Атсуші сидів на ліжку та збирався із думками, втупившись у досьє, яке він вже встиг вивчити напам’ять. Надворі шуміла злива. Дрібні краплини швидко постукували. Падаючи на металевий відлив, вони створювали швидкий ритм, що лунав для Ацуші вунісон із його власним серцебиттям.
Хлопчик глянув на годинник: за десять сьома. Рівно о сьомій ранку він повинен вийти з будівлі Мафії. Атсуші підвівся.
Він повільно, глибоко вдихнув і видихнув. Закривши на ключ кімнату, він вийшов надвір. Тривога, мов мурашина зграя, поїдала його серце. Він подивився на небо:важкі, немов вилиті з чавуну, сірі хмари, повільно пливли небом. Буде гроза.
«Атсуші, цей чиновник раніше працював на мафію і був ще тією скотиною, з прізвиськом «Міль»- такої зажерливої людини, як він, я не зустрічав. Матір рідну готовий продати , якщо ціна буде вигідною. Він покривав махінації з переробкою відходів. Щоб «заощадити», він фальсифікував документи, що засвідчували закупівлю нового обладнання та фільтрів, внаслідок чого померло більше сотні мирних мешканців Токіо, і сорок його працівників потрапили до лікарні з хімічним отруєнням, п’ятеро померли. На нього подали понад п’ятдесят судових позовів, але він зміг заткнути всім роти. Два тижні тому, він відкрив кампанію щодо «зачистки» Йокогами від, як він офіційно заявив «бандитів у підпіллі, що заважають процвітанню міста.» І першими станемо ми бо у нього з нами особисті розрахунки і ще, йому дуже вигідний той факт, що ми все ще вважаємося незаконною, підпільною організацією.»- проінформувавши його, Дадзай, віддавши коротке досьє, в якому були вказана кількість , телефони, особиста інформація та адреса проживання цілей.
Атсуші прийшло повідомлення, де була вказана адреса. Він дібрався туди на метро. Атсуші пробіг два квартали, аж поки не дістався до розкішного приватного будинку в традиційному японському стилі, з величезним садом. Перестрибнувши з дерева, що росло неподалік від паркану, на дах будинку, Атсуші опинився у саду.
Порожній, голий осінній сад під холодним сірим небом навіював на нього тривогу. Він безшумно крався в пошуках вільного входу. Усюди було зачинено та подекуди горіло світло. Обійшовши увесь будинок, що зайняло трохи часу, Атсуші побачив, що вхід для персоналу був відчинений. Серце шалено билося об ребра. Адреналін, немов батіг, періщив по тілу Атсуші, змушуючи коліна підгинатися від страху. Але то не був страх вбивства. Атсуші знав напевне. То був страх провалити місію, на яку послав його наставник.
«Вбивай усіх, хто стане на заваді.» - таким був наказ.
Тихо, немов кіт, він у повній темряві крався коридором, що вів до кімнати господарів. Всі вже поснули. Атсуші тихо відчинив двері і підійшов до ліжка подружжя. Чоловік та жінка лежали спинами одне до одного і мирно спали. Атсуші якийсь час дивився на них. На них чекає легка та спокійна смерть. Йому стало цікаво: чи сказали вони одне одному добраніч, перед сном? Якби вони знали, що це остання ніч в їхньому житті, спали б вони в обіймах одне одного? Які безглузді думки.
У лиховісній пітьмі ночі спалахнули криваво-жовті очі-вогники. Атсуші підніс руку і довжелезними, гострими, як бритва кігтями, одним помахом перерізав їм обом горлянки. Вони навіть не встигли скрикнути. Їм залишалося лише лежати вирячивши перелякані очі, битися в передсмертних конвульсіях та з хрипом рясно заливати кров’ю постіль.
Атсуші вийшов з кімнати так само беззвучно, як і зайшов. Залишилася ще одна жертва. Серце на диво перестало битися так часто. Ацуші огорнув абсолютний спокій. Він тихо крався коридором, намагаючись за запахом знайти дитячу кімнату. Це було справжнє полювання, хоча хлопець цього навіть не усвідомлював.
Атсуші зупинився напівдорозі до кімнати і з блискавичною швидкістю майнув до кімнати господарів. Двері були відчинені. Пролунав дзвінкий, пронизливий до кісток, дитячий крик і різко затих. Розум потьмарився і Атсуші отямився лише тоді, коли відчув, як тепла кров стікає з його долонь та обличчя. Він сидів спершись спиною об стіну, біля ліжка своїх жертв, на колінах у нього лежало маленьке худорляве тільце без голови. Сорочка була рясно заляпана кров’ю, а в правій руці Атсуші все ще судомно стискав волосся дівчинки. Звук крові, що цівкою лилася додолу, на дерев’яну підлогу, у нічній тиші став для нього гучнішим ніж крик самої жертви. Намагаючись виплутати долоню з водоростей смоляного волосся, Атсуші відкинув дитячу голову убік і вона покотилася з важким глухим стукотом.
