2 місяці по тому.
…
Чуя відчув, як його нутрощі стискаються від гніву та образи. Більше за все , він хотів натовкти пику цьому кловнові з тарганами в голові. Яке ще партнерство з Ним? Його кулаки почали інстинктивно стискатися, а очі, кольору перестиглого горіха, спалахнули від гніву, але раптом потік його емоцій перервав шовковистий голос Огая Морі.:
—Достатньо. Я не бажаю чути кривого слова в моїй присутності від вас обох. Або ви співпрацюєте, або йдете на корм рибам, якщо побачу, що від вас більше мороки, ніж користі. Все зрозуміло?
У відповідь була лише мовчазна згода.
-У мене є для вас обох перше завдання,- через кілька секунд сказав Морі,-у нас тут має бути невеличка чистка, я хотів би побачити чи зможете ви працювати один з одним. Наші наглядачі помітили, що один із картелів, що знаходиться під покровительством Портової Мафії , перестав повністю виплачувати двадцять відсотків від прибутку, а це- основна умова існування у цьому місті, для усіх угрупувань такого типу. Їхні бойовики змішали із землею наших найманців під час нашого останнього візиту. Я підозрюю, це завдяки тому, що у тому угрупуванні є еспери. Також, вони по дурості почали погрожувати нашим союзникам, і постачати наркотики у саме місто. Це дуже швидко зацікавить поліцію, а я не бажаю розгортати конфлікт. Тому, я хотів би організувати їм ще один візит. Всі деталі- тут.-Морі поклав на стіл чорну теку з документами.
-Ви посилаєте лише нас двох?-запитав Дадзай, взявши теку в руки .
-Якщо хочеш-можеш взяти «Чорних ящірок» із собою, але я вважаю, що ти та Чуя-кун прекрасно впораєтеся самі.
-Як вважаєте за потрібне. -Дадзай більше нічого не промовив, вклонившись Койо та Морі, вийшов з кабінету.
Чуя, зробивши те ж саме, вийшов вслід за ним.
Вийшовши з кабінету Морі, вони пройшли повз коридор , зайшли у фойє, сіли за невеликий столик і почали уважно читати інформацію, яку їм дав Огай.
«Звіт за квітень. 2010 рік: Місцезнаходження: східна частина портового складу. За нашими підрахунками, чисельність становить 40 активних членів організації. Розпізнавальний знак: тату лотоса на внутрішній частині середньої третини стегна.
Вид діяльності: постачання наркотиків з чорного ринку у борделі та наркопритони. Збут дрібним торговцям. Утримання трьох невеликих борделів у Йокогамі, чотирьох видавництв пропагандистської преси.»
Є підозри щодо наявності двох есперів з бойовими здібностями.
-Ну, що ,прогуляємося?- посміхнувшись, промовив Дадзай.
Вони дійшли до східної частини порту. Дадзай повернувся до Чуї і сказав: —Іди розвідай ситуацію. Якщо побачиш щось підозріле- скажеш.
-Якого біса я маю йти сам? Нас послали двох, крім того, не дали підкріплення.
-У мене ще є справи. Іди, я впевнений, що ти за потреби, зможеш впоратися самотужки з двома-трьома супротивниками. Якщо щось піде не так, або знайдеш їхнє сховище- повідомиш мені.-Відмахнувся від нього Дадзай.
Чую дратувала така дивна поведінка. Дадзай щось задумав і вирішив послати його подалі від виконання свого плану.
Чуя обережно проходив рядами з контейнерів, намагаючись не привертати до себе увагу і дійшовши майже до пірсу, зліва від себе побачив щось на кшталт входу до копалень. Він обережно почав оглядати вхід, як раптом почув кроки, що лунали з тієї копальні та ставали все чіткішими- кілька людей підіймалися нагору. Юнак почав швидко відходити від входу і зрозумів, що пора кликати Дадзая.
Швидко вибравшись з «лабіринту» контейнерів, він попрямував до Дадзая. Чуя роззирнувся навколо: того покидька ніде не було.
