19 Жовтня 2011 рік
-Дадзай, ходімо зі мною, сьогодні я дечому тебе навчу.-високий, худорлявий чоловік зі смоляним волоссям, у військовій формі, вів хлопчика за собою у підвал лікарні.
-Новий метод прибирання доказів з місця злочину? Чи може новий метод позбавлення від трупа?-незацікавлено пробурмотів Дадзай, крокуючи трохи позаду чоловіка, минаючи відділення моргу.
-Ні, Дадзай-кун, сьогодні я тобі покажу, як правильно діставати інформацію з супротивника, якщо переговори не допомагають.- чоловік натиснув на ручку і вони увійшли до затхлого приміщення, де відчувався стійкий , нудотний запах крови.
За мить, очі засліпили яскраві спалахи світла, Дадзай нічого не бачив, але чийсь гучний крик оглушував, від нього перехоплювало дихання і тисло у грудях. У голові запаморочилося, крик ставав все більш пронизливим.
Зненацька пролунав гидотний хрускіт кісток, булькіт, а згодом, увімкнулося яскраве світло, немов від фар автомобіля і Дадзай побачив ,як відтята голова, з важким глухим стукотом покотилася долівкою, а за нею, невеличкою яскравою багряною річечкою, полилася кров. Світло знову почало блимати, все частіше і частіше, а голова на підлозі дивилася просто на Дадзая, мертвим поглядом своїх тьмяних висолоплених очей.
Знову пролунав пронизливий крик жаху. Однак цього разу кричав сам Дазай і раптом, усе різко поглинула суцільна темрява.
У непроглядній пітьмі металевого контейнеру , на благенькому футоні, лежав судомно дихаючи, спітнілий Дадзай Осаму, втупивши погляд у так би мовити, стелю. Черговий кошмар . Взявши телефон до рук він поглянув на годинник: чверть по п’ятій ранку. Чудово. Він спав майже дві години. Усе тіло боліло, та тремтіло , немов від лихоманки, серце билося , мов скажене. Ранкова Тривога.
-Дідько..-Дадзай знесилено знову розлігся на футоні. Засинати вже немає сенсу.
Не минуло й п’яти хвилин, як Дадзай знову піднявшись, почав збиратися. Сьогоднішній день буде важким. Дадзай відкрив телефон і побачив непрочитані ранкові розпорядження Морі і якесь дуже пізнє повідомлення від Чуї.
«Видалити усе»-«Видалено»
-Все, що необхідно вони скажуть при зустрічі.
«О восьмій біля входу в штаб. Запізнишся- напишу доповідну.»-«Надіслати-Кому:Слимак-Надіслано-Очистити історію повідомлень?-Історія повідомлень порожня.»
Більш-менш привівши себе до ладу, він , зібравшись з силами вмився, почистив зуби і вбраний у відносно чистий одяг, покинув своє житло.
Світало. Ранкове проміння проходило крізь купчасті хмари бурого кольору, створюючи при цьому ефект такого собі полум’яного вінка на їхніх верхівках і робило помітним контраст з сірувато- жовтим, блідим полотном неба. Надворі було прохолодно, досить сильний, як для травневого ранку, вітер змушував плащ Дадзая хаотично тріпотіти, а каштанове волосся лізти прямо у вічі.
Вийшовши з порту, він попрямував до найближчої станції метро. На годиннику за чверть сьома, їхати на метро до центру приблизно 20 хвилин. Занадто рано.
Прибувши в інший кінець Йокогами за двадцять п’ять хвилин, Дадзай не поспішаючи дійшов до центру міста. Приходити на місце зустрічі на двадцять хвилин раніше-ознака поганих манер, тому Дадзай вирішив, що йому не завадить випити чогось, що допоможе йому не звалитися з ніг до кінця робочого дня.
Випивши дві склянки кави з автомату в найближчому продуктовому магазині, юнак зрозумів, що сон, як рукою зняло, однак з’явилася нова проблема. Тривога, що почала буквально пожирати його з середини, немов дике некероване полум’я, роздаючись ниючим болем м’язів по всьому тілу . Це було абсолютно нормальним явищем для нього, тому Дадзай робив усе, щоб це ігнорувати.