Він не пам’ятав як вибрався звідти. Вперше він відчув такий п’янкий та водночас їдкий, концентрований запах крови. Атсуші здавалося, що він п’яний. Хлопець прийшов до тями вже на Мінато Мірай, неподалік від будівлі самої мафії.
Немов у маренні він пробіг три квартали і різко зупинився, тяжко дихаючи. Від страху цокотіли зуби . По щоках котилися гарячі сльози, що зливалися з холодними мов лід, краплями дощу. Він забіг у якесь підворіття , неподалік від центру. Закривавлені руки тремтіли і не слухалися, коли він намагався набрати номер Дадзая.
Пролунали три гудки.
-Слухаю.-по той бік зв’язку пролунав сухий голос.
Зробивши глибокий вдих, Атсуші спокійним тоном відзвітувався про місію.
-Все пройшло нормально?-так само сухо запитав Дадзай.
Атсуші відчув, як серце завмерло на мить і свідомість врешті прояснилася. У роті раптово з’явився сильний смак крові . Він і гадки не мав, що є якийсь еталон, для того, щоб увірватися в чужий будинок і перерізати усім горлянки.
-Ніхто тебе не помітив? Ніхто не прокинувся? На камери не потрапив?-уточнив Дадзай.
У Атсуші аж ноги підігнулися з ляку. Як тільки-но він зайшов усередину будинку, від жаху, який він відчував, думка про камери навіть не виникала.
-Я-я.. не знаю, з мешканців мене ніхто не бачив, а к-камери…
Атсуші почув через динамік, як Дадзай гучно зітхнув.
-Пам’ятаєш за яких обставин тебе привели в Мафію? Тоді ніхто не знав твого обличчя , розслідування показало що це був еспер занадто пізно, коли ти вже став повноцінним членом Мафії. У притулку не було камер, а підозрюваних було занадто багато. Тут ситуація інша, якщо ти засвітився на камерах-вважай, що ти труп, Атсуші-кун. Чекаю на тебе через п’ятнадцять хвилин в головному корпусі.
Дадзай кинув слухавку.
Атсуші дрібно тремтів від страху та холоду, все ще стискаючи телефон біля вуха.
Він прибіг-ні ,прилетів в головний корпус, мокрий, як хлющ. У фойє, на дивані на нього чекав розлючений Дадзай. Ні, він не кричав на Атсуші. Ба гірше-він мовчав. Хоча й мав вигляд сьогодні настільки звичний, наскільки це було можливо. Ті ж самі пов’язки. Та ж сама білосніжна сорочка, на розмір більша ніж потрібно. Проте, хлопчик відчував наскільки його наставник злий і розчарований.
-Схоже, що я неправильно займався твоїм тренуванням.-крижаний голос болючим ехом відбивався в черепній коробці Атсуші, змушуючи серце й ребра поколювати від страху, а кінцівки холонути.- Ми змінимо методику. Але спочатку вмийся, глянь на що ти схожий . - Дадзай пішов до ліфту, тим часом, як Атсуші кулею у вбиральню.
Серце не сповільнювало шалений ритм. Нова хвиля адреналіну не відпускала його. Тіло дрібно тремтіло. Атсуші забіг у вбиральню. Він зупинився біля раковини і його погляд застиг на власному відображенні у дзеркалі. Його біла сорочка була рясно вкрита кривавими квітчастими візерунками. Кривава доріжка вела від його рота аж до коміру сорочки. Атсуші злякано скрикнув. Борючись із тремором, він вмив обличчя.
Мов зачарований, він стояв, втупившись у раковину і спостерігав за тим, як у злив стікає руда, забарвлена чужою кров’ю, вода. Дивний присмак крові у роті став сильнішим. Дитячий крик все ще лунав у голові. Атсуші гидливо плюнув у раковину. Рот і справді був весь у крові. Перед очима виник силует маленького тільця в нічній сорочці. Кінчики пальців поколювати від згадки про теплу м’яку плоть. Він не відривав дитячу голову. Він зробив щось значно гірше.
Горло боляче стиснулося.
Атсуші хотілося плакати. Крик жаху рвався назовні, але він так і не зміг видушити із себе жодного звуку. Хрипло задихаючись, Атсуші впав навколішки. У голові в якусь мить стало порожньо.
Хлопець зробив глибокий вдих, затримав дихання на кілька секунд, щоб нормалізувати ритм і повільно видихнув. Через кілька секунд він знову глибоко вдихнув на повні груди і підвівся, шумно видихнувши. Атсуші перекрив воду, п’яте-через-десяте витер руки паперовим рушником і, похитуючись, мов напідпитку, почовгав у бік ліфту, де на нього чекав Дадзай.
