Вранішня негода не зіпсувала Чуї настрою. Він хорошому гуморі прийшов віддати звіт з місячного продажу, над яким він працював, щоб не збрехати, два дні. Чуя не міг пояснити причину такого піднесеного настрою, що був навіть на межі з ейфорією аж поки не переступив поріг будівлі Морі Корпорейшн. Тоді він зрозумів, що це зумовлено тим, що він з самого ранку не бачив того недолугого Дадзая.
Фойє було на диво порожнім, як для десятої ранку. Він чув як ехо розносить стукіт його підборів по безлюдному поверсі. Чуя піднявся ліфтом на чотирнадцятий поверх. Він швидким темпом крокував коридором, прямо до кабінету Морі, намагаючись не втрачати навіть хвилини.
Раптом з-за рогу, на нього вилетів Атсуші, ледве не збивши з ніг. Чуя хотів було запитати підопічного у чому справа, що він так летів, але слова застрягли у нього в горлі. Чуя шкірою відчув, як по ньому промайнув хижий погляд криваво-жовтих очей і мимоволі відсахнувся. Атсуші підняв голову, сліпучо посміхаючись. У нього була розбита губа, що все ще трохи кривавила, а на щоці виднівся блідий синець.
—Ах, Чуя-сан, перепрошую, я просто дуже поспішав. Я якийсь сьогодні сам не свій… Сподіваюся усе гаразд.- він оглянув Чую, дивлячись чи той не забився.
—Все гаразд..-немов зачарований, Чуя витріщився на підопічного.
—Гарного вам дня, сенсей.-Атсуші ґречно вклонився і поспішно пішов далі.
Оглядаючись на підопічного, Чуя пішов до кабінету Огая.
Хоч і початок дня був м’яко кажучи не найліпший, Чуя вийшов з кабінету задоволений зробленою роботою. Він збирався додому, де на нього чекала інформація про наступну угоду. Чуя вже в йшов з ліфту, ледве не підстрибуючи, аж раптом боковим зором помітив Дадзая, що розлігся на дивані, в іншому кінці фойє. Він теж помітив Чую і почав незграбно махати руками, щоб той підійшов. Чуя тяжко зітхнув і все-таки поплентався до нього.
—Давно не бачилися.-Чуя кивнув головою на знак привітання.
Дадзай важко зітхнув.
—Не так вже й давно. Принаймні я ще не встиг від тебе відпочити.
—Серйозно?-Чуя розсівся на дивані, поруч із Дадзаєм.-Я від триденних місій не так втомлююся, як від одного дня роботи з тобою.
Дадзай у відповідь на це лише гучно позіхнув і продовжив грати.
—Як там Ацуші?
Дадзай здивовано підняв голову.
—Чому ти питаєш?
Чуя згадав дивну поведінку підопічного.
—Цікавить прогрес з твого боку. Чи ти лише б’єш, але не пояснюєш?
—Це тебе не стосується.-відрізав Дадзай.
Чуя зле подивився на напарника.
—Та невже? У тебе до людей лише два підходи: насильство або маніпуляція?
Дадзай відклав гру і всміхнувся. Чуї здалося, ніби його, зазвичай порожні, тьмяні, карі очі, на мить спалахнули червоним світлом.
Він нахилився до нього так близько, що Чуя відчув його подих на своїх вустах. Серце забилося частіше. Кілька секунд Чуя, сам того не усвідомлюючи, не дихав.
—Ти можеш вважати як тобі завгодно, Чуя але прогрес -це завжди страждання та жертви. Розвиток неможливий без грамотно застосованого насильства. Тому, що досягнення розвитку- це теж свого роду насильство над собою.
Чуя роздратовано цикнув і відвернувся.
Він не міг не погодитися тому просто мовчав, прислухаючись до власного швидкого серцебиття. Юнак втупився у підлогу, а його невгамовний напарник, відвернувшись від нього, продовжив захоплено грати свою гру в телефоні.
—А, до речі, забув тобі сказати: я домовився з Босом, щоб він надалі посилав Атсуші виключно на окремі замовні вбивства та зачистки, поки його тренування продовжуються.