За п’ять хвилин восьма. Юнак вже майже увійшов всередину будівлі, але почув, як хтось гукає.
-Дадзай!-Чуя, непоспішаючи йшов йому назустріч. Одягнений як завжди охайно та стильно, у звичний чорний костюм, та накинений на плечі, плащем. Під розстібненим жакетом, що як і плащ, ледь тріпотів від вітру, було видно чорний желет з білосніжною випрасуваною сорочкою та краваткою брунатно-бурого кольору
Дивлячись на нього, Дадзай мимоволі посміхнувся.
-Доброго ранку, маєш жахливий вигляд, Чуя.-жвавим голосом промовив Дадзай.
-Ранок був добрим, поки я не прочитав твоє повідомлення, яке ти якогось дідька лисого надіслав о п’ятій ранку.
-Це щоб ти не проспав, я дбаю про тебе, ти ж мій напарник, а ти мене так ображаєш!
Невелика різниця в рості на користь Дадзая,не завадила Чуї глянути на нього так, ніби Дадзай був жуком, якого так і кортить розтоптати.
-Знаєш, навіть, якби тебе вантажівка збила по дорозі сюди, ти б виглядав краще ніж зараз. - страшенно сонний і незадоволений,Чуя відводив душу як міг.
-Ах, хотів би я, щоб мене збила вантажівка, така смерть була б досить швидкою, але помирати самому якось сумно. Не хочеш приєднатися, Чуя? Вдвох веселіше, я вбачаю в цьому якийсь певний романтичний трагізм.-Дадзай, не дивлячись на напарника, якого тим часом аж перекосило від роздратування ,одразу попрямував до входу.
-Розділяю з тобою лише першу частину того, що ти сказав. Швидше б вже тебе якась бісова вантажівка переїхала, щоб ти мені очі не мозолив. -сердито протараторив Чуя.
Обидва юнаки увійшли до просторого холу, схоже, що робочий день почався ще не у всіх, у приміщенні було порожньо і тихо, в коридорі було чутно лише цокання двох пар черевиків.
-Але під час нашої спільної роботи-навіть не смій щось подібне утнути, ти мені ще потрібен. Виконаємо роботу-і йди на всі чотири сторони.-вже досить спокійним голосом додав Чуя.
-Ах, та робота є щодня з восьмої до шостої, ще й посеред ночі можуть викликати, а парне самогубство-це так прекрасно, особливо з кимось чарівним..-потягуючись на ходу, промимрив Дадзай.
-Добре, що я не підпадаю під цю категорію… Як мені тебе витерпіти цей увесь день. О, Камі-сама, дай мені сил не зірватися і не відбити йому нирки до бісової матері. -молячись усім богам і не тільки,Чуя зайшов в ліфт .
-Ой, який ти злий, Чуя-кун, здається от-от і вкусиш. - Дадзай демонстративно перехилився через Чую, щоб подражнити ще більше і натиснув кнопку ліфта.
Ліфт поїхав униз, на нижні підвальні поверхи. Будівля цього так званого «житлового корпусу» Мафії мала 20 поверхів, на верхніх- жило керівництво. Більшість квартир були порожніми, однак, згідно з документами вони були прикріплені до певних членів мафії, що мали звання генерала чи генерал-лейтенанта, як майно офіційно надане організацією.
-Невже мені не можна помріяти про якусь милу прекрасну дівчину?
-Змилуйся, та хто на таке нещастя гляне. Тільки та, у якої зовсім відсутній смак на чоловіків.
-Я ж казав, Чуя, що у тебе немає смаку , раз ти так одягаєшся. Як я вгадав.
Дадзай першим вискочив з ліфту, як ошпарений.
Чуя спіткнувся об поріг ліфта.
-Га?!
Однак Дадзай зробивши невинний вигляд, вдав, ніби не зрозумів про що йдеться.
