«У нас є увесь час у світі, щоб довести, що Чуя-Людина.»
8:00, Йокогама, Індустріальна частина порту.
З чорного новенького Фольксваґена неквапно вийшла зі смаком одягнена молода жінка. Чорний гольф підкреслював її холодний вираз обличчя, а біле перлове намисто додавало м’яких відтінків. Білі, завужені до низу штани, були підперезані паском, підкреслюючи тонкий стан. Вона мала такий вигляд„ ніби вийшла з обкладинки журналу мод у двадцятих роках минулого століття. І дивно те, що вона все ще виглядала надзвичайно стильно.
Благородні риси обличчя підкреслювали її грецький профіль. Глибоко посаджені, великі сірі очі, уважно вдивлялися у кожного присутнього, ніби зазираючи прямо в душу.
—Кобилянська Ольга.-жінка простягнула руку, але одразу ж похопилася, ввічливо посміхнувшись.-Перепрошую, панове. -вона зняла чорні рукавички і потиснула руку спочатку одному потім іншому.- В моїй країні заведено знімати рукавички перед тим, як потиснути руку.-пояснила жінка, побачивши підозрілі погляди.
—Яка мета вашого візиту в Йокогаму?-запитав мафіозі, потиснувши жінці руку.
Вона посміхнулася.
—Наразі, моя ціль-це торгівля та створення конкуренції Портовій Мафії. Таким був один з наказів.
Мафіозі всміхнувся у відповідь.
—Вам ліпше співпрацювати з нами, ми конкурентів не толеруємо.
Жінка дещо знітилася.
—Це можливо буде неввічливо з мого боку, але ви не представилися.
—Накахара Чуя. -мовив чоловік.
Жінка задоволено кивнула.
—Чула про вас багато хорошого, Накахара Чуя.-мафіозі сухо засміявся.-Сподіваюся, що сьогоднішня співпраця буде плідною для нас обох.
Дадзая розбудив Чуя, десь по десятій. Він нервово тряс його за плече. Дадзай, спросоння, навіть крізь сорочку, відчув, як незвично холодна, мов крига, долоня Чуї, торкається його плеча. Він здригнувся і підвівся, дещо сонно дивлячись на напарника. Однак, ця сонливість тривала лише якусь мить, одразу ж розчинившись, як тільки-но Дадзай глянув на Чую. М’які, правильні риси стали гострими, від гримаси німого жаху, що маскою спотворила юне обличчя. Чуя нагадував Дадзаю порцелянову ляльку. Таку прекрасну, але бліду та бездиханну.
—Я ненавиджу, коли ти маєш рацію.-буркнув Чуя і дав йому телефон. -Бос хоче сказати кілька слів.
—Слухаю.-хрипло промовив Дадзай, і поспішно покинув вітальню. Він вийшов на терасу, зачинивши за собою двері.
—Думаю, ти здогадуєшся що сталося, Дадзай.
—Про що це ви, Бос? -сухо запитав юнак.
—Скажи мені, Дадзай,- чоловік перейшов одразу до справи.- ти не хотів йти проти Коцюбинського відкрито після того, що сталося з Чуєю-куном, чи тому, що тобі дуже заважали саме ці члени виконкому, які, ой, як співпало, були друзями Чуї-куна? Чи одна причина пов’язана з іншою? -глибокий, мелодійний голос чоловіка за звичайних обставин заколисував, але зараз він звучав радше моторошно.
—Не звинувачуйте мене в усіх смертних гріхах, Морі-сан. Я не чудовисько. Те, що тут міг бути задіяний Коцюбинський було лише моїм припущенням.
—Ти нічого не зробив, щоб запобігти тому, що сталося. Тому, твоє твердження вельми сумнівне. Колись я вже питав тебе, Дадзай, але запитаю ще раз: навіщо тобі Чуя-кун?
—Чуя-мій друг та напарник. -коротко, на автопілоті відповів той.
—Так, те, що ти хочеш за його життя віддати життя двох інших людей, показує наскільки ти його цінуєш. Не боїшся, що він покине тебе, як тільки дізнається, що ти зробив?
