«I’m liquid smooth, come touch me, too,and feel my skin is plump and full of life , I’m in my prime.
I’m liquid smooth, come touch me, too, I’m at my highest peak , I’m ripe , about to fall, capture me, or at least take my picture..»-Mitski
«Я хочу щоб Портова Мафія згоріла до тла.»
У Дадзая Осаму не було так багато причин щоб жити.
Юнак забув що означає відчувати емоції сповна ще задовго до того, як йому виповнилося шістнадцять, забув що насправді означає «жити». У ряди мафії він вступив лише заради того, щоб «щось відчути «. Сподівався, що коли щодня перебувати в середовищі, де панують кров, смерть та насильство- це дасть його існуванню хоч якогось сенсу і змусить почуватися живим. Але протягом усього часу свого перебування в мафії він так і не зміг відчути щось «по-справжньому». Він не почувався ні щасливим ні нещасним, здавалось, ніби життя проходило повз .
Осаму не вірив у дива, але надія на те, що все-таки його життя не марне-все ще жевріла в його зруйнованій душі.
Дадзай сидів за столиком на терасі кафе і їв морозиво. Чуя мовчки сидів навпроти нього і доїдав свою порцію. Вигляд у обох був м’яко кажучи не дуже. І без того худорляві юнаки, осунулися ще більше, на обличчях було чітко виднілися сліди втоми.
Вони до самісінького ранку (а це зайняло більше восьми годин) писали довжелезний і детальний звіт для Огая, в якому описували втрати Портової Мафії під час сутички з Верленом- іноземним агентом з надзвичайно сильною здібністю, що мала однакове походження зі здібністю Чуї.
Для того, щоб ліквідувати його згідно з планом, який розробили Дадзай та Чуя, знадобилася чимала кількість людей, які брали у ньому участь. Але справа в тому, щоб ліквідувати таку бойову здібність , як у Верлена , було задіяно майже усіх есперів Портової Мафії. І усі, хто вів відкриту боротьбу з ним- як один, трагічно і з честю поклали голови за свою організацію. То була кривава бійня.
Дадзай був не дуже задоволений, коли о четвертій ранку дописував дванадцяту сторінку звіту операції, оформляючи протокол, вказуючи причину, час, дату смерті та коротку біографію кожного, хто загинув. Це було просто надзвичайно нудне та довге заняття, тому він досить успішно переклав більшу частину своєї роботи на Накахару , чим викликав шквал обурення з боку напарника.
-Дадзай, я так розумію, що ти за роботу братися не збираєшся і всю важливу документацію заповнювати мені?
-А навіщо мені за це братися , якщо ти й самотужки прекрасно з усім можеш впоратися. А я свою частину вже написав. Хочу кави… -потягуючись всім тілом і нарешті ,після кількох годин змінюючи позу, промимрив собі під ніс Дадзай.
-Тц, чорти б тебе взяли, Дадзай, а по потилиці черевиком не хочеш? Як же ти мене дратуєш! Я теж багато чого хочу. Візьми напиши ще хоч трохи, ось цю частину, інакше ми з тобою сидітимемо тут ще довго й нудно.- бубнів Чуя, кидаючи Дадзаю стос паперів.
Завівши очі на лоба, Дадзай псевдо-драматично сказав: Таке враження, ніби мені подобається сидіти тут із тобою, поки ти гудеш під вухо , як стара труба.-і після цього все-таки взявся до роботи.
Але вже через двадцять хвилин абсолютного мовчання, знову нагадав про себе:
-Я керував перевезенням та прибиранням їхніх понівечених трупів з поля бою, мені було достатньо, я не зможу позбутися того запаху ще днів три. Та й написання цих папірців їм зараз так само необхідне , як і мені.
-Це для того, аби показати, що їхня смерть та служіння мафії не були просто порожнім звуком, а також потрібно детально розписати увесь наш з тобою план, згідно якого проводилася операція. А ще, цей звіт необхідний, щоб побачити втрати людських ресурсів Мафії та провести перерозподіл обов’язків і роботи для тих, хто залишився. Тим паче, що після всього, що сталося, ми не одні, у кого так багато роботи.-не відволікаючись від прочитання звіту, тихо сказав Чуя.
Дадзай лише насмішкувато хмикнув, подивився на Чую і нічого не сказавши, знову взявся за роботу.
