Травень, 2010 рік .
Дадзай сидів за столом, у маленькій кімнаті, що була більше схожа на невеликий підвал, через свої розміри та жалюгідний стан. Єдиним джерелом світла була електрична лампа, що сиротиною звисала зі стелі і давала якраз необхідну кількість світла, щоб при ходьбі не перечепитися через стоси паперів на підлозі.
Осаму уважно вичитував щось у папірцях на столі і час від часу щось у них виправляв. Він дописував оновлені дані , які дізнався від «щурів». Юнак перегорнув аркуш і насупився. Почалася частина звіту, в якій описувалося завершення їхньої з Чуєю вчорашньої операції. Він тоді ледве встиг вчасно ліквідувати того виродка, інакше Чуя постраждав би більше і звітуватися перед Морі було б ще складніше ніж зараз. Але це вже неважливо. Головне, що той покидьок у них і чекає своєї черги на візит Дадзая.
Михайло Коцюбинський, здібність- «Тіні забутих предків» , працює найманим бойовиком, список організацій та угрупувань, на які він працював , вражає. Що ж , очевидно,що йому не принципово проти кого йти , аби лише платили добре.
Осаму розумів, що справу ще не завершено і він, як один із оперативників, повинен роздобути інформацію про місцезнаходження інших членів того картелю, знайти їх і знищити. Це певним чином схоже на те, як зазвичай труять щурів. Ти вже не можеш піти на них відкрито, оскільки після попереднього візиту, вони насторожені, як ніколи і порозбігалися хто куди. Ти знаєш, що вони або ляжуть на дно і про них ще не скоро почують, або почнуть шукати шляхи щоб вдарити першими у відповідь. І поки ще їхній слід не зник- необхідно діяти швидко.
Треба піти поговорити з тим сучим сином…
Дадзай підвівся, переступив через стоси паперів , вийшов з кабінету і вже було попрямував до підвалу мафії, як його перестрів надзвичайно худий та виснажений на вигляд чоловік, медичний халат на якому, висів немов на вішаку.
-Якщо тобі цікаво-я закінчив усі маніпуляції, але він вже спить. -він скептично кинув оком на Дадзая.-Тобі теж варто було б привести себе до ладу бо від тебе тхне гірше ніж від трупа.-тихим сухим голосом сказав чоловік, мимоволі відсахнувшись від Осаму.
-Дякую, Док.- формальним тоном промовив Дадзай, навіть не поглянувши на співрозмовника та проігнорувавши його «пораду» , змінив свій маршрут і попрямував до ліфта.
Піднявшись на поверх вище, юнак минув яскраво освітлений коридор відділення екстреної медичної допомоги, в спеціально відведеному для цього крилі будівлі Мафії. Оскільки сам бос був колись практикуючим лікарем- до надання медичної допомоги та обладнання ставилися досить серйозно. Тому Дадзай знав, що з Чуєю все буде гаразд, але все-таки побачити це на власні очі краще, ніж почути з чужих уст.
Дадзай тихо відчинив двері палати і побачив, що Чуя спить.
Дадзай підозрював, що його напарник зараз під дією кінської дози знеболюючого та транквілізаторів. І мав рацію. Він зайшов, так само тихо зачинивши двері і підійшов до ліжка, на якому лежав напарник. Дадзай кинув оком на загальний вигляд Чуї- бліде від втоми обличчя прикрашали два великі синці бурого кольору, руки були в гіпсових пов’язках, а худорляві ноги вкриті благенькою ковдрою.
В його голові промайнув спогад, коли він почув страшний крик Чуї, після припинення впливу тієї моторошної здібності. Той крик немов містив у собі весь біль, який тільки можна собі уявити.
От дідько! І чому лише він не наполіг на тому, щоб Морі дав їм підкріплення!
Але зараз Чуя тихо сопе, розкинувшись на ліжку в позі зірки, однак зробити йому це вдалося рівно настільки, наскільки йому дозволяли загіпсовані кінцівки. Дадзай, уважно роздивившись сонного Чую, подумав, що у його напарника в цей момент, найдурніший вираз обличчя, який він лише бачив. Йому здалося, що ідея розмалювати сонне обличчя Чуї, просто геніальна. Що він власне і зробив: діставши з кишені плаща кулькову ручку, він почав малювати на обличчі напарника не найпристойніші малюнки, а закінчивши, оглянув своє творіння і, схвально кивнувши головою, тихо захихотів, немов гієна.
Дадзай був радий, що Чуя так і не прокинувся і розвернувшись на підборах своїх чорних лакованих черевиків, покинув палату так само тихо, як зайшов. Йому ще потрібно провести допит того мерзотника. А з ним він розважиться як слід…
Вийшовши з медичного крила, юнак попрямував до кабінету Огая.
-Повідомте Боса про мій прихід, це терміново.-зупинившись перед важкими лакованими дверима, сказав він охоронцям.
Минуло менше п’ятнадцяти секунд, як двері відчинилися і Дадзай зайшов у кабінет. Огай сидів за столом і вдумливо перечитував документи, і був явно незадоволений тим, що хтось перервав його заняття.
Морі, не поспішаючи відклав папери, сперся ліктями на стіл, склав свої одягнені в білосніжні рукавиці, руки, в замок і зацікавлено подивився на Дадзая.
-Дадзай-кун, я сподіваюся, що це ти так поспішав принести мені звіт по минулій операції?
-Боюся, що ні, але я вам його здам до кінця цього дня. Я прийшов з приводу іншого питання. Як нам продовжувати операцію?
-Так ніби нічого й не було, все просто. Незамінних людей не існує, Дадзай-кун, ти сам це знаєш. Нам доведеться змінити стратегію і я тимчасово віддам тобі в командування невелику групу бійців. - спокійним голосом сказав Огай.
-Один з оперативників лежить в гіпсі і лежатиме ще як мінімум місяць. Я планую поки що не починати відкритого протистояння. Так чи інакше, у них про запас є ще один еспер, про здібність якої у нас немає інформації, тому не думаю, що вони довго сидітимуть склавши руки. А ще я прошу дозвіл на допит полоненого. -голос Дазая був наповнений нехарактерною для юнака емоційністю.
Кутики рота Морі ледь помітно здригнулися, а в очах, кольору перестиглої вишні, промайнув небезпечний блиск.
-Я не знав, що ви так добре з ним поладили. Так одразу й не скажеш… Хм.. Як цікаво.. -Морі тихо пробубнів собі під ніс і помітно пожвавішав: Добре, я погоджуюсь, ми можемо відтермінувати розгортання великих операцій, під час яких потрібне втручання Чуї. Спочатку нам необхідно вистежити їх та зібрати якомога більше інформації. Можеш робити з полоненим усе, що вважаєш за потрібне для успішного просування операції .
Дадзай вклонився Морі і мовчки покинув кабінет.