– Та всядься вже нарешті!
– Що я зроблю, що в мене спина болить?
Терпіння Аонунга трималась на чесному слові. Здавалось ще одне зауваження і він особисто переламає ноги цій синій вредноті, лиш би тот повністю оговтався від наскрізного поранення, ще й заразом ноги відновились, що б точно не шукав пригоди на одне місце.
– Ну можна було б спробувати не вставати наступні тижні, після того як тебе ледве не застрелили.
Вечірнє сонце лагідно доторкалося своїми променями хлопців, що сиділи на мілководді, та спостерігало за цікавою сценою, як На‘ві моря заплітав коси лісовому.
Така дивна пропозиція надійшла від Нетеяма, пояснивши це тим, що якщо і надалі його волосся буде таким, яким було, коли він повернувся з бійні між людьми, то найлегше що можна буде зробити, це просто зрізати їх. На такі жертви хлопець іти не хтів, тому сказав, що готовий потерпіти біль. Та схоже тот забув за свої слова, а тому знову крутився, не даючи Аонунгу заплести косу.
– Дідько, Нетеям! Ще раз спробуєш ворухнутися і я особисто зріжу твої патли! – хлопець злісно потягнув за волосся товариша. Почувши жалібне «добре-добре» відпустив та продовжив свою справу: – Ти ліпше скажи, чому попросив мене?
Хотілося ще б почути, навіщо було пертися на пляж, якщо можна було це діло зробити в хатинці, але просто лежати днями теж треба мати сили. До того ж йому вже можна було пробувати пересуватися з допомогою інших, тому погодився на цю забаганку хлопця.
– Ну, сам б я не впорався, – трішки повернув голову до принца моря, ловлячи того погляд: – Руки досі боляче підіймати. Батьків турбувати не хотів. Вони і так постійно біля мене. А просити Кірі, а тим більше Тук чи Ло’ака це добровільно погодитись залишитись без косей.
Опускаючи погляд, Аонунг хмикнув.
– Просто, – повертаючи голову в вихідне положення, Нетеям продовжив: – Я бачив як гарно ти заплітав волосся Циреї. Ці мушлі ти також їй вплітаєш? Воно так гарно виглядає!
Аонунг посміхнувся. Отримувати компліменти було приємно, а від Нетеяма ще більше. Серце знову забилось сильніше, та в своїй манері хлопець віджартувався: – То ти вирішив просити мене, щоб я заплів черепашки в твоє волосся?
Відповіді не було. Хлопець навіть подумав, що той проігнорував жарт, та все ж Нетеям з посмішкою в голосі відповів: – Було б цікаво.
В щоках стало гаряче. Пощастило сидіти так, щоб лісний хлопець не бачив його почервонілого обличчя, та пропозиція Нетеяма стала для нього викликом, тому акуратно розмістивши косу на спину хлопця, щоб та не розплелася, направився блище до моря. Перед тим як зануритись, На‘ві почув: – Чекай, ти серйозно?
Морський світ зустрів його фауною та рослинністю, яку неможливо було описати. Корали, що створили рифи, між якими плавала мілка рибина, переливалися від світла вечірнього сонця. Водорості різних видів смішно рухалися, доки в них пропливали різні істоти.
Та Аонунг відриваючи погляд від цієї краси пірнув глибше, шукаючи мушлі, які можна було б легше зачепити за волосся. Порпаючись в піску, хлопець зловив себе на думці, що якась квітка була б непоганою прикрасою.
***
Виринаючи з води, На‘ві зрозумів, що відплив від місця де він занурився. Але схоже сама Ейва на його стороні, адже думка про квітку не залишиться маленькою примхою.
***
Розуміючи, що хлопця вже немає якийсь час, Нетеям почав хвилюватись. Хоча, здавалось, не було причини. Він і довше був під водою, але бувший принц не встиг зреагувати, коли Аонунг зірвався і так само швидко вже був у морі.
Спина починала затікати. Крім того, що вона досі боліла після поранення кулі, то ще й ворухнешся не так і коса розплететься.
