2 місяці тому
В невеликому кабінеті, з білими стінами, на яких висіли рентгенівські знімки, за пошарпаним дешевим столом з тирсоплити, сидів чоловік у медичному халаті. З одного боку він мав вигляд медичного працівника, хоч і далеко не найкращого закладу. Варто було лише поглянути на його синці під очима, потертий (вже не зовсім білий) халат та фонендоскоп, що висів на шиї, але, все було не так просто. Ця людина- не просто медичний працівник, що підпільно веде свою лікарську діяльність у віддаленому неблагополучному районі міста. Це-Огай Морі, бос незаконної організації Портова Мафія, в якій він нещодавно здійснив переворот і зайняв крісло попереднього очільника.
Чоловік схилився в роздумах над столом, уважно читаючи якісь документи, його чорне, мов крило ворона волосся, було перев’язане ззаду стрічкою , очі пильно вчитувалися у кожну літеру та цифру, що була в документі перед ним, ніби шукаючи якесь рішення. Він гучно зітхнув з досади, поглянув на свій дешевий наручний годинник, витягнув з кишені халату цигарку, затиснув її між зубами , підпалив сірником і, закинувши голову догори, повільно вдихнув дим. Від утоми голова йшла обертом, цифри крутилися в голові, не маючи абсолютно ніякого сенсу.
-Усе йде шкереберть,-заклопотано сказав чоловік, видихнувши дим, - минуло два тижні, як повинна була прийти доставка контрабандної зброї моїм підлеглим, з такими темпами, ми будемо змушені проводити операції голіруч. Необхідно буде знову укладати договір з транс-логістичними компаніями та налагоджувати наші торгівельні шляхи. Крім того, нами починає цікавитися поліція, ми втрачаємо колись підконтрольні нам території. І як, скажи мені на милість, Дадзай-кун, я маю розібратися за короткий час з усім цим сміттям?, - Огай повернувся до худорлявого хлопчика, що сидів на кушетці в іншому кінці кабінету. Хлопчик, байдужим поглядом поглянув на Огая і тихо промовив: Поняття не маю, Морі-сан, я не слухав що ви там говорили. Так чи інакше, ваші скарги щодня однакові : немає грошей, немає довіри нижчих чинів, всі необхідні угоди скасовані, нудьга..
-Що ж, нічого не поробиш, потрібен час і ресурси, щоб усе стало на свої місця. Останні кілька років, колишній бос ледь не втопив мафію в крові, порушивши всі домовленості та втративши союзників. Тому нам слід перечекати та перетерпіти цей скрутний для Мафії час-сумно зітхнувши, сказав Морі.
-Я не хочу чекати, я втомився, хочу померти, допоможи мені безболісно померти!,-заскиглив Дадзай.
-Ти не можеш цього зробити, ти мені поки що потрібен, тому будь хорошим хлопчиком і навіть не думай про те, щоб померти. Але я обіцяю що допоможу тобі після того, як усе закінчиться.,-холод, що віяв від його слів, нагадував прохолоду свіжої могили на цвинтарі. Морі поглянув на хлопчика, з волоссям каштанового кольору, на обличчі якого була монокулярна пов’язка, що покривала праве око, а довгі худі кінцівки були покриті спіралеподібними пов’язками.
Скільки разів лише цього року, він витягав цього голодранця з того світу, через його численні спроби самогубства. Йому це вже, відверто кажучи , набридло, але він був знайомий з Дадзаєм досить давно і помічник із нього був неабиякий. Цей хлопчисько бачив і знав занадто багато, але, оскільки, перехід влади ще не завершився, чоловік буквально залежав від того що Дадзай є його єдиним свідком, та доказом непохитності влади, як нового боса. І це тривожило Огая.
-Ти вибрав невдалого свідка, ти ж це знаєш, чи не так?- Спокійним тоном, раптом промовив Дадзай.
-Ти про що?-голос Морі ледь чутно затремтів, а зіниці розширилися від викиду адреналіну у кров .
Випрямившись, весело дригаючи ногами, що звисали з кушетки, Дадзай продовжив :
Ну, минуло стільки часу, я все ще живий, на превеликий жаль. Ти не розраховував на те, що я все ще житиму, після всіх тих подій. Ти боїшся, що я одного дня просто переметнусь кудись і покину Портову Мафію, а разом із тим випливе і наш секрет. А якщо я помру-всі запідозрять, що ти вбив свідка замітаючи сліди.- Дадзай казав це так, ніби це було чимось абсолютно простим та очевидним.
