулась подумки своєму потокові свідомості.
Яка ж у нього шовкова шкіра. Хоча ні не шовк. Шовк холодний, блискучий і гладкий, швидше велюр, тільки не такий ворсистий… Словом, шкіра в мого «хлопчика» тепла, ніжна, матова, не блискуча, приємна на дотик. Пальці наткнулися на золотий пояс, а погляд на ці їдко-червоні шаровари. Вони прозорі і під ними легко помітні ноги і член, з яєчками, з-під крайньої плоті видніється ще один золотий пірсинг. Мабуть на вуздечці зроблений. Виглядає… збуджуюче. Що там далі? Ноги? Рівні, міцні, м’язисті ноги, трішки зігнуті в колінах. Одну ногу він відставив трошки в сторону і засунув стопу під коліно. Так поза більш розслаблена і розкрита, одночасно. Спеціально? І ступні, трішки біліші за все інше тіло.
- А це знімається? - не знаю, як він думає, але як на мене краще голим, ніж у цьому несмаку…
- Знімається. - він говорив тихо, майже пошепки. Але розбірливо і чітко. Голос був приємний, глибокий. Десь баритон, мабуть, як мені дозволяє оцінити, моє неглибоке пізнання музики.
- Тоді знімай.- не злякався. Навпаки, здається з початку моїх нехитрих маніпуляцій «хлопчик» заспокоївся. Погляд став впевненіший, навіть рішучий, спокійний. Він розуміє, що відбувається, що від нього хочуть. Це знайома гра, тому і спокійно. Цікаво. Так невинні себе не поводять.
- Так, хазяйка. - Він легко розстібнув пояс, припідняв таз, і з грацією ілюзіоніста стягнув з себе цей шифоновий мотлох, навіть не встаючи. Тільки ногами взмахнув, ніби рибка плавниками, ну чи гепард хвостом… І повернувся у свою попередню позу. Спеціально таки так лежить. Ось, хазяйка, бери, користуйся, все твоє.
Якось на моїх думах «хлопчик» ще більше спотикається. Це йому не підходить. Парубок, та навіть і не так - молодий, впевнений у своїй зовнішності чоловік, спостережливий, і його покірність - зовнішня, десь там в глибині очей щось є… щось таке тепле, але небезпечне, для мене небезпечне… поки що. Таке щось знайоме… так знаю. Ці нотки у охоронців часто блимають в очах, або у люблячих батьків. Бажання захищати, от тільки не мене. Е, ні, дорогенькі, в Вашого Лоренса, нехай хтось інший вірить. Що ж це за звір мені у руки потрапив? Красивий, граційний, теплий, звабливий, як і всі хижаки, от тільки і про гострі зуби не слід забувати.
Хм… зубки. У махаонів мають бути зубки.
- Покажи зубки. - на цей наказ він не відповів. Просто широко відкрив рот і закинув голову назад.
- Не так, - усміхнулась я. - Мені ікла цікаві.
Він слухняно оскалився, ну прямо в підтвердження моїм думкам, про слухняного хижака.
- Усміхнись просто. - а от це у нього не вийшло. Усмішка була як приклеєна, губи навіть трохи підсмикувало. Вау, коли ж ти усміхався востаннє, зубастику? Я торкнулася його ікла вказівним пальцем.
- Привідкрий. - послухався. Я підділа ікло і ковзнула по гострому кінчику, трохи сильніше натиснувши. Махаон трохи нервово втиснув голову в мої ноги, відхиляючись назад, від моєї ніжної шкіри, негайно закриваючи рот. І на обличчі просковзнув застережливий погляд. Не хотів поранити. Хм мило. Ікла й справді гострі і довші, ніж в інших людей. Такі собі рудименти дикого світу.
Я усміхнулась моєму махаончику. На його виверт. Все ж люблю уважність до себе. І тут як на зло пролунав дзвінок на настільному годиннику. Хороший настрій, як рукою зняло. Пора на збори.
Я припідняла його голову швидко, але акуратно. Встала, і вже приготувалась летіти.
- Поїж, - звеліла я, находу вимикаючи будильник. І вже не дивлячись на махаона, полетіла на збори.