Атсуші мовчки подріботів за ним, понуривши голову.
Дадзай відчинив підвал. У ніс Атсуші одразу вдарив їдкий сморід крові.
Дадзай розвернувся до нього.
-Ти виконав своє сьогоднішнє завдання, однак, допустив велику кількість грубих помилок.
Пролунав звук дзвінкого ляпаса.
Перед очима Атсуші все побіліло на мить. Права щока заніміла. Від шоку та несподіваного різкого болю, навіть перехопило подих. З очей бризнули сльози, важкими краплями падаючи на сірий бетон.
-Не плач!-гаркнув на нього Дадзай. Його гучний голос ехом відбивався від бетонних стін підвалу. -Ти сам винен. Тобі дали чіткі вказівки, однією з яких було не потрапити на камери. -він якусь мить помовчав, дивлячись як Атсуші тихо хлипає.- Ти занадто слабкий. Якщо хочеш вижити -повинен стати сильнішим, не лише фізично. Практика загартовує і робить мозок нечутливим до емоцій під час роботи.
Дадзай підійшов до нього, взяв за волосся і підняв голову Атсуші так, щоб побачити його почервоніле обличчя, забруднене слізьми та кров’ю, що текла з носа. Він з огидою відпустив його, штовхнувши на підлогу.
-Розклад тренувань не зміниться. Тебе все ще навчатиме Чуя. Але мої тренування відтепер відрізнятимуться.-він якусь мить помовчав і кілька секунд дивився на годинник.-У тебе є півгодини. Спробуй мене вбити, Атсуші-кун.
Атсуші насилу піднявся, витерши ніс рукавом. Голова страшенно розколювалася. Він навіть не був впевнений, що правильно почув слова наставника.
-В-вбити? Вас?
Дадзай похмуро зиркнув на нього.
-Не думай, що це так легко.
Атсуші став у бойову позицію, а Дадзай просто стояв напроти, схрестивши руки і спостерігав.
Пролунав короткий крик болю, дзвінкий хрускіт кісток, а згодом негучне гарчання. Жовті очі блискавкою метнулися в напівтемряві, довгі кігті засвистіли в повітрі. Дадзай невимушено ухилився від смертоносних лап, заламавши руку Атсуші йому за спину. Він активував свою здібність, і штовхнув хлопчика обличчям в підлогу.
-Побиття немовлят. -з презирством кинув він.- Ти не еспер, а соромище.-Дадзай швидко витягнув пістолет і направив його Атсуші в обличчя, ледве той піднявся. - Невже Чуя не вчив тебе, що коли відстань між супротивником велика-не можна нападати прямо. Відкритий напад лише при коротких дистанціях.
Атсуші якусь мить обдумав слова Дадзая, підняв голову і рішуче подивившись на нього, сказав:
-Дозвольте мені ще раз спробувати. У мене вийде.
Дадзай холодно всміхнувся. В його погляді Атсуші побачив цей лихий червоний, надзвичайно знайомий блиск.
-Атсуші-кун, вище себе не стрибнеш, хоча, як скажеш.
Дадзай не опускав зброї, а Атсуші тим часом мовчки позадкував, не зводячи очей з пістолета.
-Твоїй шкірі куля не зашкодить, але лишень за умови, якщо ти повністю володієш своїм тілом.
Жовтогарячі очі Атсуші округлилися від жаху. Він лишень розкрив рота, щоб заперечити, як пролунав постріл. Атсуші інстинктивно затулив рукою обличчя. Пролунав ще один постріл. І ще один. За третім пострілом він впав назад, не витримавши тиску. Але болю не було. Усі три кулі зі дзвоном впали додолу.
-На що ти чекаєш?-гаркнув Дадзай-Піднімайся!-Він знову наставив пістолет, але Атсуші ринув з місця, намагаючись обійти Дадзая зліва, вибити зброю та знерухомити його.
Але він не встиг. Яскраве блакитне світло осліпило Атсуші і чужий кулак впечатався йому в живіт. Перед очима потемніло і він впав на долівку.
-Занадто повільно. Ще раз.
Живіт скрутило. Атсуші не витримав і увесь вміст його шлунку вийшов назовні.
Атсуші віддихався і спробував ще раз. Він знову побачив холодне блакитне світло, що різало очі. Хлопчик відчув різкий пульсуючий біль в ділянці плеча, а за мить і хрускіт. Але він не зупинився, намагаючись сягнути відкритого горла Дадзая.
Голова розколювалася від болю, наче хтось штрикав голками череп зсередини.