Коридор пóверху був слабко освітленим, лише де-не-де холодним тьмяним світлом блимали лампи. Дадзай і Чуя підійшли до четвертих по рахунку дверей і Чуя постукав. Через кілька секунд двері відчинилися і на порозі стояв Атсуші повністю готовий до роботи.
-Чуя-сан, Дадзай-сан, доброго ранку. -ввічливо вклонившись, привітався хлопчик.-Дадзай-сан сказав, що зайде вранці, а я не був впевнений чи уточнив він чи ні, а перепитати не було можливості…-швидко заговорив хлопчик.
-Ось, тримай, знадобилося три дні, щоб його дістати.-Дадзай його перебив і витягнув з кишені плаща чорний телефон-розкладачку.- Він потрібен виключно для роботи. Там є мій номер і номер Чуї, з тебе вистачить, так ти зможеш з нами зв’язатися в разі чого. Читати, писати користуватися мобільним вмієш?-між іншим, байдуже запитав Дадзай, чекаючи, поки хлопчик закриє двері помешкання на ключ.
-Так, і читати і писати мене навчили у притулку. Та й мобільним кілька разів користувався- хлопчик кивнув головою для переконливості.
-От і добре. Значить зможеш написати повідомлення за потреби. Зарядний пристрій і все інше я дам тобі трохи згодом, а зараз настав час тренувань.
Вони покинули підвал, ліфтом піднялися на п’ятий поверх і через скляний перехід потрапили до іншого крила будівлі, і знову спустилися в підвал.
-Тут буде проходити твоє тренування.-проінформував хлопчика Чуя, відкриваючи двері ключем.
-А, Чуя, ми домовилися почергово проводити тренування, ти ж не забув?
-Так, сьогодні твоя черга, а я тут виключно для того, щоб переконатися, що хлопчик залишиться живим до кінця свого першого дня. -багатозначно поглянув на напарника Накахара і вручив Дадзаю ключ.
-Чууя, невже ти про мене такої поганої думку ?-ображено насупився Дадзай, відчиняючи двері.
Усі троє зайшли у підвал.
Чуя насмішкувато хмикнув.
-Навіть гіршої ніж ти собі думаєш. -він сказав це тихо, так, щоб це почув лише Дадзай.
-І так, Атсуші-кун, твоя робота та становище в Мафії будуть безпосередньо залежати від твоєї фізичної підготовки, витривалості та кмітливості. В Мафії ніхто не дивитиметься на твій вік та недосвідченість. Тут виживають найсильніші. Тому наше з Чуєю завдання зробити так, щоб тебе не розірвало від вибуху бомби через твою недбалість та необачність на першій же місії.
-Зробіть усе для того, щоб я зміг приносити користь.-твердо сказав Атсуші.
-Перш за все, тобі необхідно навчитися як контролювати свою здібність, оскільки це твоя основна зброя. Спочатку спробуй викликати перетворення самотужки.
І Атсуші намагався. Заплющивши очі, хлопчик, мабуть, сподівався, що якимось чином це допоможе йому з’єднатися з тією частиною його підсвідомості , що відповідає за силу Тигра.
Проте, після трьох марних спроб, у Дадзая урвався терпець.
-Атсуші, ми не можемо чекати увесь день. Потрібно змінити тактику.-Дадзай був серйозним, як ніколи.-Є велика кількість чинників, що стануть каталізаторами , які допоможуть проявити здібність, серед них- фізичний та емоційний біль. І цього разу я штучно викличу твою здібність.-холодно проінструктував Дадзай. Для того, щоб прискорити процес, я даю тобі право вибору: або ти приносиш користь Мафії або тебе стратять.
-Я справді намагаюся, я не хочу помирати.-жалібно заскиглив Атсуші.