-Куди ти подівся, бісів Дадзай?-юнак роздратовано пробубнів у кишенькову рацію, однак відповіді не отримав. Чуя почав йти вздовж контейнерів, минув їх, прийшовши на майже безлюдний пляж, побачив маленьку терасу від кафе, де сиділи кілька відвідувачів . На тій терасі , за столиком, сидів Дадзай і про щось дуже мило балакав з офіціанткою.
-Дадзай, якого біса? Що ти тут робиш? Чому ти не відповідаєш мені?-ледве стримуючи гнів промовив Чуя.
-Ти що, не бачиш, я розмовляю з цією прекрасною дівчиною.-сказав Дадзай не повертаючись до Чуї.
Дадзай поклав долоню дівчини у свою і промовив: О, прекрасна панно, ви не бажаєте розділити зі мною прекрасну мить життя і прикрасити мою самотність хоч на короткий час? Ох, серце моє, хотів би я також уточнити у Вас деяку інформацію і продовжити нашу розмову в іншому місці, якщо Ваша ласка.
І Дадзай , кинувши на Чую свій хижий погляд, повів кудись офіціантку.
-Цей Дадзай, от мерзотник, завжди він щось утне. Сподіваюся, що інформація дійсно буде корисною , інакше я йому ноги переламаю.- подумав Чуя.
Минуло близько п’ятнадцяти хвилин і Дадзай повернувся. Він посміхнувся, підморгнув офіціантці, розвернувся і пішов геть. Чуя побачив, як ту аж пересмикнуло від страху і вона почала щось швидко друкувати в телефоні.
-Вона належить до нашого з тобою картелю. І за невеличку послугу, вона поділилася інформацією, про кількість есперів та військових. Есперів двоє. І ця дівчина один із них. Але на нас також чекають більше десяти озброєних до зубів головорізів.-тараторив Дадзай виходячи з території кафе.
-І за «невеличку послугу» вона так просто взяла і поділилася інформацією, яку не змогли роздобути навіть шпигуни мафії? Що ти з нею зробив?
-Ну, бачив би ти її обличчя в ту мить, коли вона усвідомила, що її здібність на мене не діє, а до горла приставлений ніж. Але вона так чи інакше, вже повідомила своїм про те, що до них прийшли чужинці, ще до того, як ми зайшли в кафе.
Вийшовши з кафе, вони одразу попрямували до входу копальні. Щойно вони зайшли трохи глибше у лабіринт з контейнерів, як їх оточили семеро людей з балаклавами на обличчі та озброєні М-16.
-Нічого собі, ми не чекали на таких поважних гостей, як Портова Мафія, що ж , ласкаво просимо. Це ж нічого , що у нас із гостинців лише кулі?- голосом, з якого так і лилася отрута, промовив чоловік, що сидів угорі, на даху одного з контейнерів. І подав сигнал відкрити вогонь.
Для Чуї ця ситуація була вже досить знайомою, тому він швидко впорався майже з усіма найманцями, але чоловік, що стояв над ними, кудись зник.
«От дідько, де той бісів боягуз?»-подумки вилаявся Чуя і почав його шукати поглядом все ще відбиваючись від шаленої автоматної черги.
-Дадзай, їхній еспер десь зник, довго не затримуйся тут, я йду шукати того покидька!- крикнув у рацію Чуя і, не дочекавшись відповіді напарника, злетів угору, щоб побачити усю картину поля битви та лабіринт контейнерів. І побачив того чоловіка. Він тікав у бік сховища, розмовляючи з кимось по телефону, увесь час озирався навколо але раптом зупинився.
Есперу очевидно повідомили, що за ним стежать з повітря і судячи з усього, його «втеча» також була частиною плану, оскільки Чуя ще не встиг приземлитися, щоб напасти, як чоловік різко повернувся до нього обличчям і промовив: Здібність: «Тіні забутих предків.» І весь світ став казкою: страшною та цікавою.