Чуя насупився.
—Це тому, коли я його зустрів кілька хвилин тому, він був такий..дивний?
Дадзай знизив плечима.
—Гадаю, що так, він ледве не провалив свою першу місію, але це вже неважливо. Це моя провина. Я не додивився.
—Зрозуміло.. Можеш сказати що пішло не так?
—Він не підозрював, що в будинку чиновника, який знає, що завинив мафії, є камери. Пам’ятаєш «Міль»?
Чуя коротко засміявся.
—Ти про Ґоду Хачіру? Ще та зажерлива скотина. Виродка давно потрібно було зарізати. А з камерами й справді безглуздо вийшло…
Дадзай так захопився грою, що невгамовно крутився на дивані, зайнявши майже все місце. Чуя лише невдоволено фиркнув, відпихнувши від себе напарника.
—Зате тепер, Атсуші дійсно нікуди йти.-Дадзай знизив плечима, не відриваючись від гри.- Він тепер офіційно у розшуку.
—Можу уявити його реакцію, коли ти сказав йому це. -Чуя врешті-решт відпихнув його ногами в інший кінець дивану.-Скільки можна вже, недолуга мумія!
Дадзай нарешті всівся і більше не займав Чую.
—Ет, то таке.. Атсуші ще зовсім юний. Йому просто не вистачає практики. До речі про практику. Під час сьогоднішньої виховної бесіди, я помітив, що його бойові навички значно покращилися. Його стиль бою дещо нагадує твій. Гарна робота, Чуя.
Чуя зніяковів. Від гострого ока Дадзая не сховалося те, як щоки напарника на якусь мить стали злегка рожеві. Дадзай ледь помітно всміхнувся і повернув голову назад до гри.
—Виховної бесіди, кажеш…-фиркнув Чуя.-Все-таки, проводити окремі тренування було хорошою ідеєю. Мене тішить те, що я бачу твоє обличчя значно рідше.
—Не можу не погодитися, ти мене під час спільних місій дістав. Ходиш мерехтиш перед очима своїм безглуздим капелюхом.-пробубнів Дадзай.
Чуя повернув голову в бік напарника і спогорда всміхнувся.
—Визнай, тобі просто подобається, як я одягаюся.
Дадзай відклав гру, хитро примружившись.
—Не стану стверджувати чи заперечувати. Але можу сказати одне: мене до нестями дратує той твій потворний капелюх.-Дадзай схопив головний убір напарника і дражнячись, підскочив з дивану.
—Віддай, поки я тобі кінцівки не повисмикував! -засичав Чуя.
Але Дадзая це не зупинило.
Він втікав від Чуї, підло всміхаючись.
У Чуї вже починала боліти голова. Він знав, що виключно силою Дадзая не перемогти. Тим паче вони зараз на роботі, дарма, що у них обідня перерва.
Тому Чуя просто за секунду наздогнав його і, схопивши за лікоть, зупинив.
—Осаму,-стиха звернувся до нього Чуя,- я щойно помітив, що у тебе сьогодні пов’язки з іншого боку. Ти поранився? Все гаразд?
Дадзай, який позадкував з капелюхом в руках, намагаючись випручатися, спіткнувся, але одразу ж відновив рівновагу, не зводячи з Чуї очей.
—Це мене Атсуші так обробив. Було дуже боляче. І я не віддам тобі капелюха.
Чуя похитав головою зі сумним виразом обличчя.
—Сподіваюся, що з оком усе гаразд? -запитав він, відпустивши лікоть напарника.
Щось всередині Дадзая похололо.
—Так, сказали, що буде лише шрам на брові та й усе. Але шви все одно наклали.
Чуя побачив, як тінь страху промайнула обличчям Дадзая.
—Тобі варто не забувати робити перев’язки, а ще, не забувай добре харчуватися, це дуже важливо для імунітету, так твоя рана швидше загоїться. Зараз мабуть все ще болить?-Чуя здійняв руку, щоб торкнутися обличчя напарника.
Дадзай хотів був відсахнутися, але спіткнувся і гепнувся додолу, розгублено глипаючи.