-Ти навіть не починав свої старання. Ти нікчемний. Такий слабкодухий, що не вистачило сили гідно піти на смерть після того, як вбив тих людей у притулку.-голос Дадзая холодний, немов металевий дріт, який стискає горло з готовністю його перерізати .-Ти пам’ятаєш їхні крики? Як вони кричали від жаху та болю. Ці крики лунали у твоїй голові, коли ти роздирав їхні тіла на шматки, але ти мабуть цього не пам’ятаєш. Однак, відсутність спогадів про це, не звільняє тебе від відповідальності за їхню смерть. І коли твоя свідомість стане єдиним цілим з твоєю здібністю, тебе переслідуватимуть постійні кошмари, якщо ти не приймеш себе і не навчишся контролювати це .
Сльози градом котилися з очей Атсуші. Тихі схлипування ехом лунали у підвалі.
Цього явно було недостатньо.
Дадзай з усієї сили проїхався кулаком по обличчю хлопчика. Атсуші впав навколішки, тримаючись за розсічену вилицю і почав тремтіти від плачу.
Чуя насупився, але навіть не ворухнувся і продовжив спостерігати за дійством спершись спиною об бетонну стіну.
-Сльози не повернуть назад тих, кого ти вбив. За свої вчинки потрібно брати відповідальність і зважувати кожне своє рішення, контролюючи емоції. З тебе немає користі, якщо ти будеш лише шкодувати про те, що зробив. Тягар провини поглине тебе.
Знову удар. Цього разу в живіт. Хлопчик застогнав від болю. Удари йшли один за одним. Атсуші скрикував від болю.
-Відчуй як біль поглинає твою свідомість! Захищайся, випусти на волю свої інстинкти, інакше ти помреш! Ти слабкий! Хто за життя був нікчемою-нікчемою й помре! Значить судилося тобі померти у смердючій канаві від голодної смерті!
-Дадзай! - Чуя був готовий зупинити це побоїще, але раптом пролунав гучний хрускіт кісток і скрикування перетворився на звірячий рик.
Дадзай різко відскочив від Атсуші, захоплено спостерігаючи за перетворенням. Налиті кров’ю від люті жовтувато-землисті очі хлопчика, метнулися у бік Дадзая і деформована рука, що більше нагадувала звірячу лапу, зі свистом промайнула в повітрі, ледве не зачепила довжелезними тонкими чорними кігтями, обличчя Дадзая , прорізавши товсту сталеву стіну, залишивши за собою чіткі глибокі сліди.
-Прекрасно, він ідеальний,-захоплено промовив Дадзай, спритно ухиляючись від смертоносних кігтів.
-Завершуй, Дадзай, досить веселощів.-Чуї явно стало нудно спостерігати, як його напарник просто розважається.
-Маєш рацію, Чуя. -Дадзай різко зупинився, чекаючи на наступну атаку тигра, і коли Атсуші наблизився до нього на відстань витягнутої руки, Дадзай просто злегка торкнувся його чола. Кімнату залило яскраве блакитне світло. Здібність зникла, а хлопчик впав на долівку, втративши свідомість.
Кілька секунд Дадзай просто стояв, втупившись у непритомного Атсуші і важко дихав, а потім раптово похитнувся вперед.
-Все гаразд, Дадзай? Вигляд у тебе навіть гірший ніж був півгодини тому. - обережно запитав Чуя.
-Так, все гаразд. Тебе послухати, Чуя -то можна подумати що ти за мене хвилюєшся. -Дадзай звично посміхнувся, але його захриплий голос ледве помітно тремтів.- Мені потрібно вийти. Якщо не повернуся через п’ятнадцять хвилин- виведеш хлопця і закриєш підвал, добре?- протараторив Дадзай і швидко покинув приміщення.
Він вже не чув, як його напарник щось йому гукав. Він йшов, майже біг до виходу. Ліфт. Перший поверх. Розсіяним поглядом , захекавшись, Дадзай шукав на дверях позначку вбиральні. Різко відкривши двері, він увійшов і закрився зсередини. Його переривчасте поверхневе шумне дихання частішало і через сильні хрипи нагадувало свист. Дадзай повільно сповз по обкладеній білою плиткою стіні, втупивши затуманений розгублений погляд кудись у протилежний куток вбиральні.