Спочатку яскраве пурпурове сяйво засліпило Чую, а трохи згодом, його огорнула пітьма.
-Чуя!- юнак почув голос, що лунав віддалено, але водночас звучав так, ніби хтось шепотів прямо над вухом. Голосів ставало все більше і більше, вони були різні, але в основному дитячі.
-Чуя! Чому ти нас покинув?-вир голосів створював ехо.
-Я такого не робив, я хотів вас захистити, а ви мене вигнали!-крикнув Чуя у відповідь.
«Чуя! Чуя! Чуя!»- шепіт не припинявся і ставав чіткішим.
-Ти ніколи не був нашим другом! Ти ніколи не був нам потрібен! Ти був ніким, а ми тебе прихистили! Ти нікому не потрібен! Тобі ніколи не стати справжньою людиною!-голоси ставали гучнішими та агресивнішими, почали скаженіти, спотворюватися, ставали моторошно низькими, аж поки раптово не зникли.
Раптом замість голосів з’явився вже звичний йому образ Дадзая, з пов’язкою на правому оці, проте, цього разу вона була просочена кров’ю, так само, як і забинтовані кінцівки.
-Осаму!-крикнув Чуя, але у відповідь було лише ехо.
-Ти чудовисько… Тобі ніколи не стати справжньою людиною… Чуя, ти ніколи не станеш хорошим напарником… Тебе всі покинуть… Ти нікому не потрібен…Мерзенний.. Чудовисько…Мені було б тебе шкода, якби не було так байдуже…-голос напарника відлунював болісним дзвоном у вухах Чуї, Сам Дадзай дивився на нього з холодним виразом обличчя, а його погляд випромінювали зневагу та огиду.
Чуя відчув, як щось болісно стискається зсередини, він схопився за голову, ніби сподіваючись викинути з неї ці голоси.
І раптом він побачив Вівць. Вони привітно махали йому та кликали до себе.
-Чуя , ходи до нас, ти нам потрібен! Ти ж наш друг! Ми- одна сім’я. Ти- частина Вівць, наш лідер! Ходи до нас! Ми чекаємо, ну-бо !
Чуя посміхнувся і вже зібрався йти, як почув ще один голос- це був Дадзай.
Цього разу він посміхався, і ця посмішка була красивою та щирою, а його очі, в яких зазвичай була порожнеча, випромінювали тепло. Чуя ніколи таким його не бачив.
-Я радий, що ти тут. Твоє місце в Мафії, Чуя.-лагідно промовив Дадзай.
Тим часом, Осаму перебив тих найманців, що залишилися і почав поглядом шукати Чую. Він почув крики. Це був Чуя. Дадзай зірвався з місця і побіг у бік джерела крику, у довжелезний лабіринт з металевих контейнерів. Рудоволосий сидів на колінах , обхопивши голову руками, його обличчя та руки були в кривавих плямах та синьо-червоних гематомах, з рота текла густа темна кров, руки були деформовані від численних переломів, а червоні від сліз очі, були сповнені відчаю та болю. І тут Дадзай почав проклинати Морі за те, що той не дав їм підкріплення.
«От, же чорт забирай, схоже, що цих виродків попередили про те, що ми прийдемо, пощастило, що вони не знали кого саме Мафія пошле до них, ще й та дівка, здібність якої я так і не дізнався.
Невідомий еспер не став довго чекати і почав активовувати свою здібність, але Дадзай одразу анулював її , і підійшовши ближче до чоловіка, одним ударом в щелепу, відправив того спочивати на деякий час. З цим мішком лайна він побалакає пізніше. Спочатку йому треба викликати підкріплення, щоб довезти Чую в Мафію для надання невідкладної допомоги. Бо схоже, що той втратив свідомість від больового шоку, як тільки Дадзай анулював здібність того покидька.
Осаму почав оглядати непритомного Чую, щоб хоч приблизно зрозуміти наскільки все погано , однією рукою дістав телефон з внутрішньої кишені плаща і набрав номер Огая…