Дивно, але з моменту закінчення операції з Верленом, вони з Чуєю жодного разу не сперечалися, окрім моменту із складанням звітів. Дадзай бачив, у якому паскудному стані був його напарник після смерті друзів. Юнак не знав, що саме потрібно говорити в таких ситуаціях, тому більшість часу, яку вони проводили разом , він або говорив виключно те, що стосується роботи, або просто мовчки йшов чи сидів поруч із Чуєю ,час від часу зиркаючи на нього крадькома , так щоб напарник не помітив.
Тому зараз, сидячи за столиком в кафе, він лише мовчки доїдав своє морозиво.
Дадзай ніколи не визнає цього, а тим паче не скаже вголос: такі , як Чуя , трапляються вкрай рідко. Він такий Живий, людяний, та прекрасний, що Дадзай одразу відкинув усю промову Верлена про те, що Чуя насправді не людина. Такий, як Він, просто не може не бути нею.
Коли усе тільки скінчилося, Дадзай якось мимохідь сказав йому: «Мені не важливо, людина ти чи ні», неймовірно здивувавши таким «одкровенням» , свого напарника.
Але це було правдою. Дадзаю було байдуже: біологічно людина Чуя чи ні.
Яким же солодким може бути довгоочікуваний відпочинок, особливо після двох місяців роботи без вихідних. Поки тривала операція з Полем Верленом, ніхто в Мафії: ні штатні працівники, ні тим паче верхівка, не міг собі дозволити навіть зайвий раз випалити цигарку. А враховуючи те, що так званий «випробувальний термін» Чуї закінчився лише місяць тому, якраз перед тим, як Верлен дав про себе знати, було зрозуміло, що юнаку відпочинок просто надзвичайно необхідний. Адже перший рік роботи в мафії для новачка-це проходження усіх кіл пекла за Данте. Але Чуя впорався, на відмінно.
( Пройти випробувальний термін в мафії, це коли тебе не вбили на одній із перших місій, або не стратили, переконавшись що ти не зрадник чи шпигун. )
Тому Чуя та Дадзай одразу після того, як здали звіт Огаю , дозволили собі невеличкий відпочинок.
-Дадзай, годі вже витріщатися. Або говори що маєш, або я тобі цю ложечку запхаю аж у глотку.
-Та здався ти мені, дивитися на тебе. Було б на що.-байдуже промовив Дадзай, колупаючись у своїй склянці з морозивом.
-Тц, та пішов ти.-байдуже кинув Чуя, а згодом додав-Тобі не здається, смішним те, що після всього, що відбулося, ми замість того, щоб відпочити один від одного, сидимо разом у кафе?
-Чуя-кун, невже тобі подобається моя компанія?-не стримуючи посмішку, хитрим голосом сказав Осаму.
-Ти такий набридливий, але хіба у мене є вибір?-зітхнув Чуя.
-Взагалі-то ні, я зараз теж ліпше провів би час за надзвичайно корисним вивченням нового методу самогубства, але сил вистачило лише на те, щоб доповзти до цього кафе.
-Повідом, якщо тобі знадобиться допомога , щоб довести справу з самогубством до кінця.-буркнув собі під ніс Чуя.
-Я був би не проти , якби саме ти вбив мене, Чуя! Але ще краще було б , якби ми здійснили парне самогубство! Це так прекрасно!-вигукнув Дадзай, активно жестикулюючи.
-Тц, шукай дурних. Все, я пішов, хочу ще відпочити від тебе хоч день.-Чуя піднявся з-за столу і махнувши рукою Дадзаю на прощання, пішов геть, залишивши того на самоті.
Але раптом Дадзай зірвався з місця, схопивши Чую за плече.
-Зажди, вішак для капелюхів, у мене дещо для тебе є. Поки я порпався в документації, то наткнувся на твоє досьє і дізнався про досить цікавий факт. Виявляється, поки у нас була операція, минув твій день народження, а ти нічого не сказав. Тому я підготував тобі невеликий подарунок на честь твого першого року в мафії і шістнадцятиріччя.
Чуя від здивування аж розкрив рота, не повіривши своїм вухам.
-Ем..-затнувся юнак, не знаючи що й казати, поки Дадзай діставав з-за пазухи коробку розміром приблизно 20х20 , загорнуту в червоний подарунковий папір.
-Ось, тримай.-Дадзай швидко вручив її напарнику і відійшов назад.
Чуя уважно роздивився коробку: нічого незвичного. Він потрусив нею- почувся якийсь шурхіт, значить вже не порожня і почав розривати обгортку.