Його тіло помітно тремтіло, немов від переохолодження. Бліді, знекровлені губи часто посмикувалися , а на скронях бриніли краплі холодного поту.
Згодом, як тільки йому трохи полегшало, Дадзай поглянув на годинник: минуло як мінімум двадцять хвилин з моменту як він покинув підвал. На екрані з’явилося повідомлення.
«Слимак»: «Ти переборщив, Дадзай, я був змушений приводити його до тями цілих десять хвилин, щоб не тягнути по всьому корпусі . І сподіваюся, що ти там не здох. Я не хочу вигрібати усе це лайно самотужки. »
Дадзай , сів на підлогу, заплющив очі на мить, зробив глибокий вдих, повільно видихнув , розкрив телефон і почав швидко відстукувати відповідь по маленьких клавішах .
«Нажаль живий, я навмисне не виконав твоє таємне бажання і не помер. Письмовий звіт зробиш сам, у мене ще сьогодні операція під моїм керівництвом, на околиці Йокогами, тому уся робота на тобі. Розважайся, Чуя.»
Надіслати-Кому:Слимак-Надіслано.
Дадзай підвівся і повільно покинув вбиральню. Ніяких операцій на сьогодні вже не заплановано. І він знає, що Чуя розкусить його через шість, п’ять, чотири, три, дві , одну секунду.
Пролунав дзвінок.
-Що таке, Чуя, стало нудно під час написання звіту і ти вирішив поговорити?-хитрим голосом промуркотів Дадзай.
-Кулею лети писати звіти, інакше я тебе приб’ю!-рявкнув Чуя.-Я тебе з-під землі дістану, якщо спробуєш змитися!
Не дослухавши усього потоку лайки, Дадзай кинув трубку.
Приволікши себе в кабінет, у підвалі і, побачивши, що Чуя вже сидить поруч зі стосом паперів, почав нарікати:
-По чому там писати ті звіти, ми ще нічогісінько не зробили!
-Бос сказав, що буде особисто перечитувати наші спостереження ще під час минулої місії, мабуть хоче зрозуміти чи можна з Тигра зробити щось корисне та кероване.
-Хай буде так, як ти кажеш. -байдуже кинув Дадзай, сідаючи за папери.
-До речі, збав оберти, Дадзай, він ще зовсім юний.-неголосно, але чітко, висловив своє прохання Чуя.
Дадзай на мить задумався і сказав:
-Чуя, ти знав, що при штучному добуванні алмазів, графіт, один з найм’якших мінералів, піддають обробці при температурі понад 2500°С та тиску майже 200 атмосфер, це просто величезний тиск .Без цього графіт так і залишиться м’яким і піддатливим.
Чуя на це лише фиркнув, однак потім додав:
-Добре, я зрозумів, роби, як вважаєш за потрібне, тільки не покаліч його.-монотонно промовив Чуя і взявся за роботу.
-До речі, про травми:ти чув, як у Атсуші ламалися кістки під час перетворення? Після того, як я анулював його здібність, ти помітив якісь переломи, вивихи чи великі за розмірами синці?-розмірковуючи , запитав Дадзай.
Чуя на мить задумався.
-Мені здається що ні, принаймні зовні… , ти гадаєш, що це пов’язано з його здібністю?
-Так, окрім надзвичайної фізичної сили та витривалості, він має ще й здатність до регенерації. І ми перевіримо цю гіпотезу наступного разу.-про себе посміхнувся Дадзай.
-«Ми»? Наступного разу моя черга!- нагадав Чуя-Твоя присутність мені там не всралася.
-Так-так, звісно, я лише спостерігатиму, а всю роботу виконає мій вірний, улюблений собака!-нахабно посміхнувшись, Дадзай ухилився від ручки, яка летіла прямо йому в голову.
Після цього було вирішено дати Накаджимі один день відпочинку. Тим часом, Дадзай і Чуя займалися плануванням його тренувань.