-Ти ж цього не робитимеш? Будь чемним хлопчиком і не кажи дурниць.-Морі вичавив із себе нервовий сміх. Він не передбачив того, що цей хлопчик, якого він вибрав як одноразового свідка, виявиться таким розумним. Дадзай потрібен йому. Такі як він, трапляються рідко. Чоловік знав, що винятковий розум Дазая стане у нагоді, але він, завдяки своїй неперевершеній логіці та інтелекту, змушував Морі моторошно здригатися не один раз. Інколи думки, що ховалися в голові Дадзая, викликали страх навіть у таких як Морі.
-Тим паче, я буду дуже засмучений, якщо ти помреш.- медовим голосом сказав Огай. Дадзай навіть бровою не повів. В погляді його очей, кольору добре витриманого віскі, можна було розгледіти проблиск відрази, але хлопчик промовчав. Після цього, Огай повернувся за стіл, і знову схилився над паперами.
Він продовжував обдумувати всю ту ситуацію, що склалася з Дадзаєм. Хлопець занадто розумний, щоб втрачати такий шанс і дозволити йому просто так вислизнути з рук. Звісно, є великий ризик, що він рано чи пізно зрадить і Огая і організацію (їм обом відомо , що роблять зі зрадниками і також відомо їм обом, що Огай це так просто не пробачить). Та й маніпулювати ним вдасться лише тоді, коли буде відомо куди потрібно тиснути. Але зараз він бачив перед собою хлопчика, у якого немає нічого і нікого, а його потенціал як майбутнього мафіозі, просто вражає. Тому допоки Дадзаю немає за що боротися- Морі буде легше зробити з нього щось надзвичайно корисне для Портової Мафії.
-Дадзай-кун, я бачу, що тобі тут нудно, тому у мене є для тебе робота. - раптом згадав Огай, дивлячись на папери. -Біля поселень у передмісті ходять чутки, про те, що з’явився якийсь дивний чоловік. Мені необхідно щоб ти перевірив правдивість цих чуток,- Огай відчинив шафу і дістав ламінований документ і продовжив:
- Це- Срібний Оракул, документ, який забезпечить тебе необхідною владою над працівниками мафії, з ним ти зможеш роздобути інформацію яка мені потрібна.
-Що ще за чутки? Ти отримав посаду, на якій люди не переймаються через звичайні плітки. А це означає, що плітки є досить серйозними, їх неможливо ігнорувати та необхідно перевірити на правдивість. Раз так-все досить серйозно, оскільки ти дав мені Срібного Оракула. Ти посилаєш мене, а значить хочеш, щоб пішов хтось із тих, кому ти довіряєш. Проте, справа не зовсім в довірі, а в інформації, яку знає лише обмежене коло осіб. Це стосується вбивства колишнього боса?
-Правильно, Дадзай-кун, в моєму теперішньому становищі , останнє чого б мені хотілося- це дивовижне воскресіння того, кому я власноруч перерізав горло і констатував біологічну смерть. А враховуючи те, що в Мафії все ще є прибічники старого боса, які не вірять в нашу легенду, є ризик того, що увесь наш план з фальсифікацією смерті піде нанівець.- Морі добре пам’ятав, як зробив надріз скальпелем на сонній артерії колишнього боса. Того, хто в божевільному маренні віддавав наказ розпочати війну з іншими, не менш впливовими ніж Портова Мафія, організаціями.
Ось так відбувся перехід влади. І все на очах чотирнадцятирічного Дадзая, якого Морі зробив свідком і співучасником їхнього детально продуманого плану.
-До того ж, хіба мертві говорять?-з певним піднесенням сказав Огай. На секунду замислившись, він посміхнувся і додав: «Це буде твоє офіційне перше завдання. Ласкаво просимо в Портову Мафію, Дадзай Осаму.»
Дадзай взяв до рук Оракул і вже було розвернувся йти до дверей, як голос Морі його спинив:
-Задовольни мою цікавість, Дадзай-кун, скажи, навіщо тобі ці всі спроби самогубства, невже ти так сильно бажаєш померти?
