У ліфт стомлена Скарлетт Рейн зайшла майже в останню мить. Блискучі металеві двері вже зачинялися. Жінка кулею влетіла всередину, незважаючи на те, що рухи обмежували пакети з покупками. Ні, вона не купувала подарунків родичам, бо давно з ними посварилася за надмірну любов до москворотих. Тож вже який рік жила сама і чомусь про це не шкодувала. Жінка придбала подарунки собі. В ліфті вона зняла шапку й пригладила сплутане яскраво-руде волосся. Розстебнула теплу куртку й обперлася об стіну.
Двері ліфта почали зачинятись.
- Зачекайте! Зупиніть, будь ласка, ліфт!
Скарлетт натисла на кнопку зупинки машинально. І завбачливо відступила вбік, бо всередину влетіла жінка з коротким білявим волоссям і невеликим рюкзаком в руках. Незнайомка відхекалась і привітно посміхнулася.
- Дякую.
Рейн у відповідь знизала плечима.
- Вам на який поверх?
- Десятий, - так само радісно відказала білявка. Скарлетт натисла кнопки 10 та 11 поверхів. Двері ліфта безшумно зачинилися. На невеликій панелі стали змінюватися цифри поверхів, аж поки зненацька ліфт не спинився, а всередині не стало темно.
Скарлетт геть забула про відключення світла й за звичкою голосно вилаялася, проклинаючи кацапів.
- Чотири срані години! - гаркнула жінка. - Я буду тут чотири срані години! А щоб вас, кляті орки!..
- Та все не так погано, - почувся бадьорий голос, - зараз зателефоную рятувальникам і нас витягнуть. Та й тут тепло. А ще ви не одна.
Спалахнуло бліде світло екрану телефона, осяявши усміхнене обличчя білявки.
- Весь вечір коту під хвіст, - пробурмотіла Рейн, не бачачи в ситуації нічого хорошого. Поставила пакети, бо було важко тримати. А незнайомка тим часом подзвонила в службу порятунку й радісно повідомила, що застрягла в ліфті.
- До речі, щодо котів, - жінка завершила розмову, - може, візьмете кошеня?
Скарлетт скептично дивилась, як незнайомка, ввімкнувши ліхтарика, демонструє чарівне пухнасте створіння темного кольору, що визирало з рюкзака. В її голові було лише одне питання: та за що? От на додачу до всіх проблем ще й кошеня? Всесвіт вирішив нині морально добити стомлену Рейн?
Десь у пакетах був віскі. Схоже, пора його відкоркувати.
- Дивіться, пані, не соромтеся. Ця тваринка стерилізована. Я всіх бездомних тварин вожу на стерилізацію. Хлопчик жвавий і допитливий. Шерсть у нього м’якша за пух, гарненькі лапки трохи світліші за основний окрас. А які у нього гостренькі кігтики! Це справжній хижак і гроза всіх мишей, - білявка рекламувала кошеня так, ніби в його роду були єгипетські боги. - А ці чудові вушка, а зелені оченята, а хвостик!.. А як це диво природи муркоче…
- Чому ж ви його не заберете? - перервала Рейн нескінченний монолог.
- Та в мене й так чотири коти, папужка і ящірка, - повідомила білявка, - я хотіла ще песика, проте квартира трохи затісна. Йой, я не назвалася. Беатрікс Брукс.
- Скарлетт Рейн, - жінка сіла на підлогу, понишпорила у пакетах і дістала віскі. - Колоритно живете, Беатрікс. Сідайте, вип’ємо разом. Все одно треба рятувальників чекати.
- То ви візьмете кошеня? - не вгавала Брукс, дивлячись на Рейн великими карими очима. Як отой кіт із Шрека. - Будь ласка. А я йому буду корм купувати.
- Я подумаю, - буркнула Скарлетт, аби тільки співрозмовниця відчепилася. Та вона чомусь подумала, що Рейн вже погодилась, бо сіла поруч і обійняла жінку.
- Дякую вам, - Брукс підтягнула до себе рюкзак і погладила тваринку. - Ну, хіба воно не прекрасне? Що там ви казали про віскі?
- Смачнюще, - видихнула Рейн, хильнувши з пляшки. Тоді простягнула Беатрікс. - За твоє кошеня.
- Воно вже ваше, - хмикнула Брукс і теж зробила кілька ковтків. Пошелестівши пакетами, Скарлетт роздобула цукерки з магазину «Шоконель» - великий набір з різними смаками й начинками. Беатрікс обожнювала солодощі не менше, бо радісно накинулася на цукерки. Кошеняті дісталась італійська шинка. Жінки розговорилися. Точніше, більше балакала Брукс, а Рейн замислено цмулила віскі й слухала.
- Я працюю баристою в кав’ярні «Капучіно», тож заходь до мене, - говорила Беатрікс, притулившись до плеча Скарлетт. Вона так швидко перейшла з новою знайомою на «ти», що та навіть здивуватися не встигла. Але й не заперечувала. - Я працюю там десь п’ять років. А у вільний час допомагаю притулку тварин. І ще доглядаю своїх мешканців. Вони у мене найкращі. О, хочеш почути, звідки вони взялися?..
Довга тирада про кожну тварину супроводжувалася активною жестикуляцією. У ліфті стало геть душно, та Скарлетт було все одно. Вони з Беатрікс поволі допивали віскі при світлі ліхтариків, сміялись і годували кошеня шматочками шинки, яку Рейн думала додати до піци.
- Не знаю, що ти на це скажеш, але я б переспала з тобою, - озвалася Брукс, роздивляючись гостре обличчя Скарлетт. - Так і хочеться тебе роздягти й осідлати.
Рейн широко всміхнулася. Вона теж сп’яніла, хоч і обіцяла собі не пити віскі на голодний шлунок. Тож, незважаючи на ситуацію, в якій вона опинилася, Скарлетт почувалася щасливою.
- Я тебе перша осідлаю, люба, - прошепотіла вона, схилившись до обличчя Беатрікс. Обидві дивилися одна на одну, збуджені й розпашілі, а їхні обличчя повільно наближалися…
Стукіт у двері ліфта змусив жінок підскочити. Почувся голос:
- Агов, пані, з вами все добре? Зараз ми відчинимо двері.
- Як невчасно, - буркнула Рейн, зводячись на ноги. Беатрікс захихотіла, почувши її репліку.
Але коли рятувальники нарешті розкрили двері, Брукс додому не пішла.
Мала віднести кошеня новій знайомій.