Дадзай увесь час стояв напроти нього, уважно слідкуючи за його рухом.
Чуя відкрив коробку і звідти вистрибнула зграя цвіркунів, прямо йому в обличчя. Юнак скрикнув від неочікуваності, жбурнув коробку геть і почув, як хтось заливається сміхом.
-Ах ти покидьку! Думаєш це смішно? Я зараз зроблю так, що доведеться тобі не лише кінцівки перемотувати, з асфальту себе зішкрібатимеш!- кричав Чуя йдучи прямо на Дадзая.
-Ха-ха-ха-ха , бачив би ти своє обличчя, коли відкрив коробку, шкода , що у мене не було під рукою відеокамери!- Сміючись, Осаму позадкував подалі від Чуї , бо знав, що зараз отримає на горіхи. Але реакція напарника була того варта.
Чуя підбіг, ні-підлетів до напарника і , схопивши за комір, злетів разом із ним угору. Десь перебуваючи на висоті хмарочоса, він підняв Дадзая так, що його обличчя було на одному рівні з обличчям Чуї, все ще тримаючи того за комір сорочки , немов кота і насмішкувато запитав:
-Зараз тобі весело, га, Дадзай? Бо мені дуже!-вигукнув Чуя, в його очах палало полум’я азарту.
-Відпусти мене.-На диво спокійним та байдужим голосом сказав Осаму.
-Ти що, ідіот? Ми на висоті приблизно ста метрів, я не дам тобі померти, як би тобі не кортіло це зробити. Не в моїй присутності.- холодно відрізав Чуя.
-Зрозуміло. Дякую за прогулянку, Чуя.- тихо, майже пошепки сказав Осаму і торкнувшись шиї Чуї, анулював його здібність.
Від несподіванки, Чуя відпустив Дадзая. Падав юнак недовго, майже одразу відновивши здатність маніпулювати гравітацією. А Дадзай продовжував летіти вниз. Збагнувши це, Чуя одразу привів у дію гравітацію і полетів униз так швидко, що аж у вухах загуло.
Залишалося приблизно кілька метрів до того, щоб спіймати Дадзая. Чуя підлетів ближче , щоб схопити напарника і побачив, як той з умиротвореним виразом обличчя дивиться на нього. Такого Осаму, Чуя бачив вперше. Його погляд був спокійним та чистим, а на обличчі грала щира, щаслива посмішка.
Чуя був розлючений, він різко притягнув Дадзая за комір до себе і прокричав:
-Тільки-но спробуй, сучий ти сину, знову зараз використати свою здібність і я тобі ноги переламаю!
Дадзай лише ще більше посміхнувся у відповідь, але кришталевий блиск його очей безслідно зник і вони знову стали такими ж нескінченно порожніми, як і зазвичай.
Взявши під руки напарника, щоб було зручніше його тримати, Чуя опустив Дадзая на землю. Кинувши його додолу, немов мішок із картоплею, Чуя підійшов до нього майже впритул і вдарив кулаком по носі. Він бив знову і знову, удар за ударом, гнів і шок переповнювали його. А Дадзай просто лежав на землі не роблячи спроб захиститися від нищівних ударів Чуї.
Нарешті трохи заспокоївшись, Чуя глянув на побите , закривавлене обличчя напарника, згріб його каштанове волосся на потилиці, різко притягнув ближче до себе і сердито гаркнув прямо йому у вухо: Ти не помреш поки я не дозволю, придурок, перемотаний пов’язками!
Чуя різко відпустив його волосся, так, ніби в його долоні щойно було щось дуже огидне .
Дадзай сплюнув кров, облизав губи і з усмішкою на вустах , майже шепочучи, промовив:
-Я знав, що ти мене спіймаєш, Чуя.
-Ну ти й скотина, Дадзай.-втомленим голосом зітхнув Чуя.- Можеш далі тут розлежуватися, а мені вже час іти. Хочу відпочити кілька годин від тебе. Не здохни тут.- на прощання швидким поглядом оглянув напарника і пішов геть. Тепер йому точно потрібен абсолютний спокій і тиша, особливо після всього, що відбулося за останні два місяці.
А Дадзай піднявся, струшуючи пил із свого костюму та плаща, пошкандибав у протилежний бік.
«У Дадзая Осаму не було так багато причин , щоб жити.»
Але однією із них, був цей юнак , з поглядом, швидким і гострим, немов блискавка , та волоссям, кольору кориці, що при заході сонця наче палало вогнем.