Не те, щоб Дадзай не був задоволений тим, що сьогодні він вільний від тренуванням підопічного. Його гнітило те, що на нього ще чекала робота. Окрім нічної місії, з’явилася ще одна справа.
«Пропущений виклик:Морі-сан. 20 хвилин тому.»
Це й стало причиною, чому йому потрібно було якомога швидше спихнути на Чую відповідальність за тренування.
Бос знає, чим він займається , оскільки у нього є доступ до всіх камер спостереження.
Щось сталося.
Дадзай вирішив не дзвонити, а одразу зайти до Огая.
Неохоче приволікши себе до дверей кабінету, Дадзай побачив дивне явище: кабінет Огая був без охорони. Дадзай озирнувся.
Слідів боротьби чи крові не було.
Хлопець тихо, обережно просуваючись вздовж стіни, підійшов до дверей і прислухався. У кабінеті Огая був гість.
З кабінету лунав невідомий приглушений голос.
-… ми знайдемо автора до кінця місяця.
-Чудово, як тільки він буде у мене в руках- вам прийде оплата.
-Сподіваюся, що ви збережете конфіденційність.
-Так, звісно.
Дадзай відсахнувся від дверей і швидко покрокував геть, заховавшись в одній із затінених ніш коридору. Ледве він встиг це зробити, як з кабінету вийшов високий, худорлявий, неохайно одягнений шатен, з приємною, але нехарактерною для звичайного японця, європейською зовнішністю. Він із гарячковою поспішністю дістав з кишені телефон і написав повідомлення.
Дадзай понишпорив у кишенях. Окрім телефону, нічого не було, тому відслідкувати його не вдасться.
Огай знає, що Дадзай стояв за дверима. Він міг покликати його після закінчення зустрічі, але зробив це саме зараз.
Він хоче, щоб Дадзай сам знайшов цю людину? Морі-сан не довіряє своєму так званому «інформатору»?
Дадзай непомітно прослідкував за дивним гостем аж до його автівки і набрав номер.
Пролунало три гудки і по той бік зв’язку підняли слухавку.
-Так, це я. Пробий мені по камерах номер JMZBK31V106043109, чорна Тойота. Рухається по Мінато Мірай, у бік Канаґави. Чекаю на відповідь.
Ну, що ж, гра почалась.
…
Чуя завершив двогодинне тренування і відпустив Атсуші. Він не бачив сенсу в тренуванні, коли тіло та розум виснажені. Хоча іронія була в тому, що сам він часто чинив наперекір своїм переконанням.
Стиснувши кулаки, Чуя напружено крокував коридором головного корпусу. Його чорний плащ з вишневою підкладкою розвивався немов від пориву вітру. Мідні пасма волосся, прикрашали гримасу безмежного роздратування, гніву та розгубленості, що застигла немов маска, спотворивши гострі риси симетричного обличчя .
Потрібно було написати Дадзаю, що через кілька днів Атсуші вже можна брати на його першу місію. Але зараз не до цього.
Цей бісів Дадзай все спаплюжив.
Але на Чую ще чекає зустріч з Койо. Вона вже давно не бачила його і хотіла щось обговорити. Чуя був безмежно радий такій можливості. Це допомогло б відволіктися.
Юнак сповільнив крок. Але якщо так подумати?! Що це ще за фокуси?! Дадзай мабуть собі вже зовсім клепку відбив.
Гидота.
Чуя здригнувся.
По тілу пробігли мурашки і він пришвидшив темп ходьби. У вухах все ще лунав тихий голос Дадзая. Тіло кілька секунд кидало то в жар то в холод , горло неприємно стиснулося. Чуя зітхнув, знову зупинився, прикрив очі і втомлено потер кінчиками пальців повіки. Потрібно сконцентруватися.
Він усю дорогу робив спроби привести себе до ладу, і не помітив, як на автопілоті дійшов до дверей кабінету Койо.
Чуя тричі постукав. За дверима пролунав приглушений жіночий голос:
-Заходьте.
Чуя переступив поріг кабінету наставниці. У повітрі невеликого, однак все ж просторого кабінету, стояв ледь відчутний п’янкий запах тютюну та аміаку. Атмосфера в кабінеті одурманювала Чую, але від цього не ставало менш приємно.
Перський червоний килим з чорними візерунками, покривав темний паркет, великі вікна частково закривали довгі масивні червоні штори з шовку. Біля столу, що стояв напроти великого вікна, на чорному шкіряному дивані, сиділа Койо. Розслаблено відкинувшись на спинку дивану, вона говорила по телефону, а поруч тліла трубка з опіумом.