Дадзай стиснув рукою холодний поручень.
—Мені байдуже, так він хоч залишиться цілим. По-дурному кидати його у пекло, коли не знаєш проти кого йдеш.
—Ах, так, ліпше принести в жертву пішаків, ніж ферзя. Я бачу відгомін свого виховання в твоїх діях. Але через свої почуття, ти втягнув у конфлікт усю організацію.-вони обидва якусь мить мовчали.- Що ж, Дадзай-кун, повториш свої слова Чуї, коли він оплакуватиме свого друга. Чекаю в штабі на Даймачі.
Дадзай завершив виклик. Тупий, аж до нудоти, біль у грудях душив його . Стало важко дихати. Свідомість Дадзая металася від одного рішення до іншого. Звісно, якщо враховувати, що конфлікт між Чуєю, ним та Коцюбинським по суті міжособистісний, було б краще, якби вони вдвох пішли туди.
Але Дадзай боявся. Він відступив. Востаннє він не зміг захистити навіть себе, коли думав, що анулював здібність Коцюбинського. Божевільна думка промайнула в його свідомості. Що, як його здібність взагалі не діє на Коцюбинського.
Дадзай потер кінчиками пальців очі. Безглуздя. Він може анулювати будь яку здібність, якщо її носій-людина. Людина… Все це здавалося Дадзаю сном під час гарячки , вигадкою хворої голови. Єдині друзі Чуї, що у нього залишилися- мертві. Він йому цього не пробачить. І не зрозуміє.
Дадзай повернувся у вітальню. Чуя сидів на дивані втупившись у стіну. Дадзай підійшов до нього і сів мовчки поруч.
—Ти знав.-прошепотів Чуя, не дивлячись на нього.
—Ти чув мою розмову з Босом?
Чуя роздратовано хмикнув.
—Мені не треба підслуховувати, щоб це зрозуміти. Я не тупий.
—Я не вважав тебе..-Чуя жестом звелів Дадзаю помовчати.
Чуя зазирнув Дадзаю в очі, шукаючи у них хоча б проблиск каяття. Але нічого не знайшов. Він сухо засміявся і з тихим скрипом підвівся з дивану.
—Він помер. Вони всі померли. Усі, хто був відповідальний за угоду в той день. Померли від серцевого нападу, через шість годин після угоди.
Дадзай стояв, мов громом уражений.
—Не вдавай, ніби ти здивований.
—Ще один еспер…-прохрипів Дадзай.
—Не робити себе ідіота. Якби ти хотів-ми б спіймали його одразу на місці злочину.
—Якщо ти чув мою розмову з Босом то знаєш, чому я так вчинив.
Чуя зміряв його нищівним поглядом. Дадзай помітив, як його кулаки стиснулися.
—Усі тварини рівні, але деякі рівніші за інших, Дадзай?
Той проігнорував його.
—Оскільки сьогоднішній інцидент вже вичерпано, мені потрібно йти. На нас чекає ще один конфлікт. -Дадзай пішов у бік дверей, але Чуя шарпнув його за плече і, розвернувши, з розмаху врізав йому кулаком по носі.
Дадзай впав додолу, навіть не зойкнувши.
—Важкий у тебе кулак. -пробурмотів він.
—Забирайсь геть звідси!-гаркнув на нього Чуя.
Зблідлий Дадзай підвівся і глянув на нього. Його погляд був темний, сповнений болю.
—Я теж людина і мені також буває іноді боляче, ти це знав, Чуя?-Дадзай витер кров, що юшила з носа.
—Не сміши мене, хто повірить у таку маячню?-процідив крізь зуби Чуя.
—Як жорстоко з твого боку.
Чуя з ненавистю подивився на Дадзая, вхопивши того за комір.
—Мої слова- це найкраще з того, на що ти заслуговуєш! Радій, що я не зніс тобі голову за це!-він з огидою відпустив його, штовхнувши в бік порогу.
Дадзай мовчки вийшов з квартири, зачинивши гучно двері.