Дадзай кілька секунд подумав, він стояв обличчям до дверей, не бажаючи повернутися до співрозмовника. Хлопчик скривився від дивних відчуттів незрозумілого походження, що раптом почали переповнювати його. Він розвернувся назад до Морі, зазирнув своїми повними нерозуміння очима, в холодні очі боса і надломаним , від досить довгої розмови голосом, збайдужіло відповів: А хіба існує те, заради чого варто так сильно триматися за життя?
Нетрі Йокогами. Це віддалений район міста, який утворився кілька років тому на місці кратеру, внаслідок вражаючого вибуху. Та й це був не зовсім повноцінний район міста. Це була вузька брудна вулиця, що розташовувалася по колу кратеру та прямувала до його центру. Там жили ті, хто ледве зводили кінці з кінцями, ті, яким було не місце в самій Йокогамі. І звісно там процвітали крадіжки, злочинність і злидні.
Невеликий чорний автомобіль без розпізнавальних та номерних знаків, із чорними тонованими вікнами, зупинився на початку вулиці. Дверцята відчинилися і з автівки вийшов чоловік середнього віку, одягнений у класичний дорогий чорний костюм та юнак у чорному плащі , що просто висів на плечах. Чоловік мовчки йшов , поки хлопчик щось зацікавлено читав у своїй книзі. Раптом темноволосий хлопчик першим порушив тишу між ними:
-Ти знав, що існує більше десяти найпоширеніших способів самогубства? А якщо ще враховувати наприклад, летальність, масштаб ушкодження систем органів та класифікацію за больовими відчуттями то можна виділити ще кілька підвидів. Дивовижно чи не так, еем… як там тебе?- не відриваючись від свого чтива, сказав хлопчик.
-Мене звуть Хіротсу, ця інформація справді… вражаюча..- сивочолий мафіозі з певною тривогою глянув на Дадзая, що впевнено крокував попереду.
«Цей хлопчик.. він ще не мафіозі, однак, вже точно не вперше виконує доручення Морі. Він також був свідком смерті попереднього боса, тому дуже важливий для Огая…»-роздумував Хіротсу, дивлячись на Дадзая, що йшов попереду.
Вони йшли вулицею, Дадзай щось увесь час розповідав Хіротсу , нарешті відірвавшись від книги, чоловік уважно його слухав і лише інколи обережно висловлював свою думку стосовно тієї чи іншої теми.
Прийшовши до території, де починалися житлові будинки, вони почали збір інформації. Вони дізналися про обдарованого з дуже сильною бойовою здібністю, проти якого не діє жодна зброя і який стоїть на чолі групи підлітків, що називають себе «Вівці».
Вони спустилися сходами, що вели крізь темну широку кам’яну арку, і щойно Дадзай вийшов з-під тіні арки, як ударна хвиля одразу знесла його і вбила в бетонну стіну найближчої будівлі.
-Дадзай!- стривожено крикнув Хіротсу.
Дадзай лежав на землі, ударна хвиля була досить сильною, тому він ледве знайшов у собі сили щоб спертися на лікті лежачи на спині і побачити що його фактично замурувало в бетонну стіну таким ударом. Він підняв голову догори і побачив худорлявого рудоволосого хлопчика в шкіряній куртці. Приблизно свого віку. Він стояв напроти Дадзая і гордовито, з неприхованою неприязністю дивився на нього.
-Що тут робить мафія? Що ви рознюхуєте? Забирайтеся геть звіди, або здохніть тут, як і належить псам Портової Мафії.-грізно сказав рудоволосий хлопчик.
-Я не можу померти, мені зараз занадто боляче, щоб помирати, ти змусив мене страждати, а я це мені не до вподоби і скоріше за все, ти мені зламав руку та кілька ребер.- простогнав Дадзай.
-У тебе є вибір, малий: або ти забираєшся геть звідси, мирно розповівши що вам тут потрібно , або ви розповісте що ви тут шукаєте і ваші з компаньйоном трупи, мафія буде виловлювати на узбережжі.
-Тобі не здається, що ти якось у програші? Я ліпше виберу померти, тому можеш вбити мене прямо зараз- монотонно промовив Дадзай.
Рудоволосий юнак на мить задумався, ніби не знаходячи слів відповісти.
-Ха, а ти не з тих, хто одразу кидається в ноги просячи милосердя. Але навіть такі як ти, швидко визнавали свою помилку , тому здавайся, малий.
