Великий портрет Шерлока на чорній стіні був найбільшою окрасою маленької кімнати. Полотно мало кілька маленьких отворів від куль, до портрету тягнулось безліч ниточок від менших фотографій, що необережно висіли на скотчі. Велике слово «дурень» написане маркером красувалось на зліва внизу портрета.
Постріл.
Куля звично потрапила точно в око Шерлока. Моріарті зітхнув. Ця кімната була його улюбленою. Колись. Кілька місяців тому. Зараз сам лише факт її наявності дратував майстра злочинів. Він крутив револьвер в руках, поки напружено ходив по кімнаті.
— Шерлоку, Шерлоку, — бубонів він, — що з тобою? Що сталось? Де твоя неймовірність? Якого чорта ти став нецікавим?!
Постріл. Шия.
— Ти єдиний, хто може зі мною змагатися. Ти був сенсом усіх моїх злочинів, — його бубоніння ставало все швидшим, — а ти, слабшаєш. Якого дідька, Голмсе?!
Постріл. Знову шия.
— Твій брат був хорошою цацькою, але ти знаєш за скільки часу він здався? — Моріарті знову глянув на ненависну пику детектива. — Три місяці. Три кляті місяці! Ганьба, так, саме так. Ганьба. Але справжня ганьба належить Евр. Вона нудна, — Моріарті затягнув останній склад слова. — Голмси… Як ви мені набридли!
Постріл. Чоло. Залишилось дві кулі.
— Ти єдиний, хто міг мене перемогти, і що ти робиш?! — голос Моріарті почав зриватися на крик. — Ти старієш? Втрачаєш хватку? Скажи, Шерлоку! Благаю!
Він кинувся на коліна перед портретом, наче очікуючи відповіді від малюнку.
Портрет мовчав.
Обличчя Моріарті скривилось.
Постріл. Серце.
Він мовчав. Його погляд впав на револьвер. Моріарті почав його крутити. Вмілі пальці зрадили, після чого дуло повернулось до його лиця. Думка сягнула його голови.
Стук. Двері відчинились.
— Сер, нам час рушати, — сказав хтось.
— Вже йду, — спочатку сказав до револьверу Моріарті. — Вже йду, — погляд ковзнув по портреті. — Вже йду, Шерлоку.