Однак, Дадзай просто ухилився від удару. Ще більш боляче отримавши по спині і розпанахавши Дадзаю брову та повіку на правому оці, Атсуші нарешті почув довгоочікувані слова:
-На сьогодні достатньо, я так бачу. Атсуші, ти вважаєш, що твоя сила заключається у фізичній силі твоєї здібності. Але якщо ти хочеш вижити- однієї лише фізичної сили недостатньо. Тобі потрібно стати сильнішим в усіх значеннях. -Дадзай проігнорував, що половина його обличчя була в крові, чим відверто вразив Атсуші і почав знімати бинти з іншої половини обличчя. -Можеш йти. Твоя наступна місія буде до кінця тижня. Чекай на вказівки. - Після цього, Дадзай мовчки розвернувся і покинув підвал.
Дадзай вмився, перемотав рану тим, що було, і побачив, що діла не буде. Він був змушений все-таки піти у медичне крило. Хоча б для того, щоб поцупити свіжий перев’язувальний матеріал. Він крався, мов злодій, намагаючись не потрапити на очі комусь із медичного персоналу.
-Дадзай-кун, що ти тут робиш?- Голос, знайомий до сиріт на шкірі, пролунав за спиною.
Дадзай обернувся.
-Хотілося б запитати те ж саме у вас, Морі-сан. Що привело вас у медичне крило?
Огай суворо подивився на Дадзая.
-Повз проходив. Так і знав, що не попросиш ні у кого допомоги. -чоловік махнув рукою, звелівши йти за ним.
Дадзай хмикнув. Авжеж він проходив повз.
-Як можна бути таким безвідповідальним, Дадзай-кун?-обурювався лікар, відкриваючи кабінет.
Дадзай лише байдуже знизив плечима.
-Морі-сан, ви робите з мухи слона.
Чоловік вимкнув кварцову лампу і рукою мовчки вказав Дадзаю на кушетку. Той слухняно сів. Огай скинув плащ та рукавиці на кушетку, поруч із Дадзаєм. Повністю одягнений у чорне, хоч і зі смаком, на фоні білосніжного кабінету, він нагадував Дадзаю похмуру тінь з його власних численних кошмарів.
-Чи відомо тобі, Дадзай, якщо вчасно не обробити рану, вона може загноїтися?-підбираючи інструменти та матеріали з шафки, пояснював Морі.-Є різні наслідки: інфекція може поширитися далі у кров та перейти у септичний шок, що може стати летальним для всього організму, а пацієнта, навіть при наявності ліків дуже важко витягнути з цього стану.-надягнувши рукавички, тлумачив Дадзаю лікар.
Очі Дадзая блиснули.
-Тоді я зможу померти?-з надією в голосі вигукнув Дадзай, швидко знімаючи пов’язку.-В такому разі я відмовляюся, нехай буде так, як є.
Огай забрав брудні бинти і викинув їх у смітник. Змірявши Дадзая спокійним, мов глибоке гірське озеро, поглядом, він сказав:
-Звісно, ти помреш. Якщо інфекцію не лікувати-розвинеться навіть гангрена, ти ж знаєш що це?-Лікар продезінфікував рану і почав зашивати без анестезії.
-Ні.-прошипів від болю Дадзай.
-Гангрена-це ділянка мертвої плоті, що омертвіла внаслідок різних причин, в тому числі і від інфекції. Ти ж не хочеш бути ходячим трупом, Дадзай. Це не буде безболісно. Це дуже болючий та довгий процес. А якщо гангрена буде в ділянці ока- Огай міцно схопив Дадзая за волосся на потилиці, щоб той не смикався.-ти просто-напросто можеш осліпнути. Як тобі такий розвиток подій?-закінчивши, він відпустив Дадзая.
-Тобто, у будь-якому випадку безболісної смерті не буде.-зробив заключення засмучений Дадзай.
-Так і є.-кивнув Морі.-Нехай сьогоднішній шов без анестетика нагадує тобі про це.
-Що ж, раз я вже вас зустрів, я хочу поговорити про Атсуші. У нього сьогодні була перша місія.
Здавалося, ніби Огай чекав на цю фразу увесь цей час. Він помітно пожвавішав, мовчки викинув матеріали у сміття, вкинув голку у контейнер і, знявши рукавички, посміхнувся.
-Ах.. перша місія в підопічного. Це немов вперше відправляти дитину в дитсадок.. Стільки мороки та хвилювань..
-Морі-сан..-скривився Дадзай.
Огай розсміявся. В його очах горіли веселі іскри.
- Про що саме ти хочеш поговорити, Дадзай-кун?
Дадзай втомлено зітхнув і встав з кушетки.
-Дозвольте мені відправляти Атсуші виключно на прибирання.
Лікар задумався.
-Он як.. якщо ти так кажеш… Гаразд, чекаю на тебе через двадцять хвилин, обговоримо деталі.