Нарешті боковим зором Нетеям помітив фігуру Аонунга, котрий в одній руці ніс мушлі, а в іншій розгледіти не вдавалось.
– Засумував? – хмикнув, юнак розмістився за спиною Нетеяма, залишаючи черепашки та ще щось так, щоб той не зміг побачити.
Цікавість ставала ще більшою, тому, хоч і знаючи яка буде відповідь, запитав: – Що це?
– Скоро дізнаєшся. – принц моря тільки загадково посміхнувся Нетеяму, який повернув голову, щоб можливо ненароком побачити предмет, який той приніс з собою. Золото очей зустрілось з яскраво голубим поглядом. Дивлячись в очі Аонунга, Нетеям раптом подумав, що хотілось їх бачити постійно. Після чого, юнак повернув голову назад, щоб тот не помітив легкий румянець.
– «Про що я думаю?»
Та приховати табун мурах, як тільки Аонунг випадково пройшов рукою по лопатках хлопця, не вийшло.
– Нетеям?..
– Ц-це лише вітер! – випалив юнак. Звичайно ніякого вітру не було. На що На‘ві моря тихо посміхнувся та нарешті взявся за справу.
Запала тиша. Море спокійно, без жодної хвилі, переливало світло сонця, яке ще дальше заходило за горизонт. Ставало дедалі темніше і на небі почали з‘являтися перші зорі. В тишині чулися розмови На‘ві, сміх дітей та крики ілу, які ще десь розгулювали разом зі своїми господарями.
– Що ж, з мушлями все. Залишилось ще дещо. – промовляючи, Аонунг пересів так, щоб бачити обличчя Нетеяма: – Заплющ очі.
Неочікуване прохання застало хлопця зненацька, та все ж очі заплющив.
Він не знав, що саме робив Аонунг, але здавалось, наче тот хотів щось почепити біля вуха.
– І… готово! Відкривай очі! – забираючи руки, своїми Нетеям доторкнувся до предмету, що було в його волоссі.
– Це…
– Алтея. Взагалі ці квіти використовують в нас від болі в животі чи легенях, але більш кращу я не встиг знайти. – крапля суму промайнула в його голосі, але поглядаючи на квітку, посміхаючись, промовив: – Та тобі навіть з такою гарно.
Нетеям здивовано подивився на Аонунга. Йому і не вірилось, що це тей самий юнак, якому було задля власної розваги образити Кірі, насміхатися над невдачами Ло‘ака чи зачепити його самого. Можливо він погодився на це, бо йому досі соромно як ставився до них?
– Аонунг?
– М?
– Чому… – хлопець запнувся. Він не знав як правильно поставити питання, але принц моря його не квапив, вичікуючи, дивився на нього по-особливому: – Ти погодився на моє прохання? Мені здавалось ти якось віджартуєшся або просто проігноруєш.
Тепер здивувався Аонунг. Ай дійсно, невже він погодився тільки через батька, який натиснув на нього, щоб тот перестав так поводитись?
– Не зрозумій мене неправильно. Просто, можливо наші хороші відносини це тільки спосіб вибачитися за те, що глузував над нами зі своїми друзями. Тому що я не хочу, щоб це все було грою. – випаливши це, хлопець відчув як червоніють його ланіти. На секунду навіть злякався себе, що сказав такі відверті слова.
Аонунг тепер дійсно не знав що робити. Чомусь ці слова звучали настільки особисто, що той не зміг знову втримати посмішку.
Сідаючи ще блище, ледве не торкаючись вустами, На‘ві моря знову глянув в золото очей, схилив голову на бік, питає: – Якщо я скажу що це не гра, то в яку сторону хотів щоб наші гарні відносини розвивалися?
– Ти… – всередині Нетеяма починало все закіпати, та тільки від чого, злості чи прагнення: – Не відповів на питання.
– Невже? – хитро всміхнувшись, Аонунг зробив перший крок.
В легкому поцілунку, аби не злякати хлопця, вкладаючи відповідь, думки, страх, сподівання, юнак очікував, що тот відштовхне його. Скаже, що не правильно зрозумів або, найгірше, посміється з його наївності, як раніше робив він.