-Ти теж малий-спокійно сказав Дадзай.
Незнайомець проігнорував Дадзая і, підійшовши ближче, наступив на обмотану брудними від землі бинтами ліву руку і почав її втоптувати в землю що є сили, підбором своїх чобіт. Хлопчина нахилився ближче, зібрав у кулак каштанове волосся Дадзая, різко притягнув його обличчя до себе і холодно процідив крізь зуби:
-Розкажи мені все про справу Арахабакі.
-Хмм , Арахабакі..- задумливо сказав Дадзай , байдуже дивлячись на свою руку,- якщо я розповім тобі все, що знаю, ти мене відпустиш?
-Якщо ти на це заслуговуватимеш.
-Про Арахабакі я чую вперше, а от про вашу організацію знаю достатньо. І судячи з усього, ти- лідер «Вівць». «Вівці»- організація, до складу якої входять виключно неповнолітні, як обдаровані, так і звичайні підлітки. Приносять неприємності усім, хто зазіхає на їхню територію.
-Звідки ти в біса стільки знаєш про нашу організацію?-роздратовано сказав рудоволосий хлопець.
-Колись я був членом «Вівць».-спокійно сказав Дадзай.
-Ха, тобі пощастило, що ми були в ній не в один і той самий час, ти так дратуєш, що я тебе побив до напівсмерті.- насмішкувато мовив хлопчик в куртці.
-Якби я був у «Вівцях» то вбив тебе ще до того, як ти б про мене дізнався-холодно відповів Дадзай.
Вони на мить перезирнулися. У Чуї було дивне відчуття, що ця зустріч так просто не закінчиться. І він мав рацію. Раптом, з усіх боків їх оточили найманці Мафії з автоматами в руках. Завдяки тому, що Хіротсу з найманцями відволікли очільника «Вівць», Дадзай зміг ближче підібратися до Чуї , поки той жбурляв найкращих військових мафії в різні боки, і деактивував його здібність своєю.
-Один рух, і тебе щедро нагодують кулями- сказав Дадзай, тримаючи Чую за шию правою рукою, тим самим анулювавши його здібність.
-Чому я не можу скористатися гравітацією?-здивовано вигукнув Чуя.
-Розваги закінчилися, юначе- сказав Хіротсу. Він скористався своєю здібністю, вдарив Чую так, що той відлетів до стіни разом із Дадзаєм.
Той, сильно влетівши в стіну, почув лише віддалений крик Хіротсу , глухі вистріли і втратив свідомість на кілька хвилин.
Отямившись, Дадзай побачив, що Чуя все ще відбивається від автоматної черги найманців. Він встав, підбіг до нього, схопив його за руку і після анулювання гравітації, Дадзай заламав її за спину хлопчика ,а до голови приставив дуло пістолета, тим самим не даючи змоги вирватись.
-Везімо його до боса-дав команду Дадзай і повів Чую до автівки. ….
4 години по тому.
Чуя неохоче шкандибав широкою вулицею, дорога якої була вимощена камінням. Подекуди на узбіччі росли маленькі невисокі дерева, що ледве давали тінь і зовсім не допомагали побороти спеку, яку підсилювала нагріта сонцем кам’яна дорога. Чуя хотів лаятися на чім світ стоїть. Він потрапив у максимально паскудну ситуацію: його друзі , його сім’я -Вівці , зараз знаходяться в лапах Портової Мафії, а він повинен розслідувати справу псевдо-повернення їхнього колишнього божевільного боса.
Чуя розумів, що з приходом до влади Морі, життя «Вівць» стане значно складнішим, оскільки Огай буде слідкувати за кожним кроком Чуї. У нього було передчуття, що ця операція-це не останнє втручання мафії в його справи.
Від однієї згадки про зустріч з Морі Огаєм , його хапали дрижаки. Огая можна було порівняти хіба що з голодним звіром, що здатний поглядом паралізувати свою жертву , ласкаво взяти її до лап і миттєво роздерти на шматки без натяку на милосердя . Не дивно, що на Морі працювали такі, як цей Дадзай.
Дадзай.. одна думка про те, що бос Портової Мафії наказав їм працювати разом, просто обурювала Чую. Цей хлопець має такий жалюгідний вигляд, що здавалося, ніби він відкинеться сьогодні-завтра, але очевидно, що так було лише на перший погляд. І він точно не просто якийсь придурок-самогубця на побігеньках у Морі.