-…так, сьогодні я на місці….так, буду у вас за годину, сьогодні має бути нова партія, я хочу перевірити все…
Чуя зробив припущення, що це стосувалася її сфери патронажу мережі публічних будинків у Токіо. Трохи невчасно він прийшов.
Він зняв капелюха і шанобливо схилив голову. Неслухняні карамельні пасма волосся хаотично спадали йому на обличчя.
-Ане-сан..
Почувши, що Чуя прийшов, Койо ледь усміхнулась, і плавним рухом вказала йому на вільне місце поруч із нею. Поспішно закінчивши розмову, вона відклала телефон і переключила свою увагу на гостя.
Койо помітила деякі зміни в своєму вихованцеві: незважаючи на все ще підліткове тіло, він став мужнішим, статура стала міцнішою від регулярних тренувань. Свої мідні пасма, які вже сягали пліч, Чуя почав перев’язувати чорною стрічкою. В рисах його обличчя все ще можна було розгледіти щось дитяче, але горіхові очі були сповнені якогось незбагненного смутку та тривоги.
-Рада тебе бачити, Чуя. Ти вже давненько не провідував мене.
Чуя не знав що сказати. Вона мала рацію, вони не бачилися з того часу, як Атсуші прийшов в Мафію. Він обдумував усе, що сталося за той час , мовчки втупившись у стіл. Однак, щоб не проявити неповагу, за кілька секунд все ж відповів:
-Пробачте , Ане-сан, цей тиждень був досить…насиченим…
Койо злегка махнула рукою і посміхнулася.
-Забудь про це, я все знаю. Чула, що у тебе з’явився підопічний, мої вітання.
Чуя насупився, все ще не відводячи погляд від столу і сухо відповів:
-Не знаю:на краще це чи ні.
Койо, від здивування вигнула вищипану брову.
-Проблеми з Дадзаєм?
Прямо у ціль. Чуя збентежено підняв голову і подивився на колишню наставницю. Вона сіла прямо, зробила вигляд, ніби й не помітила його реакцію і повільно вдихнула дим. Частину її обличчя, що було повернене до Чуї закрило пряме, фарбоване в персиковий колір, волосся, що трохи спадало з плечей.
-Ах.. що поробиш, Дадзай-кун… специфічна людина.-видихнувши дим, слазала Койо повільно, ніби обережно підбираючи кожне слово.
Чуя насупив тонкі брови.
Після згадки про Дадзая, у голові знову і знову почав лунав його голос, настрій став препаскудним, а в душі зароджувалися безліч протиріч. Чуя знервовано, насилу проковтнув клубок, що здушував його горло.
-Так чи інакше, тепер ми тренуємо Атсуші окремо, це не повинно вплинути на результат. Принаймні ніхто тепер не буде мене відволікати та й процес з боку Дадзая піде швидше…- Чуя стиснув долоні, що лежали на колінах, в кулаки.
-Як знаєш, не буду тебе відмовляти.-похитала головою Койо і поспішно змінила тему:
Що ж.. Чуя, тепер перейдімо до справи. Я покликала тебе, щоб повідомити, що бос планує дати тобі нові обов’язки: контрабанда коштовностей.
Чуя серйозно подивився на Койо.
-Якщо бос вважає за потрібне…
Койо, схвально кивнувши , підвелася і пішла до свого столу. Вона витягнула з шухляди величезний стос паперів і вручила їх Чуї.
-Тут уся необхідна інформація для підготовки :шляхи та схеми перевезення, цінова політика на чорному ринку, інформація про усіх ключових осіб, що задіяні і тому подібне. Наступна угода двадцять восьмого числа. Якщо у тебе будуть якісь запитання -звертайся.- Койо пильно подивилася на вихованця.- Бос покладає на тебе великі надії.
Чуя стрепенувся, розгублено глипнув на переконливу кількість документації, яку йому треба знати напам’ять і вирішив, що візит пора завершувати.
-Тоді, якщо Ане-сан не заперечує, я піду.
Койо ледь посміхнулася:
-Ах, щойно прийшов і вже збираєшся йти.. Ну, не буду тебе затримувати, та й на мене також чекають. Щасти тобі.
Чуя, з капелюхом в руці та стосом паперів від пахвою, вклонився і покинув кабінет наставниці.
Лише приїхавши додому, він усвідомив масштаби своєї роботи. Перевдягнувшись у махровий червоний домашній халат, Чуя з гуркотом поклав документи на стіл і, склавши їх в охайну стопку, втомлено зітхнув. Йому неохота братися зараз за роботу. Тому Чуя вирішив спочатку прийняти гарячу ванну, і тоді починати щось робити.