Чуя гордо всміхнувся. Він підійшов до Дадзая, що шоковано розсівся на долівці, мов лялька. Чуя забрав свого капелюха і зацідив ногою Дадзаю в бік.
—Хе-хе, один- один , Дадзай. Мої акторські навички виявляється на висоті, якщо я зміг здивувати тебе.-витираючи пил з капелюха, вищирився Чуя.
—А я вже злякався бо подумав, що ти почав про мене турбуватися або ще гірше, закохався.- скривився Дадзай, радше від невдоволення ніж болю, що кожні п’ять секунд таки давав про себе знати пульсуючою хвилею.
—Не переймайся Дадзай, таким страждаєш тільки ти. Ти ж сам мені це сказав у нашу першу зустріч.-дражнив його Чуя.- Та й у мене все ще присутнє почуття смаку.
—Якщо ти все ще згадуєш мій жарт і вважаєш, що я сказав це серйозно – то у тебе не лише почуття смаку немає, а й з мозком біда. -Дадзай крехтячи піднявся і обтрусив одяг.
Чуя кинув на нього погляд сповнений відвертого презирства.
—Та кому ти всрався, біда ти ходяча. Такий страшний, мордою хоч пацюків бий.
—Прошу не заздрити, Чуя.
—Ага, як скажеш. -байдуже махнув рукою той.- Мушу йти. На відміну від тебе, маю купу роботи, сподіваюсь, що побачимося не скоро.
Дадзай мовчки провів напарника темним поглядом.
З того моменту вони бачилися напрочуд рідко. Лише під час спільних місій та зібрань. Дадзай зарекомендував себе як бездоганний тактик, тому Огай віддав йому в командування увесь тактичний та оперативний відділ. Чую, який підпадав під безпосереднє керівництво Дадзая це дратувало до нестями. Тому він намагався якомога рідше бачитися з Дадзаєм і просто обговорював всю інформацію через телефон чи документацію. До того ж, йому було ніколи. Масштабних місій давно не було, і Чуя, як командир був там не потрібен. Натомість, він повністю занурився у контрабанду коштовностей, серед яких також траплялися й справжні твори мистецтва.
Йому було цікаво планувати усі перевезення та продаж до найдрібніших деталей. Логістику він віддав довіреним особам. Плани перевезення лише підпадали під його корегування. Найбільше Чую цікавив товар. Він проводив години, вивчаючи дорогоцінні камені. Спочатку це було виключно естетичне захоплення. Проте згодом, він навчився з першого погляду виявляти навіть майстерні підробки.
Це трапилося у п’ятницю, в той день, коли Чуя мав укласти наймасштабнішу угоду за весь час його роботи в цій сфері. Якщо все пройде добре, Портова Мафія отримає вісім сапфірів вагою більше ніж сорок п’ять каратів. Це майже так само як і сумнозвісний діамант Надія. Від цього факту у Чуї аж запаморочилося в голові, коли він дізнався про це. Він цілий вечір перед угодою не міг знайти собі місця. Таким схвильованим він ще не був ніколи. Однак це було не просто хвилювання. Тривога, що закралася невідомо звідки, душила та не відпускала його. Він пішов на кухню і непоспішаючи заварив собі трав’яного чаю. Випивши майже увесь чайник седативної настоянки, від чого його аж знудило, Чуя зрозумів, що це зовсім не допомогло. Тому він з важким серцем та шлунком поплентався спати.
Чуя прокинувся о п’ятій ранку після дуже тривожного сну і від того, що літра чаю, яку він видудлив напередодні, дала про себе знати. Він не пам’ятав , про що був той сон. То були якісь уривки з крику, грюкоту та звуків пострілів. Немов якесь марення у спекотний день.
Лігши назад у ліжко, він втомлено зітхнув. Спати не хотілося аж ніяк. Він вертівся з боку на бік, намагаючись заснути, але вийшло лише подрімати додаткові півгодини. Чую підскочив від звуку будильника. Вже за чверть шоста. Потерши долонями обличчя, щоб прокинутися, Чуя виліз з постелі і посунувся в бік ванни. Задзвонив телефон. Чуя, не дивлячись, неохоче підняв трубку. Хто може дзвонити так рано?
