Пролог

2019 рік.

 

            На вечірці багатолюдно та занадто шумно. Більшість – незнайомці, та пара впізнаваних людей все ж промайнула і одразу ж щезла у вирі гостей.

            Вона шалено втомилась. Втомилась від ввічливих посмішок, потискань рук при черговому знайомстві, намагань запам’ятати імена… Ігристе вино з тонкими нотами персику та ванілі не надто розрулювало ситуацію, скоріше додавало головного болю, та вона терпіла.

            Їй конче потрібно було бути тут. Сьогодні великий день.

            І нарешті – посміхнений, щасливий, зчервонілий від духоти приміщення та градусу випитого алкоголю, він йшов їй назустріч, вже підносячи келих догори.

            - Ну наконец-то я тебя нашёл!

            Вона посміхнулась, щиро та щасливо, напевно чи не вперше за весь вечір, і легко обійняла його за плечі. Слідом почувся легкий дзвін їхніх склянок.

            - Вітаю з президентством, Вов.

2020 рік.

 

            - Мені необхідно, щоб ти долучилась до роботи в нашому юридичному відділі. У тебе хватка сталева, а знаю я тебе ще з пелюшок. У тебе блискуча освіта, ти не встигла засвітитись в жодній скандальній історії і людина ти не підла. Я шукаю саме таких до себе в команду.

            - Я провела оцінку твого оточення, твоєї команди, і з впевненістю можу сказати, у тебе, що не працівник, то скандальна історія і іноді, всесвітнього масштабу, Вов.

            - Бачиш? Найвищий професіоналізм - бути настільки обізнаною.

            - Володимире Олександровичу, ви пропонуєте мені відмовитись від практики в Європі заради роботи у вашому, не побоюсь цього слова, пекельному офісі з умовами працевлаштування «без вихідних плюс нервовий зрив вже входить у вартість путівки»?

            - І я, і країна тебе не забуде.

            - Я ще така молода…

            - Ти надійна. Мені потрібно комусь довіряти.