Натомість відчув невпевнені доторки рук на своїх плечах та намагання відповісти на поцілунок.
Серце забилося так сильно, що міг розчути його биття. Нерішучий цілунок почав наростати: свою руку він поклав на потилицю, притискаючи хлопця ще блище, доки руки Нетеяма обвинули шию Аонунга.
Все відбувалось занадто швидко, та продовжити це далі ніхто з На‘ві не намагався. Не сьогодні, не зараз.
– Ай-яй-яй! – неочікувано викрикнувши, Нетеям повис на плечах хлопця: – Спина-а-а!
Це сталось так неждано, що Аонунг не втримався від сміху: – Дуже оригінально ти вирішив перервати поцілунок. Я б до такого не додумався.
– Замовкни! – Нетеям намагався штовхнути того в бік, але безрезультатно. З його станом, він просидів достатньо з рівною спиною, щоб тепер вона боліла наче просидів дня, як мінімум, три.
– Давай, покалічене чудо, допоможу дійти назад. – досі сміючись, Аонунг допоміг хлопцю підвестись та сперти на своє плече, аби довести до хатини.
***
– О, наш ранений повернувся. А коли це ти вирішив стати Рапунцеллю? – Ло‘ак насмішкувато, навіть здивовано, запитав Нетеяма, як тільки тот з Аонунгом дійшли до входу. Нейтірі та Джейка ще не було, але в «домі» було як ніколи гучно. Окрім Саллі-менших, тут ще була молодша сестра та їх друг — Цирея та Роцко.
– На вулиці немає де, то ви вирішили влаштувати балаган тут? – проігнорувавши жарт Ло‘ака, так і не зрозумів про кого чи що він, На‘ві моря допоміг дійти Нетеяму до його лежанка та влягтися.
– Це була наша ініціатива. – сказала Цирея, показуючи рукою на Кірі: – Ми сьогодні вдосталь провели час на вулиці, тому вирішили перебратися сюди. До того ж ви кудись разом зникли, а шукати вас бажання такого не було.
Слово «разом» дівчина якось особливо виділила, покосившись на сестру помітив, що вона з Кірі хитро посміхаються його погляду.
– «От же, проникливі, зараза!»
– Їхній дует дійсно варто боятися. – раптово сказав це Нетеям. Здивовано поглянувши на хлопцям, помітим посмішку, яка призначалась тільки йому.
Якомога непомітно, Аонунг доторкнувся до пальців Нетеяма, відповівши йому ледь помітною усмішкою. Він розумів, що дівчата бачили їхню німу розмову, але також розумів, що вони не розкажуть нікому, доки хлопці самі не зроблять це. Вони будуть мовчати, не піднімати цю тему (при інших так точно), можливо лише неоднозначно посміхатись та зараз хлопцеві було байдуже. Зараз він віддавав всю увагу На‘ві, котрий робив його щасливим, бачучи того посмішку, котрий попри небезпеку Ло‘ака зміг йому пробачити, розуміючи що Аонунгу дійсно шкода та котрий ледве не загинув від кулі, стікав кров‘ю та якийсь час не приходив до свідомості. В тот момент юнаку дійсно стало страшно, що могли просто не встигнути…
– Хей – тихо кликаючи хлопця, помітивши що тот похмуро дивився поза Нетеяма, поринувши не в самі приємні думки.
Приходячи до тями, Аонунг помітив стурбований погляд, лагідно посміхнувся: – Хей.
Продовжуючи обмінюватись посмішками, незважаючи на дивні перешіптування хлопців та намагання дівчат виперти їх з будиночку, мовляв «Ще маленьки, щоб на таке дивитись!», Нетеям пошепки промовив:
– Я бачу тебе, Аонунг
Серце знову забилося з такою силою, що в грудях стало боляче. Нарешті сплевши їхні пальці, не боячи відчути дивні, насмішкуваті погляди друзів, хлопець повторив:
– Я бачу тебе, Нетеям