—Накахара Чуя, слухаю.-хрипло відповів Чуя.
—Чуя, ти ще вдома?- швидко запитали по той бік зв’язку .
—Дадзай, чого тобі? У мене угода на восьму, дай мені спокій.
У двері постукали. Якщо за мить до того, Чуя ще хотів спати, то зараз сон, як рукою зняло.
Чуя відчинив двері.
Дадзай, втомлений, якщо не зморений, стояв на порозі.
—Дадзай, ти що, як встав з ліжка, так і пішов?-всміхнувся Чуя.-І взагалі, чого ти сюди приперся?
Дадзай зайшов у квартиру, зачинивши двері.
—Не йди на сьогоднішню угоду.-голос його лунав твердо і рішучо. Це не було прохання. Це був наказ.
—Ти здурів чи що? Приліз ні світ ні зоря, ти взагалі спав сьогодні? Бо схоже, що в тебе мозок перестає працювати.
—Ні, я не спав сьогодні, якщо тобі так цікаво. Прошу впустити мене. Треба поговорити. І випити кави.
Чуя відступив. Він пішов на кухню варити каву. Дадзай пішов за ним.
—Хех, гарна піжамка.-захихотів Дадзай, роздивляючись візерунки на атласній бордовій тканині.
—Кажи що хотів.- Зашарівся Чуя і відвернувся, щоб налити кави.
—Не йди на сьогоднішню угоду. Пошли кого-небудь, але особисто не йди. Це пастка.
—Чуя повернувся до Дадзая, поставивши перед ним каву.
—Звідки така інформація? З цукром?
—Так, два кубики. Не інформація. Просто є підозри, що там тільки й чекають, щоб ти з’явився особисто.
—Тобто, інформація з повітря, так?-серйозно запитав Чуя.
—Послухай мене, Чуя. – Дадзай пильно подивився йому у вічі.- Я намагаюся тобі допомогти. Мені здається, що Коцюбинський повернувся.
—Великий і жахливий Дадзай боїться купки якихось найманців?-Чуя поплескав його по плечі, поблажливо всміхнувшись.
—Я просто не можу передбачити його дії. Він все робить хаотично. Не люблю мати справу з ідіотами, особливо, коли вони ще й божевільні. Бери телефон і кажи нехай сьогодні тебе замінять.
—Але якщо це справді Коцюбинський, то хіба не було б ліпше, якби ми вдвох пішли туди?
—Тоді для нього буде просто свято. Він чекає щоб помститися. Дзвони. Але якщо це просто безпідставні підозри і все пройде добре..
—Я розіб’ю тобі ніс.
—Гаразд.-Кинув йому у відповідь Дадзай, гучно калатаючи ложкою. Чуя мовчки злегка вдарив його по пальцях, щоб той припинив шуміти.
Чуя зателефонував і попередив, що його не буде під час купівлі, мовляв, Бос посилає його на інше завдання і його не буде в Йокогамі.
—Скажи, щоб хтось інший представився тобою.-прошепотів Дадзай.
Чуя здивовано глипнув на нього, але зробив, як йому веліли.
Завершивши дзвінок, Чуя надпив каву і важко зітхнув.
—І що ти пропонуєш зараз робити?-похмуро глянув на напарника Чуя.
Дадзай знизив плечима.
—Особисто я планую подрімати годину. Останню добу я тільки те й робив, що займався розвідкою.
—Що відбувається?
—Поки що не знаю. Просто кілька підозрілих осіб у Йокогамі. І ці камені… Тобі не здалося, що тут щось нечисто…
—Так, надто все чудово. Я теж над цим думав. Такі камені за низькою, навіть для чорного ринку, ціною. Логічно, що або підробка, або пастка.
Дадзай задумався на мить.
—Це витік інформації. Якщо це дійсно Коцюбинський -хтось зливає інформацію.-Дадзай підвівся. – Можна я в тебе посплю?
Чуя махнув рукою.
—Пензлюй.
Дадзай вийшов з кухні. Він буквально впав на канапу, що стояла посеред вітальні, і одразу ж задрімав.