Так чи інакше, якщо Дадзай раптом захоче померти посеред операції-Чуя зможе особисто роздробити його голову до кашоподібного стану. Рудоволосий прокрутив у голові свою останню розмову з друзями і те, як Дадзай підставив його перед Вівцями, змусивши засумніватися у вірності їхнього лідера..
Чуя заприсягнувся , що сам Дадзай не знає такого слова, як «вірність». Так . . ситуація дійсно паскудна, тому він не дозволить цьому забинтованому диваку пошити себе в дурні…
Тим часом Дадзай весело престрибував з ноги на ногу йдучи попереду Чуї. Йому подобалися обставини, що склалися. Навіть Морі так вдало йому підіграв.. Цей лідер «Овець» має дуже хороші бойові навички, які б дуже пригодилися Мафії, так само як і його сильна здібність.
Принаймні так він відповів Морі на запитання: «Навіщо тобі він? Що ти задумав Дадзай-кун?».
Проте, так чи інакше велику роль грала також і особиста зацікавленість Дадзая в цьому хлопчикові з яскравим, немов полум’я волоссям та бистрим немов блискавка поглядом.
Він здавався Дадзаю таким живим, справжнім. Обличчя Чуї постійно виражало цілу гаму емоцій. І це здавалося Дадзаю видовищем вартим тривалого споглядання, оскільки сам він ніколи не припуститься такої помилки, як відчуття сильних емоцій, тому, що , вони не дають йому нічого хорошого. Також ,Чуя не боявся Дадзая і міг у будь-яку мить дати йому гідну відсіч, за що його неможливо було не поважати.
Тому Дадзай вирішив, що було б непогано, якби Чую покинули Вівці, і він від безвихідної ситуації, яку звісно красиво влаштував Дадзай, приєднався б до Портової Мафії. Тим паче, Морі вже дав своє «благословення» на будь-які дії з боку Дадзая по відношенню до лідера «Овець». Скоріше за все йому самому було цікаво як це все проверне юний мафіозі і чим все закінчиться. І у Дадзая вийшло.
Завдяки тому, що «Вівці» так сильно сумніваються у вірності Чуї, Дадзай зможе забрати їхнього лідера собі. Чуя так сильно переймається за своїх друзів та організацію, не помічаючи , що його , як лідера, як друга, не поважає власне оточення. Чуя там немов вівця серед вовків.( Ха-ха , яка іронія.) Члени цієї організації бачать у ньому лише зброю, гарантію захисту від таких як Дадзай і Портова Мафія, а як особистість він їм ніколи не буде потрібен. Тому сценка, яку розіграв Дадзай перед цим , для тих змій, що назвали себе друзями Чуї, згодом допоможе рудоволосому побачити їхнє справжнє ставлення.
-Скажи куди ми йдемо?- раптом невдоволено буркнув Чуя .
-Яка сьогодні гарна погода, сонце так яскраво світить але але невже воно настільки мені напекло, що я чую голос якогось прекрасного чарівного створіння?-драматично вигукнув Дадзай.
-Досить твого блюзнірства, скажи куди ми йдемо?-серйозним тоном сказав Чуя Дадзай повернув голову назад і розчаровано зітхнув:
-Ах, це всього лише ти, а я думав, що це хтось прекрасний. Не розмовляй зі мною будь ласка, я занадто сконцентрований, процесом дихання та координування своїх рухів ,щоб витрачати час та енергію на балачки з тобою. Та й поряд з тобою, я не можу нормально мислити. Можливо це від того, що я закохався, а можливо тому, що ти заражаєш мене своєю твердолобістю.
-Що ти верзеш? Ти не можеш просто сказати, куди ми йдемо? Який ти нестерпний!-роздратовано сказав Чуя Дазай подумав перш ніж відповісти:
- Я теж тебе терпіти не можу.- і, зробивши секундну павзу, він продовжив.- Ми йдемо опитувати свідків вибуху на місці Сурібачі. Вони підійшли до великого старого маєтку, що вже потроху починав розвалюватися, як раптом побачили чорний дим, що валив з вікон і почули вибух. Чуя і Дадзай зірвалися з місця і побігли ближче до будівлі, з якої валив чорний їдкий дим.
