II

       - Добрий день. Ви когось шукаєте?!  – незнайомий чоловік середнього віку здивовано підняв брови на Скотта.

•        - Е-е-е… а ви хто такий? Може ви батько Пітера Паркера? А стоп! Не те, Тоні казав мені що він сирота, живе з тіткою.
•         - Сер, якщо ви вдаєте що знаєте Месників, це не значить що я впущу вас у свою квартиру. Прошу чемно покинути мій будинок.
•          - Гей, я сам Месник. Людина-Мураха, знаєте такого? І я шукаю свого маленького друга Людину-Павука.
•         - То ідіть і ловіть його десь на вулиці. Якби тут жив Людина-Павук то ви б не зайшли сюди через натовп фанатів. Щасливо залишатись! – незнайомець грюкнув перед Скоттом дверима.
•         - Тупий Старк! – Ленг плюнув під дверима і пішов на вулицю.

Там уже стояв його старий пошарпаний фургон з квантовим тунелем. В ньому його чекали кохана Хоуп та донька Кессі. Остання здружилася з Пітером після похорону Тоні, і коли почула що сталося біля Статуї Свободи вирішила влаштувати йому сюрприз.

•         - Сюр якийсь! – Скотт ривком відчинив водійські двері та гепнувся на сидіння. – Я стукаю в двері квартири Мей Паркер а відчиняє двері якийсь лівий тип, обзиває мене божевільним і шле під три чорти.
•           -  Може він просто переїхав? – Хоуп схилилась над його плечем.
•         - Гаразд, припустімо. Але якого чорта Пеппер на запитання що з Пітером питає мене хто такий Пітер Паркер?! Вона що забула пацана, за яким тужив її дорогоцінний чоловік і на чиїх руках він помер?! Що за лайно?!
•         - Тихіше, стеж за словами. Дитина поруч.
•         - Кессі вже сімнадцять. І її однолітки й не таке вживають.
•         - Ти повинен їй подавати приклад.
•         - Міс Ван Дайн, усе гаразд. – Кессі усміхнулась. – Тату, може містер Стрендж знає де він.
•         - Імовірно. Цей чаклун хоч самого Таноса з-під землі дістане. Погнали на Бейкер-стріт…

***

•          - О, Скотт. Вітаю. Щось потрібно? – маг як завжди самовдоволено усміхнувся.
•          - Шукаю нашого друга-павучка. Усі чомусь здуріли й не пам’ятають його.
•          - Тобі потрібен Людина-Павук?
•         - Не стільки він скільки хлопець під маскою. Пітер Паркер.
•         - Хто такий Пітер Паркер?

На мить запанувала тиша.

•       - Ти серйозно, Стівен?! Ви ж разом билися з Таносом на Титані майже десять років тому! А чотири роки тому в нього на руках помер Старк! А потім він з елементалами бився в Європі!
•         - Наскільки мені відомо елементали були ілюзією.
•         - Навіть так. Чому я пам’ятаю Пітера Паркера, а ти ні?! Ану колись де тут розіграш?!
•         - Гаразд-гаразд. Я знаю хто такий Пітер. І це я доклав руку до того щоб його всі забули.
•         - А тут детальніше фокуснику.

І Стрендж розповів усе. Як Пітера розсекретили з легкої руки вже мертвого Квентіна Бека, як «Daily Bugle» розтрубили ім’я Пітера по всіх усюдах і як він попросив його змусити усіх його забути але все пішло шкереберть через його втручання в закляття.

•         - Он воно як. – Скотт довго перетравлював цю інформацію. – Тоді в мене інше питання. Якого ти граєш перед ним амнезію?
•         - Бо мені набридло все за всіма розгрібати. Хай добре подумає над своїми вчинками і бажаннями.
•         - То де нам його шукати?
•         - Я вас зараз перекину до його місця проживання.
•         - Ні-ні, не треба. Дай тільки його адресу.
•         - Гаразд. Але не сподівайся що він зараз вдома…

***

Кафе «Пітер Пен»

•        - Капець. Доведеться стирчати тут до вечора. Міс, американо на допіо та два лате будь ласка. – Скотт опустив голову на руки.
•          - Не втрачаймо надії. Може він зараз на навчанні. Чи підробітку. – Оса не втрачала надію.
•          - Навіть якщо так, то це все одно що шукати голку в скирті сіна. Стівен дав нам його адресу, отже зазирнемо туди перед восьмою. Чекати нам ще довбаних чотири години, тож пропоную робити це тут а не на січневому морозі.
•          - А якщо Пітер не з’явиться вдома у цей час? – Кессі сумно підняла очі на батька.
•          - Тоді прийдемо завтра. Чи в неділю. Навряд чи Паркер вирішив остаточно порвати всі зв’язки із нами.
•      - Ваша кава, сер. – темношкіра кучерява дівчина видала трійці напої. – І ще, ви шукаєте Пітера Паркера. Я правильно зрозуміла?
•          - Так.
•          - Худорлявий, невисокий з великими очима?
•          - Так. А що таке?
•          - Він сюди частенько зазирає. Перед вечором чи в обід. Іноді зранку…
•          - Ви його знаєте.
•          - Не просто. Він у вас за спиною. Салют, Пітер Паркер.