10 Лютого 2009 рік.
В той вечір я повертався в клініку після довгих переговорів з лояльною до мене верхівкою про стан Боса. Потрібно починати діяти зараз, поки про проблему його божевілля не дізналися інші угрупування та організації.
Я люблю це місто, але воно просто кишить щурами, які прямо так і чекають, коли Портова Мафія втратить пильність та репутацію, а згодом і контроль над злочинністю. А з цим найкраще впораються чутки про божевільного керівника. Тому, щоб уникнути міжусобиць, потрібно якомога швидше прибрати старого по-тихому. Ах.. Суцільний клопіт.
Смеркало. Вуличний ліхтар з тріснутою лампою, мигаючи, через раз освітлював сліпучим жовтим світлом, порожню вулицю цього покинутого богом району. Дійшовши до входу в клініку, я дістав ключ і збирався відімкнути двері, як зрозумів, що вони відчинені. Я миттю дістав 9-міліметрову Беретту 90 з кобури з-під пальта, з характерним звуком клацання зняв пістолет із запобіжника і тихо увійшов усередину. Старі тьмяні лампи, потріскуючи, раз через раз освітлювали порожній коридор. Я рухався вздовж правої стіни ближче до дверей свого кабінету. З мого кабінету лунав голосний шурхіт, схоже, хтось порпався в документах. Я вже був напоготові вискочити із засідки і одразу ж пристрелити того нахабу, однак за мить я почув гучне плямкання.
Дадзай.
Я опустив пістолет, і зайшов у кабінет. Дадзай сидів на кушетці, в оточенні купи обгорток та залишків їжі, і дригав ногами, на підлозі лежав розкритий чорний кейс із грішми, а біля нього був ідентичний, тільки наповнений пластиковими мішечками з білими кристалами.
-Дадзай-кун, як ти вийшов з кабінету, я ж казав не виходити до мого приходу! Це що, мет?!
-А, так, поки вас не було, приходили тут якісь дядечки, от я і вторгував їм фальшиву інформацію про конкурентів за наркотики.- плямкаючи, відповів той.
-А як ти відкрив двері?
Дадзай глипнув здивовано, показав мені саморобну відмичку, яку він дістав з кишені штанів і швидко заховав її назад.
-Ви ж закрили мене тут на ключ, лікарю Морі, а голод не тітка.
Тепер зрозуміло. Мушу визнати, я був вражений.
-Ти не боїшся, що коли вони зрозуміють, що ти їх обдурив, то прийдуть сюди і нам обом буде лихо?
Дадзай знизив плечима і блиснув на мене своїми чорними бездонними очима.
-Якщо їх до кінця дня не розгромлять- можливо. Я продав правдиву інформацію їхнім конкурентам і попередив про можливий напад, вони значно більш впливові та й чисельність у них вдвічі більша. І ще, я попросив у них захисту, як інформатора.
Я кілька секунд постояв, дивлячись на кейс із наркотиками.
-Скільки тут?
-Десь два кілограми.-байдуже кинув Дадзай і продовжив свою трапезу.
Так це ж майже два мільйони єн!
-А яка сума в іншому кейсі?
-Триста тисяч єн.- ні на мить не задумуючись, відповів Дадзай, гучно позіхнувши.
Я мовчки підійшов до вішака і почав знімати верхній одяг. Хлопчик розумніший ніж я вважав. Швидше за все, він бачив як я проводив подібний обмін інформацією, і слухав усе, що мені розповідали пацієнти.
Чи означає це, що він підходящий для цього? Сумніви мене не покидали.
Потрібно залучити того, хто ще не є членом Мафії, про кого ще ніхто не знає.
-Дадзай, у мене є для тебе справа.
Хлопчик зацікавлено поглянув на мене.
-Сподіваюся це щось цікаве і мені не доведеться знову сидіти цілісінький день вашому кабінеті без діла, Морі-сан.-буркнув Дадзай
-Я ж обіцяв тебе навчити усьому, що знаю сам. Обіцяю, нудно не буде.