-Як шкода , що мене не було всередині, я б точно не пережив би вибух-сумно промовив Дадзай.
-Зараз не до твоїх витівок, інакше, я натовчу тобі пику! Якщо хочеш- помреш красивою смертю від моїх рук, але пізніше.-гнівно кинув Чуя. Щойно вони прибули на територію будівлі, що диміла, як їх одразу оточили найманці у камуфляжі з автоматами.
-Ану стояти! Ви хто такі?-гаркнув один із них. Дадзай вже був відкрив рота, щоб придумати якийсь відволікаючий маневр для військових, але Чуя його випередив:
-Давайте зіграємо швидко: у вас буде один шанс вистрелити в мене, а потім, я переламаю вам усі кістки. Згодиться?
-Ти що в біса робиш?-чоловік направив автомат на Чую. Чуя посміхнувся, підійшов впритул до пістолета і силою гравітації змінив вагу пістолета, від чого найманець завалився на землю разом із зброєю, без змоги піднятися.
-Ти маніпулюєш гравітацією, Накахара Чуя, лідер «Вівць» . Чутки не брешуть, ти тепер працюєш на Мафію. Чуя розізлився від цих слів, він вдарив найманця в підборіддя ногою з усього розмаху, так, що той відлетів на кілька метрів і більше не піднімався.
-Мені звісно цікаво спостерігати за тим, як ти розважаєшся, але схоже на те, що цей покидьок вже покликав підкріплення, що буде тут з хвилини на хвилину- сказав Дадзай.
І справді, за мить їх півколом оточили більше десяти найманців, які побачивши, що їхній капітан мертвий, одразу націлили автомати у бік підлітків.
-Ей ти,-гукнув Чуя, з півусмішкою на вустах, звертаючись до Дадзая, - дивись і насолоджуйся.
-Наша ціль- той, хто керує гравітацією, він вбив капітана.-оголосив команду один із найманців.
Вони відкрили вогонь , їхньою ціллю був Чуя, що з легкістю переміщався повітрям, відштовхуючись від однієї точки простору, до іншої. Його очі, кольору перестиглого горіха палали азартом, а обличчя прикрашала посмішка .
Чуя явно отримував задоволення. Завдяки гравітації ,він ударами відправляв кулі сьомого калібру назад , прямо у тіла найманців, при цьому залишаючись неушкодженим. Він рухався з надзвичайною швидкістю, але водночас його рухи були граціозними, точними та плавними.
Волосся Чуї виблискувало на сонці і від його від його швидких рухів здавалося вогняним. Від такого видовища, у Дадзая перехопило подих, а його серце на мить почало битися частіше. Яке прекрасне створіння… Все, що Дадзай зміг видавити зі себе в ту мить, було тихе: «Вау…»
Коли Чуя закінчив, на землі лежали лише понівечені напівмертві найманці. Дадзай підійшов до одного із них, куля зачепила яремну вену на шиї та застрягла у горлі, він стікав кров’ю, не міг дихати , але був ще живий та при свідомості. Дадзай нахилився над ним і холодним тоном промовив:
- Куля застрягла і не дозволяє тобі дихати, тобі боляче, ти страждаєш. Зараз ти за крок до смерті. Як тобі пощастило… Хочеш, я позбавлю тебе страждань?
В очах чоловіка промайнув відчай, спричинений стражданнями . Дадзай інтерпретував це як згоду. Він випрямився, направив пістолет на чоловіка і натиснув на гачок. Дадзай вистрілив один раз, потім ще раз і ще раз. Він стріляв поки міг.
Емоції його переповнювали. Він ніколи не відчував їх у такій кількості, як зараз. Смерть. Ось вона, прямо перед ним, але він не може до неї торкнутися, не може відчути її на собі, він полегшив цьому покидьку страждання, а сам приречений існувати далі, намагаючись врятуватися від болю знову і знову. Дадзай не бачив перед собою нічого, окрім пістолета та трупа чоловіка, все інше в якусь мить просто перестало для нього існувати і було покрите темрявою. Раптом він відчув, як щось вибило пістолет з його руки. Він повільно почав приходити до тями і повернув голову у бік джерела удару. Це був Чуя. На його обличчі Дадзай побачив шок та відразу.
-Достатньо. Він уже мертвий, навіщо витрачати на нього кулі. Ходімо, у нас ще є робота.- холодним тоном сказав Чуя.