На останню репліку Мішель усі троє розвернулися і побачили Пітера що саме заходив у кафе.

Першою до нього кинулась Кессі. І міцно обійняла, ніби він їй не друг а хлопець з яким довго не бачилась. Скотт послідував за донькою і поплескав хлопця по плечу…

З боку Пітера

Коли він вкотре зазирнув до улюбленого кафе, то аж ніяк не очікував такого прийому.

Він думав що його забули всі. А пам’ятали можливо Тор, Вартові Галактики та Керол Денверс. І точно не Людина-Мураха та Оса.

Але обійми Кассандри Ленг змусили його замислитись над закляттям Доктора Стренджа…

•           - Здоров малий. Впізнаєш нас. – Скотт щасливо усміхнувся.
•           - М-містере Ленг? Що ви тут робите?
•        - Те саме запитання і в мене. Ти куди пропав? Ми з Хоуп тебе зашукалися. Мусили питати екстрасенса де ти запався.
•          - Я… я… Я й не знаю що казати. І це варто обговорити без зайвих вух.
•          - Гадаю наша кучерява подруга не є зайвими вухами.
•          - Ні, але це її аж ніяк не стосується. І навіть якщо стосується, вона не зрозуміє.
•          - Отже стосується.
•          - Аж ніяк. Я навіть не знаю її.
•          - Мішель Джонс. Для друзів Ем-Джей. І це нетактовно обманювати когось у присутності того хто знає правду.
•       - Тому сідаємо тут і ти розповіси нам чому вирішив сховатися від усіх нас. Що передувало цьому я вже знаю завдяки нашому спільному другові-екстрасенсу. Шле тобі магічні вітання до речі. Якщо ти розумієш про кого я.

Вуха в Пітера спершу стали дуже червоні, потім дуже гарячі, а потім і сам він почервонів. Та все ж підкорився волі спадкоємця геніального Генка Піма.

•          - Отже містер Стрендж вам усе розповів?
•         - Так, і дуже навіть детально. Факт того, що ти переміг його у дзеркальному вимірі мене здивував. А тепер питаю я: якого ти не залишив людям яким ти дорогий жодного нагадування про себе? Захотілось погратися у соціопата?
•         - Тому що без мене цим людям буде легше. Менше небезпек, пов’язаних із знаходженням на волосинку від смерті а то й гірше.
•         - То ти ось так от взяв і відмовився від усіх? А ти подумав про свою тітку?
•         - Авжеж. Про те, як через мене її вбив психопат-шизофренік і що я міг зупинити його в будь-який момент.
•         - Що-що?
•         - Стівен вам не казав що Мей загинула? Що ж, схоже не дуже й детально він усе вам розповів.
•         -  Я… співчуваю тобі малий.
•         - Тримайте всі сумні слова при собі. Я й справді злочинець, як про мене каже Джеймсон.
•        -  Ти не злочинець, Пітер…
•         - Ага. Вам нагадати яких руйнувань можна було уникнути якби я не втручався кожен раз?
•     - Це злочинець захищав Рукавичку Нескінченності поки Денверс не перехопила її? Це злочинець врятував Стренджа на кораблі прихвоснів Таноса? Це вбивця  був готовий закрити собою Тоні під час останньої битви з Таносом?
•         - Це нічого не змінює! Я практично вбив Мей! Я не зупинив грабіжника що вбив дядька Бена! Я ледь не скинув літак на спальний район Нью-Йорка! Я привів у цей світ небезпечних лиходіїв з чужих всесвітів які вбили Мей і ледь не вбили моїх друзів! Мені не місце серед живих!

Скотт слухав його і дивувався. Від того веселого підлітка що горів безліччю ідей не залишилось анічогісінько.

А у голові Мішель усе почало складатись докупи.

Чорна жоржина, битва з Містеріо та її раптові провали у пам’яті в мить отримали логічне пояснення.

І це пояснення саме розпиналося перед Скоттом Ленгом про свої гріхи.

•          - Тільки не кажи мені що ти закинув роботу Людини-Павука. – Скотт похмуро підняв брову.
•           - Поки що ні. Та все йде до того що рано чи пізно це станеться.
•         - Тоді мій обов’язок не допустити цього. Я сьогодні ж забираю тебе у лабораторію Піма. Трохи підшаманимо твій костюм, дамо нормальний дах над головою і нагодуємо. А коли Стрендж знайде спосіб нагадати керівництву “Stark Industries” про тебе, усе стане на свої місця. І всі Месники зберуться разом як у старі добрі часи.
•         - Дякую містере Ленг. Та я не заслуговую на це.
•         - Щей як заслуговуєш…
•        -  Що у вас зі слухом? Через мене загинуло стільки людей…
•         - Їх би загинуло ще більше якби ти не втручався.
•        -  Усього б цього не було якби Тоні не дав мені ці кляті окуляри!
•         - То заради продовження справи Тоні прийми те що тобі пропонують! Ти справді збираєшся ось так от  впасти на дно і поводитися наче маргінал у якого десяток судимостей?!
•         - Містер Старк бачив у мені щось більше ніж школяра який заради вступу друзів у престижний коледж вирішив хакнути всесвіт.
•         - То доведи що ти щось більше!
•         - Я зроблю це сам. Містер Старк зібрав свій перший костюм в афганській печері з купи брухту. А мій костюм лише купа спандексу та лінзи від окулярів.

На мить запанувала тиша.

•         - Знаєш кого ти мені нагадуєш? – Скотт зобразив подобу усмішки. – Тора після того як Танос ляснув пальцями. Бракує тільки пляшки пива та двох інопланетян за ігровою приставкою. Знаєш хто його витяг із затяжної депресії? Брюс та вся наша команда. Ми дали йому віру в те, що все можна виправити. Хоча Беннер казав мені що Ракета заманив його великою партією пива на його кораблі.
•          - Ви пропонуєте подорож у часі? Це вам не «Назад у майбутнє».
•         - Аж ніяк. Хоча, якщо наш чаклун поверне пам’ять тим кому треба, це можна сказати псевдо подорож у часі. Але хлопче, перш ніж це станеться ти повинен зробити дещо. Перестань себе картати. Я двічі сидів за пограбування і раз за те що свого часу пішов за Кепом. Але у мене була мотивація щоб стати кращим. Навіть дві. І вони обоє зараз сидять тут і слухають як ти розпинаєшся.
•          - А що мені робити? У мене немає коханої дівчини, а доньки й поготів.
•         -  Хто тобі це сказав, ботанік? – Мішель вийшла з бару і глянула йому в очі.
•          - Що? Ти хочеш сказати що…
•         - Я згадала тебе, лузер. Бачиш ось це? – вона зняла з шиї кулон з чорною жоржиною. – Навіть не заперечуй і не кажи що це Бред. Бо тільки самозакопаєшся.

Пітер нервово замовк.

•         - Мішель, я все поясню. Пам’ятаєш як Пітер-3 тебе врятував коли ти падала? Я не хотів щоб тебе спіткала доля його дівчини. А Нед… Пітер-2 розповідав про свого найкращого друга, чий батько вбив мою Мей. Я боявся щоб і Нед не повторив долю Гаррі.
•         -  А якщо нам начхати? Пітер, сам ти нічого не втнеш. Месники перемогли Локі, Альтрона і Таноса бо діяли разом. Тор здолав Малекіта з допомого близьких людей. Капітан Америка врятував нас від Г.І.Д.Ри разом зі своїми бойовими товаришами. Усі герої сильні не поодинці. Вони мають що втрачати і борються за це. Навіть Шерлок діяв у парі з доктором Ватсоном бо той був хорошим патологоанатомом і порадником. І тобі потрібні ми з Недом: кадр-за-кадром який скеровує і дівчина що любить… - далі вона не говорила нічого, бо Паркер повис у неї на шиї. Судячи з його тремтіння він таки дав волю сльозам, що накопичилися за цей хай і короткий час.
•         - Я люблю тебе Ем-Джей. – прошепотів крізь сльози Паркер.
•        - А я тебе, невдахо. – вона взяла в свої долоні його лице і глянула в очі. Ці великі карі кулі, які бачили стільки жаху за лише сімнадцять (а по правді двадцять два) років життя. Не бажаючи вислуховувати ще одну сумну тираду, дівчина просто поцілувала його в губи. Легко і боязко, ніби вперше.

А родина Ленг-Ван Дайн спостерігала за цією зворушливою сценою зі щасливими усмішками.